стоять+на+своём

1) (черта) лінія, риса, риска. Береговая -ния - берегова лінія, борежина. Выпрямить, искривить -нию - виправити, закривити лінію. -ния искривлённая - скривлена лінія, кривуля. Кривая -ния - крива лінія. Касательная -ния - лінія дотична. Ломанная -ния - ламана лінія. -ния падения - спадова лінія. Параллельная -ния - лінія рівнобіжна. Прямая -ния - лінія проста (пряма), (в общежитии) прямець (-мця). -ния пунктиром (обозначенная) - лінія крапкована, точкована. Руководящая -ния - провідна лінія. Снеговая -ния - снігова лінія. Скошенная -ния - скошена лінія, косина (-ни), косиня (-ні). Цепная -ния - ланцюгова лінія;

2) (ряд) ряд (-ду), лава, шерег (-гу). [Зелена дібровонька в три ряди посаджена (Чуб. V). (Коноплі) стоять як москалі шиковані до лав (Рильськ.)]. Боевая -ния - бойова лава (лінія). -ния за -нией - ряд по ряду. [Ішли бояри ряд по ряду (Милор.)]. -ния домов (вдоль улицы) - лінія будинків, перія (-рії). [Оцією вулицею по правій перії його хата (Катериносл.)]. Нарушить -нию - зламати лінію (шерег). В одну -нию - в один ряд. [На курочці пір'ячко в один ряд (Пісня)];

3) (мера длины) лінія. Дюйм имеет десять -ний - цаль має десять ліній;

4) (пограничная полоса) лінія, кордон (-ну). [У городі, у Глухові у всі дзвони дзвонять, та вже наших козаченьків на лінію гонять (Шевч.)]. Таможенная -ния - митний кордон;

5) (родства) лінія, коліно, покоління. Боковая, восходящая, нисходящая, женская -ния родства - бічне, горове, низове, жіноче коліно роду (споріднення). Вести -нию чего - вести лінію чого, виводити далі нитку чого. [Веди свою лінію до самого краю (Кониськ.). Поет у своїх творах виводить далі нитку кращих традицій письменства (Єфр.)];

6) (полоса) лінія, смуга, пруга, пружок (-жка), колія. Железнодорожная -ния - залізнична колія. Защитная -ния - оборонна смуга. Огневая -ния - огнева смуга. Стратегическая -ния - стратегічна лінія. Поперечная -ния (в орнаменте) - поясок (-ска), поперечка. -ния руки - зморшка;

7) (направление, движение) лінія, напрямок (-мку), дорога. -ния не вышла (нет удачи) - не судилося; не так склалося. Ему -ния в большие люди - йому дорога в великий світ стелеться. Мне не -ния к нему на поклон итти - не рука мені до нього приклонятися. Не подходит под -нию - він не під масть, не під лінію. Ему -ния там быть, работать - йому з руки там бути, працювати;

8) (типогр.) лінія;

9) (лесная) лінія, просіка, просіч (-чи).

* * *

лі́нія; ж.-д. ко́лія, полотно́; ( на лице) ри́са; ( пограничная) межа́, кордо́н, -у; ( прямая) сущ., мат. пряма́, -ої; ( родства) колі́но

калюжа, (зап.) калабаня, килабатина, (глубокая) баюра, ковбаня, бакай (-кая); (грязная) барліг (-логу), (где водятся лягушки) жабар (-ря), жабник (-ка и -ку), жабовина, жабовиння (-ння). [Заснули, мов свиня в калюжі, в своїй неволі (Шевч.). Аж калабані стоять, такий дощ був (Кам'янеч.). Гнилі баюри (Франко). Валяється, як свиня в барлозі (Котл.)].

* * *

1) (вместе со ступнёй или без ступни) нога (мн. ноги, ніг); (ступня) нога, (зап.) стопа. [Тупне кінь ногою (Шевч.). Хлопчик стоїть на одній нозі (М. Вовч.). Вовка ноги годують (Номис). Стежка засипана снігом, і ані одного сліду стопи людської не видно на його білій скатерті (Франко)]. Две, обе -ги - дві, обидві ноги (нозі). [Стає на руках, одкидає обидві нозі назад, неначе брикає ними (Н.-Лев.)]. Левая, правая -га - ліва, права нога. Задние, передние -ги - задні, передні ноги. Деревянная -га - дерев'яна нога, (деревяшка) дерев'янка, (костыль) милиця. Вверх -гами - а) (в прямом знач.) догори ногами, горініж, сторч головою; б) (перен.: вверх дном) догори ногами, догори коренем, шкереберть. [Все він перевернув догори коренем (Звин.)]. -гами вниз (к земле) - долініж. Босыми -гами - босими ногами, (босиком) босоніж. В -гах - в ногах. Пусть не путается в -гах партии - (не)хай не плутається під ногами в партії. На босую -гу - на босу ногу, (на-)босоніж, на-босе. Лёгкий на -гу - см. Лёгкий 7. Он на -гах (ходит, здоров) - він уже підвівся (став) на ноги, він уже ходить, він уже здоровий (одужав, вичуняв, диал. оклигав и оклигнув). Он уже опять на -гах - він уже знов(у) на ногах. В грехах, да на -гах - у гріхах, та на ногах. Быть весь день на -гах - бути цілий день на ногах, цілий день не сісти (не присідати). [Я-ж цілий день не сяду! (Звин.)]. Под -гами - під ногами, (изредка) під ногою. [Ви підіймаєтесь сходами; вони риплять під вашою ногою (Микит.)]. С головы до -ног, с ног до головы - від голови до ніг (зап. до стіп), від ніг (зап. від стіп) до голови. [Обміряв її величним поглядом од голови до ніг (Крим.)]. Вооружённый с головы до ног - озброєний від голови до ніг (до п'ят). Со всех ног - що-духу (в тілі), що є (єсть) духу, скільки духу, що-дух у тілі (М. Вовч.), що ноги несуть (несли), (во всю прыть) чим-дуж, (во все лопатки) на всі заставки, на всю витягу, (опрометью) прожогом. С руками и (с) -гами - з руками й (з) ногами. У чьих ног - коло (біля) чиїх ніг (зап. стіп), (зап.) у чиїх стіп. [У стіп твоїх (душа) весь свій тягар скидає (Франко)]. Ни -гою (к кому) - (а)ні кроку (ні ногою) (до кого). -ги не клади (не ставь, не заноси) куда - і ступнути (і ходити) не думай куди, (а)ні кроку (ні ногою) куди. -ги моей не будет у тебя - ноги моєї не буде в тебе. Бросаться, броситься кому в -ги - кидатися, кинутися кому в ноги (під ноги, до ніг), падати, впасти кому в ноги (під ноги, до ніг). [Упав фараону під ноги (Франко). Він упав до ніг милосердного анабаптиста (Кандід)]. Быть на короткой (дружеской) -ге с кем - см. Короткий 4. Быть (стоять) одной -гой в могиле - бути одною ногою в труні (в домовині), стояти одною ногою над гробом (у гробі, в домовині). Валиться, свалиться с ног - на ногах не стояти (не встояти), валитися (падати), звалитися (з ніг). [Вийду за ворота, від вітру валюся (Метл.)]. Вставать с левой -ги, левою - гою (с постели) - вставати на ліву ногу (лівою ногою) (з постелі, з ліжка). Давай бог -ги - ходу, хода, драчки, навті[е]ки, навтікача; срв. Наутёк. [Як побачив це я, кинув мерщій кавун, та ходу (Звин.). Я, не довго думавши, зараз навтіки, куди очі зирнули, а ноги понесли (М. Вовч.)]. Держать свой дом на приличной -ге - держати (тримати) свою господу на порядній (пристойній) стопі (на пристойній лінії, як у (добрих) людей, як порядним людям годиться). Держаться, удержаться на -гах - триматися (держатися), втриматися, (вдержатися) на ногах. Жить на широкую (на большую, на барскую) -гу - жити на широку стопу (в розкошах, на всю губу, по-панському, диал. велико), розкошувати, панувати. [Захотів він велико жити і аж три кімнати собі найняв (Лубенщ.)]. Итти (-га) в -гу - іти (ступати) (нога) в ногу, іти (ступати) ступінь у ступінь, (держать шаг) тримати крок. [В мене донька в ногу з Жовтнем завжди йде (Влизько). Він так ступінь у ступінь ступає, наче міря, як тра ступати (Канівщ.). Жовнярський крок тримати (Франко)]. Не в -гу итти, сбиваться (сбиться) с -ги - іти не в ногу. Итти -га за -гу (-га по -гу) - іти нога за ногою; см. ещё Медленно 1 (Итти -но) и Плестись 2. [Ішов захожий тихо, нога за ногою (Мирний)]. Кидать, кинуть что под -ги кому - кидати, кинути що під ноги кому. Кланяться, поклониться в -ги - кланятися (вклонятися), вклонитися в ноги. [Вклонилася низенько, аж в самії нозі (Сл. Закр.)]. Класть (слагать), положить (сложить) что к -гам чьим - класти (складати), покласти (скласти) що до ніг чиїх. [До ніг народженої з піни складайте… ліхтар мій… і кий (М. Зеров)]. -ги носят - ноги носять. Куда -ги понесут - куди ноги понесуть, (куда глаза глядят) світ за очі (за очима), куди глядя, навмання, навманя[ь]ки. Отбиваться от чего руками и -гами - відбиватися від чого руками й ногами, (сопротивляться) пручатися проти чого руками й ногами, опинатися (огинатися) (що-сили) проти чого. Переваливаться с -ги на -гу - перехилятися (перехняблюватися) з боку на бік, коливати з ноги на ногу; см. Переваливаться 3. Переминаться с -ги на -гу - переступати з ноги на ногу (фам. з однієї на другу), (топтаться) тупцюватися, тупцятися, топтатися. Плясать в три -ги - витанцьовувати на всі заставки. -ги не повинуются (не слушаются) - ноги не слухають(ся) (не х(о)тять слухатися). -ги подкашиваются, подкосились - ноги підломлюються (підтинаються, мліють), підламалися (підтялися, помліли). Поднимать, поднять (поставить) кого на -ги - а) (больного) зводити, звести кого на ноги, на світ пустити кого. [Хто мене на світ пустив? - Я тепер здорова (Мартинов.)]; б) (перен.) зводити (ставити), звести (поставити) кого на ноги; срв. Поставить 1. Подставлять -гу - см. Ножка (Подставлять -ку). Положить -гу на -гу - закласти ногу на ногу. Поставить войска на военную, на мирную -гу - перевести військо на воєнне, на мирне становище. Протянуть -ги - а) (в прямом знач.) простягти (витягти) ноги, (о мног.) попростягати (повитягати) ноги; б) (умереть) простягтися, випростатися, (вульг.) задерти ноги, дуба дати, ґиґнути, освіжитися, перекинутися. См. Протягивать 1 (-нуть ноги). Сбивать, сбить с ног кого - збивати (валити, звалювати), збити (звалити) з ніг кого; см. ещё Заморочить кого. Связать кого по рукам, по -гам - зв'язати кому руки й ноги, (сделать жизнь несчастной) зав'язати кому світ. Срезать кого с ног - знеславити, зганьбити, зганьбувати кого. Ставать (вставать, становиться), стать (встать) на -ги - а) (в прямом знач.) зводитися (здійматися, спинатися), звестися (знятися, с[зі]п'ястися) на ноги, (порывисто) схоплюватися (зриватися), схопитися (зірватися) на (рівні) ноги; б) (перен.) спинатися (зводитися, здійматися), с[зі]п'ястися (звестися, знятися) на ноги (на собственные -ги: на власні ноги), (диал.) оклигати, оклигати и оклигнути. Срв. Подниматься. [Коли довелося спинатися на власні ноги, то обставини дуже змінилися на гірше (Н. Громада). Він довго бідував; оце оклигав, як зробився завідуючим ремонтами (Лубенщ.)]. Ставать (вставать, становиться подниматься), стать (встать, подняться) на задние -ги - ставати, спинатися, зводитися, здійматися), стати (с[зі]п'ястися, звестися, знятися), (о мног.) поставати (поспинатися, позводитися, поздійматися) на задні ноги, (на дыбы) ставати, стати, (о мног.) поставати цапа (цапки, цапком, ставма, дуба, дибки дибка, гопки). Не знает, на какую -гу, стать - не знає, на котру ступити (ступнути). Стать без ног - позбутися ніг, втратити ноги, зробитися безногим, збезножіти. Еле -ги унести откуда - ледве ноги винести, ледве втекти (диал., зап. вивтекти) звідки. Унеси бог -ги - аби тільки (лиш(е)) втекти; см. ещё выше Давай бог -ги. Руками и -гами упираться - упиратися руками й ногами; см. ещё выше Отбиваться руками и -гами. Хромать на одну -гу - кульгати (шкандибати, шкатульгати) на одну ногу. Ног под собою не чувствовать (не чуять) - землі (ніг) під собою не чути. [Землі під собою не чув: як той вітер мчавсь (Мирний)]. Шаркать -гами - човгати (совгати) ногами. Одна -га тут другая там - одна нога тут, друга там; (реже) на одній нозі. [«Хутче-ж!» - «На одній нозі» (Свидн.)]. За глупой головой и -гам непокой - за дурною головою і ногам лихо (Приказка). Баба-яга, костяная -га - баба-яга нога-костюга, баба-яга костяна нога (ЗОЮР II);

2) (подставка, стойка) нога; срв. Ножка 2;

3) строит., техн. - (крана, копра, циркуля) нога; (наслонная) наріжник (-ка); (стропильная) кроквина;

4) (у сапожников) копил (-ла); см. Колодка 3;

5) (снопов) ряд (-ду), рядок (-дка).

* * *

1) моральний, етичний. [Є люди, що стоять своїм розумом і моральним розвитком вище від инших (Грінч.). Моральне те, що виправдується бажанням добра людям (Наш). Не домагайсь од дітей чогось такого, на що не маєш етичного права (Крим.)]. -ный долг - моральна (етична) повинність, моральний (етичний) обов'язок. [Хлопець, здається, ставив собі за моральну повинність не любити батька (Крим.)]. -ное утомление - моральна втома. Од моральної втоми він не зміг стояти (Н.-Лев.)]. -ная философия - моральна (етична) філософія, етика;

2) (о человеке) моральний, (добронравный) доброзвичайний [Не можна сказати, щоб побожність робила народ моральнішим (ср. ст.) (Грінч.)].

* * *

закликач, закликальник, кликун. [Скрізь коло крамниць стоять хлопці-кликуни і зазивають кожен до своєї крамниці].

ВОЛОДІННЯ - суспільно-особистісний спосіб взаємодії життєдіяльності суб'єкта із соціальною реальністю, який полягає у підпорядкуванні останньої або певних її фрагментів його волі, меті, у досягненні панування над ними для перетворення їх у надійний засіб самовизначення. У соціумі В. є формою вияву та способом існування влади. Володіти соціальними зв'язками, життєвою ситуацією, суспільним явищем, іншою людиною - означає вміти підкорити їх власній волі, зробити засобом власного самоутвердження, тримати їх у покорі, контролювати і управляти ними. Визнання людьми В., як факту життя, примушує їх дотримуватись вимог соціальної ієрархії, субординації та координації відповідних зв'язків та стосунків. Звідси випливає, що В., з одного боку, є засобом самоствердження суб'єкта в системі універсальної соціальної взаємодії суспільства, а з другого - формою вияву влади. Володіти у соціальному плані означає випереджати події власного життя, бачити тенденції його розвитку, знати й уміти опертися на них у реалізації життєвих планів і переконань. Соціальне В. являє собою особливий різновид зв'язку суб'єкта і предмета соціальної дії, котрий не завжди схоплюється юридичними нормами. Володіє той, хто йде першим, хто глибше, далі і швидше бачить предмет у тенденціях його розвитку, вміє надати цим тенденціям адекватної соціальної форми. Як і все у суспільстві, В. розподіляється нерівномірно, набуваючи певної ієрархічної структури залежно від місця даного суб'єкта в системі статусних стосунків громадян. Вищий статус передбачає більший масштаб В., а, отже, і більшу міру панування суб'єкта над обставинами. Наймогутнішим суб'єктом В. виступає держава, а в державі - бюрократія, як особлива корпорація професійних управлінців Н. ижче в ієрархії соціальної могутності стоять суб'єкти, які за масштабом В. менш значимі й могутні - це соціальні інститути, відомства, великі соціальні групи, класи, клани, організації та їх різноманітні об'єднання. Найнижчі щаблі ієрархії соціального В. займають суб'єкти, котрі володіють лише своїм тілом та елементарними життєвими обставинами.

ЕПІКУРЕЇЗМ - давньогрецьк. філософське вчення періоду еллінізму. Своєю назвою завдячує філософу Епікуру. Е. має яскраво виражену етичну спрямованість. Головною метою особистості вважається досягнення щастя шляхом пошуків насолоди й уникання страждань. Велику роль в Е. відіграє поняття "міри"; саме вона не дозволяє насолоді перейти в страждання. Крім того, існує два типи насолод: фізичні і духовні. В фізичних насолодах, за Е., варто задовольнятися життєво найпотрібнішим і уникати марнотних бажань. Духовні насолоди стоять на щабель вище, бо не залежать від зовнішніх обставин. До духовних насолод Е. зараховує пізнання, що позбавляє людину марновірства і страху смерті, а також мудрість, справедливість, дружбу. Найбільш послідовним прихильником Е. був Лукрецій Кар (трактат "Про природу речей"). Пізній Е. був поглинутий християнською культурою. Нова хвиля його поширення припадає на добу Відродження. Доволі стійким виявився синтез Е. з платонізмом (діячі флорентійського Ренесансу) та стоїцизмом (Монтень, Еразм Роттердамський). Е. також сприймався як альтернатива умоглядному аристотелізму (Гассенді). Ідеї, що тяжіли до пояснення етики через фізику, яскраво виявилися в працях сенсуалістів, які поєднували елементи Е. з досягненнями тогочасних природничих наук та кальвіністським антропологічним вченням. Значного поширення Е. набув у Франції доби Просвітництва. Характерним для цього періоду було його ототожнення з гедонізмом. Елементи Е. наявні в позитивізмі та екзистенціалізмі. Засновник гуманістичної психології Фромм вважав Епікура одним із перших представників гуманістичного світогляду.

КАТЕГОРІЇ (грецьк. κατηγορία, від κατηγορεω - висловлювати) - найбільш загальні поняття тієї чи тієї галузі знання, філософії науки, що слугують для "скорочення" досвіду, знаходження предметних відношень, розчленування і синтезу дійсності. Зміст і функції К. були встановлені в працях Аристотеля, Канта, Гегеля. Аристотель розумів під К. родові висловлювання про буття, "а оскільки одні висловлювання позначають суть речі, другі - якість, інші - кількість, інші - відношення, інші - дію або сприйняття, інші - "де", інші - "коли", то відповідно з кожним із них ті самі значення має і буття". Перелічуючи К., Аристотель вдається до розділового "або": "Зі сказаного без будь-якого зв'язку кожне позначає або сутність, або "скільки", або "яке" і таким чином перебирає десять відомих К. В його тлумаченні К. - це висловлювання, які відбивають такі загальні (родові) властивості буття, за допомогою яких воно членується в мові і знанні на рубрики, що не зводяться одна до одної. Кант дослідив іншу функцію К.: він визначив їх як розсудкові апріорні поняття, які об'єднують, синтезують матеріал чуттєвості. Вони є гранично загальними "поняттями про предмет взагалі". Кант подав "таблицю К." дещо інакшу, ніжу Аристотеля: в ній відсутня К. сутності (бо сутність він вважав непізнаваною), простору і часу (вважав їх формами споглядання, а не поняттями); вдосконалено рубрику К. відношення, куди входять субстанція і акциденція, причина і дія, взаємодія; введено К. модальності (можливість - неможливість, існування - неіснування, необхідність - випадковість); до того ж, на першому місці у нього стоять не К. якості (реальність, заперечення, обмеження), як у Аристотеля, а К. кількості (єдність, множинність, цілокупність). Ці особливості кантівської таблиці К. пояснюються як властивостями його філософського вчення, так і розвитком математики і природознавства в Новий час. Гегель приписував К. обидві функції. У відомій тезі "категорія покладає буття у деякій визначеності як у границі" наочно виражена розчленувальна, рубрикаційна природа К. В той же час він наголошував їх синтетичний характер. При цьому синтез він витлумачував дещо інакше, ніж Кант. Гегель вважав, що не лише в науці, а й у житті користуються К.: тут вони постають як скорочення для виразу однорідних явищ, речей, подій, видів діяльності (війна, народ, море, тварина, Бог, любов і т. ін.), і як засоби для визначення і знаходження предметних відношень (причинність, взаємодія тощо). К. спочатку формуються несвідомо - в людській діяльності і відкладаються в мові. Свідомо їх досліджують філософи Н. а мовний характер К. переважно орієнтується західна філософія XX ст. В логічному позитивізмі (Карнап, Нейрат) К. розглядаються не як форми мислення чи свідомості, а як мовні структури; в аналітичній філософії (Строссон, Кернер та ін.) К. вважаються засоби і форми розчленування, класифікації речей і явищ, закладених у природній мові. В екзистенціалізмі замість традиційних К. мислення досліджені К. життя: турбота, страх, знеособленість (Man), гранична ситуація, екзистенція та трансценденція і т.ін., які постали як філософсько-антропологічні феномени - за їх складом і за тлумаченням притаманних їм функцій. Філософсько-антропологічний зміст К. відкривається у трьох напрямах. По-перше, без зазначених функцій К. людина не може оволодіти світом, а отже, неможливим було б і її життя. По-друге, філософські К. як найбільш загальні відбивають докорінну особливість людини, що відрізняє її від тварини, - здатність виходити за межі будь-якого конечного, обмеженого утворення, навіть за межі всього обмеженого разом, коли весь світ постає як наслідок якоїсь духовної істоти (Бога), абсолютної ідеї. В традиційній філософії така здатність позначалася К. безконечного, абсолютного, в сучасній - К. трансценденції. Конечне і безконечне раніше розглядалися як властивості речей, але вони ще більше - властивості людини, її свідомості, мислення, універсальної діяльності. По-третє, членування і поєднання дійсності в кінцевому підсумку веде до аналізу і синтезу найбільших, суттєвих відмінностей - протилежностей, таких як мислення і буття, конечне і безконечне, відносне і абсолютне, свобода і необхідність, існуюче і належне, дійсність та ідеал тощо. Суперечності цих К. кожна епоха, покоління, людина вирішують по-своєму, і єдино правильного їх вирішення немає, бо вони виражають певні (в т.ч. протилежні) позиції людини в світі, в житті, в свідомості. Сукупність таких протиріч становить основні питання (чи проблеми) і філософії, і людини - як її суб'єкта й об'єкта. Основним предметом сучасної філософії безпосередньо стала людина, а отже, і всі К. філософії мають перш за все антропологічний зміст.

МЕТОДОЛОГІЯ НАУКИ - один з основних розділів методології; складна і структурована самостійна теоретична дисципліна, яка вивчає весь комплекс явищ, що відносяться до інструментальної сфери науки та наукової діяльності, їх осмислення та функціювання. М.н. досліджує сукупність пізнавальних засобів, що застосовуються в науці, об'єктивні характеристики та властивості науки і наукової праці, які відіграють істотну роль в отриманні об'єктивно істинних наукових знань, а також нагромаджені емпіричні уявлення про них. На цій основі М.н. виробляє принципи, норми, правила, які організують і спрямовують пізнавальну діяльність на досягнення нових наукових результатів. Важливо відрізнити М.н. від методологічної свідомості дослідників. Якщо методологічна свідомість являє собою сукупність уявлень вчених про мету, стандарти та критерії науковості, якими вони керуються і які складаються безпосередньо в науковій практиці; якщо вона є системою різного рівня і глибини уявлень про те, що і як роблять чи мають робити вчені, пізнаючи реальний світ, то М.н. являє собою концептуальну обробку методологічної свідомості, засобів та результатів конкретних наук, застосовуючи для цього інструментарій, вироблений філософією, математикою, логікою, психологією, семіотикою тощо. Вона є систематичною концептуальною реконструкцією методологічної свідомості на основі базових принципів, які відбивають наукову практику в її закономірностях і необхідних формах. М.н. вивчає закономірний і оптимальний зв'язок наукового результату і засобів його досягнення, з'ясовує сутність пізнавального інструментарію і межі його продуктивного застосування, ефективність та відповідність задачі, що має бути розв'язана, визначає його порівняльну пізнавальну цінність. Оскільки деякі способи та прийоми отримання нових знань використовуються стихійно, неусвідомлено, а тому неявно, то М.н. не обмежується розглядом лише методологічної свідомості, а піддає методологічному аналізові результативну сферу науки - наукове знання, в якому згасла наукова діяльність і в якому відбиті не тільки об'єкт, а й спосіб його пізнання. Тому сучасна М.н. вивчає широке поле наукового знання, його структуру, організацію, різноманітні моделі, форми систематизації та об'єктивної репрезентації. Методологічні дослідження охоплюють динаміку та розвиток наукового знання, його історичні, логічні та функціональні типи, форми спадкоємності, концептуальні та формальні реконструкції відповідно до критеріїв наукової раціональності, здійснюють аналіз мови науки, аналізують на всіх рівнях понятійний каркас науки та її окремих дисциплін, з'ясовують засади розгортання наукового знання в систему і виробляють загальні принципи його обґрунтування, формулюють стандарти раціональності теоретичних побудов. Особливу цікавість для М.н. становлять наукові теорії, їх виникнення, будова, розвиток, процеси реконструкції та формалізації, відношення до реальності та інших форм знання. Методологічному аналізові піддаються проблеми істинності тверджень теорії та їх раціонального доказу, характеру вихідних положень та правомірності базових абстракцій, прийнятності онтологічних допущень та об'єктивних інтерпретацій тощо. Тут проблеми М.н. тісно переплітаються з проблемами гносеології, філософії науки і логіки науки. На відміну від них, М.н. зосереджує свою увагу на тих аспектах науки і наукового знання, які можуть бути трансформовані в засоби посилення пізнавальних здатностей суб'єкта, піднесення оптимізації та ефективності наукової праці. М.н. має на меті розробити нормативи, схеми та парадигми, скласти приписи та своєрідні рецепти для наукового мислення та дослідження. Тому в прикладному аспекті М.н. є нормативною дисципліною. Тут відбувається зворотний вплив М.н. на методологічну свідомість. Методологічне знання та методологічні конструкції, сформовані М.н., стають тільки тоді працюючими, коли вони включаються в пізнавальний процес через їх засвоєння дослідником і перетворення їх у факти методологічної свідомості. Це є окремий випадок взаємодії теорії і практики С. пектр застосування методологічного знання досить широкий - від створення методик розв'язання окремих дослідницьких задач до розробки крупномасштабних наукових проектів і програм, що визначають стратегію розвитку науки на довгостроковий період. Необхідність у методологічному дослідженні з'являється тоді, коли в науці складається ситуація вибору, для здійснення якого наявний теоретичний та емпіричний матеріал є недостатнім. Тоді виникає потреба звернутися до нагромадженого наукового досвіду і його узагальнень. Сучасна М.н. являє собою достатньо розгалужену систему наукового знання, що містить у собі як філософські, так і спеціальнонаукові аспекти. Виділяють міждисциплінарні методологічні системи, які покликані розробляти загальнонауковий концептуальний і інструментальний апарат для розв'язання споріднених проблем в багатьох природничих та соціогуманітарних науках. У сучасній науці найбільш розвиненими серед них і в свою чергу внутрішньоструктурованими є методологія дедуктивних наук, системно-структурна методологія, методологія обґрунтування, еволюційна методологія, антропна методологія тощо; вони знайшли широке застосування в практиці наукових досліджень. М.н. виділилась в самостійну дисципліну в кінці XIX ст., коли центром методологічного дослідження стала наукова теорія. Вагомий внесок в розвиток М.н. зробили Франк, Рассел, Вайтгед, представники Віденського гуртка, Карнап, Тарський, Гільберт, Брауер, Лакатос, Кун, Фоєрабенд, Поппер та ін. Зараз обґрунтовується думка про необхідність альтернативного підходу в М.н. На відміну від попереднього, стандартного підходу, який розглядає наукове знання переважно у вигляді системи взаємопов'язаних мовних виразів, новий намагається здійснити методологічний аналіз неформальних структур та утворень, що стоять за мовними виразами.