стільки+ж

мест. неопр.

1) (какой-то) якийсь, деякий(сь), котрийсь, один, (с оттенком пренебрежения) якийсь-там, котрийсь-там. -рый человек - якась (котрась, одна, якась-там, котрась-там) людина. -рое время - який(сь) (деякий, реже котрийсь) час, яка(сь) часина. [Коло цього твору якийсь час крутилася увага громадянства (Крим.). Мовчить який час, далі не видержує (Л. Укр.). Через який час полічить (гроші) і перехова у друге місце (Грінч.). Жде до котрогось часу (Номис). Молодиця спинилася; якусь часину вона придивлялась (Коцюб.)]. В продолжении -рого времени - який(сь) (деякий) час, яку(сь) (деяку) часину. На -рое время - на який(сь) (деякий) час, на яку(сь) (деяку) часину. В -ром царстве, в -ром (не в нашем, в тридесятом) государстве - в деякімсь царстві, в деякімсь государстві (Рудч.); не в нашій землі - в далекій стороні; в якомусь царстві, тридесятому державстві. [Пригоди в Ґрюневальді, - якомусь царстві, тридесятому державстві, - принця Отто (М. Калин.)];

2) (кое-какой, известный) деякий (р. деякого, до деякого и (редко) де до якого и т. п.), декотрий; (известный, определённый) певний; (кое-какой) де-не-який, який-не-який, (пренебр.) який-такий, такий-сякий, сякий-такий; (пустячный) якийсь. [Забравши деяких троянців, п'ятами з Трої накивав (Котл.). Деякі варяги з грецького царя служить наймалися (Куліш). Деякі ідоли бронзового періоду мають вигляд досить гарний (Л. Укр.). Деякий матеріял до міркуваннів про се (Грінч.). Навіть і в вірі була деяка одміна у нас проти їх (Грінч.). Сонечко підлизує сніг де з яких горбиків на піску (Квітка). Декотрі грецькі купці (Крим.). Не міг втримати думки про потворність декотрих білих людей (Кінець Неволі). Я пригадую тільки декотрі його жарти (Н.-Лев.). З ним Лаговський мав декотру знайомість (Крим.). Певну кількість книжок продано (Київ). З того завзяття було-б нічого не вийшло, коли-б не щасливий випадок, що показав який-такий заробок (Франко)]. -рое количество - деяка (певна, якась) кількість, деяке число, скільки(сь), (пренебр.) скільки(сь)-там. [Дайте йому скільки-там грошей, - і нехай собі йде (Звин.)]. В -рых случаях - в деяких випадках, (изредка) коли-не-коли. -рым образом - деяким чином (робом), (в известной степени) до певної міри, в деякій (в якійсь) мірі;

3) (иной, который) инший, декотрий, котрий и (редко) которий, який; см. Который 4. [В инших губерніях, напр. на півночі Росії, такої землі немає (Доман.). Ти-ж не така, як инші жінки: ти розумієш, що… (Грінч.). Которі селяни вже й пастки становили на тхора, - так ні, не ловиться (Остерщ.). До нас часом і доходять які чутки, але запізно (Брацл.)];

4) -рые (в значении сщ.) - дехто (р. декого, де до кого и до декого и т. п.), декотрі (-рих), деякі (-ких), (кое-кто) денехто (р. денекого). [Дехто брав читати (Грінч.). Трошки згодом вернулись до Бруса дехто і посідали край його (Квітка). Позбирав декого та й учинив проти ляхів тривогу (Сніп). Не всі сплять, що хроплять, - лиш декотрі (Кам'янеч.). Всі сплять, хропуть, а деякі сопуть (Гул.-Артем.)]. -рые подумают, что… - дехто подумає (подумає дехто), що…, декотрі (деякі) подумають, що… -рые из них - дехто (декотрі, деякі) з них;

5) -рые - -рые (одни-другие: из неопр. количества) - деякі - деякі, декотрі - декотрі, які - які, котрі - котрі и (редко) которі-которі, инші-инші, які-ті, инші - а декотрі, инші - а деякі. [Деякі оповідання були друковані, деяких ще й не було тоді (Грінч.). Які лежать, які сидять, які сновиґають по кутках (Грінч.). Которі пристають на се, а которі кажуть - ні (Грінч.). Коні та воли - які пасуться, ті - лягли (Грінч.). Инші гомонять, а декотрі понурі сидять М. Вовч.)].

* * *

1) ( какой-то) яки́йсь, де́який, котри́йсь; ( точно не определённый) пе́вний

2) (кое-какой, незначительный) де́який

3)

4)

нрч. небагато, трохи, (редко, зап. троха), мало(-що), (устар.) немного, (кое-что) дещо, щось, (малость) дещиця, (не так много) не скільки, (маловато) обмаль, не гурт, (диал.) не з гурта, (перен.) капля, жменя, дробинка, (зап.) дрібка; срв. Много 1 (Не -го). [Тільки бачив, а прочитав дуже небагато (Шевч.). Літературних творів Леніна маємо дуже небагато (Еллан). Маємо й городчик і пашні трохи (М. Вовч.). А згадаймо! може серце хоч трохи спочине (Шевч.). Та я колись трохи плавав (Мирний). Я таки трохи задрімав, щоб хоч мало голові легше було (Квітка). За царя Гороха, як людей було троха (Номис). Лиш дами троха кривляться (Франко). А Перебийніс просить немного (Пісня). Людина без суспільства мало-що спроможна осягнути (Наш). Заробив дещо грошей (Франко). Тютюну вкрав щось, так його й прогнали (Тесл.). Грошенят дещицю приніс (Кониськ.). Діла не скільки (Сл. Гр.). Хоч і не скільки, а й Настя бере воду (Борзенщ.). Новітніх осад іще тут обмаль (Крим.). У передміськім ліску люду обмаль (Крим.). Худобу забрав, не гурт тієї й худоби було (Загірня). У самих у їх не гурт чого є (Грінч.). На світі страв було тоді не гурт, бо м'ясива тоді іще не їли (Крим.). Писав горопаха, щоб прислали грошей, - дак і тут-же не з гурта (Борзенщ.). За старого Хмеля людей було жменя (Номис). Стоїть хатина, коло неї жменя города (Н.-Лев.). Зачне сіріти, так що можна буде хоч дрібку бачити в лісі (Франко). Дрібку постояти і поговорити (Верхр.). Дрібку води в склянятко взяв (Яворськ.)]. -го погодя - трохи згодом, по малій годині. [Коли трохи згодом дзвонок: дзелень-дзелень (Рудч.). Коли по малій годині і він приходить назад (Новомосковщ.)]. -го не два метра - безмаль (без трошки) (не) два метри; срв. Немногий (Без -гого). -го взял - небагато поживився, (грубо) поживився, як пес мухою. -го пользы от этого - з цього небагато користи. -го поправился - трохи очуняв (одужав, оклигав). -го лучше, больше - не багато (не на багато, трохи) краще, більше. Ещё -го и конец - ще трохи та й край.

* * *

1) ( мало) небага́то, тро́хи

2) (несколько, чуть-чуть, слегка) тро́хи

3) в знач. сказ. небага́то

1) см. Остановление. -вка работ - припинення роботи;

2) зупинка, запинка, припинка, припин, простій (-стою), постоянка; перерва, (задержка) загайка, угайка, перебивка. Десять минут -вки - десять хвилин простою, зупинки, постоянки. Сделать небольшую -вку - зробити коротеньку зупинку (припинку). Итти, ехать, лететь без -вки - іти, їхати, летіти без упину, без спину, без припину. Работать без отдыха, без -вки - робити без відпочинку, без перестан(к)у (без перестання, без устанку, без упину, без спин(к)у, без припину, без відгалу[ю], без стиху), срв. Безостановочно. -вка в торговле - перерва в торговлі. -вка в выдаче жалованья - загайка в виплаті платні. В деле произошла - вка - в роботі сталася перебивка (загайка, угайка). Только за ним и -вка - тільки за ним і (діло) стало (стоїть), тільки за ним і утайка (загайка). -вка только за тем, что - тільки що. [Він-би сватав, тільки що бідна].

* * *

оскільки, наскільки, (стар.) понеже. [Оскільки мені відомо, це так і було]. -лику можно будет сделать - будет сделано - оскільки дасться - буде зроблено.

* * *

см. поскольку

1) що, род. п. чого́

2) ( в относительном употреблении) що; ( который) яки́й

3) (при сопоставлении нескольких предложений: одно - другое - третье) одно́ - і́нше - і́нше, що - що - що, де́що - де́що - де́що

4) (в знач. сказ.: в каком состоянии или положении находится кто-что) як; (каков, какой) яки́й; ( кем или чем является) що

5) ( сколько) скі́льки; ( иногда) що

6) (в риторических вопросах и восклицательных предложениях: как) як; ( изредка) що; ( какой) яки́й

7) (почему, зачем) чого́; ( по какой причине) чому́, чом; ( с какой целью) для чо́го, наві́що, на́що

8) (что-нибудь, что-то) що, щось, що-не́будь; ( кое-что) де́що

9) в знач. вопросит. част. що

10) (в знач.: что я говорю, даже не) та що там

1) що

2) (при сравнении: как) фольк. як; ( словно) на́че, нена́че, немо́в, мов

3) (с повторением в знач.: ли - ли, хоть - хоть) чи - чи

4) ( если) якщо́, коли́, як

5) (после того, как; как только) як, як ті́льки, ті́льки-но, ті́льки що, щойно; ( когда) коли́

6) в знач. част. фольк. як

1) так, таки́м чи́ном

2) теж, тако́ж

3) для посилення

4) о́тже

5) так, до тако́ї мі́ри, насті́льки

6)

••

1) аби́ ті́льки; ті́льки б

2) так що, тому́

3) по́тім

1. зерно, зернина; бир дэне да т'етирмей ні зернини не приносить У; нар дэне зернятко граната СК.

2. нумератив, лічильне слово штука, душа, голова; бир дэнеси он алты килоғрам одна штука шість кілограмів У; он алты дэне шістнадцятеро К; он дэне десятеро П; эт'и дэнейди авеле кӧйдэ, ойняаннар у селі було тільки двоє таких, що вміли грати СК.

3. щось; сӧле, ама гӱзель дэне заспівай, але щось дуже гарне Г; … бир дэне а) один, єдиний, один-єдиний; бир дэне уланлары бар у них є один син П; бир дэнеси один з них СЛ; бир дэне ми, эт'и дэне ми чи один раз, чи, може, двічі СМ; бир дэнечик хызым вар дівчина в мене одна-єдина ВН; бунда тэк мен бир дэне халдым тут лишилася тільки я одна-єдина М; тэк бир дэне стий хоче тільки одного СМ; тэк бир дэне мағбет т'ерек олмаға тільки треба бути хоч трохи дружними Б; б) хто-небудь, хтось, щось, якийсь; бир дэне тэшик якась нора СМ; в) значний, великий, справжній, видатний, видний, помітний; бир дэне кӧтэк чыхты зчинилася ціла бійка ВН; бир дэне хырсыз справжній злодій СБ; йасайляр бир дэне балабан эв будують такий собі величезний будинок Б; о бир дэне йаш эди, гӱзель він був видним хлопцем, гарним У; о Хрисан бир дэне адам эди той Хрисантій був видатною людиною У; эт'и дэне двоє ВН; пор. дане, тэне.

вік; олар эт'иси бир йашта вони обоє одного віку Г, К; йашым бек коп мені дуже багато років СБ; алтмыш йашна йому шістдесят СБ; алты йашна йому шість років ВН; беш йашна эдим мені було п'ять років СЛ; биз он алтышар йашна эдик нам було по шістнадцять років У; дохуз йашна йому дев'ять років П; йеди йашна мендэн кичик він молодший за мене на сім років У; мен энди йетмиш йашна мені вже сімдесят років Б; йетмиш беш йашына ихтийар старий у віці сімдесяти п'яти років Г; хач йашна? скільки йому років? СБ; хач йашнесиз? вам скільки років? ВН; йашына кӧре йер верди дав місце кожному за віком Г; т'елийлер о баллары он экишер йашна стає тим його дітям по дванадцять років Б; он эт'и он ӱч йашна бала дитина дванадцяти-тринадцяти років СМ; мен дэ сеэн йашта мені теж стільки років У; он алты он йеди йашнад'ерек до шістнадцятисімнадцяти років СМ; он йеди йашына в сімнадцять років У; т'еллер он йедишер он сет'изер йашна оланнар хлопці доросли до сімнадцяти-вісімнадцяти років Г; отуз эт'и йашындан хаста він хворий з тридцяти двох років У; отуз йашна оғлуму гӧмдӱм я поховала сина тридцяти років СК; сексен алты йашна йому вісімдесят шість років У; энди сексен йашна їй уже вісімдесят років М; сет'из йашнадан з семи років У; хырх йашынайым мені сорок років СЛ; ӱч йашна олуй энди йому вже три роки СГ; йашым т'ельди отуза я досяг тридцяти років Г; йашыма т'ель доживи до моїх літ К; йаш тол- виповнятися рокам, досягати повноліття СМ; йашы долмады вона ще не досягла повноліття СГ; сен хач йашна? — мен отуз йашнайым тобі скільки років? — мені тридцять років СГ, СК.

1. молодий, юний; хлопець, парубок, юнак; сизиң башыңыз йаш ви молоді Б; йаш йыллар молоді, юнацькі роки О; йашлар молоді люди, молодь СБ, СМ; бизим йашлар наші парубки У; йаш җан СМ, йаш киши СБ, йаш эриф СБ, П, Б молода людина; йаш чобан молодий чабан Г; мендэн йаш він молодший за мене М; йашна тай дийлер на молодого (коня) кажуть лоша, лошак К.

2. зелений, свіжий, соковитий, сирий, мокрий СБ; йаш от молода, зелена трава СБ; йаш хыйар молоді огірки Г; хуру билен йаш та йанай разом із сухим горить і мокре (зелене) СБЧ.

сльоза, сльози ВН, СМ, СГ; йаш / йашлар тӧк- лити сльози К / У; кӧзӱнден йаш тӱший у нього з очей капають сльози СМ; кӧз йаш (ы) сльози.

АНАЛІТИЧНІ і СИНТЕТИЧНІ СУДЖЕННЯ - класи суджень, які відрізняються один від одного способом встановлення їх істинності: істинність аналітичних суджень встановлюється за допомогою суто логічного аналізу термінів, які входять в судження; істинність синтетичних суджень встановлюється шляхом звернення до позалогічних міркувань, зокрема, до емпіричного досвіду. Поділ на А. і С. с. сягає своїми витоками філософії Ляйбніца, який виділяє два види істин - "істини розуму" та "істини факту". Для перевірки "істин розуму" достатньо закону суперечності; для перевірки "істин факту" необхідно також застосування закону достатньої підстави. Самі терміни "А. і С. с." введені Кантом, який дав їх чітке формулювання, пов'язавши з поняттями апріорі та апостеріорі. За Кантом, аналітичні судження - це судження апріорі, оскільки у них логічний предикат міститься у логічному суб'єкті. Синтетичні судження можуть бути як апріорними, так і апостеріорними. Синтетичні апостеріорні судження - судження, в яких знання про суб'єкт розширюються шляхом звернення до досвіду. Поряд з синтетичними апостеріорними судженнями Кант виділяє особливий клас суджень - синтетичні апріорні судження, які не залежать від досвіду, але разом з тим логічний предикат не міститься у логічному суб'єкті. Саме ці судження - типу "все, що відбувається, має свою причину", - є, за Кантом, особливими принципами теоретичних наук, які обумовлюють саму їх можливість. Проблема А. і С. с. набула особливої гостроти у 20-ті рр. у філософії неопозитивізму, прихильники якого вважають А. і С. с. взаємовиключаючими класами "речень мови науки". Аналітичні судження мають конвенційну природу, оскільки не містять ніякої інформації про навколишній світ, а встановлення їх істинності ґрунтується на довільно встановлених правилах мови. Синтетичні судження тлумачаться неопозитивізмом як змістові твердження про світ, істинність яких встановлюється в межах певного "мовного каркасу" шляхом звернення до емпіричних фактів за допомогою процедури верифікації. Такого розуміння А. і С. с. дотримуються Шлік, Франк, Нейрат та Карнап. Останній зробив великий внесок у розробку неопозитивістської програми - піддати все наявне знання критичному аналізу з позицій вимог принципу верифікації, згідно з яким будь-яке науково осмислене твердження може бути зведене до сукупності протокольних речень, які фіксують дані чистого досвіду, та створити універсальну мову науки. Проте уже в 50-ті рр. неопозитивістська програма розрізнення А. і С. с. зазнала краху, оскільки виявилась неможливість повною мірою формалізувати мову науки А. мер. філософ Куайн, який на початку своєї творчості поділяв точку зору неопозитивізму на А. і С. с., згодом обґрунтував неможливість чіткого розрізнення цих двох видів суджень. Куайн наполягав на тому, що хоча аналітичні судження і можна організувати у строгі системи (математика, логіка), але вони не відносяться до чіткої логіки. Так, аналітичне судження "кожний холостяк є нежонатим" не збігається з чисто логічним судженням "кожне х є х", оскільки істинність останнього обумовлена тим, що х нічого не означає, в той час як істинність першого залежить від значення термінів, які в нього входять. А значення термінів встановлюється в межах певної онтології, перевага якої визначається прагматичними мотивами. Таким чином Куайн переосмислив проблему А. і С. с. з точки зору прагматизму і запропонував її вирішення як своєрідний синтез прагматизму, сучасної логіки і аналітичної філософії.

ЗАКОН і ХАОС ( від грецьк. - νόμοξ - звичай, закон; χαίνω - розверзаюся) - категорії, що дозволяють фіксувати єдність таких суперечливих сторін буття, як повторюваність, стійкість, регулярність, істотність, необхідність, упорядкованість, загальність, з одного боку, і випадковість, непередбачений, безладність, іррегулярність, неістотність, нестійкість, з другого.Категорія закону формувалась у контексті уявлень про організуючі функції людини, держави та юридичних норм, перенесення цих уявлень (найчастіше під час становлення політичної системи суспільства) на світовий універсум у вигляді ідеї надлюдської впорядкувальної сили (дао в стародавньому Китаї, логос Геракліта, нусАнаксагора в стародавній Греції, регулятивна роль напівміфологічних богів і т.п.) С. вітовий порядок і людська доля розглядались як результат дії цієї сили. У Новий час з'являється поняття закону природи, який філософами і природознавцями тлумачиться по-різному: як причина і форма речей, рухів і властивостей (Бекон, Декарт), як фіксація стійких і однозначних відношень у природі (закони Ньютона), як необхідні, істотні зв'язки між явищами, перш за все механічними (франц. матеріалісти XVIII ст.); як об'єктивні, необхідні, всезагальні, пізнаванні відношення (Фоєрбах). Гегель розглядає закон як надіндивідуальний ідеальний принцип розгортання абсолютного духу М. арксизм прагне довести наявність об'єктивних законів не тільки у природі, а й у суспільстві, розглядаючи історію суспільства як "природно-історичний процес". У гносеологічному плані закони співставляються та інколи ототожнюються з аксіомами (Галілей), гіпотезами (Коперник, Кеплер), принципами і правилами, пізніше з теорією, моделлю, рідше - з причинністю (детермінізмом), гармонією (красою), визначеністю, структурою, метою. Неопозитивізм розглядає З. як зв'язок переживань суб'єкта, апріорні вимоги для дослідника, які дозволяють йому вивчати дійсність (Вітгенштайн, Шлік). У фальсифікаціонізмі Поппера закони редукуються до гіпотез, в "анархістській епістемології" Фоєрабенда вони розчиняються в загальноструктурному контексті як один із моментів проліферації (розмноження) знань різного типу. Категорія хаосу виникла на ґрунті міфологічних уявлень про невпорядковану першопотенцію світу, яка сполучає у собі можливість універсального породження й універсального поглинання. Пізніше, особливо у XX ст., хаос розглядався не тільки як причина порушення порядку, а й як джерело його виникнення (порядок - форма буття хаосу). Після бурхливих дискусій щодо сутності квантової механіки, динамічних і статистичних законів між "детерміністами" та "індетерміністами" стало очевидним, що X. і З. завжди перебувають у єдності. Характеристика законів як незмінних, "універсальних", "всесвітніх" і т.п. є перебільшенням, пов'язаним з їх невиправданою субстанціалізацією. Оскільки закон реалізуюється не тільки через необхідні, а й випадкові і хаотичні явища, то він виступає не як фатальна примусова сила, а як тенденція, "динамічний хаос". Ідея невіддільності З. і X. отримує подальшу розробку в нелінійній фізиці, синергетиці (Пригожий, Хакен), в культурології (аналіз співвідношення визначеності і невизначеності в культурогенезі, Лотман), в соціально-політичних дослідженнях (проблема поєднання держави і громадянського суспільства, примусу і свободи тощо), у ході розвитку постмодерністських тенденцій (поняття "хаосмосу", "деконструкції" та ін.).

Кант, Іммануїл (1724, Кенігсберг, нині Калінінград - 1804) - нім. філософ. Видатне місце К. в історії світової філософської думки визначається насамперед тим, що він осмислив і узагальнив основні проблеми філософії взагалі і особливо Нового часу, подав їх у вигляді співвідношень: чуттєвість і мислення, розсудок і розум, річ у собі і явище, апріорне й апостеріорне, свобода і причинність, пізнаваність світу та її межі Г. оловна риса його вчення - проблемність і проблематичність. К. по суті зібрав класичні нерозв'язані проблеми і зробив спробу їх самостійного осмислення. Під таким кутом зору його філософія стала своєрідною системою проблем, а оскільки в його підходах до їхнього розв'язання виявилося багато суперечливого і, отже, проблемного, то його вчення в цілому стало першою ланкою нім. класичної філософи, яка прямо чи опосередковано вирішувала низку фундаментальних філософських проблем. Тому К. підставово вважають засновником нім. класичної філософії. Еволюція поглядів К. охоплює три періоди. Перший із них - докритичний, коли він займався багатьма питаннями природознавства і філософії. Найважливіші досягнення цього періоду: розробка космогонічної гіпотези і підхід до критичної філософії (в дис. "Про форму і принципи чуттєвосприйманого і умопізнаваного світу", 1770). В другий, критичний, період увага К. була зосереджена на трьох головних проблемах: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що можу сподіватися? На перше питання відповідь дала "Критика чистого розуму" (1781), на друге - "Критика практичного розуму" (1788), на третє - "Релігія в межах тільки розуму" (1793). "Критика здібності судження" (1790) мала за мету поєднати трансцендентальне і трансцендентне через естетику і телеологію. В 1793 р. намітився третій період еволюції К.— антропологічний (з листа до Штейдліна від 4 травня 1793 р.) і коло питань розширилося. Це було наслідком того, що К. розрізняв два поняття філософії: шкільне і таке, що охоплює все життя людини, всю сукупність її відношень до світу і суспільства. В "Логіці" (1800) К. до вищезазначених проблем додає четверту: Що таке людина? У цей період К. вважає, що на перше питання відповідає метафізика, на друге - мораль, на третє - релігія і на четверте - антропологія. Але по суті все це можна було б звести до антропології, бо три перших питання відносяться до останнього. Можливість такого віднесення у К. ґрунтується на тому, що сутність людини він вбачав у її душі, а всі без винятку здібності останньої зводяться до трьох: пізнавальної, почуття задоволення і незадоволення, бажання. К. наполягав, що друга і третя з них не вичерпуються першою. Система філософії К. є зображенням такої "системи всіх здібностей людської душі", в якій вони знаходяться в певній субординації, а знання підпорядковане вищим цілям людського існування. Саме тому К. і обмежив знання, щоб дати місце вірі, бо саме в сфері моралі і релігії зосереджуються кінцеві цілі життя. Але слід додати, що обмеження знання вірою є і зворотне обмеження віри, бо при цьому виокремлюється сфера досвіду, яка їй непідвладна, і відносно самостійна сфера моралі Ц. і обмеження загалом мають таку структуру: існують речі в собі, вони впливають на чуттєвість і викликають почуття, які, однак, не мають нічого спільного з речами в собі. Почуття впорядковуються формами споглядання - простором і часом, котрі мають апріорний характер (див. апостеріорі і апріорі). Таке поєднання породжує явища як предмет пізнання С. аме пізнання - синтез явищ і мислення та його форм - категорій, які також апріорні. Сукупністю такого знання є досвід, а мисленням, в даному застосуванні, - розсудок (див. розсудок і розум) Ч. уттєвість і розсудок передують досвіду, обумовлюють його, становлять трансцендентальні умови пізнання. За межами їх залишаються речі в собі: вони трансцендентні, непізнаванні. Але розсудок прагне осягнути і їх і перелітає по той бік досвіду, внаслідок чого перетворюється на чистий розум, тобто такий, що не поєднується з чуттєвими даними. Спроби такого осягнення породжують суперечності, яких К. виділяє три групи: антиномії, паралогізми, ідеал чистого розуму. Недолік теоретичного розуму долає практичний, моральний, який формулює основний закон - категоричний імператив - у його різних формах. Цей закон виражає свободу волі, її незалежність від чуттєвого світу, в якому живе людина. Щоб спонукати її виконувати закон і підтримати в такому виконанні, необхідні опори, підстави, які К. назвав постулатами; існують Бог, свобода волі, безсмертя душі - так відбувається перехід у сферу релігії. Предмети постулатів - це найважливіші для життя речі в собі. їх буття стверджується не знанням, а вірою. Таким чином теоретичний розум внаслідок своєї обмеженості переходить в практичний, а останній - в релігію, яка виконує також обмежену, але дуже важливу роль: моральний закон випливає не з неї, а тільки підтримується нею. Ця її обмеженість очевидна з загальної формули К., котра знайшла свій відбиток в одній із головних його праць "Релігія в межах тільки розуму". Всі види розуму і віра в сукупності становлять сутність людини, а вся система К. - антропологію.

[br]

Осн. тв.: "Загальна природна історія і теорія неба" (1755); "Критика чистого розуму" (1781); "Пролегомени..."(1783); "Критика практичного розуму" (1788); "Критика здатності суджень" (1790); "Антропологія з прагматичної точки зору" (1798)та ін.

КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ - неоднорідна філософська течія, яка виникла у новоєвропейській культурі наприк. XIX ст. як цаслідок альтернативних спроб "реалістського" переосмислення гносеології Канта. Філософія К.р. приділяє особливу увагу аналізу проблеми взаємозв'язку "об'єкт його гносеологічний образ". У трактовці цієї проблеми К.р. протиставляє себе не тільки "догматичному реалізмові", який бездоказово постулює об'єктивність зовнішнього світу, а й "наївному реалізмові", згідно з яким всі характеристики світу, які дані в нашому життєвому досвіді, адекватної вичерпно повно передають об'єктивну реальність. Представники К.р. (Риль, Кюльпе, Бехер, Сет, Хікс, Дрейк, Лавджой, Пратт, Роджерс, Сантаяна, Селларс та ін.) переконані, що нашій свідомості не може бути дано нічого такого, що раніше не було утворено нею самою. Будь-який зміст людської свідомості вони розглядають як її результат, опосередкований складним пізнавальним процесом взаємодії суб'єкта та об'єкта. За К.р., хоч предметність і створюється самою свідомістю, проте знання має об'єктивні підстави. Онтологія К.р. неоднозначна. Вона припускає існування не тільки реалій предметного світу, а й ідеальних сутностей найрізноманітніших типів. Адекватність знання у філософії К.р. розуміється як відповідність цього знання об'єкту, котрий опосередковується ідеальними структурами і досвідними даними. Оскільки дані досвіду не можуть бути "схожими" на об'єкт, остільки репрезентації його у свідомості є не відображенням об'єкта, а його ієрогліфом. У сучасній філософії ключові ідеї К.р. відтворюються у модифікованому вигляді у деяких версіях наукового реалізму (напр., у концепції "радикального критичного реалізму" Мандельбаума).

ПРЕДИКАЦІЯ - співвіднесення змісту висловлювання з дійсністю; віднесення змісту предиката до змісту суб'єкта. Поняття П. зустрічається вже в античних логіках, де воно розглядалося не стільки в плані акту, скільки у вигляді десяти аристотелівських категорій (предикаментів), а згодом - у вигляді п'яти типів предикатів (предикабілій) у Порфирія. У середньовічній схоластичній логіці сформувалося поняття П. як акту пізнання (apprehensio complex, або complexio - з'єднання, складання), на відміну від поняття П. як акту простого вбачання речі (apprehensio simplex). "З'єднання" відображує те, що у зовнішньому світі виступає сполученим і не може бути репрезентоване простим поняттям. У цій логіці були детально розроблені такі види П., як деномінативна, пряма, сутнісна, формальна, природна та інтелектуальна. їх пізніше використає Пірс у своїй праці "Дослідження з логіки" (1883). Учення схоластів знайшли продовження й розвиток і в логічній системі Рассела. За Расселом, "речі" іменуються окремими словами, а "події" не можуть бути взагалі поіменовані, вони виражаються особливою мовною формою - пропозицією, тобто П. Якщо схоластами в цілому П. розумілася тільки як ствердження або заперечення ознаки (предиката) відносно субстанції (суб'єкта) за формулами "S є Р" і "S не є Р", то сучасна логіка виділяє три основних види предикації: 1) множина включається в множину (d); 2) елемент включається в множину (є); 3) встановлюється еквівалентність (s), тобто П. зводиться до значення зв'язки "бути". У вузькому розумінні тільки ці операції називаються в логіці П. У ширшому сенсі в поняття "П." включаються багатомісні предикатні відношення типу "бути родичем", "бути знайомим з...", "знаходитися південніше від...", "бути ближче до.., ніж до..."іт.п., які повніше розкривають функції П. у природних мовах.

СУСПІЛЬНЕ БУТТЯ і СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ - поняття, що набули широкого вжитку в методології історичного пізнання, до марксизму практично не вживалися. Суспільне буття є матеріальним природно-історичним процесом, де природні умови перетворюються в суспільні, історичні умови виробництва, що існують незалежно від суспільної свідомості і визначають все людське життя С. успільна свідомість є духовною стороною історичного процесу, не просто сукупністю індивідуальних свідомостей, а цілісним духовним явищем, що'має певну внутрішню структуру і включає різноманітні рівні (теоретичну і повсякденну свідомість, ідеологію і суспільну психологію) і форми свідомості (політичну і правову свідомість, мораль, релігію, мистецтво, філософію, науку). Специфічність С. Б. і С. С. полягає в їх соціально-історичній взаємозалежності і взаємовизначеності, яка включає суспільну практику, предметну діяльність, різноманітні історичні зв'язки і особливі форми духовної діяльності, цілепокладання, освоєння і розвиток культури минулого, проектування майбутнього та ін. Різноманітні типи детермінації людської життєдіяльності (природні, соціальні, історичні, психічні) утворюють особливу ієрархію, в якій складніші надбудовуються над простішими і, в свою чергу, впливають на них. Протиставлення буття і свідомості взагалі має сенс тільки в межах теорії пізнання. За межами пізнавальної діяльності С. Б. і С. С. як окремі феномени втрачають сенс і розглядаються через людське буття. Онтологічне осмислення виявляє людське буття не тільки як зовнішню реальність, а й як предметно-перетворюючу людську діяльність, завдяки якій ця реальність переходить, з одного боку, в предметні форми олюдненої дійсності, а з другого - в практично-духовні і теоретичні способи її освоєння. Власне онтологічне потрактування суспільної свідомості передбачає постановку питання про необхідність і можливість усвідомленості в процесі буття, дистанціювання суб'єкта й об'єкта пізнання. Так, буття, за Гайдеггером, було і залишається головним предметом думки, оскільки саме питання про буття найбільш важливе для людської істоти. Це буття окреслюється ним як "ось-буття", чиста присутність для предметних визначень. Осмислюється воно завдяки конкретно-феноменологічному (майже за Гуссерлем, але без посилання на терміни "свідомість", "ідея", "особистість") аналізу людської присутності в модусах її екзистенції (виявлення її вчинку, здійснення можливостей). Для екзистенціалізму людське буття (даний у людському досвіді світ) виступає як феномен буття дорефлексивного, як "буття-для-себе". Феномен приходить до буття завдяки свідомості, вільного (недетермінованого) проектування себе до своїх можливостей. Свідомість тут означає несубстанціональний абсолют, що продукує вільні акти та організовує світ у ситуацію. У працях Маркса був означений новий ступінь розвитку С. Б. і С. С. - суспільство, яке розглядалося не тільки як суб'єкт, протиставлений природі, а й як матеріальний об'єкт, що визначає життя людини. Розвиток суспільства прослідковувався через зміну суспільно-економічних формацій.

1) людина, яка цікавиться тільки зовнішніми предметами; людина, яка не схильна до інтроспекції

2) людина, яка цікавиться тільки матеріальними благами; людина без духовних інтересів

вивертати назовні

* * *

1) призначений тільки для хорошої погоди

2) перен. ненадійний; добрий тільки за сприятливих обставин

* * *

n геогр. н.

р. Форт

* * *

1) уперед, далі

2) надалі

3) у сполученнях

1. adj

ніякий

2. adv

зовсім не; аж ніяк; ніскільки, анітрохи

3. pron indef.

1) ніхто, жоден

2) ніщо, ніякий

3) жоден (з двох); ні той, ні інший

4) ніскільки, нітрохи

5) зовсім не, аж ніяк

6) ніхто; ніякі люди; жодна людина

* * *

арх. ніякий

1) (пepeв. перед too, so) зовсім не

2) у сполученні з означеним артиклем, порівн. cт. прикметника е прислівника нітрохи не

3) aмep. зовсім не

1) викор. з дiєcл. у мн.; oдн. ніхто, жоден; ніщо, жоден, ніякий

2) анітрошки, нітрохи, ні краплі ( якої-небудь якості)

3) ніякий, ніщо ( зі згаданого); predic зовсім не, аж ніяк не

4) викор. з дiєcл. у мн. ніхто; ніякі люди; ніхто, жодна людина

5) у сполученнях

1) предмет вагою в один фунт

2) ступка; дробарка

3) товкач, макогін

* * *

1) див. pound V + - er

2) товкач, товкачик, макогін ( для товчіння); ступка, дробарка

1) предмет вагою в один фунт ( часто про рибу)

2) як компонент складних слів (- pounder) достоїнством у стільки-то фунтів стерлінгів ( про банкноту); з доходом у стільки-то фунтів стерлінгів; з вагою у стільки-то фунтів; зі снарядом, вага якого зазначена у фунтах ( про гармату)