Євген

ЄВГЕНІКА ( від грецьк. εύ - добре ΐγέυοζ - рід) - термін, запропонований відомим англ. антропологом і психологом Гальтоном (1883) на означення наукового напряму вивчення чинників, що зумовлюють порушення спадковості людини, з метою покращення її фізичних та розумових властивостей шляхом накопичення корисних ознак і скорочення (виключення) шкідливих. З кін. 20-х рр. XX ст. популярність Є. значно знизилась внаслідок активного залучення її концепцій для ідеологічного обґрунтування ідей расизму, соціодарвінізму, технократичних методик маніпулювання генофондом людини (концепція "расової гігієни" у фашистській Німеччині). У сучасній науці раціональні елементи Є. успішно розробляються такими дисциплінами, як генетика людини (антропогенетика), молекулярна генетика, медична генетика та ін., що орієнтуються на вирішення таких важливих проблем, як збереження спадкового здоров'я людини й охорона її генофонду, визначення ступеня ризику виникнення генетично зумовленої патології в конкретній родині, вивчення впливу різноманітних мутагенів на генетичну структуру людини. Важливим є також виявлення генетичних засад обдарованості людини Р. озробляються методи морально й соціально виправданого впливу на генні структури людини з метою виправлення чи заміни генетичного матеріалу з порушеними функціями (генна терапія) В. ирішення цих проблем пов'язане з великою моральною та фаховою відповідальністю вчених. У багатьох країнах світу створено медико-генетичну службу та мережу генетичних консультацій.

див. Лєдніков, Євген Євгенович

див. Андрос, Євген Іванович

див. Головаха, Євген Іванович

див. Бистрицький, Євген Костянтинович

див. Лащик, Євген

див. Маланюк, Євген

див. Причепій, Євген Миколайович

див. Трубецькой, Євген Миколайович

див. Сверстюк, Євген Олександрович

див. Суїменко, Євгеній Іванович

Андрос, Євген Іванович (1950, Конотоп) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1972) К. анд. філософських наук (1981), ст. наук. співр. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Сфера наукових інтересів - філософська антропологія та філософія культури. Автор понад 60 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Істина як проблема пізнання та світогляду" (1984); розділи колективних монографій: "Категорії філософії та категорії культури" (1983); "Евристичні функції світоглядної свідомості" (1989); "Відчуження: минувшість і сьогодення" (1995) ; "Феномен української культури: методологічні засади осмислення" (1996) ; "Філософія: Світ людини / Курс лекцій" (1999); "Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми" (2000).

Бистрицький, Євген Костянтинович (1948, Плявіняс, Латвія) - укр. філософ З. акінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1976). Докт. філософських наук (1991). Од 1989 р. - зав. відділом Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ; виконавчий директор Міжнародного фонду "Відродження". Коло наукових інтересів - розробка філософської концепції розуміння як альтернативної класичній теорії пізнання (розуміння тлумачиться як феномен практичної свідомості, як культурно-історичнапередумова осмислення загальних, пізнавальних значень); аналіз "онтологічного повороту" (при розгляді проблем людини та культури); дослідження проблематики, що стосується легітимації політичного режиму укр. незалежності як культурполітичного феномена, а також методологічних принципів осягнення посткомуністичної реальності.

[br]

Осн. тв.: "Наукове пізнання і проблема розуміння" (1986); "Загадка людського розуміння" (1991); "Буття людини в культурі: Досвід онтологічного підходу", у співавт. (1991); "Феномен особистості: Світогляд, культура, буття" (1996); "Чому націоналізм не може бути наукою" (1994); "Феномен української культури" (1997), у співавт.; "Політична філософія посткомунізму: горизонти методології" (1995).