євген

Головаха, Євген Іванович (1950, Київ) - укр. соціолог, психолог, фахівець з соціальної психології, політичної соціології та соціології особистості. Закінчив Московський ун-т (1972). Докт. філософських наук (1990). У1976 - 1991 рр. - в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Од 1991 р. - зав. від. соціальної психології, од 1996 р. - головний наук, співроб. Ін-ту соціології НАНУ. 1982 р. за кн. "Структура групової діяльності: Соціально-психологічний аналіз" отримав медаль з премією НАНУ за кращу роботу в галузі суспільних наук серед молодих учених. Автор понад 250 наукових публікацій, в яких розроблено концепції психологічного часу та саморегуляції життєвого шляху особи, етапів розвитку посттоталітарного суспільства та його соціальних патологій. Член дослідницького комітету політичної соціалізації Міжнародної асоціації політичних наук. Дійсний член Європейської асоціації експериментальної соціальної психології та Американського наукового товариства досліджень особи та соціальної психології Г. оловний редактор ж. "Соціологія: теорія, методи, маркетинг".

[br]

Осн. тв.: "Життєва перспектива і професійне визначення молоді" (1988); "Психологічний час особистості", у співавт. (1984); "Стратегія соціально-політичного розвитку України" (1994); "Соціальне безумство: Історія, теорія і сучасна практика", у співавт. (1994); "Суспільство, що трансформується: Досвід соціологічного моніторингу в Україні" (1997); "Тенденції розвитку українського суспільства", у співавт. (1994 - 1998); "Соціологія в Україні", у співавт. (2000).

Лащик, Євген (1937, Тернопільська обл. - 1995) - укр. філософ. Від 1949 р. проживав у США. Освіту отримав у міському коледжі Нью-Йорка та Пенсильванському ун-ті. Докт. філософії (1969). Від 1969 р. - проф. філософії в ун-ті Ля Салл (Філадельфія), де викладав, крім курсу з філософії науки, логіку та епістемологію. Наукові і викладацькі інтереси Л. охоплювали також широке коло етичних, культурологічних та історико-філософських проблем - морального вибору, щастя, творчості, співвідношення праці і культури, історії східноєвропейської філософії. Особливу увагу Л. приділяв укр. філософії, переважно в історико-філософській площині. Член Американської філософської асоціації, Британського тов-ва філософії науки, Української академії мистецтв і наук, НТШ.

[br]

Осн. тв.: "Природа наукової парадигми" (1968); "Аксіологія наукових змін" (1971); "Раціональна реконструкція Куном моделі раціональності в науці" (1978)та ін.

Лєдніков, Євген Євгенович (1938, Донецьк) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка. Докт. філософських наук, проф. У 1964 - 1978 рр. працював в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, од 1978 р. - зав. кафедрою філософії Московського ін-ту тонкої хімічної технології. Наукові розробки - в галузі логіки і філософії науки, сучасного розуміння природи наукових абстракцій та абстрактних об'єктів у структурі теоретичного знання, логічних проблем існування, теорії означених дескрипцій для широкого класу модальних логік.

[br]

Осн. тв.: "Проблема конструктів в аналізі наукових теорій" (1969); "Критичний аналіз номіналістичних і платоністських тенденцій в сучасній логіці" (1973); "Пропозиціональні установки та епістемічні модальності" (1988).

Маланюк, Євген (1897, Ново-Архангельськ, Херсонщина—1968) - укр. поет, публіцист, філософ. У колишньому Єлисаветграді (нині Дніпропетровськ) закінчив реальну гімназію, де раніше навчалися брати Тобілевичі, Кропивницький, Чикаленко. Певний час навчався у Політехнічному ін-ті в Петрограді, потім закінчив Київську військову школу. З проголошенням Української держави у 1917 р. - старшина армії УНР; після її придушення - еміграційні роки до самої смерті (Польща, Чехословаччина, від 1949 р. - США). З огляду на неординарну біографію М. та назву його першої поетичної збірки "Стилет і стилос" (1925), є підстави стверджувати, що життя в еміграції М. - це використання "стилосу" (пера літератора, філософа) як "стилету" (зброя вояка) для обґрунтування й поширення виплеканих ним ідей З. містовий спектр останніх - від вишуканої лірики до глибоких суспільно-патріотичних роздумів та історичних і історіософських нарисів ("Книга спостережень"). На творчості М. відчутно позначився вплив ідей Шпенглера, Куліша, Донцова. Філософські, історичні ідеї М. переважно зосереджені на філософії укр. історії (Шлемкевич), на руйнації пов'язаних з нею соціальних міфів та роздумах про подолання історичної безвиході. М. розглядає укр. історію як історію певного типу ментальності. При цьому він заперечує визначальний вплив на Україну зовнішніх чинників. М'якосердність, лагідність, "розспіваність", "жіночність" характеру українців, їхня схильність до компромісу, до запальної емоційності, яка швидко сходить нанівець, - ці чинники, за М., є руйнівними для українства, оскільки не врівноважуються іншими - раціональними, вольовими, опертими на норми писаного права у створеній власними зусиллями державі. Феномен малоросійства в інтерпретації М. є вітчизняним еквівалентом "втечі від свободи", відмови від самостійної організації культурного і політичного життя. Запоруку вивільнення від "синдрому малоросійства" М. вбачав у побудові системи суспільної еліти на європейських політичних і культурних засадах.

[br]

Осн. тв.: "Земля і залізо" (1930); "Перстень Полікрата" (1939); "Влада" (1951); "Нариси з історії нашої культури" (1954); "Малоросійство" (1959); "Книга спостережень". У 2 кн. (1962, 1966).

Причепій, Євген Миколайович (1939, с. Шарапанівка Вінницької обл.) - укр. філософ. Закінчив КНУ їм. Т. Шевченка (1963). У 1985 р. захистив докт. дис., проф. (1987). У 1968 - 1973 рр. - співр І. н-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, од 1990 р. - зав. кафедрою КТІЛП (нині - Київський державний університет технологій та дизайну). Голова Феноменологічного тов-ва України (1998).

[br]

Осн. тв.: "Феноменологічна теорія свідомості Е. Гуссерля" (1971); "Філософія як форма суспільної свідомості" (1981); "Буржуазна соціологія знання: Критика методологічних принципів" (1983); "Філософія: Посібник", у співавт. (2001).

Сверстюк, Євген Олександрович (1928, с. Сільце Волинської обл.) - укр. філософ, літературний критик. Закінчив філологічний ф-т ЛНУ ім. І. Франка (1952). Докт. філософії Українського вільного ун-ту (Мюнхен, 1993). Президент українського ПЕН-клубу, президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. У 1972 р. заарештований і засуджений "за виготовлення і розповсюдження документів самвидаву" до семи років таборів і п'яти років заслання (відбував покарання у Пермській обл.). 1983 р. повернувся до Києва. Від 1988 р. - редактор газ. "Наша віра". Сфера наукових інтересів - релігійно-етична, суспільно-політична тематика, літературно-філософська критика. Автор численних статей і есеїв, поезій, перекладів із нім., англ., рос. мов.

[br]

Осн. тв.: "Собор у риштуванні" (1970); "Підпільні есеї" (1976); "Уроки вічного Бога" (1990); "Шевченко і час" (1996); "Блудні сини України" (1999); "На святій надії. Вибране" (1999).

Суїменко, Євгеній Іванович (1932) - укр. філософ. Закінчив історико-філологічний ф-т Дніпропетровського ун-ту (1957). Докт. філософських наук (1989), проф. У1981 - 1990 рр. - ст. наук. співр., потім зав. від. соціальних проблем виховання молоді Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Од 1990 р. - головний наук. співр. Ін-ту соціології НАНУ. Сфера наукових інтересів: соціально-філософські та соціологічні проблеми виробництва! праці, управління виробничими колективами, виховання учнівської молоді. Останнім часом працює в галузі економічної соціології. Автор понад 100 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Актуальні проблеми соціології праці" (1974); "Психологія єдиноначальності і колегіальності", у співавт. (1975); "Діалектика развитку і становлення відносин колективізму" (1988).

Трубецькой, Євген Миколайович (1863, Москва - 1920) - рос. філософ, правник, культуролог, громадський діяч, публіцист. Навчався на юридичному ф-ті Московського ун-ту. Магістр (1892), докт. філософії (1897). Обіймав посаду проф. Київського, а потім Московського ун-тів (1905 - 1917). Після Жовтневого перевороту в Росії виїхав із Москви, був противником більшовизму Ф. ілософська еволюція Т. пройшла кілька щаблів: нетривале захоплення позитивізмом, вивчення філософії Фішера, Шопенгауера і, нарешті, перехід на позиції філософії всеєдності В. Соловйова З. годом, певною мірою звільнившись від впливу Соловйова, Т. виявив значну філософську самобутність. Головною проблемою філософської творчості Т. була проблема сенсу життя, яку він аналізував у моральному, онтологічному та гносеологічному аспектах. Погоджуючись із підходом Соловйова до проблеми Софії, критично ставився до софіології через наявність у ній елементів пантеїзму.

[br]

Осн. тв.: "Релігійно-суспільний ідеал християнства у V ст." (1892); "Свобода і безсмертя" (1906); "Соціальна утопія Платона" (1908); "Світогляд Вол. Соловйова". Т. 1, 2 (1913); "Анархія і контрреволюція" (1917); "Смисл життя" (1918).

adj біол.

євгенічний; що стосується євгеніки

* * *

a; біол.

n pl (вжив. як sing)

євгеніка (напрям у генетиці людини)

* * *

євгенік; той, хто вивчає євгеніку

a; біол.