словник

АНТРОПОЛОГІЯ ( від грецьк. ανδρωποζ - людина; λόγοζ - поняття) - наука про походження людини, утворення людських ареальних груп (рас), про типи й варіації фізичної будови людини. А. обіймає, окрім природної історії людини, також етнографію та археологію. "Філософський словник" Лаланда дає визначення А. як однієї з галузей природничих наук, яка вивчає людський вид загалом, в його особливостях та зв'язках з усім іншим у природі. Леві-Cmpoc обстоює тезу про те, що зачинателем антропології є Руссо, який передбачив і заснував цю науку на століття раніше її офіційного визнання. У "Роздумах щодо походження нерівності" Руссо зазначає, що "світ населений народами, про котрих ми знаємо лише імена, а попри те, зважуємося розмірковувати про людство". Згадану працю можна вважати першим науковим дослідженням із загальної А., позаяк тут поставлено проблему взаємовідносин між природою та цивілізацією. За Клакхоном, основні тенденції антропологічної думки зосереджено на питаннях: якою була історія людства - і біологічна й культурна? Чи існують загальні принципи або "закони", що управляють цією еволюцією? Якими є природні зв'язки, якщо такі існують, між фізичними типами, мовою й звичаями людей у минулому та сьогодні? Наскільки пластичною є людина? До якої міри вона може підлягати впливові виховання або природних умов? Чому певні особистісні типи більш притаманні одним суспільствам, аніж іншим? ("Дзеркало для людини. Вступ до антропології"). З наведеного переліку зрозуміло, що антропологічна думка обіймає як низку спеціально-наукових питань, так і філософських уявлень про людину (див. антропологія філософська). Ще 1596 р. протестантським гуманістом Гасманном видано кн. під назвою "Антропологія", де остання постає як наука про подвійну духовно-тілесну природу людини. Загалом же людинознавство од перших своїх кроків зіткнулося з надзвичайною полівалентністю свого об'єкта. І донині існує загроза редукціонізму, перебільшення значущості одних ознак людського на шкоду іншим. (Типовий вияв крайнощів у тлумаченні людини: недоврахування біологічних факторів її розвитку або навпаки - факторів соціуму, культури та довкілля.) Як самостійна наукова галузь А. складається з серед. XIX ст.: 1850 р. у Гамбурзі засновано музей етнології; археологічний та етнологічний музей Пібоді в Гарварді засновано 1866 р.; Королівський антропологічний інститут - у 1879 р.; Бюро американської етнології - у 1879 р.; Тейлор почав викладати А. в Оксфорді 1884 р. Розвиток укр. А. започатковано Міклухою-Маклаєм. З 1871 р. він здійснює антропологічне вивчення корінного населення Пд.-Сх. Азії, Австралії, о-вів Тихого океану. Обстоював ідеї видової єдності й взаємної спорідненості рас людини, спільності здібностей архаїчних і сучасних народів. Вивчення укр. народу, як окремої, неповторної антропологічної та етнографічної цілості здійснив з початку 1870-х рр. Вовк. Змушений після Емського указу залишити Україну, він засвоює антропологічні здобутки європейських учених, студіює в "Антропологічній школі" та інших наукових закладах Парижа, стає тут членом Археологічного та Історичного тов-в та Тов-ва народних переказів. Був редактором ж. "Антропологія" (паризьке видання франц. мовою) та "Матеріалів до українсько-руської етнології", що виходив у Львові за ініціативою Франка. Підсумкову працю вченого "Студії з української етнографії та антропології" вперше видано у Празі 1928 р.

Бондар, Станіслав Васильович (1Θ4Θ, Черкаси) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ їм. Т. Шевченка (1980), канд. філософських наук (1985). Від 1984 р. - наук, співр. в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Наукові інтереси зосереджені навколо проблем укр. середньовічної духовної культури та сучасного соціально-політичного життя України. Автор понад 40 наукових і публіцистичних статей у різних виданнях, брав участь у написанні колективних монографій, довідників та енциклопедичних словників.

[br]

Осн. тв.: "Філософсько-світоглядний зміст давньоруських "Изборников" 1073 та 1076 рр." (1990); "Історія філософії України / Хрестоматія", у співавт. (1993); "Історія філософії України / Підручник", у співавт. (1994).

Буслинський, Володимир Андрійович (1930, с. Цапіївка Київської обл.) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1955). Захистив докт. дис. (1974). Від 1981р. - проф. У 1973 - 1986 рр. - зав. від. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди ПАНУ, від 1986 р. - проф. кафедри філософії КНУ ім. Т. Шевченка. Займається питаннями діалектики розвитку суспільства, соціального пізнання, соціально-філософських проблем праці. Автор і співавтор багатьох статей, монографій, словників, посібників із філософії.

[br]

Осн. тв.: "Діалектика розвитку соціалістичного суспільства" (1980); "Соціальне управління", у співавт. (1986); "Діалектика та її альтернативи. Філософія. Навчальний посібник" (1997).

Дамаскін, Йоан (бл. 675 - до 753) - візантійський теолог, філософ, поет; систематизатор грецьк. патристики. Заклав основи схоластичного методу та висунув твердження про підлегле становище філософії стосовно теології. Головний твір Д. - трилогія "Джерело знання" - становить, по суті, розгорнутий словник основних філософських і теологічних понять. Д. в їх обґрунтуванні спирається на "Категорії" Аристотеля та "Вступ до Категорій" Порфирія, а також формулює засадничі поняття богослов'я (сутність, іпостась, енергія), що лягли в основу патристичної онтології Бога. Розвиваючи діалектику та містику Прокла, Д. завершує античний неоплатонізм, зокрема вчення про Єдине. Д. утверджує існування трьох Єдиних, з яких одне - абсолютно непізнаване, друге - "одне як усе", а третє - "все як одне". Єдине не підлягає ні позитивному, ні негативному способові визначення, бо безконечне й досконале неможливо осягнути з точки зору конечного й недосконалого. Наголошуючи на збігові протилежностей, Д. схиляється до визнання переваги суцільного і нерозрізнюваного над окремим і розрізнюваним. У своїй філософії Д. частково наслідує ідеї Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Максима Сповідника. Справив значний вплив на розвиток теології Візантії та філософської думки Середньовіччя в Зх. Європі, Київській Русі та балканських країнах.

[br]

Осн. тв.: Трилогія "Джерело знання".

Литвинов, Володимир Дмитрович (1936, смт.Черкаське Донецької обл.) - укр. філософ, літературознавець, перекладач. Закінчив ф-т іноземних мов ЛНУ їм. І. Франка (1963). Канд. філософських наук (1974). Од 1980 р. працює в Ін-ті філософії їм. Г. Сковороди НАНУ Ч. лен Спілки письменників України О. сновний напрям наукової діяльності - історія філософії України.

[br]

Осн. тв.: "Латинська мова" (1984, 1996); "Історія філософії України", у співавт. (1993, 1994); переклади з лат. мови філософських творів Бразма Роттердамського (1981, 1993), Ціцерона (1998); "Латинсько-український словник", укладання (1997); "Ідеї раннього Просвітництва у філософській думці України" (1983); "Ренесансний гуманізм в Україні" (2000).

ЛІНГВІСТИЧНИЙ ПОВОРОТ у філософії - кардинальне зміщення центру уваги філософів з аналізу "суб'єктоб'єктної проблематики" на дослідження "проблематики мови". Л.п. здійснила не тільки англ.-амер. аналітична філософія, а й континентальна; остання під впливом головних трьох течій філософської думки: структуралізму Соссюра, постфройдизму Лакана, фундаментальної онтології Гайдеггера. Л.п. датується від появи у 1947 р. "Листів про гуманізм" Гайдеггера, де він відкрито дистанціювався від екзистенційного гуманізму Сартра і переключився на дослідження мови як "дому буття". У1953 р М. ерло-Понті в інавгураційній лекції у Колеж де Франс наголосив на тому, що теорія знака Соссюра надає європейській філософії можливість подолати одвічну категоріальну опозицію "суб'єкт - об'єкт" і завдяки цьому оновити природу філософської рефлексії. Приблизно в той же час Леві-Стросс запропонував проект, в якому соссюрівська концепція "мови" застосовувалася для дослідження міфу і структури спорідненості. Паралельно з ним Лакан використовує цю ж концепцію "мови" як аналітичне знаряддя для деконструкції психоаналізу Фройда. Л.п. оновив загальноєвропейську культуру філософської рефлексії; його ініціатори замінили класичне уявлення про рефлексію як картезіанське cogito якісно новим уявленням про неї як про "конкретну рефлексію" - конкретну у тому сенсі, що вона, на відміну від картезіанської самосвідомості ("я мислю"), опосередкована всім універсумом знаків і тому може прибирати наступних форм: герменевтична практика; практика освоєння реальності за допомогою наративів; семіологічна практика; граматологічна практика; практика розмаїтих переописувань світу в термінах "фінітних словників"; практика деконструкцїї та ін. Тема Л.п. є однією з центральних у сучасному філософському дискурсі Заходу. В її обговоренні беруть участь представники багатьох впливових течій філософії, антропології, культурології, соціології, герменевтики, психоаналізу, лінгвістики, семіологїї та ін. В їх числі - Рикер, Варт, Деррида, Апель, Габермас, Ліотар, Рорті, Бауман, Девідсон та ін.

ЛОГІСТИЧНИЙ МЕТОД - метод побудови формалізованих мов для опису наукових теорій, за допомогою якого будують формальну (логістичну) систему і дають інтерпретацію її. Формальна система будується таким чином: задають вихідні символи системи (словник мови), які вважаються неподільними і є двох видів - логічні, що стосуються логіки, на якій базується система, і нелогічні, або спеціальні, належні до конкретної теорії. Л. м. є модифікацією поняття аксіоматичного методу. Ефективність Л. м. полягає в тому, що він при побудові наукових теорій дає змогу однозначно визначити її вихідні абстракції і строго сформулювати поняття доведення. Л. м. є важливим знаряддям наукового дослідження. Широко використовується в математиці та в логіці математичній.

Надольний, Микола Іванович (1962, Київ) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1984). Канд. філософських наук. Нині - ст. наук. співр. Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Фахівець у галузі соціальної філософії, філософії історії, політології. Коло наукових інтересів охоплює проблематику детермінант людської життєдіяльності, культури, філософсько-історичних аспектів духовності, політики, становлення громадянського суспільства. Автор понад 40 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Суспільні закони та їх дія" (1995) ; "Соціальна філософія: Короткий енциклопедичний словник", у співавт. (1997); "Цивілізація та історія" (1999) та ін.

Поліщук, Ніна Павлівна (1937, с. Переволочив Чернігівської обл.) - укр. філософ. Закінчила філософський ф-т КНУ ім.Т. Шевченка (1959). Докт. філософських наук (1990). Від 1962 р. - аспірантура, потім - науково-дослідницька робота в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ. Коло філософських зацікавлень - історія філософії, релігійний екзистенціалізм, переклад класичних та сучасних філософських текстів з англ. на укр. мову. У центрі дослідницької уваги - плюралізм як фундаментальна філософська проблема.

[br]

Осн. тв.: "Плюралізм і сучасна буржуазна філософія: Світоглядний аспект" (1985); "Проблема плюралізму: сучасні підходи"//"Нові ідеї в філософії" (1991); "Філософське осмислення духовно-творчого виміру плюралізму"//"Світогляд і духовна творчість" (1993); "Англо-український філософський словник", у співавт. (1996); "Екзистенційний засновок філософії Г. Сковороди"//"Сковорода Григорій: образ мислителя" (1997); низка перекладів, які увійшли, зокрема, до антологій: "Консерватизм" (1998); "Націоналізм" (2000) та ін.

ПРОСТІР і ЧАС - філософські категорії, які позначають основні форми буття матерії. Простір передає спосіб співіснування розмаїтих матеріальних утворень, час - спосіб зміни матеріальних явищ. У звичайній мові П. і Ч. найчастіше позначають первинні загальнолюдські інтуїції, за допомогою яких сприймається та емпірично осмислюється навколишній життєвий світ людини. У науці (математиці, фізиці, біології, соціології та ін.) концепції П. і Ч. можуть використовуватися для досягнення найрізноманітніших епістемологічних цілей: аналітичних, евристичних, експлікативних, репрезентаційних та ін. У природознавстві вони використовуються насамперед як засоби, за допомогою яких передаються вихідні онтологічні припущення про світ, на базі яких потому розробляються всеохопні наукові картини світу - евклідівська, ньютонівська, релятивістська, квантово-релятивістська та ін. Сучасні зміни припущень про П. і Ч. зробили більш радикальний переворот у поглядах на Всесвіт. Класичне розуміння про Всесвіт як такий, що існував, існує та існуватиме завжди, у XX ст. змінилося на уявлення про Всесвіт, який еволюціонує (виник 15 - 20 млрд. років тому і, вірогідно, закінчить своє існування у майбутньому). Концепції П. і Ч. можуть використовуватись у науці і як своєрідний просторово-часовий словник, у термінах якого здійснюється попередня реєстрація результатів наукових спостережень, вимірів, експериментів. Теоретики найрізноманітніших наукових галузей (від космології до культурології) використовують П. і Ч. як концептуальні елементи, за допомогою яких конструюються універсальні теоретичні моделі, що призначені для понятійної репрезентації не тільки фізико-космологічних реалій, а й лінгвістичних, психічних, культурологічних феноменів.

Рорті, Річард (1931) - амер. філософ З. апропонував оригінальний проект негайдеггерівської деструкції західноєвропейської філософії, яка, згідно з Р., стала втіленням картезіанського репрезентативізму, трансценденталізму, фундаменталізму. Розробив варіант прагматистської герменевтики. Як і Фуко, Деррида, Ліотар, Р. уникає створення всеосяжної світоглядної системи. Разом з представниками аналітичної філософії він пояснює виникнення дуалістичних картин світу як процес, обумовлений специфікою словників, мов, конкретно-історичних звичаїв слововикористання. Філософію прагматизму Р. протиставляє всій сучасній філософії як незавершене, але найбільш реалістичне і творче світорозуміння, а всю історію філософії інтерпретує як багатовікову суперечку прагматизму з репрезентативізмом, або епістемологією, яку він кваліфікує як квінтесенцію дуалістичного мислення.

[br]

Осн. тв.: "Філософія і дзеркало природи" (1979), "Наслідки прагматизму"(1982) та "Випадковість, іронія і солідарність" (1989).

Славинецький, Єпифаній (? - 1675) - укр. культурно-освітній і церковний діяч, філософ-гуманіст, проф. КМА, письменник, перекладач і проповідник Н. ародився, очевидно, на Поділлі або на Волині, освіту здобув у Київській братській школі та в кількох європейських академіях. По завершенні освіти (найвірогідніше, 1639/40 р.) став викладачем Київської братської школи, де читав курс лат. мови. Перейшовши 1642 р. до Києво-Братського монастиря, протягом семи років викладав студентам КМА лат., грецьк. та старослов. мови. На прохання рос. царя Олексія Михайловича С. 1649 р. виїхав до Москви, де організував і очолив Греко-латинську школу неподалік від Чудівського монастиря, в якому й перебував від 1651р. Написав понад 150 праць різного характеру, оригінальних і перекладних, присвячених головно поширенню освіти й науки, моральності й культури. 1663 р. перевидав у Москві "Острозьку біблію" з власного передмовою. За дорученням Собору 1674 р. здійснив новий переклад Біблії рос. мовою, крім того, виправив і надрукував "Служебник", "Часослов", "Псалтир" та ін. С. був у Москві одним із перших церковних проповідників, викладачем патріаршої школи. Автор твору "Громадянство звичаїв дитячих" ("Громадянство звичаїв добрих") за зразком амстердамського видання твору Коменського "Ргаеcepta movum". Основна праця С. - "Лексикон латинський" та "Лексикон словено-латинський" (у співавторстві з Корецьким-Сатановським), зразком для яких послужив найпопулярніший тоді словник відомого італ. лексикографа епохи Відродження Калєпіна. Був прихильником орієнтації на західноєвропейську освіту, науку та культуру з опорою на свої місцеві, національні традиції та звичаї. Найбільшою цінністю людини вважав її розум, а основним рушієм суспільного розвитку - відповідно науку, освіту та особисту працю кожного члена суспільства.

див. також _про словник

[br]

Аболіна Т.

Аза Л.

Александрова О.

Алексюк І.

Аляєв Г.

Андреус А.

Андрос Є.

Андрущенко В.

Арестова Н.

Архипова Л.

Бабій М.

Бичко А.

Бичко І.

Білецький О.

Білий О.

Білодід В.

Богачов А.

Бойченко І.

Бойченко М.

Бойченко О.

Бондар С.

Боровицька О.

Булатов М.

Бургін М.

Бучма О.

Валявко І.

Васильєв С.

Васильченко А.

Вільчинський Ю.

Гардащук Т.

Гвоздік О.

Гломбік Ч.

Головащенко С.

Головко Б.

Гомілко О.

Гончаренко М.

Горинь В.

Горський В.

Грабовський С.

Гусєв В.

Депенчук Л.

Діденко В.

Домбровський Б.

Дондюк А.

Єленський В.

Єрмоленко А.

Єфименко В.

Заблоцький В.

Забужко О.

Завгородній Ю.

Загороднкж В.

Заїченко Г.

Заславський І.

Захара І.

Ішмуратов А.

Іщенко Ю.

Йолон П.

Йосипенко О.

Йосипенко С.

Канак Ф.

Карагодіна О.

Катусенко В.

Катусенко С.

Кашуба М.

Кизима В.

Кирик Д.

Кисельов М.

Кисельов С.

Кисельова О.

Кірюхін Д.

Кіхно О.

Кобець Р.

Ковадло Г.

Козловський В.

Колодний А.

Конверський А.

Кохан Я.

Коцюбинський В.

Кошарний С.

Кравченко О.

Кравченко П.

Крилова С.

Кримський С.

Крисаченко В.

Кудря С.

Кузнєцов В.

Култаєва М.

Лазоренко О.

Левицька О.

Левчук Л.

Лисий І.

Литвинов В.

Лісовий В.

Лобовик Б.

Лосєв І.

Лубський В.

Лук М.

Лук'янець В.

Луцишина О.

Любаш енко В.

Любивий Я.

Лютий Т.

Лях В.

Мадейків М.

Мазепа В.

Малахов В.

Маленька Т.

Менжуліна Л.

Метельова Т.

Микитенко Д.

Множинська Р.

Мозгова Н.

Мойсеїв І.

Молчанов І.

Мороз О.

Мулярчук Є.

Навроцький В.

Надольний І.

Надольний М.

Нестеренко В.

Нечипоренко В.

Нічик В.

Озадовська Л.

Омельянчик В.

Орлова Т.

Пазенок В.

Пархоменко Т.

Паславський І.

Пашук А.

Петров Є.

Плющ Л.

Поліщ ук Н.

Попович М.

Причепій Є.

Пролеєв С.

Решетник М.

Рижко В.

Ричка В.

Рогович М.

Розова Т.

Руда Т.

Савельєва М.

Сатан О.

Свириденко В.

Сирдова О.

Ситниченко Л.

Сігов К.

Скуратівський В.

Соболь О.

Сова А.

Соловей-Гончарик Е.

Стратій Я.

Табачковський В.

Танчер В.

Ткачук М.

Усик А.

Фадєєв В.

Федоренко Л.

Филипович Л.

Філіпенко Н.

Хамітов П.

Хоменко І.

Цюрупа М.

Чайка Т.

Шалашенко Г.

Швед З.

Шинкаренко Л.

Шинкаренко О.

Шинкарук В.

Шульга Р.

Яроцький П.

Ярошовець В.