самостійно

pron; refl

1) незалежно від кого, від чого; (неподвластно) непідлегло, непідвладно кому, чому; (свободно) вільно; (самостоятельно) самостійно. [Зараз знати, що живе чоловік незалежно (Кониськ.). Приязнь приходить незалежно од нас (Крим.). Незалежно від його волі (Виннич.)];

2) (помимо) незалежно від чого, поза чим, (по)минаючи, поминувши що; (кроме) крім, окрім, опріч чого. [Все, що друкується в межах України, засилається в одному примірникові до Академії, незалежно від тих примірників, що надходять до Національної Бібліотеки (Стат. Ак. Н.)]. -мо от наказания виновный подвергается лишению прав - окрім (опріч) кари винуватий підпадає позбавленню прав. -мо от этого - крім (окрім) того (цього), поза тим (цим). [Повинен заплатити рату (плату) за цілий рік і окрім цього ще й штраф (Сл. Ум.)].

* * *

1) оригінально, своєрідно, самостійно;

2) (странно) чудно, дивно, по- чудасійному. Он ведёт себя -но - він поводиться чудно, дивно.

* * *

предоставить (право кому) давати, дати, надавати, надати кому що (право), (себе) застерегати, застерегти (собі право); (отдавать на волю чью) віддавати віддати (на волю чию), (себя) здаватися, здатися на кого, на що; (позволять) дозволяти, дозволити кому що (з)робити. -лять волю (свободу действий) - давати волю кому. [Він за день увесь садок обірве, коли дасте йому волю (Звин.)]. -лять на чьё-л. усмотрение, кому-л. на усмотрение - давати (віддавати) на волю чию, давати (віддавати) кому на волю, на призволяще. [Даю вам на волю (на призволяще) - як хочете, так і робіть]. -вляю себя на ваше усмотрение - здаюся на вашу волю, на ваш суд. -вить себя на волю судьбы, на волю случая - здатися на долю (на ласку долі), на випадок. -вьте это судьбе, на волю судьбы - дайте (віддайте) це на волю долі. -вьте это времени - дайте це на волю часові. -влять, -вить себе право - застерегати (застерегти) собі право. -влять право кому - давати (надавати) право кому. [Громада надала мені таке право (Звин.)]. -влять что в пользование чьё либо - давати що до користування кому. -влять в чьё-л. распоряжение - давати кому що до волі, на чию хіть (волю) здавати. -влять себя в чьё-л. распоряжение - здаватися на чию волю. -вить выбор (выбрать) - дати до вибору (дати вибрати) кому що. -вить кому жить как хочет (как угодно) - дати кому жити, як хоче. -вить кому делать, что хочет - дати волю чинити що-хотя. [Воля їм тепер чинити що-хотя (Куліш)]. -вить работу, службу кому - дати працю, посаду кому. -вьте мне это сделать - дозвольте (дайте, дайте мені волю) це зробити. -вьте мне это знать, решить - дозвольте мені це знати, вирішити. -тавь это мне (не мешайся в это) - полиши це на мене, не втручайся в це (в цю справу). Суд -вил мне подать ходатайство о помиловании - суд дав мені право (суд дозволив мені) прохати про помилування. Предоставленный - даний, відданий. -ный на волю судьбы - даний (відданий) на ласку долі. -нное кому право - (на)дане кому право. -ный самому себе - покинутий (полишений, зданий) на самого себе. Предоставляемый - даваний. -ться - даватися, надаватися, бути даним. -ется вам право - дається (надається) вам право. Судить об этом -ется другим - міркувати про це дається (на волю) иншим.

* * *

несов.; сов. - предост`авить

1) (давать в пользование что-л., давать возможность обладания кем-чем) дава́ти (даю́, дає́ш), да́ти (дам, даси́); ( отдавать) віддава́ти, відда́ти

2) (что - давать возможность делать что-л., распоряжаться чем) дава́ти, да́ти (що); (слово, право пользования) надава́ти, нада́ти (що, чого); ( оставлять) залиша́ти, зали́ши́ти, полиша́ти, полиши́ти (що); ( позволять) дозволя́ти, дозво́лити (що)

1. державність, статус (самостійної) держави

2. національне існування, статус нації

1) у по́вній самоті́

2) без будь-яко́ї допомо́ги; самості́йно

••

1) окре́мо; пооди́нці

2) самості́йно, без допомо́ги і́нших

1) систе́ма голосува́ння, за яко́ї ви́борець самості́йно впи́сує до бюлете́ня прі́звище кандида́та

2) кандида́т, додатко́во вне́сений до спи́ску

незалежно, самостійно

1. голова; баш (ын) арты задня частина голови; потилиця СБ; баш тӧбеси / тӧпеси верхня частина голови, тім'я СБ / БТ; башы айляный голова крутиться ВН; башым энди авара шлей голова в мене тепер діє погано СБ; баш ас- вішати голову, журитися СГ; асай башын він повісив голову Б; астых башларымызны ми звісили голови Б; баш беласы нещастя на голову СБ; башыны тизине дэгнизько кланятися Г; баш йасты ға д'ельмей не спиться й не лежиться СК; баш йазы (сы) О, БТ, Г, К, СК, баш йазых О доля, рок, фатум; эпчии дэ башым йазысы, бу да не мараз? усе, що сталося,— від долі, а це що за хвороба? Г; баш йез- морочити голову СБ; баш сағлығы співчуття К; баш ур- бити чолом, звертатися з клопотанням К; баш хойған йер узголів'я П; баш хондур- прихиляти голову, знаходити притулок СЛ; баш хош- з'єднуватися, єднатися; маңа баш хошсун о? чи він зі мною з'єднається? У; баш чевирповертати голову Г; башма да д'ирмей тӱркӱлер пісні не йдуть мені в голову М; баштан ғарип, кӧздэн т'ӧр головою нікчемний, очима сліпий СБЧ; баштан айах з голови до ніг; т'ийий баштан айах сийа урбалар одягає з голови до ніг чорний одяг Б; баштан айах сийалери / харелери д'иймишсин ти одяглася в чорне з голови до ніг Г, СЛ, СК; баштан айах хумаш д'иймиш алхы Тиблизи народ Тифліса з голови до ніг одягнений у шовки СК; баштан аткидати через голову Г; баш-тэпен ат- кидати сторч головою Г.

2. розум, глузд; хайа баш? де розум? Б.

3. волосся на голові; ама ӧст'ен падышах сахалы, башы — хырхылмаа т'ерек, траш олунмаа т'ерек але в царя відросла борода, волосся на голові, треба підстригатися, голитися Г.

4. вершина; тӧбениң башы вершина гори СБФ; баш эниш крутий спуск О.

5. головний, старший, голова, отаман; баш чобан головний чабан СБ; бӱйӱгӱ баш эт'ен старший з них був за головного СЛ; базирд' ан башы отаман купців СЛ, СК; йӱз башы сотник К; баш эт- призначати за головногоМ, брати гору, долати О; баш бармах / пармах СБ / НМ, У, СГ великий палець.

6. початок, край, зачин; кӧше башы ріг вулиці; башын тапсам якщо знайду початок СБ; масалын башы зачин казки СК; авғустун башы бле олар т'елеҗеклер мында на початку серпня вони приїдуть СМ; башында спершу СБ; башындан спочатку, починаючи з чого О, СГ; о сана башындан алып чах сонунаҗаз тӱркӱ ӧгретир він навчить тебе пісень від самого початку до самого кінця СК; баштан перше, спочатку, раніше, спершу П, У, СЛ, СГ-СК, Кб.; баштан йалан айтхан спершу він збрехав П; баштан хоншуға чабайым спершу побіжу до сусідів П; баштан бек сайайлярмыш раніше його дуже шанували СК; баштан т'елен ат кінь, що прибіг першим СЛ; баштан баша від краю до краю, поголівно Б, К; җыхты аст'ер баштан баша знищив військо до пня, розбив на голову ВН.

7. колос, волоть, качалка; башлай заре баш хусмаға пшениця починає випускати колос П; хамуш башлары памухлу волоть в очерету пухнаста СЛ; боғдай башы пшеничний колос У.

8. головна, головоподібна частина знаряддя; балта башы обух СБ; тырнавучун башы, сабу власне граблі (без держака) і держак граблів, грабильно П; т'имене башы голівка грифа ВН, НМ; шишеэн башын ач- відкорковувати пляшку О.

9. повід, налигач; атын башы віжка Б; баву бир башха на одному поводі вузол СБ;

10. штука, раз; бир баш мал, хой одна голова худоби, одна вівця П; баша баш так на так, раз на раз, один на один О; адам башна да бир сазҗы осун на кожного хай буде по музиканту Г; бин баш хойуну вармыш о ғарибин у того чужинця була тисяча голів овець СК; эт'и бин баш хойун дві тисячі голів овець СЛ; бир тувар баш одна голова худоби СБ.

11. особа, сам; баш баша т'итрозійтися поодинці, кожен сам по собі СК; йаш башыма мені молодому ВН; йӱзлев болуй йаш башыма будуть дорікати мені молодому Б; бағрыйляр башма кричать на мене М; бу дэртлер башма д'ельди оці нещастя звалилися на мене СК; ни аллах башыма йазған, кӧзлерим дэ аны кӧреҗек що мені записав бог, те побачать мої очі СБЧ; башыма т'етирдим бела я накликав нещастя на свою голову СК; хара кӱнлер башымыза т'ельди на наші голови звалилися нещастя СЛ; алдым башым, чыхтым-т'еттим / т'иттим ғурбет элине я зібрався й подався на чужину Б / Г; алып башымы чыхып йитэйим / башымы алып д'идэйим зберуся й піду світ за очі СБ / СК; башыңдан айлянайым я люблю тебе У; сизиң башыңыз йаш ви молоді Б; башларына келен ишлери їхні пригоди Кб.; ӧз башна сӧндӱ згасло само собою СЛ; ӧз башна чечиниш эт- жити самостійно СЛ; ӧзӱ башларна вони самі по собі СГ; ӧзӱ башна айт- казати про себе У; ӧзӱ башна сам собою, своєю волею, сам по собі П, Б; аллахтан ӧзӱ башна т'ельмей від бога само собою нічого не приходить СМ.

13. сл. ім. початок, край, до, біля, коло; башына бардых ми сходили до нього (на могилу) Б; бардым чохрах башына СБ, вардым чохрах башына СК я пішов до криниці; зан башына на краю поля СБ; софра башна отур- К; стол башна отур- П сідати до столу; суфра башына за столом, при столі СБЧ; суфра башына кӧзиңи ач, коп лафлама — халыс ач за столом відкрий очі, будь уважним, багато не балакай — лишишся голодним СБЧ; див. ӧгӱзбашы, сыйырбашы.

БАТЬКІВЩИНА - історично усталена сфера буття людської спільноти; місце народження людини (або походження народу) як носія певних культуротворчих, духовно-моральних потенцій; просторово визначене положення в бутті, що є для людини вихідним у її ставленні до світу. Історична, культурна, національна й особистісна значущість поняття "Б." відбиває глибинний зв'язок суб'єктивних інтенцій, свідомості й духовності людини з відповідним природним і культурним середовищем. Проте цей зв'язок стосується не німотних "уз крові", що символізують біологічну спільність походження, а внутрішніх, суб'єктивних актів визнання і любові, котрі втілюють людську потребу в онтологічному оперті власного існування Р. озрізняють поняття "велика" і "мала" Б. Перше визначає онтологічну вкоріненість людини в контексті уявлень про державну або національну єдність; друге фіксує досвід сприйняття безпосередньої локальної цілісності, з якою пов'язаний життєвий шлях даної особистості. Поняття "велика Б." (або "Вітчизна") апелює переважно до загального ідеологічного осмислення (зокрема, в річищі національної державницької ідеології), натомість "мала Б." відтворює досить конкретний "буттєвий" ландшафт людського становлення. Здатність особистості самостійно визначати місця та траєкторії свого суб'єктивного входження у світ знаходить вияв у поняттях "друга Б.", "духовна Б." Якщо ідея національної причетності пов'язує долю людини з певною самодостатньою спільнотою, відмінною від інших подібних спільнот, її специфічними цілями й ідеалами, то любов до Б. не має такого розмежувального характеру: її ціннісний контекст заздалегідь зорієнтований на вихід у великий світ. Постаючи своєрідним просторовим тілом національного духу, феномен Б. разом з тим окреслює життєво конкретний простір міжнаціонального спілкування й відкритості.

ЕСТЕТИКА ( від грецьк. αίσυητιυόζ - здатний відчувати) - загальна характеристика певної сфери пізнання ("нижчої теорії пізнання" у порівнянні з логікою) (Баумгартен). Це визначило в подальшому долю Е. порівняно із "філософією мистецтва", яка мала попередню багатовікову історію. Кант ("Критика здатності судження") сформулював принцип автономії Е. та мистецтва, показавши, що його не можна зводити до чуттєвоприємного, утилітарно-доцільного та раціонально-дискурсивного. Доцільність Е. міститься не в самих речах та їхніх об'єктивних властивостях, а у відношенні їх до суб'єкта та його здібностей, в почутті задоволення, обумовленому вільною грою розуму та уяви при безпосередньому спогляданні речей. У європейській традиції Е. остаточно визначилась як галузь філософського знання, виробленого нім. класичною філософією В. ирішальним поштовхом до розвитку Е. послужила кантівська ідея "незацікавленості судження смаку". Кантівські ідеї автономії естетичного і розуміння його як ланки між емпіричною необхідністю та моральною свободою були розвинуті Шиллером ("Листи про естетичне виховання") у тлумаченні Е. як самостійної сфери "гри" та "видимості", як образу, що поєднує форму і матерію, чуттєвість і духовність людини. Якщо Кант ще залишається на позиції Баумгартена і називає Е. наукою про "правила чуттєвості взагалі", то Гегель ототожнює Е. з "філософією мистецтва", оскільки її предметом є "царство прекрасного", або художня творчість. У зв'язку з цим категорія Е. не знаходить у Гегеля безпосередньої розробки, хоч категорія "прекрасного" як "чуттєвого явлення ідеї", як єдності ідеї та її індивідуального втілення в дійсності певною мірою є також характеристикою Е. в сфері мистецтва. З розвитком позитивізму проблеми "філософії мистецтва" залишаються поза увагою естетиків, які намагаються пояснити естетичні феномени з огляду на емпіричні дослідження та дані конкретних наук З. відси бере свій початок проблема розмежування та визначення своєрідності "художнього" та Е., естетичної діяльності і мистецтва тощо. Водночас набувають поширення соціологічні (Спенсер, Конпг), психофізіологічні (Фехнер), психологічні (Ліппс), культурологічні (Тейлор) дослідження феноменів Е. як таких, що вийшли за межі мистецтва і ототожнюються з усією сферою культури. З кін. XIX ст., особливо під впливом неокантіанської школи філософії, що запровадила ціннісне розуміння естетичного, ідей Кассирєра про символічну природу культури та мистецтва, принципової спорідненості естетичної і міфологічної свідомості в герменевтиці Гадамера на нових засадах сформувалось уявлення про всезагальність Е. як ціннісної експресивної форми, властивої людській культурі в цілому. Іншим шляхом до обґрунтування всезагальності Е. йшов марксизм, який пов'язував Е. із практичною діяльністю людини, через дослідження загальних закономірностей практично-духовного освоєння людиною дійсності, яка робить спроможним естетичне відношення і сприйняття. Марксистське уявлення про всезагальність Е. знайшло свій розвиток у критиці репресивної тотальності й афірмативного мистецтва Адорно, а також запропонованій Бодріяром концепції "трансестетики". Наголошення всезагальності у марксистській Е. суголосне апології сакрального теургічного призначення естетичного у рос. релігійній філософії (Флоренський, Федоров). Проблеми співвідношення Е. та раціонального, Е. та етичного, Е. та утилітарного, Е. та художнього залишаються актуальними теоретичними проблемами сучасної Е.

ЗЛО - категорія, що охоплює усе ціннісно-негативне (в практичному відношенні), протилежне щодо блага і добра. У площині протистояння благу як такому З. - це те, що підриває продуктивні потенції буття, заважає реалізації його призначення, зокрема, руйнує умови й засоби виживання, фізичного і духовного розвитку людини. У широкому спектрі З. особливе місце посідає моральне З. (як "антидобро"); моральну якість останньому надає опосередкованість власним волевиявленням суб'єкта. Звідси - зв'язок морального З. з проблемою свободи волі. Серед різновидів морального З. виокремлюються дві первинні форми - ворожість і розбещеність. Перша пов'язана з агресивністю і жорстокістю щодо навколишнього буття, друга - з самопідпорядкуванням суб'єкта впливові обставин і сліпих нахилів. В обох випадках визначальною для морального З. залишається санкція волі. В античному світі З. найчастіше асоціювалося з порушенням космічного порядку, в середньовічній християнській Європі - з відпадінням від Бога і "сатанинською гординею", в секуляризованому суспільстві Нового часу - з індивідуальним і груповим егоїзмом. За усіх цих культурних формацій основною парадигмою З. виявляється "своєцентризм" - прагнення утвердити власне часткове існування за рахунок інших і на шкоду іншим. Показовий для XX ст. образ З. як тоталітарного тиску на особистість проблематизує даний пояснювальний принцип, хоч однозначно й не заперечує його. В річищі власне моральної онтології стрижневим для європейської культурної традиції є тлумачення З. як негації або відсутності (нестачі) добра, згідно з яким воно не має власної позитивної субстанції (платонізм, ортодоксальна юдейська і християнська думка, просвітницький раціоналізм). За такого розуміння, З., на відміну від добра, не може бути самодостатнім, а найбільш адекватними засобами боротьби з ним виявляються виховання і просвіта. Поряд із цим, в лоні зороастризму, маніхейства, гностичних вчень, народних єресей Середньовіччя, кабалістики тощо формувалось альтернативне, субстанціалістське бачення З. як самостійної сутності. Під таким кутом зору З. набуває рис самоцілі, бажаної заради себе самої, а перемога над ним уявляється можливою лише шляхом знищення його субстанційного осердя. Відродження цих поглядів у XIX - XX ст. втілилося, з одного боку, в естетизації і сакралізації З. (аж до сучасних сатанистських культів), з другого - в поширенні стратегії винищення "злих сил" на шляху до того, що вважається Добром. Подолання субстанціалізації З. - одна з істотних проблем сучасної культури, у зв'язку з чим актуалізується опозиція між т. зв. "радикальним" (самосвідомим і самоцільним) і "банальним" З. (Арендтп), пов'язаним, головним чином, з ницими сторонами людської вдачі та вадами соціального устрою. Іншою характерною тенденцією сучасної трансформації моральної свідомості є неухильне поширення сумніву стосовно діалектичного виправдання З. як нібито доконечного засобу досягнення добрих цілей. Адже за сучасних можливостей людської діяльності ця доконечність З. породжує загрозу прокладання шляху до вселенської руїни.

Коллінгвуд, Робін Джордж (1889, Картвел-Фел - 1943) - англ. філософ, історик, археолог; фахівець зі стародавньої історії Британії, автор праць з релігієзнавства, політики, естетики. Загальним спрямуванням його філософії є неогегельянство. Навчався вдома, потім у чоловічій школі-пансіонаті у Регбі, пізніше - в Оксфордському ун-ті. В 1913 р. самостійно здійснив археологічні розкопки римського форту в Емблсайді; в цей же період отримує вчений ступінь і публікує переклад книги Бенедетто Кроче "Філософія Дж. Віко". Од 1935 р. обіймає посаду професора-завідувача кафедри метафізичної філософії в Оксфордському ун-ті. Зазнав протилежних впливів: спекулятивних філософів (Платон, Віко, Гегель, Кроче, Джентиле) - з одного боку, емпіриків та сенсуалістів (Бекон, Локк, Г'юм) - з другого С. правою свого життя вважав зближення філософії та історії. Використовує філософсько-історичний доробок Гегеля, проте відкидає його тлумачення Духа як абсолютної ідеї, своєрідного всеохопного Логосу, вічної ідеальної основи універсуму. Визнаючи автономність власне історичного пізнання, К. водночас фіксував його певну обмеженість, що виявляється у тенденції підходити до минулого в його чистому вигляді як такого, що існує окремо від суб'єкта історичної дії та пізнання. З'ясування цієї обставини дає змогу, гадав він, усвідомити те, що говорити про суще поза духом немає жодних підстав, оскільки будь-який предмет пізнання є продуктом конструктивної діяльності людини як істоти передусім мислячої, духовної. Дух тлумачиться К. як самодостатній процес творчого мислення. Погляди К. на сутність і функції філософії зазнали певної еволюції, що найбільш виразно виявляється при порівнянні двох його основних праць, присвячених цьому питанню - "Начерку філософського методу" та "Начерку метафізики". Якщо у першій праці філософія розглядається як спосіб систематизації різноманітного змісту людського знання, то у другій головна функція філософії вбачається у з'ясуванні абсолютних передумов людського мислення та форм їх виявлення у різні періоди історії. К. намагався розробити версію "метафізики без онтології" як історичної науки про найглибинніші підвалини наукового мислення, зміна котрих приводить до серйозних, тектонічного штибу зрушень у суспільстві. Зокрема, кризу техногенної європейської культури К. трактував як результат відмови від її головної засади - віри у розум. Ідеї К. вплинули в подальшому на процес поступового відродження метафізики у західноєвропейській філософії.

[br]

Осн. тв.: "Начерк філософського методу" (1933); "Основи мистецтва" (1938); "Автобіографія" (1939); "Начерк метафізики" (1940); "Новий Левіафан" (1942); "Ідея історії" (не була завершена, опублікована посмертно, в 1946).