член-засновник

член-засновник

* * *

член-засновник

* * *

I n

1. держава

2. штат

3. державна влада

4. державний апарат

- acceding state держава, що приєдналася (до договору)

- accrediting state держава, що акредитує

- adhering state держава, що приєдналася (до договору)

- adjacent state прилягаюча держава

- adjacent or opposite states прилягаючі та протилежні держави (у випадку делімітації кордонів територіального моря і континентального шельфу)

- adjoining coastal state сусідня прибережна держава

- aggressor state держава-агресор

- applicant state держава, яка порушила справу

- assotiated state держава, що приєдналася

- belligerent states держави, які знаходяться в стані збройного конфлікту; держави, які воюють

- circumjacent state прикордонна держава, сусідня держава

- coastal state прибережна держава

- contesting states держави, що сперечаються

- constituent state держава-складова частина

- continental state континентальна держава

- contracting states держави, що домовляються; держави-учасниці

- corporate state корпоративна держава (фашистського типу)

- defaulting state держава, що порушила обіцянку

- delinquent state держава-правопорушник

- dependent state залежна держава

- depositary state держава-депозитарій

- extra-continental state позаконтинентальна держава

- fascist state фашистська держава

- federal state федеративна держава

- founder state держава-засновник

- founding state держава-засновник

- friendly state дружня держава

- front-line states прифронтові держави

- geographically disadvantaged state держава, що знаходиться в невигідному географічному положенні

- granting state держава, що має бенефіції, держава, що надає допомогу

- guarantor state держава-гарант

- headquaters state приймаюча держава, держава перебування

- hinterland state внутрішньоконтинентальна держава

- home state держава; походження

- host state держава, яка приймає; держава перебування

- hostile state ворожа держава

- independent state незалежна держава

- individual state окремий штат, окрема держава

- island state острівна держава

- littoral state прибережна держава

- maritime state морська держава

- member state держава-член якоїсь організації; держава-учасниця

- monarchial state монархічна держава

- multinational state багатонаціональна держава

- near-land-locked state держава, яка майже не має виходу в море

- near nuclear state "порогова" держава (здатна створити свою власну ядерну зброю)

- negotiating state держава, яка бере участь в переговорах

- neighbouring state сусідня держава

- neutral state нейтральна держава

- newly independent state молода незалежна держава

- non-aligned state неприєднана держава

- non-belligerent state держава, яка не воює

- non-nuclear state неядерна держава

- non-full sovereign state напівсуверенна держава

- non-nuclear (weapon) state держава, яка не володіє ядерною зброєю

- non-reserving state держава, що не зберігає ядерної зброї

- nuclear state ядерна держава

- nuclear weapon state (NWS) держава, що володіє ядерною зброєю

- objecting state держава, що заперечує проти поправки/ застереження тощо

- offending state держава, що вчинила протиправну дію

- opposite states держави, розміщені одна напроти одної

- participating states держави-учасниці

- peace-loving state миролюбна держава

- reactionary state реакційна держава

- receiving state

a) держава, що приймає; держава перебування

b) держава-отримувач

- recipient state держава-отримувач; держава, що отримує економічну допомогу

- reserving state держава, що сформулювала застереження

- revenge-seeking state реваншистська держава

- sea-locked state держава, яка не має виходу до моря

- sending state держава, яка представляє/ посилає

- shelfless state держава, яка не має континентального шельфу

- shelf-locked state держава, вихід якої до морського дна перекритий шельфом

- signatory state держава, яка підписала міжнародний договір/ конвенцію

- signatory and acceding states держави, що підписалися і приєдналися (до договору)

- successor state держава-спадкоємець

- third state третя держава

- threshold state "порогова" держава (здатна створити свою власну ядерну зброю)

- transgressing state держава-порушник

- trustee state держава-опікун

- tutelary state держава-опікун

- state boundary державний кордон

- state concerned зацікавлена держава

- state differences розбіжності в практиці окремих держав

- state law державне право

- state monopoly державна монополія

- state practice державна практика

- state problems державні проблеми

- state responsibility відповідальність держави

- state scholarships and grants державні стипендії

- state treaty державний договір

- tribal micro states племенні мікродержави

- wholly unitary state повністю унітарна держава

- zone-locked state держава, вихід якої до моря перекритий зоною іншої держави

- state entitled to become a party to the treaty держава, яка має право бути учасником договору

- states not parties to a conflict держави, що не беруть участі в конфлікті

- states parties to a treaty держави-учасники договору

- state of residence держава перебування

- states at variance держави, між якими виник конфлікт/ суперечка

- the states concerned зацікавлені держави

- agreed criteria of conduct of states узгоджені критерії поведінки держав

- association of states об'єднання держав

- ceremony presided over by the head of state церемонія за участю глави держави

- elected head of state виборний глава держави

- federal type of presidental state держава федеративного типу на чолі з президентом

- qualities of the heads of states титули глав держав

- reasons of state державні міркування

- receiving head of state глава приймаючої держави

- withering away of the state відмирання держави

- to authorise the flying of the state flag and the emblem of the sending state надати право підняти прапор і герб акредитуючої держави

- to be accredited to the head of state бути акредитованим при главі держави

- to be presented to the head of state бути представленим главі держави

- to establish a state заснувати/ створити державу

- to have the nationality of the receiving state бути громадянином держави перебування

- to set up a state заснувати/ створити державу

- S. Department (Department of S.) Державний департамент (США)

- S. Opening of Parliament офіційне відкриття сесії парламенту (Велика Британія)

- State's rights встановлені конституцією права окремих штатів (США)

II n становище, стан

- critical state of the economy критичне становище економіки

- state of affairs стан справ

- state of depression стан депресії

- state of emergency надзвичайне становище

- state of siege стан облоги

- state of war стан війни

- to ease the state of emergency послабити надзвичайне становище

- S. of the Union message доповідь президента США конгресу про становище в країні

III v

1. викладати, заявляти, формулювати

2. констатувати, стверджувати

- to state facts заявляти про факти

- to state one's determination заявляти про свою рішучість

- to state an opinion викладати свою точку зору/ думку

- to state one's readiness заявляти про свою готовність

- to state one's willingness заявляти про своє бажання

Бор, Нільс Хендрік Давид (1885, Копенгаген - 1962) - датськ. фізик, один із творців сучасної фізики, лауреат Нобелівської премії, член (від 1917 р.) і президент (від 1939 р.) Датського королівського тов-ва, почесний член понад 20 академій наук, засновник Ін-ту теоретичної фізики (нині Ін-т Нільса Бора). У 1913 р. запропонував першу квантову (некласичну) модель атома, яка започаткувала нову еру розвитку квантової теорії. Головний філософський інтерес до наукової спадщини Б. пов'язаний із принципом доповняльності (див. доповняльності концепція), запропонованим ним у доповіді "Квантовий постулат і новітній розвиток атомної теорії" (1927) у зв'язку із гострими дискусійними проблемами побудови та інтерпретації квантової механіки (детермінізму, повноти опису фізичної реальності, місця та ролі суб'єкта пізнання тощо). Б. сформулював також принцип відповідності, який став потужним евристичним засобом теоретичного узагальнення, специфічною формою взаємозв'язку та спадкоємності старого й нового знання. Ці методологічні принципи Б. виявилися надзвичайно продуктивними і тривалий час активно дискутувалися у філософії науки.

Костомаров, Микола Іванович (1817, с. Юрасівці Острогозького пов., нині Воронезької обл. - 1885) - укр. історик, письменник, етнограф, суспільно-політичний діяч. Навчався на історико-філологічному ф-ті Харківського ун-ту (1833 - 1836). Захистив магістерську дис. з історії (1844). У 1845 - 1847 рр. - один із засновників Кирило-Мефодіївського братства. У 1847 р. був арештований, рік перебував у Петропавлівській фортеці. У 1859 - 1862 рр. - екстраординарний проф. Петербузького ун-ту. У 1860 - 1885 рр. - член Археографічної комісії. У 1864 р. здобуває ступінь докт. рос. історії в Київському ун-ті. Чл.-кор. Петербурзької Академії наук (1874), почесний член Київського ун-ту (1884). В історичних дослідженнях та в історіософських міркуваннях К. спирався на праці Максимовича, Гердера, ІПеллінга, ісп. романтиків. На відміну від Максимовича, який робив наголос на емпіричній правді історії, К. посилив романтичні акценти, відшукуючи наскрізну ідею, що поєднує минуле, сучасне й майбутнє укр. народу в єдине історичне ціле, надає подіям "розумного зв'язку і стрункого вигляду". Як історіософ, К. не стільки з'ясовував причинову залежність значущих подій, скільки прагнув до виявлення засад (включно з ірраціональними) буття та ментальності укр. людини. Цю настанову К. реалізував, поєднуючи романтичне світоосягнення з органічними для традицій укр. думки ідеями філософії, зокрема з постулюванням "найвищого вічного розуму", який керує долею усього людства. З іншого боку, романтичний пафос коригувався у К. раціоналістично-просвітницькими ідеями, спрямованими на утвердження духу толерантності та запобігання національному чванству. К. вважають засновником народницької (на відміну від державницької) історіографії. Дух народу мислився ним не як трансцендентна сутність, а як реальна першооснова історичного процесу, здійснюваного "живим народом". Саме у психології народу належить шукати пояснення історичних подій, особливостей побуту та духовного життя народу І. сторіософські погляди К. еволюціонували разом із його загальносвітоглядними настановами: від романтичного ствердження ідей свободи й рівності, відстоювання окремішного вільнолюбивого духу укр. етносу та наголошування його особливої місії в колі слов'янських народів (кирило-мефодіївський період) до обстоювання ідеї федералізму і раціоналізованих просвітницько-народницьких орієнтирів другого періоду і, зрештою, до модифікації народницьких устремлінь у звичайне просвітництво і лояльне щодо імперії культурництво в останній період життя. Однак світоглядними константами Κ.-мислителя залишалися: переконаність в окремішності історичного шляху укр. народу ("Полудневу Русь" К. пророчо бачив у майбутньому як "окрему державну цілісність"), в самобутності його вільнолюбивого духу, мови, культури і психології (що ставило його в опозицію до офіційної рос. державницької історіософії); засада народності та ідеї рівності людей і етносів, національного порозуміння, досягнутого на ґрунті науки і християнської освіти; принцип самоправства і федеративно-демократичної організації суспільства, опертий на досвід Києворуської і Козацької держав; ідея історичної тяглості укр. національної традиції та пафос згоди і любові - до людини і до Бога.

[br]

Осн. тв.: "Книги буття українського народу" (1846); "Дві руські народності" (1864)та ін.

РИМСЬКИЙ КЛУБ - міжнародне неурядове науково-дослідницьке об'єднання інтелектуальної еліти Заходу, відомих вчених-глобалістів, громадських діячів та політиків (значна частина яких були лауреатами Нобелівської премії), засноване у Римі (1968) за ініціативою італ. економіста і менеджера Печчеї (засновник і перший президент клубу). Науково-дослідницькі напрями роботи Р. к. охоплювали наступне коло проблем: - критичний аналіз стратегій розвитку західної і загалом світової цивілізації в цілому; - обґрунтування неефективності й небезпечності неоколоніальної системи; - пошук можливих альтернатив розвитку людства та ефективних засобів гуманізації соціуму в сучасних умовах; - аргументація безперспективності й абсурдності гонки озброєнь; - об'єднання зусиль світової громадськості задля збереження довкілля й досягнення соціальної справедливості в глобальному масштабі. Значний резонанс світової громадськості викликали роботи, виконані в жанрі "Доповіді Римського клубу": "Межі росту" - 1972 (Деніс Л. Медоуз, Донела Медоуз та ін.); "Людство на роздоріжжі" - 1974 (Месарович, Пестель); "Перегляд міжнародного порядку" - 1976 (Тинберген); "За межами віку марнотратства" - 1976 (Коломбі, Габор); "Цілі для людства" - 1977 (Ласло); "Енергія: зворотний рахунок" - 1978 (Монбріаль); "Нема меж освіті: подолання розриву в рівні освіти людей" - 1979 (Маліца, Боткін, Ельманджрі); "Третій світ: три четверті світу" - 1980 (Гарньє); "Діалоги про багатство і добробут" - 1980 (Джоріні); "Дороговкази в майбутнє" - 1981 (Гаврилишин); "За межами росту" - 1987 (Пестель)та ін. Крім того, відомими й авторитетними у всьому світі стали роботи членів клубу Форрестера "Світова динаміка" (1971), Кінга "Новий поріг" (1973), Зиблера та Кайя "Доповідь із Токіо" (1974) та ін. Оприлюднення як першої, так і наступної "Доповідей" викликало бурхливу дискусію в усьому світі, яка продовжується й зараз, та суттєво активізувало обговорення порушених проблем. У "Доповідях" була створена глобальна математична модель дослідження "світового порядку", значно розширений діапазон досліджень, зокрема задіяні головні чинники соціогуманітарного характеру. Останнім часом особлива увага приділяється етнічним, економічним та культурним аспектам розвитку. Гаврилишин, зокрема, пропонує враховувати специфіку релігійних вірувань та "наснагу до праці" Д. ля визначення перспектив формування "нового світового порядку" залучається якісний аналіз стану освіти в тому чи іншому регіоні, всебічно досліджується науково-технічний потенціал планети і можливість його ефективного використання для розв'язання енергетичних, сировинних, продовольчих, демографічних та екологічних проблем. Головною стратегемою досліджень членів Р. к. стає пошук шляхів та засобів задоволення елементарних потреб населення Землі, забезпечення "гідного життя і помірного добробуту для усіх громадян світу" (Тінберген).

Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928, с. Гайворон Київської обл. - 2001) - укр. філософ, засновник Київської світоглядно-антропологічної школи З. акінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1950). Докт. філософських наук (1964), чл.-кор. НАНУ (1969), академік НАНУ (1978), чл.-кор. AH СРСР (1981), згодом - іноземний член РАН. Од 1951 р. - асистент кафедри історії філософії, ст. викл., доцент, згодом - заступник декана історико-філософського ф-ту, з 1965 р. - декан філософського ф-ту, в 1967 - 1968 рр. - зав. кафедрою ун-ту. Од 1968 р. - директор Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, член редакційної колегії ж. "Питання філософії", у 1969 - 1971, 1979 - 1989 рр. та од 1995 р. - головний редактор ж. "Філософська думка". Од 1984 р. - голова правління тов-ва "Знання" (Україна), головний редактор двох видань "Філософського словника" (Київ, 1973, 1986) та "Філософсько-енциклопедичного словника" (2002). Засл. діяч науки і техніки України, лауреат Держ. премії України в галузі науки і техніки (1982). Перегляд традиційного філософування в руслі гуманізму пов'язаний у ІП. із прагненням занурити його в світову та вітчизняну філософську й культурну традицію і тим самим повернутися до втрачених можливостей, відродити духовний багаж, забутий у роки панування схоластичної державної ідеології. У шерезі фундаментальних досліджень, присвячених Канту, Гегелю, лівому гегельянству й подальшим інтерпретаціям діалектики, він розвивав оригінальну філософію людини, що дала поштовх сучасній укр. філософській антропології. Ш. - визнаний в Україні та поза її межами дослідник співвідношення онтологічного, логіко-гносеологічного та світоглядноантропологічного змісту філософії. Розглядаючи її як форму духовно-теоретичного самовизначення людини у світі, він сприяв подоланню спрощеності та лінійності тогочасного способу мислення, відродженню мисленевої культури, передусім - через надання філософському змістові марксизму статусу новоєвропейської "філософської автентичності" А. ктивно включившись у 50-х рр. у дискусію щодо предмета діалектики, Ш. обґрунтовує взаємозалежність онтологічного, гносеологічного та логічного її змісту, заперечує відособлення вчення про буття та про пізнання (полеміка між "онтологістами" й "гносеологами"), а також про природу та суспільство. Завдячуючи виведенню філософських уявлень про буття на рівень осмислення особливостей способу буття людини, а відношення мислення до буття - з більш широкого спектра відношенням людини до світу, філософія постає як передусім феноменологія людського буття. У 1967 - 1968 рр. Ш. розробляє масштабну науково-дослідну програму, яка започаткувала антропологічний поворот у вітчизняній філософії (перший абрис її викладено у доповідях з філософії права та про філософський гуманізм і проблему смислу людського буття на Міжнародному гегелівському конгресі (1966) і філософських конгресах у Відні 1967 р. й Парижі 1968 р.). Така світоглядно-антропологічна переорієнтація знаменувала поновлення філософсько-гуманістичних тенденцій вітчизняної філософської думки (Сковорода, Юркевич та ін.), перегукувалася з антропологічними вболіваннями відомих мислеників укр. діаспори (Кульчицький та ін.). Націленість на вивчення розмаїття способів людського самовизначення у структурі буття, особливостей світоглядної передумовності змісту і функцій філософського знання, етапів історичної генези світоглядної свідомості, її категорійної структури та співвідношення з іншими формами катетеризації задавала новий ракурс осмислення категорій - не тільки як засобів відображення та пізнання, а й форм самосвідомості і цілепокладання. Філософське вивчення феномена практичної життєдіяльності у структурі людського світовідношення сполучається із з'ясуванням її пов'язаності з формуванням світоглядних універсалій. Смисловим осердям такої переорієнтації філософії стає близький до сучасної феноменології концепт практично-духовного освоєння світу людиною. Досліджуючи єдність сутнісних сил людини - розуму, почуттів і волі, Ш. реабілітує принципово важливе для розуміння творчої природи свідомості поняття символічних форм світосприймання. Він вислідковує: ідеально-реальний характер предмета духовних почуттів, якісну своєрідність світоглядної ідеї як ідеалу, пов'язаного з уявленнями про майбуття та способами прилучення до нього, світоглядні форми його сприймання (мрія, віра, надія, любов, святість). Ш. ініціював спрямування антропологічно зорієнтованої філософії на осмислення суспільно-культурних явищ, пов'язаних із науково-технічною революцією. Ще у 70-ті рр. він обстоював персоиалістичну тезу про те, що критерієм ефективності певного типу суспільства є його людиностимулюючі потенції. З'ясування суперечливості людської діяльності виводить філософа на вивчення людинотворчих функцій культури та особливостей останньої як світу національного буття у його взаємодії з вселюдськістю. У загальнометодологічному плані філософський розмисл Ш. еволюціонував від "есенційної" діалектики Гегеля - до екзистенційної діалектики К'єркегора, від ідеї "родової всезагальності" до "індивідуальної тотальності".

[br]

Осн. тв.: "Логіка, діалектика і теорія пізнання Гегеля" (1964); "Теорія пізнання, логіка і діалектика І. Канта" (1974); "Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання" (1977); "Методологічні засади філософських учень про людину''//Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми (2000); "Діалектика і традиційні та нові підходи"//Філософсько-антропологічні студії (2001); "Розум, свобода та долі діалектики" (2001).

АДВЕНТИЗМ ( від лат. adventus - пришестя) - різновид протестантського руху, виник у 30-х рр. XIX ст. в США. Його засновник Міллер, спираючись на пророцькі книги Біблії, оголосив про друге пришестя Христа, яке нібито мало відбутися між 1843 і 1844 рр. 1863 р. А. оформлюється у самостійну церкву. Велику роль в догматичному і організаційному розвитку А. відіграла Уайт (1827 - 1915), яка розробила основні положення доктрини А.: дотримання суботи ("четверта заповідь"); заперечення безсмертя душі та вчення про пекло і рай; харчові заборони ("санітарна реформа"); суворі моральні принципи ("аскеза в світі"); необхідність десятини тощо. Згідно з ученням А., світ буде знищено вогнем; друге пришестя Христа супроводжуватиметься воскресінням праведників; після 1000-річного царства Христа воскресатимуть і грішники. А. - одна з найбільш динамічних пізньопротестантських течій, яка налічує понад 5 млн. дорослих членів (у т.ч. в Україні близько 50 тис. і понад 600 громад). Більша частина прихильників А. у світі належить до Адвентистів сьомого дня і об'єднана навколо Всесвітнього Союзу АСД.

Вайтгед, Алфред Норт (1861, Ремсгейт - 1947) - англ. філософ, логік, математик, засновник логіцистичної школи у філософії математики. Навчався у Кембриджі (Триніті Коледж). Член Королівського наукового тов-ва (від 1903 р.), куди був запрошений завдяки розробкам у галузі загальної алгебри. Результатом десятилітньої співпраці В. з його студентом Расселом було фундаментальне дослідження основ математики й математичної логіки. У 1924 - 1947 рр. В. - проф. філософії Гарвардського ун-ту (США), займається переважно філософською метафізикою. Виокремлюють три періоди у творчості В.: перший період присвячений проблемам логіки й математики, другий - проблемам філософи науки, третій - онтологічному обґрунтуванню філософії науки на засадах розробленої ним філософської метафізики. Спираючись на синтез пізнавальних принципів різноманітних наук, В. створив власну організмічну теорію, або "філософію організму". Згідно з нею, суб'єкт і об'єкт нерозривно пов'язані одне з одним і з Всесвітом в органічній єдності. З одного боку, цей органіцизм заперечує "просту локалізацію" окремих наук, яка ґрунтується на переконанні про "незалежну індивідуальність кожного шматка матерії". Найбільш очевидно ця локалізація здійснювалась класичною фізикою з її механіцизмом та застосуванням абстракцій абсолютного простору і часу. З іншого боку, метафізичному атомізмові В. протиставляє концепцію "актуальних сутностей", невіддільну від доктрини внутрішніх відношень З. гідно з останньою, члени відношення і самі відношення в конкретному факті завжди взаємно пов'язані. У "філософії організму" В. певною мірою наявний синтез платонівсько-аристотелівської традиції (універсалізм "вічних об'єктів") та класичного англ. емпіризму ("досвід" і "відчуття" як атрибути суб'єктивності). "Філософія організму" спирається на ряд засадничих принципів. "Онтологічний принцип" виражає нередукованість факту до поняття дійсності - до того, що завжди має характер об'єкта, або мислимого буття. "Принцип процесу" вказує на те, що реальність є становленням. "Принцип відносності" - на те, що будьяка об'єктивність є можливістю для становлення, перетворення можливості у дійсність. "Реформований суб'єктивістський принцип" розкриває природу становлення як суб'єктивної єдності, яка вбирає у себе об'єктивну даність. Цей акт асимілізації об'єктивних даних і "стягування" їх у суб'єктивну єдність "досвіду" позначається спеціальним терміном - "охоплення", синонімом якого часто виступає "відчуття". Останнє може бути двох типів - "фізичне", якщо його об'єктом є стійкий елемент дійсності, або "концептуальне", якщо воно спрямоване на "вічні об'єкти". "Вічні об'єкти", подібно до "категорій існування", згідно з В., є формами визначеності досвіду. Вони поєднують як потенційність просторової протяжності, так і довічну природу Бога. У Всесвіті існує невпинне прагнення до інтенсифікації відчуттів і творчого самоздійснення, і Бог є його найвищим джерелом. Процес суб'єктивного становлення безперервний і нескінченний: кожна актуальна подія є не лише переходом від можливості до дійсності, а й переходом від дійсності до можливості. Тривалість процесу становлення забезпечується спадкоємністю "вічних об'єктів", які переходять від однієї суб'єктивної єдності до іншої та створюють структурну визначеність, необхідну для науки.

[br]

Осн. тв.: "Principia mathematica", у співавт. У 3 т. (1910); "Поняттяприроди" (1920); "Наука і сучасний світ" (1926); "Процес і реальність. Нариси з космології" (1929); "Пригоди ідей" (1933) та ін.

Кальвін, Жан (1509, Нуайон, Франція - 1564) - франц. протестантський теолог, філософ; засновник кальвінізму. Вивчав філософію в ун-ті в Парижі, а також в Бурже, Орлеані. На формування світогляду К. вирішальний вплив справили ідеї Лютера і Цвінглі. Основною філософською і теологічною ідеєю є тлумачення Бога як абсолютної і самодостатньої причини усього, що існує в світі Н. аголошував також на абсолютному значенні Біблії у релігійному пізнанні, вагомості старозавітної традиції у християнстві. Доктриною подвійного напередвизначення поділяв людство на дві частини: обранців Божих, які від народження призначені до вічного життя, і безнадійних грішників, на яких, попри будь-які зусилля, чекає загибель. Цей вибір - Божа таємниця. Земне буття людини - запорука обраності, що виявляється в її сімейному, освітньому, професійному, суспільному житті. Особливого значення К. надавав успіху в професійних справах, який вважав потвердженням богообраності. За К., визначальна роль Бога в житті людини не включає примусу щодо її індивідуальної свободи, позаяк деякі її вчинки є необхідними, інші - випадковими або цілковито вільними. Поділяв концепцію невидимої Церкви як істинної і її членами вважав лише обраних. Поглибив учення Лютера про загальне священство віруючих: оскільки кожний член Церкви потенційно обраний, то всі рівні у правах і вияві самоініціативи. Відтворив ієрархію апостольської Церкви і пресвітеріальне управління. Принцип автономії общини екстраполював на суспільне життя. За К., Бог делегував владу всім однаково у своїй конкретній сфері. Держава не втручається у справи Церкви. Заперечував монархію, залежність релігії від держави.

[br]

Осн. тв.: "Про милосердя" (1532); "Психопаніхія" (1534); "Катехізис" (1536); "Відповіді кардиналу Садолето" (1539); "Настанова у християнській вірі" (1536); "Церковні настанови" (1541).

Маринович, Мирослав Франкович (1949, с. Комаровичі Львівської обл.) - релігієзнавець, журналіст. Закінчив електрофізичний ф-т ДУ "Львівська політехніка" (1972). У 1977 - 1987 рр. - політв'язень, засуджений за звинуваченням у "проведенні антирадянської агітації та пропаганди". У 1996 - 1997 рр. стажувався у Колумбійському ун-ті (США), у центрі вивчення прав людини В. ід 1997 р. - директор Ін-ту релігії та суспільства Львівської Богословської академії, член громадської ради Українсько-американського бюро захисту прав людини, засновник Укр. асоціації "Міжнародна амністія" (1993). Коло наукових інтересів: релігієзнавство, історія християнства, проблеми екуменізму, релігійної свободи. Автор понад 50 наукових та науково-популярних праць.

[br]

Осн. тв.: "Україна на полях Святого Письма" (1991); "Україна: дорога через пустелю" (1993); "Спокутування комунізму" (1993); "Правда людини" (1994).