розріджувати

1) ( повітря) to rarefy

2) ( рослини) to thin ( out), to weed out

1) разрежа́ть, разреди́ть

2) (делать жиже, а также перен.) разжижа́ть, разжиди́ть

siyrekleştirmek

см. розріджувати

1) разреди́ть

2) (делать жиже, а также перен.) разжиди́ть

Михайловський, Микола Костянтинович (1842, С.-Петербург - 1904) - рос. публіцист, соціолог, філософ; теоретик рос. народництва. Закінчив С.-Петербурзьку гірничу академію. В своїх працях обґрунтував етичний персоналізм як "боротьбу за індивідуальність". М. обстоював право людської особистості керуватись у суспільному житті своїми етичними ідеалами. М. розрізняв "правду-істину", яка віддзеркалює закономірності природи, і "правду-справедливість", яка відкриває особистості шлях до етичного самовдосконалення, до формування людини як вільної, цілісної індивідуальності. На думку М., буржуазне суспільство перетворює особистість у різновид спеціалізованого органу соціального життя. М. обстоював права "людини-профана", тобто такої людини, яка не орієнтована на вузьку спеціалізацію і ще не втратила духовної цілісності в професійних знаннях і вміннях. М. вважав, що природничі науки повинні об'єктивно досліджувати природні закономірності і продукувати позитивні знання. Але такий "позитивний" підхід не дає можливості вивчати суспільні явища належним чином, бо суспільство підлягає не лише закономірностям; у ньому діють особистості, на які впливають бажання, цілі, уявлення про ідеали. М. - один із фундаторів "суб'єктивного методу" в соціальному пізнанні, згідно з яким емотивно-ціннісні чинники входять як у процес пізнання соціальних явищ, так і в структуру соціальної істини. Останню він тлумачив як "сплав" об'єктивного знання та суб'єктивно-ціннісного ставлення до суспільних явищ. М. - автор літературно-естетичних праць про творчість Достоєвського, Тургенєва, Толе того та інших рос. письменників, які вплинули на рос. соціально-критичну думку.

[br]

Осн. тв.: "Боротьба за індивідуальність" (1885); "Нариси профана" (1894); "Теорія Дарвіна і суспільна наука" (1896).

СТАНОВЛЕННЯ і ДЕГРАДАЦІЯ - категорії, що характеризують процеси набуття (становлення) чи втрати (деградація) завершеної форми. С. і Д. поєднують моменти виникнення і зникнення речей, зародження можливостей і їх перетворення в дійсність або втрачання. Ідея буття як вічного С. і Д. плинного цілісного світу вперше чітко висловлена Гераклітом. Платон розрізняв буття як те, що існує само по собі і для себе, і становлення як те, що існує лише для іншого. Узагальнення давньогрецьк. уявлень з цього питання дано Аристотелем, який вважав характеристикою спрямованості становлення ентелехію. Підсилення інтересу до питань становлення, розгортання світових процесів має місце у вченнях Ляйбніца, Гердера, в нім. класичній філософи. С. і Д., за Гегелем, має в собі буття і ніщо таким чином, що вони сповна переходять одне в одне і взаємно знімають одне одного. У XX ст. осмислення С. і Д. сприяло формуванню концепцій органіцизму, побудові шарової структури буття Гартмана, теологічним еволюційним уявленням Шардена та уявленням про емерджентну еволюцію Александера. Процеси С. і Д., багатоструктуровані і різнодетерміновані у просторі і часі, супроводжуються переоформленнями структурної і елементної бази, змінами домінувань і часових ритмів Х. ід процесів С. і Д. залежить од багатьох факторів і позначається на проміжних формах їх реалізації, набуваючи характеру прогресу чи регресу, еволюції чи інволюції, стійкого стану або коливальних рухів, розпаду і зникнення. Суперечлива єдність С. і Д. добре відбивається в понятті кенозису, яке використовувалося в елліністичній філософії і східній патристиці для позначення сходження Бога в світ, творення світу і одночасно "спустошення", тобто вичерпання. В сучасній філософії подібна суперечність відбивається, зокрема, в понятті феноменологічної редукції, яке означає "очищення", тобто збіднення "Я" від будьяких психічних феноменів і натуралістичних уявлень, але в той же час - рух до "чистого (трансцендентального) "Я". В історії філософії поняття С. і Д. інколи заперечувалися, зокрема при недооцінці якісних перетворень у світі. Шопенгауер піддавав сумніву актуальність проблеми становлення, розглядав її як нісенітницю на тій підставі, що за нескінченний попередній час вже все реалізоване і досліджувати можна лише "завжди рівну собі сутність світу". Проте не викликає сумніву важливість категорій С. і Д. для аналізу перехідних і пограничних станів, процесів самоорганізації, розвитку пізнання і збереження цивілізації за умов її подальшого прогресу.

Штамлер, Рудольф (1856, Альсфельд - 1938) - нім. філософ, теоретик права Н. еокантіанець Марбурзької школи. За Ш., поняття права є апріорним. Це незалежна від соціальної реальності логічна категорія. Він розрізняв два різновиди підходу до суспільства - історико-еволюційний та телеологічний. Перший оперує каузальністю (за приклад береться аналіз суспільства в "Капіталі"). Ш. звинувачував марксизм у фаталістичному розумінні переходу від капіталізму до соціалізму внаслідок того, що марксистське розуміння каузальності не залишало місця ідеалам, меті і боротьбі за їх здійснення. Ш. вважав, що треба досліджувати не "чому" людина діє у той чи інший спосіб, а "навіщо". Обстоював думку, що соціальна історія є історією цілей. Філософія права Ш. ґрунтується на ідеях Канта. Ш. стверджував, що закон - це формальна схема, яка не залежить від предмета застосування і має універсальний характер. Ідеї Ш. розвивали Бернштейн, Каутський, Форлендер та ін.

[br]

Осн. тв.: "Господарство і право з точки зору матеріалістичного розуміння історії" (1890); "Вчення про справедливе право" (1902); "Теорія правової науки" (1911); "Право і влада" (1918).