супротив

1) предл. с род. п. супроти́ и супро́ти, про́ти (кого-чого)

2) (нареч.: напротив) напро́ти, навпро́ти; насу́проти и насупроти́

I. Противу, нар. навпроти, навпроть, насупроти. [Сказав пан, що приїде, щоб виїхали навпроти (Козелец.). Безглуздо хочуть вас до шлюбу потягти, а ви не кажете ні слова навпроти (Самійл.). Та не йдіть бо навпроть (Київ.). А легенький насупроти вітер несе з холодком пахощі степової рослини (Мирн.)].

II. предл. с род. пад.

1) проти, навпроти, напроти(в), супроти(в), насупроти(в), (визави) просто, напросто кого, чого. [Хлопці стояли один проти одного (Н.-Лев.). Я сів на бульварі напроти будинку (Коцюб.). Супротив двора та твоя кума (Чуб.). Хата його стоїть просто церкви (Борз.). Просто Зінька сидів зовсім білий дід (Грінч.). Напросто Лаговського містився за столом грецький консул (Крим.)]. Я живу -тив - я живу просто церкви. Поставить что -тив огня - поставити що попри огонь, просто огню. -тив неба на земле - просто (проти) неба на землі;

2) проти, супроти(в) кого, чого; (вопреки) всупереч кому, чому; на кого, на що. [Проти насильства боронюся я (Грінч.). Супротив його ніхто не встоїть (ЗОЮР. І.). І досада уперше ворухнулась в мене в серці супроти нього (Л. Укр.). Добре нам відомо, як тобі Бог помагає на всякого ворога (Куліш)]. -тив воли, желания - проти волі, мимо волі, проти бажання, всупереч бажанню, нехотячи, наперекір, через силу. Делать против ч.-л. желания - іти на супереки а ким. -тив убеждения, совести, чести - проти переконання, совісти (сумління), чести, всупереч переконанню, совісті (сумлінню), честі. -тив течения - проти води, устріть води. [Чи легше тягти проти води, чи за водою (Гр. І.)]. - тив солнца - навпаки сонця. [Вулицями обходила навпаки сонця (Квітка)]. Ошибка -тив языка, грамматики - помилка проти (супроти) мови, проти (супроти) граматики. Я -тив этого - я проти цього, я противний цьому. Это -тив закона - це проти закону, це противно законові. Лекарство, средство -тив лихорадки, насморка - ліки проти пропасниці, проти нежитю и на пропасницю, на нежить. Помощь -тив кого - поміч проти кого и на кого. [Запобігав їх помочи на Шведа (Куліш)]. Выступить, идти -тив неприятеля, войной -тив кого - вирушити, іти проти ворога и на ворога, війною на кого. Болезнь ваша -тив его болезни ничего не значит - хвороба ваша проти (супроти) його хороби нічого не варта.

* * *

1) предл. с род. п. про́ти (кого-чого); ( напротив) навпро́ти, напро́ти, супроти́ и супро́ти (кого-чого)

2) (предл. с род. п.: вопреки) про́ти (кого-чого), всу́переч (кому-чому); (вопреки воле, желанию) ми́мо

3) в знач. сказ. про́ти

v (went, gone)

1. іти, ходити

2. ставати

3. (into) вступити в організацію, стати членом товариства

4. бути в обігу

- to go Conservative стати консерватором

- to go soft проявити слабкість/ нерішучість

- to go against the stream плисти проти течії; працювати у несприятливих умовах; діяти наперекір/ супротив опозиції

- to go against the tide плисти проти течії; працювати у несприятливих умовах; діяти наперекір/ супротив опозиції

- to go back on a decision відмовитися від рішення

- to go back on/ upon smth. відмовитися від чогось; відмінити щось

- to go back on/ upon a vote анулювати/ відмінити/ переглянути результати голосування

- to go down the drain зазнати невдачі

- to go a long way down the line піти назустріч, піти на значні поступки

- to go on to smth. переходити до чогось

- to go out піти у відставку (про уряд)

- to go out of one's way докласти особливих зусиль

- to go over

a) амер. бути відкладеним до наступної сесії (про про ект закону)

b) перейти (в іншу партію тощо); пристати до іншої організації

- to go through пройти, бути прийнятим (про проект, пропозицію)

- to go to great lengths йти на все; не зупинятися перед тим, щоб...

- to go some way to/ toward smth. сприяти чомусь в той чи інший спосіб

- to go to the country розпустити парламент і призначити нові вибори (звич. у Великій Британії)

- to go with the tides йти в ногу з часом

- to go with the times йти в ногу з часом

легкодухий, легкодушний, малодушний, слабодухий, слабодушний, бездухий. [Такі легкодухі, що в радощах та в розкошах немає над їх, а в притузі вони як трава полягають (М. Вовч.). Дурю себе відвагою, коли чую, що сили мої слабнуть, що я легкодуха, нікчемна істота (Коцюб.). У слабодухих людей завжди, в час потреби напруження всіх сил, спускаються руки (Стебн.)]. -ный человек - легкодуха и т. д. людина, легкодух. [Легкодухів між нами не буває: ні слово нас, ні діло не злякає (Куліш). Тільки легкодухам здається, що наша сила ніщо супротив тієї сили, котра рине на нас (Куліш)].

* * *

насторожить

1) (стражу) ставити, поставити варту (сторожу);

2) (уши, западню) - см. Наставлять (3) уши, западню. -жить ружьё - насторожити (націлити) рушницю, націлитися (рушницею), наміритися з рушниці на кого, на що;

3) -жить (вдоволь) - настерегти, попостерегти кого, що; навартувати, начатувати. Насторожённый -

1) см. Наставленный 3 (под Наставлять);

2) см. отдельно Насторожённый 2. -ться -

1) (стр. з.: о западне) - см. Наставляться 1 (под Наставлять);

2) (стр. и возвр. з.: об ушах) насторочуватися, насторочитися, нашорошуватися, нашорошитися, нащулюватися, нащулитися, наструнчуватися, наструнчитися, (о мног.) понасторочуватися и т. п.; бути насторочуваним, настроченим, понасторочуваним и т. п. [Вуха мої нащулились (Крим.)];

3) (возвр. з.) насторочуватися, насторочитися, нашорошуватися, нашорошитися, насторошуватися, насторошитися, (о человеке ещё) насторожуватися, насторожитися, (о мног.) понасторочуватися и т. п. [Насторочилися собаки, а потім кинулись на вовчика гуртом (Глібів). Хтось ішов; Орися вся так і нашорошилась (Грінч.). Вже й Корсунь супротив них насторошивсь (Куліш). Насторожився, став придивлятися, - здається, біжить собака Васильч.)]. Насторожившийся - см. Насторожённый 2.

* * *

несов.; сов. - насторож`ить

1) насторожувати, -жую, -жуєш, насторожи́ти

2) охотн. насторо́жувати, насторожи́ти; ( наставлять) наставля́ти, наста́вити

НІГІЛІЗМ ( від лат. nihil - ніщо) - світоспоглядання та спосіб людського світовідношення, що містить інтенції заперечення, свавілля, відчаю, розчарування, недовіри тощо. Н. виражається у запереченні існування Бога, безсмертя душі, свободи волі, могутності розуму, можливості пізнання, об'єктивності моралі, духовних підвалин буття, культурних засад, суспільного устрою, прав націй на самоідентифікацію та самовизначення, оптимістичних перспектив людської історії. Абсолютною формою Н. є самогубство й жага до тотальної руйнації, але найчастіше він виражається через відносні форми, тобто скасовування або знецінення певного боку реальності, з метою піднесення інших. Акти негації в нігілістичній свідомості пов'язані з усвідомленням людської неспроможності пояснити чи обґрунтувати всі підстави буття, а також з відчуттям непевності В. иявом Н. є світонастанова, що відповідає ситуації межування з екзистенційною "безоднею"; зрештою, він стає засобом переоцінки цінностей. В Н. існують дві позиції: "пасивна", що базується в інтровертній поведінці, й "активна", яка виходить з позиції сили, що здатна дієво перетворювати світ. В укр. Н. ця типологія представлена войовничістю "vita heroica" й фаталістичним песимізмом представників "vita minima", тобто агресивною позицією перебільшення потенцій національного буття і психологічними комплексами меншовартості та кривдженості. Крім заперечення, Н. притаманні: здатність до "неантизації" (спосіб звільнення місця для легітимації нових моделей); песимістична іронія (метаісторичний спосіб оцінювання цивілізаційних процесів); інтелектуальна провокація (випробування цінностей); редукція до профанного (актуалізація того, що виходить за межі осердя культури); бунт як містерійно-вакхічний прояв; ситуація абсурду (відчуття відчуженості в світі); прояви гри (неупереджений спосіб сприйняття дійсності в процесі відкриття шляхів свободи). В історії нігілістичного звершення виокремлюють "філософський" (метафізичний, епістемологічний, етичний та теологічний), "суспільно-політичний" та "естетичний" Н. В Античності ідеї Н. проявлялися у вченнях софістів, кіренаїків, кініків, епікурейців та скептиків. Середньовічний Н. постає як акт єретичного "відпадання" від Бога через створення вільного інтелектуального простору, з одного боку, та через впровадження владних структур з метою утвердження християнської догматики, з іншого. В добу Відродження набула загострення трагедія ілюзорно-вільної особистості, абсолютизація якої в індивідуалістичному самоствердженні сягала межевого рівня. Людина прагнула позбутися зовнішніх підвалин свого онтологічного опертя і намагалася покладатися лише на себе. Нігілістичне самоуповноваження людини Нового часу позначається матеріалізмом, ідеями Просвітництва XVII - XVIII ст. (перебільшені домагання на отримання абсолютного знання, нездатність пояснити свободу, зведення людини до "понятійного існування", а історії - до руху та взаємозв'язку категорійних рядів) З. нецінення повноважень розуму на абсолютне панування призвело до краху оптимізму та спричинило появу песимістичних вчень (Шопенгауер, К'єркегор), індивідуалістичного Н. (Штирнер) та радикально-анархічного відкидання суспільного устрою (рос. тероризм XIX ст.). У Ніцше Н. стає усвідомленою характеристикою західної культури. Добою Н. він називає історичний процес втрати влади надчуттєвого над сущим, до якого причетні християнство, поява моралі та філософська істина. Процес знецінення цих ідеалів позначений фразою: "Бог помер". На зламі XIX - XX ст. виникають дискурси "підозри", позначені Н. Це активний Н., що втілився у викритті оман цінностей культури (Ніцше), відчуження пролетаря, котрий прагне активного звільнення праксису від владних фантомів капіталу (Маркс), а також в активізації свідомості людини, яка опановує смислами дійсності, супротив репресивній дії культури, покликаної лише збільшувати царину позасвідомого (Фройд). Катастрофізм XX та поч. XXI ст., світові війни, поява та крах тоталітарних систем, техногенні аварії, небезпека екологічних криз, небувалі людські жертви, тероризм уможливили ідеї "кінця історії", "смерті" культури та людини.