самочинно

gener. eigenmachtig (eigenmachtig optreden/te werk gaan действовать самовольно/самочинно/самоуправно, самоуправствовать, самочинствовать; самовольничать)

Один из этих декретов запрещает грабеж и самовольные, без ордера, аресты якобинцев.

I: 1. перед, передняя часть чего-л.

пеши курта перед платья

2. передний

ду пои пеш две передние лапы (у животных)

3. предшествующий, прошлый

прежний

солҳои пеш а)прошедшие годы

прошлое

б) в прошлые годы

в прошлом

4. вперёд

впереди

душвориҳо ҳоло дар пеш трудности ещё впереди

ба пеш! вперёд!

5. раньше, прежде

пеш аз раньше, прежде, до чего-л., перед чем-л., накануне

пеш аз вақт раньше времени

преждевременно

пеш аз ин раньше этого

ду рӯз пеш аз ин два дня тому назад

пеш аз мелод до нашей эры

пеш аз мӯҳлат раньше срока, досрочно

пеш аз ҳама, аз ҳама пеш прежде всего, в первую очередь, раньше всего

пеш аз пода чанг хезондан пер. раньше времени поднимать тревогу (панику)

пеши касе, чизе а) перед кем-л., чем-л.

б) к кому-л., чему-л.

пеши касе сар фуровардан уступать кому-л.

подчиняться, повиноваться, покоряться кому-л.

пеши роҳи касеро бастан преграждать путь кому-л.

пеши чашмро сиёҳӣ пахш кард в глазах потемнело

аз пеши касе, чизе а) от кого-л., чего-л.

б) мимо кого-л., чего-л.

аз пеши худ самостоятельно, самочинно

роҳ аз пеши қишлоқ мегузарад дорога проходит мимо кишлака

гирду пеш а) окрестности

б) вокруг, кругом, в окрестностях

дар замони пеш в прежнее время

дар сафи пеш в переднем ряду, впереди, в авангарде

пасу пеш а) взад и вперёд (двигаться, передвигаться)

б) см. гирду пеш

пеш андохтан а)гнать впереди себя

б) вести под конвоем

пеш баромадан а) выходить, выступать вперёд

б)выступать, выдаваться

пеш баромадан аз касе, чизе а) выходить раньше кого-л., чего-л.

б)опережать, обгонять кого-л., что-л.

пеш бурдан двигать вперёд, продвигаться

вести вперёд

пеш гирифтан желать, хотеть

выбирать

роҳи чизеро пеш гирифтан выбирать какойл. путь

выбирать занятие чем-л.

пеш гузаштан а)проходить вперёд

проходить раньше

б)опережать

пеш гузаред! проходите вперёд!

пеш кардан а) выгнать

изгнать

б) разг. опережать, обгонять кого-л

пеш омадан а) подходить, приближаться

б) появиться

наступать, начинаться

ба пеши чашм омадан вставать перед глазами

пеш рафтан а) проходить, пройти вперёд, продвигаться

б) пер. иметь успех

прогрессировать

пеш рондан а) гнать вперёд, погонять

б) вести, направлять движение

даст пеши бар гирифта истодан стоять в почтительной позе

ба пеши пои худ нигоҳ карда гаштан действовать осторожно, осмотрительно

касе ба пеши ӯ омад кто-то к нему пришёл

мошин дар пеши дарвоза истод машина остановилась перед воротами

пеши по назан, ки пешпо мехӯрӣ посл. не подставляй подножку, сам споткнёшься

пеши табиб мараву пеши корозмуда бирав посл. не спрашивай у старого, а спрашивай у бывалого

II: пеш (надстрочный знак, обозначающий краткий гласный «у»)

1. самовольно, своевольно

самочинно

единолично

произвольно

2. самовольный, своевольный

самоуправный, самочинный

произвольный

кирдорҳои худсарона самовольные действия, самоуправство

I СВОБОДА - особливий спосіб детермінації духовної реальності. Оскільки духовність є специфічною властивістю людського існування (екзистенції), С. безпосередньо виявляє себе у людській життєдіяльності, що становить взаємодію духовних (свідомих і несвідомих) і природних (тілесно-біологічних) чинників. Тому С. насамперед є усвідомленням можливісних меж людської поведінки, які залежать від конкретної ситуації людського існування (індивідуального і суспільного) і в цьому плані є усвідомленням необхідності (Спіноза, Гегель). Необхідність як специфічна детермінація природної реальності тут вказує на історично змінну міру практичного "одуховлення" ("олюднення") природи і "оприроднення" людського духу. Атрибутивними ознаками С. як духовного феномена є вибір (адже духовний "простір" є плюралістичним "полем можливостей") і відповідальність (корелят необхідності у сфері духу). У цьому відношенні С. як "пізнана необхідність" ("фаталістична С.") є лише формальною ("виродженою", позбавленою своїх істотних ознак) С. Інший (теж формальний, через блокуючий вплив на С. необхідності) різновид С. - "контингентна" С. ("сваволя" або "випадковість") - має здатність "вибирати" лише формально, адже тут ідеться про множину рівноцінних (однакових) "виборів", визначуваних не волею суб'єкта С., а киданням "жеребу" (т. зв. принцип "Буриданового віслюка"). Зрозуміло, що поряд із "фаталістичною" С. і цей її різновид (запропонований Епікуром) позбавлений не тільки реального вибору, а й відповідальності; обидва є своєрідними "відображеннями" необхідності у С., варіантами "квазісвободи". І лише "емпірична" С., що базується на вольовому виборі котроїсь із кількох (мінімум двох) нерівноцінних (а нерівноцінність визначається життєвим досвідом) можливостей, є реальною (і тому відповідальною) С., яку Кант визначає як "здатність самочинно починати ряд подій". Всі названі різновиди С. (як реальні, так і "квазіваріанти") є результатами раціональної (з позицій логічної необхідності) оцінки можливостей (неможливостей) діяти у ситуації. І, нарешті, ще один різновид С., який базується на виборі ще не існуючих наявно можливостей і тому вимагає їх попереднього (дораціонального) творення. Це "екзистенційна" (уґрунтована у найглибшій суті людського - екзистенційного - існування), або "тотальна" (Сартр) С. За Сартром, ми не обираємо бути свободними - ми засуджені до С.; засуджена до С. людина несе на своїх плечах тягар відповідальності за увесь Всесвіт. Прообразом екзистенційної С. можна вважати те, що Паскаль називав "логікою серця", на противагу "логіці голови". Вперше була запропонована (як найбільш адекватне своїй духовно-людській суті розуміння) К'єркегором. Останній характеризував екзистенційну С. як "парадоксальну", навіть "абсурдну", на тій підставі, що така С. є безпосередньою демонстрацією духовної реальності, не обтяженої перетвореною формою раціональності. У XX ст. екзистенційнаС. фактично продемонструвала себе у різних виявах творчого доробку людства, зокрема у виборі аксіоматики (неевклідові геометрії Лобачевського і Римана), у низці "божевільних ідей" нової фізики (Ейнштейн, Бор, Гайзенберг, Дирак та ін.), філософсько-літературній творчості Сартра ("Нудота"), Гайдеггера ("Лист про гуманізм"), Камю ("Міф про Сизифа"). Але чи не найголовнішим виявом екзистенційної С. є історичний вибір людини. Історичне майбуття, наголошував Сартр, не є чимось подібним до прикордонного стовпа, що стоїть у кінці шляху, воно є те, що з нього зроблять люди; хоч ми не можемо змінити минуле, але ми можемо щомиті надати йому іншого продовження. За Ясперсом, справді історичним змістом історії є унікальність і неповторність історичного процесу, а не загальне і повторюване у ньому.

[br]

II СВОБОДА в етиці - здатність людини вільно визначати підстави своїх дій і відповідно реалізувати себе. Етичний аспект С. відбиває можливість суб'єктивно значущого вибору самих намірів людини; він безпосередньо стосується самого людського суб'єкта, його волевиявлення й лише опосередковано - соціальних обставин його життєдіяльності. Поза припущенням подібного внутрішнього аспекту С. - ідея морально відповідальної поведінки людини - втрачає свій ґрунт. Проте, як зазначав іще Кант, в етичному плані особа не тому має виконувати належне, що усвідомлює себе вільною, а тому, що осягнення власного обов'язку наближає її до усвідомлення С., необхідної для того, щоб цей обов'язок виконати. Подібним чином свідомість моральної С. актуалізується почуттям любові, іншими морально-ціннісними переживаннями. Подібна деонтологічно-ціннісна презумпованість етичної С. надає їй самій статусу обов'язковості: в етичному відношенні людина мусить бути свободною, щоб мати змогу робити належний вибір, приймати рішення, нести відповідальність за свої дії. Якщо С. дії, С. творчості принципово налаштовують людину на вихід за межі будь-якої наявної ситуації, на здолання пов'язаних з останньою обмежень, то С. в етичному сенсі передбачає протилежну орієнтацію суб'єкта: її "вектор" спрямований всередину безпосередньої людської ситуації, на утвердження відповідальної причетності до неї і вибір певної позиції в ній З. азначена причетність не є рівнозначною самовіддачі сліпому плицові буття: етична С. протистоїть як титанічному пафосові безмежного самоутвердження суб'єкта, так і розчиненню останнього в буттєвій стихії, що унеможливлює совісний самоконтроль і відповідальність людини. Особистість засвідчує тут свою непідлеглість буттю загалом свободою щодо себе самої, щодо власного буттєвого "Я". І навпаки, вільно обираючи адресата своєї онтологічної причетності, вона в такий спосіб конституює саму себе як суб'єкта моральної відповідальності, обов'язку і любові. Завбачувана етична С. імплікує зверненість до фундаментальних засад людського водіння, можливостей самодистанціювання і самоідентифікації людини. Таким чином, етичний аспект С. розкриває свій сутнісний зв'язок із проблемою свободи волі. Формуючи підвалини моральної самореалізації особистості, етична С. стає дедалі актуальнішою на рівні людських спільнот - соціальних груп, націй, суспільств, перед якими на тлі сучасних глобальних проблем виразно вимальовується необхідність вибору основоположних ціннісних орієнтирів їхнього розвитку і діяльності. За умов екологічної кризи, зростаючих перетворювальних і руйнівних можливостей людської практики ці керівні цінності вже не можуть зберігати традиційний статус чогось "природно встановленого", а потребують відповідального, критично вивіреного ставлення до себе і, отже, зростаючою мірою апелюють до етичної С. людей, що їх обирають.

[br]

III див. свобода і необхідність