часопису

замітка, (мелкая) нотатка, (пометка) зазначка. [В книжці є «Передмова» й невеличка замітка: «Співці дум» (Р. Край). Робив собі потрібні виписки й зазначки (Крим.)]. -ка в газете - замітка в газеті (в часопису).

* * *

1) (знак на чём-л., метка) зазна́чка, по́значка, карб, -у

2) ( краткая запись) нота́тка

3) ( небольшая статья) до́пис, -у

замітка, (мелкая) нотатка, (пометка) зазначка. [В книжці є «Передмова» й невеличка замітка: «Співці дум» (Р. Край). Робив собі потрібні виписки й зазначки (Крим.)]. -ка в газете - замітка в газеті (в часопису).

* * *

1) (переписка) листування, кореспондування, (пакет) кореспонденція. Деловая -ция - ділове листування. Заказная -ция - рекомендована (записана) кореспонденція. Вести -цию - (деловую) провадити кореспонденцію, листування, (частную) листуватися з ким. Состоять в -ции - листуватися з ким. Частная -ция - приватне листування:

2) (газетная) допис (-су), кореспонденція. [Перечитайте тільки у кількох останніх числах дописи з місць (Н. Рада)]. Давать -ции в газету - давати дописи, дописувати до часопису.

* * *

1) кореспонде́нція; (статья, заметка в газете) до́пис, -у

2) ( переписка) листува́ння, кореспонде́нція

1) (счётная цыфра) нумер (-ра; мн. -мери, -рів), (число) число, (сокр.) №, Ч°. [Давши відбитки своїх пальців і довідавшись, за яким нумером ці відбитки заведено до списків, вони… (Велз). Будинок число (реже нумер) вісім (Київ). Ваші кімнати не тут: квартал Гайбері, Дев'яносто сьома вулиця, число дві тисячі сімнадцять (Велз)]. Бумага -мер пятый - папір нумер п'ятий. -мер входящий, исходящий - вступне, вихідне число, вступний, вихідний нумер. -мер газеты, журнала - число (редко нумер) газети (часопису), журнала. [Перше число тижневика «Рідний Край» (Р. Край). В найближчому числі журнала «Критика» (Критика). Новий нумер газети (Франко)]. -мер по журналу (канцел.) - журнальний нумер. -мер галош, перчаток - нумер калош (гальош), рукавичок. Личный -мер - особистий нумер. -мер порядковый - порядковий (рядовий) нумер, порядкове (рядове) число. По порядку -ров - за порядком нумерів, за чергою. Счастливый -мер - щасливий нумер, щасливе число. За -ром четвёртым - під нумером (числом) четвертим, число четверте, нумер четвертий;

2) (программы, в концерте и т. п.) номер, число. [Сьогодні «Смертний номер» (Кіноафіша)]. Лучший -мер представления - найкращий номер (найкраща частина, найкраще місце) вистави (у виставі). Сольный -мер - сольо, сольовий номер, (зап.) односпів (-ву). Вот так -мер! - от так штука! оце так рахуба! Этот -мер не пройдёт - цей номер не пройде (не перейде); цієї не поспіваєш!;

3) (в гостинице) кімната, номер (-ра). [Найняв кімнату (номер) в готелі (Київ). Кімнати в готелі були високі (Кінець Неволі)]. -ра для приезжающих - кімнати (номери) для приїжджих.

* * *

привести и привесть

1) приводити, привести, припроваджувати, припровадити, (во множ.) поприводити, поприпроваджувати кого куди, до кого, до чого. [Приводить він до того дерева вовків (Рудч.). Узяв її старий жовнір за білую руку, припровадив Каньовському на велику муку (Гр.)]. -ведите его ко мне - приведіть його до мене. Если откажется, силою -ведите его сюда - якщо відмовиться, то силою припровадьте його сюди;

2) доводити, довести, призводити, призвести, приводити, привести до чого, справляти, справити, спроваджувати, спровадити, (являться причиной, содействовать) спричинюватися, спричинитися до чого. [Який добрий у Київі був ґрунт для громадських організацій і як він справляв їх до національного питання, бачимо з того, що… (Єфр.)]. -водить (-вести) дело к концу, к окончанию - доводити (довести) справу до кінця, до краю. Всё это -водит к тому, что… - все це доводить (при(з)водить, спричинюється) до того, що… [Безупинна праця важка та хатнє лихо за останні роки призвели до того, що давня та слабість знов повернула (Єфр.). Замість щоб зробити велику користь, «Крашанка» вчинила тільки шкоду, привівши до того, що люди почали перебирати старі кривди (Грінч.)]. Одинаковые причины всегда -водят к одинаковым следствиям - однакові причини призводять завжди до однакових і наслідків (Єфр.)]. -водить к недоразумениям, к нежелательным последствиям - доводити (довести), призводити (призвести) до непорозуміннів, до небажаних наслідків. [Коцюбинський давав такі иноді вказівки, які доводили потім до явних непорозуміннів (Єфр.)]. -вести к моральному падению, к погибели, к тюрьме - призвести до морального занепаду, довести до погибели, завести в погибель, до тюрми. [Гляди тільки, щоб тебе сі думки не завели у погибель (Квітка). Всі ті в його житті події, що завели його в кінці до тюрми (Васильч.)]. -вести к мысли, к предположению кого - навернути кого на думку, на гадку. Это -вело меня к твердому убеждению - це довело мене до твердого переконання. -водить (-вести) своё намерение, замысел в исполнение - доводити (довести) до діла, справдити свій намір, задум. [Чи був-же у нас такий случай, щоб ми свій задум до діла довести зуміли потай Риму (Куліш)]. -вести в исполнение приговор, решение суда - виконати присуд, вирок суду. [Тепер я сам обстоюю за тим, щоб виконати присуд той негайно (Грінч.). Руфін заздалегідь приймає вирок і просить виконать його скоріше (Л. Укр.)]. Куда -ведёт нас эта тропинка? - куди виведе нас ця стежка?;

3) (ссылаться на что-л.) наводити, навести (во множ. понаводити), подавати, подати, приточувати, приточити що. -водить примеры, факты, доводы, доказательства, причины, соображения и т. п. - наводити приклади, факти, доводи, докази, причини, мірковання. [Наведу хоч один приклад (Грінч.)]. -водить текст, отрывок, цитату из какого-л. автора, источника - наводити, подавати текст, уривок, цитату з якого автора, джерела. [Але нехай далі говорять сами автори, - подаю їх статті повним перекладом (Грінч.)]. -веду здесь его слова - наведу (подам) тут його слова. Журнальная статья, которую -водим ниже - стаття з часопису, котру подаємо (наводимо) далі;

4) -водить кого-л. в чувство, в сознание, в память - приводити, привести до пам'яти, до притомности кого, тверезити, отверезити, очутити, опам'ятати кого. [Це очутило трохи Корнія; він підвівся і махнув рукою (Грінч.). Скількись шклянок холодної води, висипаної йому на голову привели його до притомности (Крим.)]. -вести в восторг, в восхищение кого - кинути в захват, захопити кого. -вести кого в уныние - засмутити кого, завдати суму кому. -вести о отчаяние - в розпач (в)кинути кого, до розпачу довести кого. -вести кого в (крайнее) удивление в изумление - (великим дивом, надзвичайно) здивувати кого. -водить, - вести в ужас кого - сповняти, сповнити жахом кого, завдавати, завдати (и наганяти, нагнати) жаху, страху кому, жахати, вжахнути кого. -водить в негодование - обурювати (обурити) кого. -водить в ярость - лютити, розлютити кого, роздратовувати, роздратувати кого. -вести кого в тупик, в затруднение, в замешательство - загнати кого на слизьке, на лід посадити. -вести в краску кого - засоромити кого, завдати сорому, стиду кому. -вести к послушанию - до послуху кого довести. -вести в порядок что-л. - упорядкувати що, лад (порядок) дати чому, зробити лад в чому; срв. Порядок. -вести в беспорядок что-л. - до безладу довести, призвести що, (дела, счета, мысли) заплутати (справи, рахунки, думки). -вести в хорошее состояние - довести до пуття, навести на пуття. -вести в разорение кого - до руїни довести кого. -водить в движение что-л. - давати (дати) рух чому, пускати (пустити) в рух що, двигати (двигнути) що, дати розгін чому. [(Розум) страшну машину сю спорудив і вміє двигати важким знаряддям (Куліш)]. -водить, -вести кого к присяге - брати (взяти) з кого присягу, відбирати (відібрати) від кого присягу;

5) доводити, довести, дати. Не -веди Господи - не доведи Господи (Боже). Не -вёл Бог увидеться с ним - не дав Бог з ним побачитися. -ведёт ли меня Бог побывать в тех местах? - чи дасть мені Бог побувати в тих місцях?

6) приводити, привести. Корова -вела телёночка - корова телятко привела;

7) арифм. - зводити, звести до чого. -вести дроби к одному знаменателю - звести дроби до одного знаменника. Приведённый -

1) приведений, припроваджений;

2) доведений, при(з)ведений;

3) наведений, поданий. -ные выше слова - наведені попереду слова;

4) арифм. - зведений.

* * *

несов.; сов. - привест`и

1) приво́дити, привести́ и поприво́дити

2) (данные, примеры, чужие слова) наво́дити, навести́; ( представлять) подава́ти, пода́ти

3) (в движение, в равновесие) надава́ти, нада́ти (чого), приво́дити, привести́ (в що, до чого)

4) ( к чему - служить причиной) спричиня́ти и спричи́нювати, спричини́ти (що), спричиня́тися, спричи́нюватися, спричини́тися (до чого, чому), приво́дити, привести́ (до чого); ( вести к отрицательным результатам) призво́дити, призвести́ (до чого); ( вызывать) виклика́ти, ви́кликати (що)

5) ( во что - доводить) дово́дити, довести́ (до чого); ( повергать) укида́ти, уки́нути (в що); ( причинять) завдава́ти, завда́ти (чого, що)

6) мат. зво́дити, звести́; не приведи́

1) (звука) видавання зв[г]уку, гучання, бриніння, (жалобного звука) квиління, проквиляння; (запаха) пахтіння, душіння;

2) (книги, газеты, закона) видавання (книги, часопису, закону).

1) умі́щений на пе́ршій сторі́нці ( часопису)

2) ду́же важли́вий

"МИСТЕЦТВО ДЛЯ МИСТЕЦТВА" - свого роду троп, що, починаючи з доби пізнього романтизму (передовсім франц.), означає граничну ізоляцію художньої діяльності від довколишньої дійсності, герметизацію художнього твору від цієї дійсності і як необхідний наслідок такого статусу мистецької діяльності - мистецьке зосередження на її суто формальних, технічних, підкреслено іманентних проблемах. Історично "М.д.м." виникає як естетичний епілог європейського романтизму з його радикальною емансипацією від жорсткого прагматизму тогочасної цивілізації. Відповідним чином назва "М.д. м." за своїм походженням спочатку означала певну суму суто літературних явищ - франц., а потім рос. красного письменства. Естетичного розголосу у той період набула суто теоретична рефлексія на саму можливість радикальної артистичної ізоляції, її конкретних художніх наслідків. Така рефлексія, поряд з полемічними надуживаннями прихильників "М.д.м.", мала важливе значення для розуміння подальших мистецьких маршрутів Європи. Суперечки довкола "М.д.м." необхідним чином повертали мистецьку зіницю всіх її орієнтацій і вподобань до проблеми самої онтології художнього твору і відповідно наближали мистецькі революції поч. XX ст. Дедалі нові й новітні художні напрями, від імпресіонізму до авангарду й постмодернізму, містять у собі той чи той відгомін пізньоромантичного пафосу "М.д.м.", своєрідно перетворений у практиці цих напрямів, у самій субстанції їхньої образності. Певне значення постулати "М.д.м." мали і для становлення мистецтвознавства і літературознавства сучасного типу з їхнім гострим аналітичним інтересом до художньої форми, до її генези, функції, еволюції, а також для художньої критики - для зростання її фахової культури, вивільнення від публіцистичної риторики. Особливу долю спадщина і гасла "М.д.м." мали в Росії та Україні наприк. XIX - на поч. XX ст. - для емансипації місцевого художнього процесу від тотального упокорення поточній суспільній проблематиці, яка віддавна претендувала на панівну роль провідної семантики у тому процесі. Повернення рос. "срібного віку" до "М.д.м.", так само як і навернення до нього генерації часопису "У країнська хата", засвідчують немалий, хай і прихований вплив тієї спадщини і тих гасел у національній культурі поч. XX ст. Характерно, що затим, після утвердження тоталітарного режиму з його брутальною у своїй одвертості орієнтацією на утилітарно-пропагандивне псевдомистецтво, офіційна естетика всі свої побудови розпочинала з ритуальної "полеміки" з "М.д.м." як свого роду світоглядним алгоритмом усіх подальших різновидів артистичного "самостійництва". Ця "полеміка", серед іншого, викреслила із мистецької пам'яті доволі своєрідне явище т. зв. "комуністичного М.д.м." у радянському авангарді 1920-х рр., тобто спробу до інституалізації художницького "самостійництва" у тогочасному радянському суспільстві.

Колодний, Анатолій Миколайович (1937, с. Софіївка Черкаської обл.) - укр. філософ, релігієзнавець. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1960). Докт. філософських наук (1988), проф. (1990). Дійсний член Міжнародної Академії свободи релігії (СІНА). Од 1992 р. - заст. директора з наукової роботи Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, керівник Відділення релігієзнавства Ін-ту. Президент Української асоціації релігієзнавців, головний редактор щорічника "Релігійна свобода", квартальника "Українське релігієзнавство", часопису "Релігійна панорама". Фахівець у галузі філософії та історіософії релігії, етнології релігії, проблем державно-церковних відносин. Автор близько 400 наукових праць - індивідуальних монографій, розділів у колективних монографіях, статей, брошур.

[br]

Осн. тв.: "Атеїзм як форма світоглядного знання" (1984); "Феномен релігії: природа, структура, функціональність, тенденції" (1999); "Історія релігії в Україні" (1999); "Релігія і Церква в демократичній Україні" (2000); "Академічне релігієзнавство" (2000); "Християнство і проблеми сучасності" (2000) та ін.

Мерло-понті, Морис (1908, Рошфор-сюр-Мер - 1961) - франц. філософ; один з головних представників феноменології, теоретичні погляди якого склалися під впливом Гуссерля, Гайдеггера, Сартра та емпіричної психології. Освіту отримав у Вищій нормальній школі. Перед Другою світовою війною викладав філософію й психологію у ліцеях; під час війни служив у франц. армії; потому - проф. у Ліонському ун-ті, Сорбонні та "College de France". Був співредактором (разом із Сартром та де Бовуар) часопису "Le Temps Modernes". Його теоретичні пошуки були підпорядковані обґрунтуванню філософської ідеї про те, що сприйняття є первинними у людському досвіді і визначають спосіб "буття у світі" людського суб'єкта, отож сприйняття світу є самодостатнім процесом (sui generis), який логічно передує поділові на суб'єкт та об'єкт. Ця ідея спричинилася не тільки до поглиблення феноменологічної редукції та інтенціонального аналізу Гуссерля у напрямі подолання традиційного дуалізму дух - тіло, а й уточнення гайдеггерівського Dassein ("Буття-тут") у світлі вироблення онтології тілесності. В ході критичного дослідження сучасних йому психологічних теорій сприйняття, головним чином біхевіоризму та гештальтпсихології, Μ. -П. дійшов висновку, що людський досвід не є закритою, суто приватною сферою, а становить спосіб буття у світі, який не можна звести до чистої свідомості. Онтологічне трактування сприйняття покладено в основу його версії феноменології, котру він розробляв у "Феноменології сприйняття" (1945). Однією з найбільш прикметних характеристик цієї феноменології є теорія М.-П. про роль людського тіла у сприйнятті світу. Він стверджує, що головні характеристики сприйняття виводяться із особливостей людської тілесності; людське тіло ототожнюється з безпосередньою присутністю людини, позначаючи змістовний "центр" людської ситуації буття у світі. Метою феноменологічного підходу М.-П. стає остаточне подолання класичної дихотомії суб'єкта та об'єкта за допомогою розкриття метафізичного змісту тілесності. Він доводить необґрунтованість у попередній філософській традиції зведення людського тіла до об'єкта, розгортаючи динаміку осмислення тіла як "живого". Виявлення ознак "живого тіла" надає людському існуванню надприродного, екзистенційного та метафізичного значення. Згідно з М.-П., тіло є "нашим якорем у світі"; саме воно наділяє світ якістю бути горизонтом досвіду. У праці "Видиме і невидиме" (опубл. 1971 р.) М.-П., намагаючись надати своїм феноменологічним розвідкам онтологічного обґрунтування, використовує поняття "плоті" (la chair) (невідоме класичній філософії); для її визначення стає доцільним старий термін "стихія" (у тому сенсі, коли йдеться про стихію води, повітря, землі та вогню як про тілесний принцип, що визначає форму буття). М.-П. ототожнює плоть із першоосновою світу, що породжує як світ, так і суб'єкт; тому її не можна звести ані до матеріальної, ані до духовної субстанції; саме у ній сконцентрована метафізична напруга живого тіла та світу. Для соціально-філософських поглядів М.-П. характерним є перехід від прихильності до ортодоксального марксизму (на початковому етапі творчості) до відмови від тези про односпрямовану логіку історії (оперту на суспільно-економічний побут) і, зрештою, до переконаності в існуванні множинності соціальних тенденцій та активної ролі людини в їхньому спрямуванні.

[br]

Осн. тв.: "Структура поведінки" (1942); "Феноменологія сприйняття", (1945); "Гуманізм і терор" (1947); "Похвала філософії" (1953); "Первинність сприйняття" (1964); "Видиме і невидиме" (1971).

Пріцак, Омелян Йосипович (1919, Самбірщина, Галичина) - амер. (укр. походження) вчений-історіософ, сходознавець. Один із фундаторів Гарвардського Ін-ту українознавчих студій і його директор у1973-1991рр. Організатор і перший директор Ін-ту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАНУ; головний редактор відновленого ним у 1993 р. часопису "Східний світ". Від 1990 р. - іноземний член НАНУ. Лауреат Премії Національної Академії наук ім. А.Ю К. римського (1990) за видатні наукові здобутки в орієнталістиці та Державної премії України (1993). Автор понад 900 різнопланових за своїм характером і змістом наукових праць. Одна з центральних, у сфері творчих зацікавлень дослідника, - проблема походження Русі. У фундаментальній монографії, присвяченій цій проблемі, походження Русі пов'язується з діяльністю міжнародної торговельної корпорації, що первісно складалася з кельтських рутенів (русів), франків і фризійців. Увійшовши в співпрацю зі скандинавами і хозарами, вони й поклали початок державному утворенню Русі, яке локалізується дослідником у верхів'ях Волги. Чимало наукових праць П. присвячено формуванню степових імперій середньовічного світу, зокрема першої ісламсько-тюркської держави Караханідів у Середній Азії, історії кочових народів - гунів, аварів, печенігів, половців тощо. У колі зору П. - також взаємини козацької України зі Сходом. Зокрема, він детально розглянув угоди Пилипа Орлика з Туреччиною, що дало йому змогу глибше осягнути правові засади першої укр. Конституції 1710 р. П. є також великим знавцем історіософії Грушевського та творчої спадщини А. Кримського.

[br]

Осн. тв.: "Рід Скоропадських/Історично-генеалогічна студія" (1938); "Українська культура: Загальна характеристика і основні складники". У 3 ч., у співавт. (1949); "Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім ісландських саг)" (1981); "Історіософія та історіографія Мих. Грушевського" (1991); "Шевченко-пророк: Світи Тараса Шевченка" (1991); "Агатангел Кримський і його історія Туреччини" (1996).

Шлемкевич, Микола Іванович (Іванейко М.) (1894, с. Пилява, Львівщина - 1966) - укр. філософ, публіцист, громадський діяч. З 1923 р. - в еміграції. Докт. філософії Віденського ун-ту (1926), засновник і головний редактор еміграційного філософського часопису "Листи до Приятелів" (Нью-Йорк - Ньюарк, 1953 - 1966). Як учень Шліка належав до Віденського гуртка, що позначилось на сповідуваному Ш. пізнавальному релятивізмі. Безпосередній вплив на Ш. мала нім. феноменологія, яка й спричинила його відхід від центральної для "віденців" проблеми верифікації знання в бік проблеми його "переживальної цінності" для людини. Вже в докт. дис. "Сутність філософії" Ш. робить висновок, що "немає ніякої специфічно філософічної методи", а філософію розглядає як "життєвий принцип" усіх галузей духовної культури, котра в остаточному підсумку реалізує себе в "універсальній, але все-таки суцільно замкнутій індивідуальності". Відтак головною сферою інтересів Ш. стає публіцистика, яку він називав "дрімучою", "ембріональною" філософією, особливо актуальною на етапах прискореної динаміки суспільних процесів. Як приклад Ш. наводив творчість Ап. Павла та Ніцше; загалом же вважав, що публіцистичний тип філософування притаманний насамперед слов'янським культурам, в т.ч. й укр. Зразком такої філософської публіцистики є праця Ш. "Загублена українська людина" - історико-феноменологічний аналіз духовної кризи українства за трьома головними параметрами: логосу, етносу й еросу.

[br]

Осн. тв.: "Das Wesen der Philisophie" (1926), укр. переклад: Філософія (1934); "Загублена українська людина" (1954); "Верхи життя і творчості" (1958). шлєплков