справжній+друг

1. n (the real)

1) дійсність, реальність

2) щось реальне (конкретне, речове); предмет, річ

2. adj

1) дійсний, реальний; справді існуючий

2) справжній, натуральний

3) непідробний, неудаваний; щирий

4) ек. реальний

5) юр. нерухомий

6) філос. речовий, матеріальний; об'єктивно існуючий, реальний

7) істотний, суттєвий

8) істинний, абсолютний

9) юр. речовий

3. adv

дуже, надзвичайно, вкрай

реал (монета)

* * *

1) дійсний, реальний; дійсно існуючий

2) справжній, натуральний

3) непідроблений, невдаваний; простий, щирий ( про людину)

4) eк. реальний

5) юp., eк. нерухомий

6) фiлoc. дійсно існуючий; реальний; суттєвий, який відноситься до сутності (на противагу феноменальному, який відноситься до явища); істинний, абсолютний; самоіснуючий

7) cпeц. істинний

8) юp. речовий

9) мaт. дійсний

1) прост. див. really 1

2) aмep. дуже, надзвичайно

1) (нынешний) теперішній, (современный) сучасний, сьогочасний, (этот) цей, сей. [Ваша доля - це доля молодих чесних людей теперішнього часу (Н.-Лев.). Він уважав за профанацію рівняти давніх аскетів до теперішніх черців (Крим.). Забуваєш про сучасне життя (Крим.)]. В -щее время - тепер, (пров. теперечки), теперішнього часу, в теперішній час, в теперішніх часах, за теперішніх часів, в цей час, (приблизит.) під (на) цей час, (ныне, зап.) нині. [Тепер я про це не думаю (Київ). Там теперечки новий базар (Квітка). Не був ще тоді тим, чим був теперечки (Крим.). Дія, котра діється в теперішній час (Н.-Лев.). Нема краще в теперішніх часах, як бути орендарем (Франко). Про одіж мало дбають нині (Франко)]. В -щее время я работаю на фабрике - тепер (на цей час) я працюю на фабриці. До -щего времени - до цього (до теперішнього) часу, дотепер, досі, (зап.) донині. [Довгота в цих складах задержалася й до цього часу (В. Ганцов). Бідив я, та й дотепер бідую (Кам'янеч.)]. До -щего времени бывший (сделанный и т. п.) - дотеперішній. [Всі дотеперішні досліди не дали великих наслідків (Крим.)]. В -щем году - цього (в текущем: поточного, біжучого) року. В начале -щего года - на (з) початку цього (поточного, біжучого) року. -щее положение - теперішній (сучасний, сьогочасний) стан, -нє (-не) становище. В -щем своём виде эта вещь мне не нужна - в теперішньому (в цьому) своєму вигляді ця річ мені не потрібна;

2) грам. -щее время - теперішній час (-су);

3) (этот, находящийся перед кем) цей, (данный) даний. По -щему делу - в цій (в даній) справі. -щий случай - цей (даний) випадок (-дку). -щим удостоверяется, что… - цим свідчу (свідчимо), що..;

4) (подлинный, истинный) справжній, правдивий, справедливий, (действительный) дійсний, (неподдельный) щирий, (сущий) сущий, сутий, (истый) існий, істий, істотний, (точь-в-точь, чистейший) чистий, достотний, (всамделишный) справдешній, правий, прямий; срв. Подлинный. [Се наш справжній друг (Коцюб.). (Він) справжній був поет (Самійл.). Тепер ви справжнє своє обличчя показали, досі-ж була то маска (Грінч.). Кохання справжнє соромливе (Тобіл.). Незабаром той шипучий кашель переходив у справжній (Коцюб.). З весною, коли розпочалися справжні роботи (Коцюб.). Йшли відважно, як правдивії герої (Франко). Правдиві волоські гарбузи (Сим.). Фальшиве золото - для вас правдиві гроші (Самійл.). Знаходять своє правдиве призначення (Корол.). Справедливий чумак був (М. Вовч.). Хліб, одежа, паливо тощо, - оте все й є справедливий достаток, справжнє багатство (Рада). Дійсна столиця Данії - не Копенгаген а Гамбург (Грінч.). Щирий козак ззаду не нападається (Номис). Це не казка, а щирая правда (Чуб. II). Там упокою людина зазнає, тільки де воля є щира (Грінч.). Красуня щирого класичного типу (Н.-Лев.). Суща драма, не вигадана, не підмальована (Кониськ.). Суща причина суперечки проявилася ясно (Павлик). Ото було суще щастя моє (Кониськ.). Існий москаль (М. Вовч.). На обличчя істотний Степан, але не він (Звягельщ.). Чистий батько, - от як удався синок! (Чигиринщ.). Ходив чистим босяком (Виннич.). Справдешній козак (Сл. Гр.). Сиділа собі вільно, як справдешня пташка (М. Вовч.). Відчула справдешній апетит (Н.-Лев.). Я не міщанка якась там, а справдешня пані (Н.-Лев.). Правий рицар, ще молодий, а вже не має рівні (Куліш). То моя права жінка (Яворськ.). Як побачиш, так прямий запорожець! (Мирний). Прямеє пекло там було (Греб.)]. Самий -щий - справжнісінький, щирісінький, існісінький, чистісінький. [Щирісінький матеріяліст (Рада). Існісінька щирість (Основа 1862). Чистісіньке пекло (Крим.)]. -щее золото - щире (суте) золото. -щая стоимость - дійсна (справжня) вартість. -щая цена - справжня (правдива, справедлива) ціна. Теперь -щая пора садить деревья - тепер саме час садити (садовити) дерево. По -щему - а) по-справжньому, по правді, справді, (искренно) щиро, щиросердно, по щирості; (как следует) як слід, насправжки, дійсно[е]. [Не вміє нічого як слід зробити (Київ). Посваритися насправжки не могли (Крим.). Довідаємось дійсне, побачимо його - який (М. Вовч.)]. Я вас по -щему люблю - я вас правдиво люблю (кохаю), я вас по правді (таки справді, щиро, щиросердно) люблю (кохаю); б) (сказать правду) направду; правду (направду, по правді) кажучи, по щирості, (в сущности) суще. [Направду вам не треба було втручатися в цю справу (Київ). Вона суще не була черницею, постригу не брала (Кониськ). Продражнили його «Зимою», а суще він прозивався Гуркалом (Кониськ.)]. -щим образом - по-справжньому, як слід; срв. выше По -щему а. Показать себя в -щем своём виде - показати себе в справжньому своєму вигляді.

* * *

1) ( теперешний) тепе́рішній; ( нынешний) ни́нішній; ( современный) суча́сний, сьогоча́сний; ( этот) цей, род. п. цього́

2) ( подлинный) спра́вжній, справедли́вий; справде́шній, спра́вдішній, достеме́нний, нестеме́нний; ( неподдельный) щи́рий; ( истинный) су́тий; ( форменный) фо́рмений

1) щирий; неудаваний

2) справжній

3) прямий, чесний; праведний

4) чистий, без домішок

* * *

1) щирий, непідроблений; щирий, справжній, істинний

2) прямий, чесний; праведний

3) чистий, без домішок

1) дійсний, реальний; дійсно існуючий

2) справжній, натуральний

3) непідроблений, невдаваний; простий, щирий ( про людину)

4) eк. реальний

5) юp., eк. нерухомий

6) фiлoc. дійсно існуючий; реальний; суттєвий, який відноситься до сутності (на противагу феноменальному, який відноситься до явища); істинний, абсолютний; самоіснуючий

7) cпeц. істинний

8) юp. речовий

9) мaт. дійсний

1) прост. див. really 1

2) aмep. дуже, надзвичайно

1. n (the true) правда, істина

2. adj

1) вірний, правильний

2) відданий

3) справжній, правдивий, істинний

4) правильний, точний

5) законний, дійсний, чинний

6) щирий, неудаваний; правдивий

7) стійкий, стабільний

8) фіз. ідеальний (про середовище)

9) точний

10) тех. точно припасований

11) чесний, доброчесний

3. adv

1) правдиво, чесно

2) точно; відповідно до норми

4. v (тж true up)

1) вивіряти; правити

2) припасовувати, приганяти; регулювати

* * *

••

1) вірний, правильний

2) вірний; не відступаючий

3) справжній, істинний

4) правильний, точний

5) законний, дійсний

6) тex. точно пригнаний to make smth

7) чесний, добродійний

••

1) правдиво, чесно

2) точно; відповідно до норми

••

1) вірний, правильний

2) вірний; не відступаючий

3) справжній, істинний

4) правильний, точний

5) законний, дійсний

6) тex. точно пригнаний to make smth

7) чесний, добродійний

••

1) правдиво, чесно

2) точно; відповідно до норми

(содержащий истину, верный) істинний, правдивий справедливий; б) (подлинный, настоящий) істинний, справжній, справдешній, правдивий, справедливий, щирий, чистий; в) (действительный, реальный) дійсний, справжній; срвн. Правдивый 3, Подлинный, Сущий. [Ось розкажу істинну правду (Квітка). Нема на світі правдивої приязні, ані правдивих приятелів (Франко). Виховувати справедливих громадян (Крим.). Це справедливий чумак (М. Вовч.). Кохання справжнє соромливе (Тобіл.). Це не казка, а щирая правда (Чуб. II). Щирий козак (Номис). Чисте пекло з тобою жити (Поділля). Вважала на себе, як на справдешню аристократку (Н.-Лев.)]. -ное учение (содерж. истину) - істинна, правдива наука, істинне, правдиве вчення. -ное происшествие - дійсна пригода (приключение), подія (событие). -ный путь - правдивий шлях. Наставлять кого на -ный путь - навертати кого на добру (праву) путь, на добрий розум.

* * *

1) і́стинний; ( настоящий) правди́вий; ( неподдельный) щи́рий, справедли́вий; ( действительный) ді́йсний; ( подлинный) спра́вжній, справде́шній

2) (устанавливаемый научно; соответствующий сущности явления) ді́йсний, і́стинний

1. n

1) добро; благо

2) користь

2. adj (comp better; sup best)

1) гарний; хороший; добрий

2) приємний

3) корисний; придатний

4) умілий, вправний, майстерний

5) підхожий, гідний; здібний (до — at)

6) доброзичливий; добрий

7) сприятливий, позитивний; добродійний; чистий

8) вихований; слухняний

9) люб'язний, милий

10) свіжий, незіпсований, доброякісний

11) справжній, непідробний

12) надійний, кредитоспроможний

13) здоровий; дужий

14) справедливий, законний; виправданий; обґрунтований

15) достатній, значний, багатий, порядний, чималий

* * *

1) гарний, хороший; приємний, гарний; вигідний; зручний; який має гарну репутацію; високий, важливий (нaпp., про посаду)

2) корисний; придатний

3) умілий, вправний, майстерний, гарний; підходящий; який відповідає меті, призначенню, відповідний; (at) здібний

4) добрий, доброзичливий

5) милий, люб'язний, добрий

6) свіжий, незіпсований; доброякісний; справжній, непідроблений; надійний; кредитоспроможний

7) здоровий, гарний; ( for) здатний, у змозі; дійсний; діючий

8) ґрунтовний; виправданий; справедливий; законний

9) достатній; рясний, неабиякий

10) добрий, милий, любий (у ввічливому, іноді іронічному або поблажливому звертанні)

11) сильний, великий, міцний; як слід

12) добре

1) гарний, хороший; приємний, гарний; вигідний; зручний; який має гарну репутацію; високий, важливий (нaпp., про посаду)

2) корисний; придатний

3) умілий, вправний, майстерний, гарний; підходящий; який відповідає меті, призначенню, відповідний; (at) здібний

4) добрий, доброзичливий

5) милий, люб'язний, добрий

6) свіжий, незіпсований; доброякісний; справжній, непідроблений; надійний; кредитоспроможний

7) здоровий, гарний; ( for) здатний, у змозі; дійсний; діючий

8) ґрунтовний; виправданий; справедливий; законний

9) достатній; рясний, неабиякий

10) добрий, милий, любий (у ввічливому, іноді іронічному або поблажливому звертанні)

11) сильний, великий, міцний; як слід

12) добре

Прокопович, Теофан (1681, Київ - 1736) - укр. мислитель, богослов, церковний діяч. При хрещенні був названий Єлисеєм, справжнє прізвище, ймовірно, Церейський. Згодом узяв прізвище свого дядька - Теофана Прокоповича, професора і ректора КМА. Навчався в КМА, потім упродовж трьох років студіював у колегії св. Атанасія у Римі. Навчався також в ун-тах Швейцарії і Німеччини, зокрема в Йєні, Галле, Альтдорфі. Повернувшись на батьківщину, понад десять років був проф. і ректором КМА, викладав поетику, риторику, філософію, математику, теологію. На вимогу царя Петра І П. проти власної волі змушений був переїхати до Петербурга. Він підтримує освітні реформи Петра, створює перший проект Академії наук, очолює літературно-громадський гурток, який одержав назву "вченої дружини", пише низку публіцистичних і філософсько-богословських творів. Іноземні вчені вважали його найосвіченішою людиною тогочасної Росії, доробок якої позначився на багатьох напрямах розвитку її культури і науки. Мислитель вважав, що Бог як предвічна мудрість і вседосконалий розум існував до буття світу і є його першопричина і творець. Разом із тим, на думку П., повне визначення природи збігається з Богом щодо природних речей, у яких він з необхідністю існує і які він рухає. Ядром учення П. про світобудову є поняття природного (фізичного) тіла, яке він розглядає як субстанцію, що складається з матерії і форми. Матерія при цьому розглядалась як спільний і єдиний субстрат природних тіл, джерело їхньої кількісної визначеності, а форма - як основа їхньої якісної різноманітності. П. наполягав на активності матерії як компонента субстанції, котра знаходиться в постійному русі, що є універсальним і являє собою "мовби якесь загальне життя всього світу". На роздумах мислителя про матерію позначився розвиток природознавства, який схилив його до двох висновків: по-перше, на відміну кір Аристотеля, він твердив, що матерія єдина й однорідна в усіх природних тілах: це стосується неба і землі, живого і неживого, вона змінює лише форму, переходячи від одного тіла до іншого; по-друге, створена на початку світу Богом матерія не може далі ні народжуватися, ні знищуватися, ні збільшуватися, ні зменшуватися. Заперечуючи атомістичне вчення, П. вважав, що матеріальний всесвіт складається з найдрібніших корпускул, які є подільними до безмежності, але й найменша частинка тіла не втрачає своєї матеріальності і не може бути зведена до матеріальної точки. Він не погоджувався з думкою, що матерія не має власного існування, а отримує його від форми, і наполягав на нероздільності сутності й існування в природних тілах. Простір і час, як вважав мислитель, невіддільні від рухомого тіла. Високо оцінюючи розум людини, П. приділяв значну увагу вивченню логічних операцій, методів доведення й аргументації. Істина перестає бути для нього чимось заздалегідь даним у Біблії, а розуміється як процес набуття і нарощування людством нового знання. П. визначає істинне знання, прагнучи розширити межі самобутності наукової істини, як корисне і практично значуще. Суттєве місце в творах П. відведено проблемі людини та моралі. Ідеї, що він розвивав, були спрямовані проти середньовічних концепцій у цій галузі, сприяли формуванню нових етичних норм і уявлень. У своїх творах П. виходив із ідеї про те, що основою історичного поступу, сили держави, добробуту громадян є освіта, поширення наук, мистецтв і ремесел. Тому верховним носієм державної влади, на його думку, може бути лише просвічений володар, "філософ на троні". Центральне місце в філософському вченні П. належить теорії держави і права. Створений ним перший в Росії варіант теорії просвіченого абсолютизму був наслідком застосування теорій природного права і суспільної угоди до осмислення реалій історії рос. державності і її нагальних потреб у петровську добу. Він сприяв утвердженню пріоритету світського начала, науки, розуму, що спиралися на авторитет сильної і просвіченої державної влади; протидіяв намаганням боярської і церковної опозиції виступити проти петровських реформ; захищав демократичну за своєю сутністю ідею спільного блага - "всенародної користі". Створена П. теорія просвіченого абсолютизму мала чимало спільного з ученнями ранньобуржуазних теоретиків держави і права: Ліпсія, Греція, Гоббса, Пуфендорфа. При її опрацюванні мислитель використовував не лише доробок західних вчень, а й осмислення державотворчих ідей, особливо пов'язаних з теорією природного права, наявній в укр. філософській і суспільно-політичній думці вже від друг, пол. XVI ст. Але запропонована П. теорія була непридатною для умов України, де не було власної монархічної традиції, а, сприяючи централізації Росії, слугувала придушенню тут автономістичних і самостійницьких прагнень у сфері державотворення. В поглядах П. відобразився перехід від філософських ідей, що ґрунтувалися на ідеях східної патристики і західної схоластики, до формування філософських концепцій Нового часу.

[br]

Осн. тв.: "Мистецтво риторики" (рукопис, 1706); "Правда волі монаршої у призначенні спадкоємця своєї держави" (1726); "Духовний регламент" (1823).

ФУНДАМЕНТАЛІЗМ - у найзагальнішому значенні - це переконання, що існує деяка тверда основа, на якій має ґрунтуватися розуміння реальності, істини, добра, Бога. Відповідно можна говорити про різновиди Ф. - метафізичний, епістемологічний (пізнавальний), етичний, культурний (цивілізаційний, національний), релігійний. У філософії переконаність в існуванні деякої незмінної основи реальності, істини та моралі виявляється у визнанні того, що розум здатний сформулювати єдиноправильні критерії, на основі яких ми можемо відрізнити реальність від видимості (ілюзії), істину від хиби, добро від зла О. скільки в даному разі визнають, що існують деякі абсолютні критерії реальності, істини, моралі (абсолютні цінності), то замість терміна "Ф." іноді застосовують слово "абсолютизм". У середземно-європейській філософській традиції філософський Ф. з'явився як протидія релятивізму - погляду, за яким різниця між реальним і видимим (тим, що тільки здається реальним), істиною і хибою, добром і злом відносна. Відносність критеріїв реальності, істини, добра позначають терміном "релятивізм". У Давній Греції речниками релятивізму були софісти. Платон вбачав своє завдання у тому, щоб протидіяти релятивізму, тому його філософія і послугувала одним із найважливіших джерел філософського Ф. у середземно-європейській філософській традиції (яка в XX ст. стала об'єктом критики Гайдеггера). Продовженням цієї платонівської традиції була епоха Просвітництва з її вірою у здатність розуму знайти надійні критерії для розрізнення реального і нереального, істини та хиби, добра та зла. Якщо Платон і Декарт подають версію раціоналістичного Ф., то британські емпірики стали засновниками емпіричного Ф., продовження якого маємо у позитивізмі та логічному позитивізмі. Абсолютизм в етиці знайшов підтримку з боку феноменології (Шелер). У друг. пол. XX ст. філософський Ф. зазнав серйозної критики з боку філософського постмодернізму (Деррида, Дельоз, Фуко, Рорті та ін.), але крайні версії постмодернізму поновили стару загрозу - загрозу релятивізму. Тому значна група сучасних філософів прагне вибрати середню позицію між Ф. і релятивізмом (Бернстейн та ін.). Іноді термін "Ф." застосовують для позначення культурного релятивізму; говорять, напр., не тільки про релігійний Ф., а про культурний, національний і т.п. У такому разі суть культурного (цивілізаційного, етнічного, національного) Ф. полягає в тому, що із правильного твердження про те, що різні світорозуміння і цінності (моральні, політичні, правові) закорінені в культурній самобутності етносів, націй, цивілізацій та епох, роблять висновок про виняткову унікальність різних культур та їхню неспівмірність. Таким чином, з культурного Ф. випливає релятивізм: якщо наше розуміння реальності, істини, добра є наслідком певних культурних традицій, то воно радикально різне у різних культурах, і кожна з цих культур може претендувати на єдино вірне світорозуміння. Ф., отже, знаходиться в опозиції до універсалізму, а не до релятивізму. Одним із різновидів цього культурного релятивізму є т. зв. лінгвістичний релятивізм, суть якого полягає в тому, що семантика різних мов фактично є неспівмірною (звідси теза про принципову неможливість адекватного перекладу текстів). Негативні суспільні наслідки культурного Ф. (релятивізму) полягають у тому, що з нього слідує неможливість взаєморозуміння між етносами, націями, цивілізаціями, а отже, визнається, що способом їхнього співіснування є конкуренція, напруга і конфлікт. Складність взаємин між культурним Ф. і універсалізмом полягає в тому, що універсалізм (утвердження загальнолюдських цінностей) здатний сам приховувати культурний Ф. - намагання мислити цінності саме своєї цивілізації чи нації як універсальні. Такий універсалізм, отже, не схильний поважати культурну різноманітність світу, культурну самобутність інших цивілізацій та націй; навпаки, він прагне нав'язувати свої цінності та способи життя іншим культурам. Саме з цим пов'язана критика європоцентризму та культурних аспектів ідеології глобалізму. Так само за критикою національного Ф. (який часто змішують з націоналізмом або національним егоїзмом) може приховуватися стратегія ослаблення поцінування національної самобутності якоїсь нації, аби (в умовах конкуренції культур) в такий спосіб сприяти культурній експансії іншої нації. У такому разі т. зв. "інтернаціоналізм" (або "справжній універсалізм", чи космополітизм) насправді сам є прихованою формою національного Ф. Саме таке спрямування мала критика укр. націоналізму ("буржуазного націоналізму") в СРСР; в оновлених формах И здійснюють також в сучасній Україні. Більшість сучасних філософів не приймають апі радикальних форм універсалізму (з їхньою зневагою до самобутніх культур), ані крайніх форм культурного Ф. - з їхнім твердженням про неможливість існування загальнолюдських цінностей, про неспівмірність культур та неможливість взаєморозуміння між ними. Виправданою є поміркована позиція, яка поєднує необхідні елементи універсалізму з поміркованими формами культурного релятивізму Що стосується релігійного Ф., то суть його полягає не стільки в твердженні про те, що дана релігія є єдино правильною (це характерне для більшості релігійних вірувань), скільки у погляді, що дана конкретна релігія повинна бути основною (фундаментом) всіх цінностей - моральних, політичних, правових. Звідси слідує заперечення будь-якої автономії індивідів (зокрема їхнього права триматися будь-яких релігійних вірувань або не триматися жодних), різних сфер діяльності (моралі, науки, освіти, мистецтва, права, політики тощо) та установ. У такому разі релігію мислять як основу політики, права тощо, заперечуючи (в радикальних формах релігійного Ф.) навіть їхню відносну автономію. Можуть існувати поміркованіші та радикальніші форми релігійного Ф.