уникання

1) ( відхилення) deviation, digression, aberration, deflexion; ( від теми) digression, excurse

2) ( уникання) evasion, dodging, avoidance, avoiding

Вишеславцев, Борис Петрович (1877 1954) - рос. філософ. Висланий із Росії у 1922 р. Разом із Бердяєвим заснував ж. "Путь" (Париж, 1925) і був його співредактором. В. як мислителя відзначають здатність до сміливого філософського синтезу і принципове уникання безумовних визначень та закінчених текстуальних викладів: найвищу цінність для нього становить вихід за межі свідомості, "транс" в Абсолютне. В. стверджує неможливість охопити Абсолютне в поняттях: сфера метафізики - "вся таємнича безмежність, що розгортається в інтуїції". Ця ідея становить підґрунтя пошуків В. у галузі етики і філософської антропології. Недосконалій моралі закону, яка звернена лише до людської свідомості, В. протиставляє етику благодаті, що сягає глибин підсвідомого. Визнаючи заслуги Фройда у розкритті еротичної природи підсвідомого, але слідом за Юнгом й Адлером, не задовольняючись вузькістю й однобічністю його розуміння лібідо і сублімації, В. протиставляє йому вчення про ерос і сублімацію, що спирається на платонівську і східнохристиянську містичну традицію. Потяг душі до збагачення її сутнісних сил ерос сублімує, перетворює нижчі підсвідомі прагнення у вищі, одухотворюючи і просвітлюючи їх до рівня обожування С. ублімація еросу здійснюється через трансценденцію, ставить людину в залежність від Абсолюту. Ця залежність має позитивний сенс, бо рятує людину не тільки від жахливої самотності у світі, а й від замкненості у самій собі, і забезпечує, зрештою, можливість "вільного трансу, вільного виходу у вільний простір Абсолютного". В останніх працях В. постає як історик рос. філософії, критик марксизму і соціальний філософ, рішучий супротивник тоталітаризму і проповідник вищих, релігійно-моральних цінностей, служіння яким вважає єдиною запорукою подолання бездуховності культури індустріальної доби.

[br]

Осн. тв.: "Етика Фіхте" (1914); "Етика перетвореного Еросу" (1931).

ЕПІКУРЕЇЗМ - давньогрецьк. філософське вчення періоду еллінізму. Своєю назвою завдячує філософу Епікуру. Е. має яскраво виражену етичну спрямованість. Головною метою особистості вважається досягнення щастя шляхом пошуків насолоди й уникання страждань. Велику роль в Е. відіграє поняття "міри"; саме вона не дозволяє насолоді перейти в страждання. Крім того, існує два типи насолод: фізичні і духовні. В фізичних насолодах, за Е., варто задовольнятися життєво найпотрібнішим і уникати марнотних бажань. Духовні насолоди стоять на щабель вище, бо не залежать від зовнішніх обставин. До духовних насолод Е. зараховує пізнання, що позбавляє людину марновірства і страху смерті, а також мудрість, справедливість, дружбу. Найбільш послідовним прихильником Е. був Лукрецій Кар (трактат "Про природу речей"). Пізній Е. був поглинутий християнською культурою. Нова хвиля його поширення припадає на добу Відродження. Доволі стійким виявився синтез Е. з платонізмом (діячі флорентійського Ренесансу) та стоїцизмом (Монтень, Еразм Роттердамський). Е. також сприймався як альтернатива умоглядному аристотелізму (Гассенді). Ідеї, що тяжіли до пояснення етики через фізику, яскраво виявилися в працях сенсуалістів, які поєднували елементи Е. з досягненнями тогочасних природничих наук та кальвіністським антропологічним вченням. Значного поширення Е. набув у Франції доби Просвітництва. Характерним для цього періоду було його ототожнення з гедонізмом. Елементи Е. наявні в позитивізмі та екзистенціалізмі. Засновник гуманістичної психології Фромм вважав Епікура одним із перших представників гуманістичного світогляду.

КІРЕНАЇКИ (кіренська школа) - одна з сократичних шкіл, що отримала свою назву від м. Кірена, звідки походив засновник школи Аристип, учень Сократа. Основу вчення К. становив гедонізм, який вперше в історії був сформульований і розроблений цією філософською школою. К. уподібнювали людину до зачиненої звідусіль фортеці, мешканці якої не отримують свідчень іззовні. Відтак дійсним є лише те, що кожен переживає як власні стани. Два протилежних полюси цього переживання - насолода і страждання. Люди повинні прагнути першого і уникати другого. Але це не означає перетворення людини на безтурботного раба задоволень. Досягнення справжньої насолоди неможливе без здатності самовладання, стриманості, подолання шалених пристрастей С. ліпа жага насолоди здатна принести лише страждання. Тому необхідно розуміти, яким чином і якою мірою можливо досягти задоволення, не зашкодивши власному самопочуттю. К. не обмежували задоволення тілесними відчуттями, надаючи великого значення насолодам душі - дружбі, повазі, приязні, вдячності, любові до батьківщини тощо. Кіренаїк III ст. до н. е. Гегесій (240 - 200 до н. е.) взагалі відкидав можливість досягнення насолоди через те, що, маючи тіло, котре є смертним і вразливим, людина приречена на постійні страждання. Виходом з цього становища він вважав самогубство. Гедонізм К. мав значний вплив на філософію Епікура, в якій уникання страждань та їх відсутність стає головною метою життя і ототожнюється з насолодою.

МОЇЗМ (Мо Цзя) (Школа Мо) - напрям давньокит. філософії, засновником якого був легендарний давньокит. мислитель і політичний діяч Мо Ді (див. Мо-Цзи). Школа моїстів існувала в епоху Чжаньго (V - III ст. до н. е.). Найбільш продуктивні ідеї моїстів були органічно сприйняті і запозичені даосизмом та конфуціанством. З часів Мо Ді школа моїстів існувала у вигляді специфічної організації з жорсткою ієрархією, дисципліною та чітко визначеними політичними цілями. Член моїстської організації мав повністю коритися волі виборного "великого мужа" (цзюй-цзи) й вести аскетичний спосіб життя. Школа моїстів користувалася великою популярністю в тогочасному кит. суспільстві, що завдячувало основним принципам М., сформульованим іще Мо Ді. До них належали наступні принципи: всезагальної любові, всезагальної користі, уникання та заборони надмірностей і пишноти, піднесення кмітливих і мудрих, силового протистояння війнам. Як основу, уособлення, найзагальніший приклад та гарант своїх принципів моїсти розглядали Небо (Тянь). Серед людей таким прикладом був досконаломудрий Юй - міфічний прадавній правитель Китаю та засновник першої кит. династії Ся. На поч. III ст. до н. е. школа моїстів розкололася на дві (або три) гілки. Здобутки пізніх моїстів лежать здебільшого в сфері онтології та гносеології, що відрізняє їх від соціально-етичної спрямованості раннього М. Зокрема, до проблем, котрими опікувались пізні моїсти, відносяться проблеми: відповідності імені й речі, критерію істинності та можливостей людського пізнання загалом.