твір+мистецтва

Скуратівський, Вадим Леонтійович (1941, с. Бакланова Чернігівської обл.) - укр. філософ, культуролог, мистецтвознавець, літературний критик. Закінчив ф-т романо-германської філології КНУ ім. Т. Шевченка. Канд. філологічних наук (1971), докт. мистецтвознавства (1997), проф. (2001). Чл.-кор. Академії мистецтв України (2001). Проф. кафедри телережисури Київського ін-ту театрального мистецтва, доцент кафедри історії НаУКМА. Основні наукові зацікавлення лежать у галузях загальної історії, історії культури та мистецтва, філософії культури та історії, літературознавства та мистецтвознавства.

[br]

Осн. тв.: "Мистецькі проблеми в німецькому романі XX ст." (1972); "Поет-патріот Шандор Петефі" (1972); "Етюди з світової літератури" (1995); "Історія культури" (1996); "Екранні мистецтва у соціокультурних процесах XX ст.: Генеза. Структура. Функція". Ч. 1 - 2 (1997); "Проблема авторства "Протоколів сіонських мудреців" (2001).

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

1. n

1) абстракція, абстрактне поняття

2) конспект; резюме; реферат; короткий огляд; витяг, виписка (з книги тощо)

3) твір абстрактного мистецтва

2. adj

1) абстрактний

2) важкий для розуміння

3) теоретичний

1) віднімати, відбирати, відокремлювати; витягувати

2) відвертати, відволікати

3) абстрагувати (ся)

4) резюмувати, реферувати; підсумовувати

5) евф. красти, викрадати

6) хім. дистилювати

* * *

1) абстракція; абстрактне поняття

2) резюме, конспект, реферат, короткий огляд

3) юp. документ про правовий титул ( abstract of title)

4) твір абстрактного мистецтва

1) абстрактний, абстрагований

2) теоретичний

3) складний для розуміння; малозрозумілий, неясний

4) миcт. непрезентативный

1) віднімати; відокремлювати, витягати

2) абстрагувати; розглядати абстрактно; абстрагуватися

3) реферувати; резюмувати; підсумовувати

4) розм. викрасти, украсти

1) абстрагування, абстракція

2) неуважність, замислення

3) твір абстрактного мистецтва

4) розм. крадіжка

5) тех. відвід

* * *

1) абстракція

2) заглибленість у думки, замисленість; неуважність

3) твори абстрактного мистецтва; абстракціонізм

4) eвф. викрадення

5) відвід; відведення, відділення, екстракція

абстракціоніст, представник абстрактного мистецтва; прихильник абстракціонізму

* * *

1) представник абстрактного мистецтва, абстракціоніст; прихильник абстракціонізму

2) ідеаліст, мрійник

1. n

1) пам'ятка старовини; твір стародавнього мистецтва

2) старовинна (антикварна) річ

3) друк. антиква (шрифт)

4) друк. неглазурований папір

2. adj

1) стародавній, старовинний, давній

2) античний

3) старомодний, застарілий, архаїчний

4) що існує з давніх часів; дуже старий, старезний; поважний

3. v

1) оправляти в античному стилі (книгу)

2) опоряджати в стародавньому стилі

* * *

1) пам'ятник старовини, твір древнього (особл. античного) мистецтва; ( the antique) розм. стародавнє (особл. античне) мистецтво; античний стиль

2) предмет антикваріату

3) пoлiгp. антиква ( шрифт)

4) пoлiгp. неглазурований папір; папір "під старовину"

1) стародавній, древній, старовинний; античний

2) антикварний

3) старомодний, застарілий; зроблений або підроблений під старовину

1) робити або підробляти під старовину

2) розм. ходити по антикварних магазинах; полювати за антикваріатом, старовиною

3) витискувати; видавлювати рельєфне зображення (на папері, тканині)

1) який претендує на художність

2) надмірно оздоблений, поцяцькований, претензійний

3) несхв. який претендує на любов до мистецтва е розуміння його; який має дилетантський підхід до мистецтва

adj іст.

що належить до епохи Августа

* * *

a; іст.

n pl фр.

образотворчі мистецтва; красні мистецтва

* * *

n; pl

n італ. (pl cognoscenti)

1) знавець

2) знавець мистецтва, мистецтвознавець

* * *

1) творення; створення

2) створювання, будування

3) твір, творіння (науки, мистецтва)

4) втілення, відтворення (сценічне тощо)

5) світобудова

6) зведення у звання, надання звання

* * *

1) творчість; створення; твір (науки, мистецтва); втілення ( сценічне); cпeц. утворення, виникнення

2) піднес. світобудова, всесвіт; все живе; ( the Creation) peл. створення світу

3) надання титулу; зведення у ранг ( у ранг пера)

4) витвір модельєра жіночого одягу

1. n

1) задум; намір, план

2) часто pl злий замір (умисел)

3) рел. боже провидіння

4) мета

5) творчий задум, проект

6) креслення, ескіз, конструкція

7) малюнок, візерунок

8) дизайн; композиція

9) твір мистецтва

2. v

1) задумувати, замишляти; мати намір, планувати

2) призначати

3) складати план (схему), проектувати; конструювати

4) креслити; займатися проектуванням; бути конструктором (дизайнером)

5) створювати малюнок (візерунок, фасон тощо)

6) виконувати

7) збиратися поїхати (кудись)

8) називати, зазначати

* * *

1) задум; план; часто pl (лихий) намір; peл. боже провидіння, божественний промисл

2) мета, намір

3) ( творчий) задум; план, проект; планування; обч. проектування; конструювання

4) креслення, ескіз; конструкція; проект; розрахунок; малюнок, візерунок; модель (нaпp., автомобіля); композиція; мистецтво композиції

5) дизайн; зовнішній вигляд, виконання

6) твір мистецтва

1) задумувати; мати намір; планувати

2) призначати, відводити (для кого-небудь, чого-небудь)

3) складати план, схему; планувати, проектувати, конструювати; виношувати задум; задумати

4) креслити; накреслювати схему; займатися проектуванням, проектувати; бути проектувальником, конструктором; створювати візерунок, малюнок, фасон

5) створювати, виконувати (модель, картину)

6) збиратися поїхати

1) елегантний, вишуканий

2) витончений

3) відточений, ясний; простий (про формулювання тощо)

4) амер., розм. відмінний, першокласний

* * *

1) елегантний

2) витончений, вишуканий ( стиль)

3) чіткий, ясний, простий (про формулювання, наукове визначення)

4) aмep. відмінний, першокласний elegant arts образотворчі мистецтва

1) викладач ораторського мистецтва (дикції)

2) читець, майстер художнього слова

* * *

1) викладач оратор-ського мистецтва або дикції

2) читець, майстер художнього слова

1) виконання; здійснення

2) виконання (твору мистецтва)

3) майстерність виконання (музичного твору)

4) дієвість, ефективність

5) зруйнування; спустошення

6) страта

7) юр. виконання (вироку)

8) виконання формальностей

9) оформлення (договору тощо)

10) юр. виконавчий лист

* * *

1) виконання (наказу, плану, обов'язків)

2) виконання (твору мистецтва, музичного); майстерність виконання

3) дієвість, ефективність (пepeв. про засоби руйнування); руйнування, спустошення

4) страта

5) юp. виконання (судового рішення, вироку); виконання формальностей; оформлення, укладання (договору, доручення); виконавчий лист(тж. writ of execution)

1. n

1) відчуття, почуття, чуття; усвідомлення

2) чутливість

3) емоція, почуття

4) звич. pl чуття, переживання

5) співчуття, симпатія; доброта

6) хвилювання, збудження

7) думка, враження; сприйняття; розуміння (мистецтва тощо)

8) емоційна атмосфера; настрій

9) передчуття

2. adj

1) чутливий, чуйний, добрий

2) зворушливий, схвильований

3) співчутливий, співчуваючий

4) глибокий (про почуття)

* * *

1) відчуття, почуття, свідомість; чутливість; обмацування

2) почуття, емоція; pl почуття; переживання; співчуття, симпатія; доброта

3) хвилювання, збудження

4) думка; враження

5) сприйняття, розуміння (мистецтва, краси)

6) ( емоційна) атмосфера; настрій

7) передчуття

1) чутливий

2) зворушливий

3) співчутливий, співчуваючий

4) icт. який гостро переживається, глибокий ( про почуття)

1) графічний; образотворчий

2) переданий графічно (у вигляді креслення, графіка, формули)

3) мальовничий; виразний, яскравий; образний, живий (про розповідь)

4) письмовий

* * *

1) графічний; образотворчий

2) графічний, виражений графічно; представлений у вигляді креслення, графіка або формули

3) мальовничий, виразний, барвистий (про мову, розповідь); письмовий

4) мiн. письмовий

1) міф. Муза

2) (the m.) натхнення

3) (the m.) поетичний геній

4) (the Muses) pl красні мистецтва

5) (m.) поет. улюбленець муз.

* * *

1) мiф. Муза

2) ( the muse) натхнення; поетичний геній

3) pl ( the Muses) образотворчі мистецтва

4) ( muse) улюбленець муз, поет

1) заступник, меценат (мистецтва тощо)

2) підбурювач (заколоту тощо)

* * *

1) див. nurse II + - er

2) покровитель ( мистецтва); натхненник (заколоту)

3) пляшечка з молоком