історія+філософії

Огородник, Іван Васильович (1938, с К. няжа Криниця Черкаської обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка(1966). Докт. філософських наук (1984); проф. (1986). Працював на кафедрі філософії АН України (1975 - 1985); від 1992 р. - проф. кафедри укр. філософії та культури філософського ф-ту КНУ ім. Т. Шевченка. Коло наукових інтересів охоплює філософські проблеми природознавства, проблеми методології наукового пізнання, історію укр. філософії.

[br]

Осн. тв.: "Становлення діалектичного стилю мислення в біології" (1982); "Нариси з історії філософії на Україні" (1991); "Історія філософії України: Підручник", у співавт. (1994); "Історія філософської думки в Україні: Курс лекцій" (1999); "Вступ до філософії Ф. ілософська пропедевтика: Підручник", у співавт. (2000).

ПОСТПОЗИТИВІЗМ - багатоголосий філософський дискурс про місце, роль та значення позитивізму в історії філософії, про шляхи розвитку філософії науки після нього. Ініціатори П. (Поппер, Кун, Лакатос, Полані, Тулмін, Агассі, Селларс, Феєрабенд та ін.) з різних філософських позицій висловлюють своє ставлення до спадщини позитивізму, який домінував у європейській культурі понад століття. Всі вони скептично ставляться до "самообразу" позитивізму як "єдино законної філософії науки". Позитивізм в їхніх оцінках - це один з етапів розвитку філософії науки, який завершився у друг, третині XX ст. і залишив після себе не тільки важливі результати, а й безліч невирішених проблем. "Логіка наукового дослідження" Поппера і "Структура наукових революцій" Куна започатковують постпозитивістський етап в історії становлення філософії науки. Найхарактерніша особливість П. - філософський плюралізм. На відміну від позитивізму, він не намагається стати філософським монізмом. П. - багатоголосий дискурс, в якому консенсус з обговорюваних проблем не обов'язковий. Він можливий лише як один із багатьох станів дискурсу О. сь чому, порівнюючи різні стратегії П. (такі, напр., як фальсифікаціонізм Поппера, методологія дослідницьких програм Лакатоса, філософія наукових революцій Куна, філософія особистісного знання Полані, епістемологічний анархізм Фоєрабендата ін.), легко переконатися, що П. - це агоністика опонентів позитивізму, які піддають гострій і безкомпромісній критиці не тільки позитивістську філософську спадщину, а й позиції один одного. І все ж, незважаючи на гостре протиборство альтернативних стратегій П., їм усім притаманний ряд загальних рис: а) відмова від методології нормативізму, від пошуку "єдино правильної" і загальнообов'язкової філософії (епістемології, методології, логіки) науки; б) відмова від позитивістської ідеології демаркаціонізму; в) визнання пріоритету "історії науки" перед "філософією науки"; г) перевага проблематики, яка стосується аналізу виникнення, історичної еволюції фундаментальних наукових теорій і відхід від проблематики, пов'язаної з аналізом структури науки і шляхів її обґрунтування; д) особлива увага до "лінгвістичного повороту" у філософії та ініційованого ним оновлення методологічної культури; є) гострий інтерес до методології таких "наук про складність", як синергетика, нерівноважна термодинаміка, хаосологія, нелінійна динаміка, теорія дисипативних систем, теорія катастроф, теорія фракталів, якісна теорія нерівноважних фазових переходів та ін.

Булатов, Михайло Олександрович (1936, Красногорівка Донецької обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ їм. Т. Шевченка (1960). Від 1983 р. - докт. філософських наук, від 1995 р. - проф., Лауреат Держ. премії України з науки і техніки (1982). До 1972 р. викладав курс нім. класичної філософії в КНУ. Від 1972 р. працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Головні напрями дослідження - теорія та історія діалектики, теорія категорій та історія філософії, філософські проблеми феномена ноосфери, історія філософської антропології. У1995 р. отримав грант фонду "Відродження" за кн. "Лекції з німецької класичної філософії".

[br]

Осн. тв.: "Діяльність і структура філософського знання" (1976); "Логічні категорії і поняття" (1981); "Діалектика і культура" (1984); "Категорії діалектики, їх розвиток і функції", у співавт. (1980); "Категорії філософії і категорії культури", у співавт. (1983); "Протиріччя у сучасному світі", у співавт. (1992); "Філософія ноосфери", у співавт. (1995); "Діалектика без апології: Філософсько-антропологічні аспекти", у співавт. (1998).

Горський, Вілен Сергійович (1931, Харків) - укр. філософ. Докт. філософських наук (1978), проф. (1991). У 1963 - 1992 рр. - в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, де пройшов шлях від мол. до гол. наук. співр. 1992 - 2000 рр. - зав. кафедрою, від 2000 р. - проф. кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА. Коло наукових інтересів - історія філософії; методологія історико-філософського дослідження, історія філософської думки України.

[br]

Осн. тв.: "Соціальне середовище та історико-філософський процес" (1969); "Історико-філософське тлумачення тексту" (1981); "Філософські ідеї в культурі Київської Русі. IX - поч. XII ст." (1988); "Нариси з історії філософської культури Київської Русі" (1993); "Святі Київської Русі" (1994); "Історія української філософії" (1996).

Нічик, Валерія Михайлівна (1928, с. Антонівка Чернігівської обл.) - укр. філософ. Закінчила філософський ф-т КНУ ім.Т. Шевченка (1952), після чого працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Упродовж тривалого часу завідувала від. історії філософії України, створила осередок науковців, які розгорнули дослідження в ділянці укр. філософської медієвістики. Лауреат премії НАЙУ ім. Д. Чижевського. Коло наукових інтересів охоплює галузь історії укр. філософії; розвиток духовної культури України XVI - XVIII ст., пов'язаної з діяльністю братських шкіл, ідеологією реформаційних громад, вченого гуртка Києво-Печерської лаври і передусім КМА. Н. - автор близько 150 наукових праць; здійснила низку перекладів творів укр. авторів з польськ. і церковнослов'ян. мов.

[br]

Осн. тв.: "Феофан Прокопович" (1977); "З історії вітчизняної філософії кінця XVII - початку XVIII ст." (1978); "Гуманістичні і реформаційні ідеї в Україні", успівавт. (1991); "Петро Могила в духовній історії України" (1997).

Євдокименко, Володимир Юхимович (1927, Житомир - 1996) - укр. філософ, докт. філос. наук; проф. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1949). Фахівець у галузі історії укр. філософії, теорії та методології дослідження нації та міжнаціональних відносин. Усе своє творче життя працював в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Під його редакцією підготовлено низку колективних монографій, зокрема "З історії філософії та соціології на Україні" (1968); "Історія філософії на Україні" (1987-1988) та ін.

[br]

Осн. тв.: "Суспільно-політичніпогляди Панаса Мирного" (1955); "Суспільно-політичні погляди М. Коцюбинського" (1964); "Розвиток філософії в Українській РСР" (1968); "Критика ідейних основ українського буржуазного націоналізму" (1966).

Кедров, Боніфатій Михайлович (1903, Ярославль - 1985) - рос. філософ, хімік, історик науки. Закінчив хімічний ф-т Московського ун-ту. Академік AH СРСР. Працював в Ін-ті філософії АН СРСР, був ініціатором створення та першим головним редактором ж. "Вопросьі философии" (1947 - 1949); у 1973 - 1974 рр. - директор Ін-ту філософії АН СРСР. Розробляв філософську спадщину Маркса, Енгельса, Леніна; проблеми діалектики (діалектики як логіки і гносеології, категоріального апарату діалектики); питання співвідношення діалектичної і формальної логіки; взаємозв'язку, класифікації і синтезу наук; філософські і методологічні аспекти хімії, фізики, біології, геохімії, геології. Приділяв велику увагу дослідженням у галузі історії природознавства і філософії, питанням науково-технічної творчості і наукових революцій; працював з науковим архівом Менделєєва. Активний учасник багатьох Всесвітніх філософських та Міжнародних конгресів з логіки, методології і філософії науки. Автор близько 50 монографій з різних проблем філософії та історії науки.

[br]

Осн. тв.: "Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання" (1963); "Три аспекти атомістики". У 3 т. (1969); "Науки в їх взаємозв'язку. Історія. Теорія. Практика" (1988) та ін.

Лук, Микола Іванович (1949, с.Буди Чернігівської обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ їм. Т. Шевченка (1973) та аспірантуру Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ (1976) К. анд. філософських наук. Провідн. наук. співр. цього ін-ту. Спеціалізується в галузі історії філософії України XIX - поч. XX ст.

[br]

Осн. тв.: "Філософські питання комуністичного виховання в дослідженнях вчених Радянської України" (1986); "Етичні ідеї в філософії України другої половини XIX - початку XX ст." (1993); "Історіософія та соціальна філософія Михайла Драгоманова", у співавт. (1999); "Історія філософії України", у співавт. (1994).

Гогоцький, Сильвестр Сильвестрович (1813, Кам'янець-Подільський - 1889) - філософ, історик філософії та педагогіки. Закінчив Кам'янець-Подільське духовне училище, семінарію, Київську духовну академію (1837). Магістр богослов'я, докт. філософії та філології. З 1837 р. викладав в академії, з 1845 - в Київському ун-ті. Автор праць з історії філософії, педагогіки, низки статей в періодиці (полеміка з "українофілами" з приводу мови навчання в сільських школах). Головні ідейно-теоретичні джерела філософії Г. - православ'я і вчення Регеля, центральне питання в ній - взаємовідношення релігії та філософії, віри та розуму. В гегелівській філософії бачив "найгармонійніший відгомін думок" того часу. Захоплювався історією філософії та естетикою Гегеля (саме від нього перейнявся історизмом мислення). Гегельянство, раціоналістична тенденція наштовхувалась у Г. на надання першочергової ваги православ'ю. Він вважав, що "релігія займає не середнє місце (між мистецтвом та філософією), а "перше й останнє": нею починається, нею й завершується внутрішній розвиток людини Н. аголошував на думці, що звеличуючи державу, Гегель принижує людину і йде всупереч християнству. В "українському питанні" займав русофільські позиції.

[br]

Осн. тв.: "Огляд системи філософії Гегеля" (1860); "Філософський лексикон" В. 4 т. (1873).

Соловйов, Володимир Сергійович (1853, Москва - 1900) - рос. філософ, поет, публіцист. Син історика С. Соловйова. Учень Юркевича. Докт. філософії (1880), С. не зробив академічної кар'єри В. икладацька діяльність, до якої він не мав внутрішньої схильності, мала епізодичний характер. У 1881 р. С. заборонили читання публічних лекцій. Видатний мислитель і непересічна особистість, С. в історії рос. філософії посідає особливе місце. В його особі остаточно склався той тип вільного релігійного філософування, що визначив самобутність і специфіку подальшого розвитку рос. філософії. Головною метою філософських пошуків С. є практичне перетворення світу на основі принципу всеєдності, органічного синтезу цільного знання, цільного життя і цільної творчості. Запорукою здійсненності такого перетворення є, за С., наявність усеєдності у підвалині всього, що існує, - Абсолютного Всеєдиного Сущого, триіпостасна побудова якого виявляється у трьох модусах буття (воля, уявлення, почуття), діяльності (життя, знання, творчість) і самої позитивної всеєдності (Благо, Істина, Краса). Стверджуючись теоретично у цілісному знанні як синтез емпіричного, раціонального і містичного пізнання, як універсальний синтез філософії, науки і релігії, всеєдність реалізується як втілення Абсолютного у Всесвіті. Релігійний естетизм є характерною ознакою не тільки метафізики всеєдності С., розгорнутої як софійне вчення, а й як притаманний рос. релігійній філософії срібного віку в цілому. Філософія С. постає як результат глибокого переосмислення світового досвіду філософування на ґрунті святоотецької традиції, а ідея всеєдності становить життєдайний центр його релігійно-філософських пошуків у різні періоди творчості. Перший - підготовчий, суто умоглядний (70 - поч. 80-х рр. XIX ст.) - відзначений побудовою С. метафізичної системи, теоретичним обґрунтуванням вихідних засад його релігійно-філософського світогляду. Другий - церковно-публіцистичний (поч. 80-х - серед. 90-х рр. XIX ст.) - надиханий утопічним ідеалом всесвітньої теократії, підпорядкований пошукам засобів справжнього здійснення християнського ідеалу цілісного життя. Третій період - позитивний, синтетичний (серед. 90-х - 1900 рр.) - позначений занепадом утопічних ілюзій, заглибленням і розвитком релігійно-філософського світогляду, історико-філософськими студіями, переглядом ранньої метафізичної системи, що був обірваний передчасною смертю С. Ідеї С. справили великий вплив не тільки на прямих його послідовників - братів С. і Є. Трубецьких, раннього Флоренського, Вулгакова та ін., а й значною мірою стали стимулом і орієнтиром подальшого розвитку рос. релігійної філософії.

[br]

Осн. тв.: "Читання про Боголюдство" (1877 - 1881); "Історія і майбутнє теократії" (1887); "Сенс любові" (1892 - 1894); "Виправдання добра: моральна філософія" (1897); "Життєва драма Платона" (1898).

Головаха, Іван Петрович (1916, с Д. ербетовка, Ставропольський край) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т Московського ун-ту (1944). Докт. філософських наук (1969), проф. (1971) В. 1947 - 1956 працював в Ін-ті філософії НАНУ - ст. наук. співр., зав. від. історії філософської та суспільної думки України (1952 - 1955), згодом (1986 - 1988) - пров. наук, співр.-консультантом. Досліджував філософські та соціологічні погляди Шевченка, Лесі України, Франка; історію марксистської думки на Україні; проблеми філософії діалектичного матеріалізму, атеїзму.

[br]

Осн. тв.: "Т.Г.Шевченко і російські революційні демократи 50-60-х рр. XX ст." (1953); "Суспільно-політичні і філософські погляди Лесі Українки" (1953); "Історичний матеріалізм - наука про закони суспільного розвитку" (1959); "Про матеріалістичне розуміння історії", у співавт. (1975); "Ідейні зв'язки українських і російських революційних демократів", у співавт. (1981); "Філософська думка в Києві", у співавт. (1982); "Історія філософії на Україні". В 2 т., у співавт. (1987).

Діоген Лаертський (пер. пол. ПІ ст.) - автор єдиної з античних історій філософії, що збереглася до наших днів і обіймає майже весь період розвитку античної думки. Його твір "Про життя, вчення та вислови славетних філософів" складається з 10 книг. В ньому історія античної філософії подана як розгортання двох ліній спадковості: "іонійської" та "італійської". (Теми книг: І - еллінські мудреці; II - іонійські космологи, Анаксагор, Сократ, та сократики; III - Платощ IV - послідовники Платона по Академії (до Клітомаха); V - Аристотель і перипатетики; VI - кініки; VII - Зенон і стоїки; VIII - Піфагор, Емпедокл, Епіхарм і піфагорейці; IX - Геракліт, елеати,Демокрит, Протагор, скептики; X - Епікур). Він охоплює історію еллінської філософії від напівлегендарних мудреців до Нової Академії, Хрисиппа та Епікура. За викладом матеріалу твір Д.Л. є компіляцією, в якій, здебільшого некритично, опановано близько 200 джерел й описано понад 80 мислителів. Далекий від систематизованості і вельми хаотичний за змістом, твір Д.Л. залишається вагомим першоджерелом з філософії Античності, а у деяких відношеннях (зокрема де стосується текстів Епікура) його значення унікальне.

Захара, Ігор Степанович (1943) - укр. філософ. Закінчив ф-т іноземних мов ЛНУ ім. І. Франка. Канд. філософських наук (1977), доц. кафедри історії філософії ЛНУ ім. І. Франка. Тема канд. дис.: "Філософські погляди Стефана Яворського". Працює в галузі історії укр. філософії.

[br]

Осн. тв.: "Боротьба ідей у філософській думці на Україні на зламі XVII - XVIII ст." (1982); "Стефан Яворський" (1992); "Лекції з історії філософії" (1998); Переклад з лат. мови курсу лекцій з філософії Стефана Яворського: "Яворський Стефан. Філософські твори." В 3 т. Т. 1. (1987).

Кавалеров, Анатолій Іванович (1937, Одеса) - укр. філософ. Закінчив філологічний ф-т Рівненського пед. ін-ту (1963), філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка та аспірантуру (1968 - 1971). Докт. філософських наук (1985), проф. (1986), чл.-кор. Української Академії політичних наук (2000) та Інженерної академії України (1997); зав. кафедрою філософії і соціології Південноукраїнського педагогічного ун-ту (Одеса) (од 1992 р.). Сфера наукових інтересів: соціальна філософія, філософія історії, філософія освіти, історія філософії України, методологія пізнання, управління та організація науки, соціологія побуту та сім'ї, аксіологічні проблеми особистості, педагогіка; видавнича та редакторська діяльність. Автор понад 100 друкованих праць.

[br]

Осн. тв.: "Ідеї менталітету в філософських поглядах Г. Сковороди: Філософія М. енталітет. Освіта" (1994); "Діалектика душі за Я. Коменським" (1992); "Філософія: Курс лекцій" (1997); "Логічне мислення - основа наукового пізнання" (1998)та ін.

Кушаков, Юрій В'ячеславович (1946, Бобруйськ) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1970). Докт. філософських наук (1983), проф. (1986). У 1983 - 1995 рр. - зав. кафедрою історії філософії КНУ ім. Т. Шевченка, нині - проф. цієї кафедри. Фахівець у галузі історії філософії, зокрема нім. класичної філософії. Автор понад 50 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Історико-філософська концепція Фоєрбаха" (1981); "Від розсудку до розуму", у співавт. (1991); "Історія філософії і культура", у співавт. (1991); "Чи є вихід із кризи, або як нам бути з марксизмом" (1995).

Татаркевич, Владислав (1886, Варшава - 1981) - польськ. історик філософії, історик естетики і мистецтва, аксіолог. У кожній із цих царин залишив оригінальні праці (новаторські з історії естетики); багато з них опубліковані іноземними мовами. У1903 р. студіював на ф-ті права Варшавського ун-ту, з якого після третього семестру (1905) був виключений за участь у студентському мітингу протесту. Нетривалий час студіював у Цюриху і Берліні. У 1907 - 1910 рр. вивчав філософію в Марбурзі під керівництвом Когена і Наторпа, де захистив докт. дис. У 1911 - 1912 рр. перебував на додаткових студіях в Парижі. Габілітувався у Львівському ун-ті в 1919 р. ("Про абсолютність добра", Варшава, 1919). Був проф. чотирьох польськ. ун-тів - у Вільно, Познані, Кракові і найтриваліше - у Варшаві (1915 - 1919 рр., 1923 - 1960 рр., з перервами у 1939 - 1945 рр. - війна та у 1950 - 1956 рр. - з політичних міркувань). Докт. Honoris Causa Ягеллонського ун-ту (1968) і Люблінського католицького ун-ту (1976). Найбільше задоволення отримував від дослідження минувшини у філософії і естетиці. В обох царинах спирався насамперед на факти, аби шляхом опису, співставлення та виявлення відповідних впливів дійти до їхнього пояснення і встановлення спільних проблем та напрямів у філософському, естетичному і етичному мисленні З. аймаючись великими відтинками часу, намагався збагнути та виявити в окремих епохах дві творчі тенденції: максималістичну (синтез, система) та мінімалістичну (думка аналітична, критична) В. історико-філософських дослідженнях був прихильником методу, опертого на пояснення і розмисли.

[br]

Осн. тв.: "Історія філософії". Т. 1 - 2 (1931), Т. 1 - 3 (1948 - 1950); "Зосередженість і марення: Студії в галузі естетики" (1951); "Історія естетики". Т. 1 - З (1960 - 1967); "Про щастя" (1947); "Шлях до філософії та інші філософські трактати" (1971); "Шлях через естетику" (1972).

Жильсон, Етьєн Анрі (1884, Париж - 1978) - франц. релігійний філософ, провідний представник неотомізму, автор численних праць з історії європейської філософії, академік (1946), проф. Колеж де Франс, ун-тів Лілля, Страсбурга, Парижа, Гарварда, докт. Ін-ту середньовічних досліджень у Торонто (Канада) В. ласну позицію визначав як "методичний реалізм", протиставляючи її кантівському критицизму, якому, на думку Ж., властива підміна примату буття приматом пізнання. Характерною рисою філософії Ж. є виразна увага як до есенціалізму, так і до екзистенційного виміру буття. Буття і пізнання сполучаються в екзистенційному "контакті", невіддільному від віри. Ж. також належать фундаментальні дослідження в галузі історії філософії, в яких він прагне осмислити в дусі неотомізму аргументацію Платона, Аристотеля, Августина.Абеляра, Томи Аквінського та ін.

[br]

Осн. тв.: "Томізм" (1920); "Філософія Святого Бонавентури" (1924); "Вступ до вивчення Святого Августина" (1929); "Християнство і філософія" (1936); "Дайте" (1939); "Буття і сутність" (1948); "Дух томізму" (1964) та ін.

Наторп, Пауль (1854, Дюссельдорф - 1924) - нім. філософ; разом з Когеном очолював Марбурзьку школу неокантіанства. Його праці тематично й проблемно охоплюють історію філософії, логіку, психологію й соціальну педагогіку. В галузі історії філософії в центрі уваги Н. - системи античної і нової філософії, в яких він вбачав передумови кантівського критицизму. Основна риса історико-філософських праць Н. - певна стилізація корифеїв філософії "під Канта". Філософію Н. ототожнював з трансцендентальною логікою, а "річ у собі" стає у Н. "граничним" поняттям, початком наукового пізнання. Відповідно, кантівська принципова різниця між апріорними формами чуттєвості і категоріями розсудку ліквідується і перетворюється у чисто логічну проблематику, а саме - яким чином увесь зміст наукового знання визначається початковим актом мислення ("першоджерелом") М. ислити, за Н., не означає нічого іншого, як вважати, що дещо існує. Вимога буття є вимогою виправдання думки, її змістом; першопочаткове буття - це буття логічне, буття визначення. Будь-який прояв мислення є осмисленням буття, а будь-яке буття - буттям думки. У поглядах "пізнього" Н. помітною стала тенденція виходу за межі неокантіанства, наближення до онтологічного ідеалізму гегелівського типу, яке включало переосмислення ідей Платона, Геракліта, Кузанського.

[br]

Осн. тв.: "Вступ до психології відповідно до критичного методу" (1884); "Платонова теорія ідей: Вступ до ідеалізму" (1903); "Логічні засади точних наук" (1910); "Кант: Марбурзька школа" (1912).

Павелко, Олексій Пилипович (1918, с. Прохори Чернігівської обл. - 2001) - укр. філософ. Закінчив філологічний ф-т Ніжинського педагогічного ін-ту (1938). У 1946 - 1947 рр. працював у складі укр. дипломатичного представництва при ООН (Нью-Йорк). У 1973 р. захистив докт. дис., проф. Працював на посаді проректора НПУ ім. М. Драгоманова, зав. кафедрою філософії цього ж ун-ту. Сфера наукових інтересів - історія укр. філософії. Автор близько 100 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "З історії суспільно-політичної думки в Україні" (1972); "Історія філософії на Україні". Т 2., у співавт. (1987).

Ціцерон, Марк Туллій (106, Арпінум - 43 до н. е.) - римський філософ-еклектик, оратор, теоретик риторики. Його життя і діяльність припадають на період активного проникання давньогрецьк. філософії в римську культуру. Особлива роль тут належить представникам Середньої Стої (серед. II ст. до н. е. - поч. н. е.), Панецію (185 - 110 до н. е.) та Посидонію (135 - 51 до н. е.), які відіграли вирішальну роль у поширенні стоїцизму серед освічених римлян за тих часів. Школу Посидонія відвідували також Ц. і Помпей. Від Ц. розпочинається відлік історії римської філософії. В історії культури Ц. належить також місце найвидатнішого оратора Рима, вишуканого інтерпретатора текстів давньогрецьк. філософів З. авдяки глибині й точності осягнення ним філософських творів Платона, Аристотеля, представників скептицизму, стоїцизму, епікуреїзму та простоті й витонченості стилістики їхнього викладу ці твори зажили популярності як у добу Римської імперії, так і в подальші часи. Позитивна роль Ц. як філософа-еклектика виявилася у кількох напрямах. По-перше, він здійснив не механічне "змішування" змісту різних філософських шкіл, а його переосмислення шляхом віднаходження елементів спільного у підходах різних філософів. По-друге, Ц. прагнув урівноважити крайнощі у цих підходах, якщо спільних елементів не існувало. Зокрема, схвально ставився до поміркованих форм скептицизму, заперечував екстремальні прояви аскетизму в етиці стоїків; наполягав на збереженні традицій, але при цьому вважав за необхідне здійснювати їхню поступальну трансформацію; засуджував застосування насильства. По-третє, еклектика стала певним підґрунтям для розширення діапазону творчих здобутків Ц., сприяла створенню ним оригінальних філософських творів, особливо етико-моралістичного змісту. Поєднання у творах Ц. філософської проникливості та мовної досконалості високо цінував Сковорода. У передмові до здійсненого ним перекладу із книги Ц. "Про старість" Сковорода зауважував, що у цьому творі мова "дихає високими думками"; головний герой промовляє не щелепами і не губами, а "серцем і грудьми говорить римлянин". У своїх теоретичних дослідженнях з риторики Ц. наголошував на тісному зв'язку риторики з філософією, мистецтва мовлення із мистецтвом мислення.

[br]

Осн. тв.: "Про природу богів"; "Про обов'язки"; "Про передбачення"; "Про найбільше добро і зло"; "Про дружбу"; "Про республіку"; "Про закони".