розв'язання

Толстой, Лев Миколайович (1828, Ясная Поляна - 1910) - рос. письменник, релігійний мислитель, філософ-мораліст. Світогляд зрілого Т. формувався і розвивався під впливом Євангелія, деяких східних релігій, філософських ідей Аврелія, Епіктета, Сенеки, Ціцерона, Йоанна Златоуста, Паскаля, Руссо, Ларошфуко, Канта, Сковороди, Шопенгауера, Емерсона, Торо та ін. Засновник релігійно-філософського вчення ("толстовства"), спрямованого на розв'язання смисложиттєвих проблем людського існування засобами нової, "істинної" релігії ненасильництва, добра, всезагальної любові. До систематичної розробки цього вчення Т. береться досить пізно - в кін. 70 - на поч. 80-х рр. після пережитої ним глибокої духовної кризи. Т. дійшов висновку, що реалізуючи себе як вільна істота у своєму особистому внутрішньому, духовному житті, "неминуче виконує приписані їй закони", у житті зовнішньому, стихійному, "ройовому", "слугує знаряддям досягнення "історичних загальнолюдських цілей". В царині зовнішнього життя, куди Т. включав економіку й політику, державу, культуру й церкву, свобода і мораль неможливі, бо тут кожне явище і дія зумовлені попередніми і є ланкою низки нейтральних в ціннісному плані каузальних взаємодій Л. ише віддавши перевагу внутрішньому життю, людина може досягти свободи й жити згідно з ідеалами істини, добра і краси. Втілення цих ідеалів він пов'язував із встановленням спільного володіння землею, простим селянським способом життя, самовідданим служінням Богові й людям. Бога Т. сприймав і розумів не ортодоксально, а ґрунтуючись на власному розумінні внутрішнього, духовного життя людини. До Бога він прирівнював світове надіндивідуальне життя й вічну цілісність і гармонійну єдність духа й матерії. Релігійне ж спасіння, залучення до вічного життя, царства небесного тлумачив не як прийдешній Страшний Суд, а як подолання власної індивідуальної суб'єктивності й злиття зі світовим, спільним загальнолюдським життям, яке має здійснюватися персонально кожним віруючим "тепер і тут", в час його життя. Філософію, науку й мистецтво Т. вважав неспроможними відповісти на найглибше й найважливіше питання - про сенс людського життя. Можливість його розв'язання він пов'язував не зі спеціальними студіями, а з ясним розумом, чистим сумлінням й іншими моральними чеснотами, наголошував, що тільки в царині етичній можливий справжній поступ знань - істинних і життєзначущих. Перед смертю скептицизм Т. набуває всеосяжного характеру, мислитель відмовляється в цей період від ідеалізації не лише культури, а й природи, землеробського способу життя й навіть праці та сім'ї, пов'язуючи християнський ідеал з поняттям нірвани як небуття.

[br]

Осн. тв.: філософського змісту: "Чим людина живе" (1881); "Сповідь" (1882); "То що ж нам робити" (1883); "Що таке мистецтво" (1899); "Вірте собі" (1906); "Війна і мир" (1865); "Воскресіння" (1899).

ЧИСЛЕННЯ - спосіб розв'язування задач у багатьох наукових теоріях, за яким кінцевий результат одержують шляхом оперування символами, прийнятими в цих теоріях для виразу їхніх об'єктів, за строго визначеними правилами. Розв'язування задач у вигляді Ч. проходить два етапи. Перший етап передбачає визначення необхідних символів і встановлення правил побудови з них формул і правил виводу одних формул з інших. При цьому повністю абстрагуються від конкретного змісту задачі, тому в результаті одержують певну систему символів, яку часто називають формалізмом. Другий етап - це інтерпретація одержаних формалізмів. До кожного Ч. висувають ряд вимог, зокрема: воно повинно бути ефективним, тобто приводити до розв'язання задачі через скінченне число дій. Характерною особливістю Ч. є автоматизм його виконання, що дає змогу застосовувати для розв'язування найскладніших задач обчислювальні машини. Важливу роль Ч. відіграють у математиці й логіці, особливо сучасній, де Ч. використовують не тільки для розв'язування окремих задач, а й для побудови цілих теорій (див. формалізація). Про окремі приклади Ч. див. Числення висловлювань і Числення предикатів.

1. війна, бойові дії

2. боротьба, ворожнеча, ворожість

- accidental war випадкова війна; війна, яка вибухнула внаслідок непередбаченого інциденту

- aggressive war агресивна війна

- all-out nuclear war тотальна ядерна війна

- atomic war атомна війна

- barbarious war варварська війна

- cold war холодна війна

- cold war rhetoric риторика "холодної війни"

- contained war місцеві бойові дії, війна локального характеру

- controlled counterforce war контрольована контрсилова війна

- conventional war війна з застосуванням звичайного озброєння

- costly war війна, що дорого коштує

- counterforce war контрсиловий удар

- counterguerrilla war бойові дії проти партизанів

- destructive war спустошуюча війна

- fratricidal war братовбивча війна

- general war всезагальна війна

- global war глобальна війна

- hot war "гаряча війна", справжня війна (на противагу "холодній війні")

- information war інформаційна війна

- limited war обмежена війна

- limited strategic war обмежена стратегічна війна

- local war локальна/ місцева війна

- long war довготривала війна

- net war мережева війна

- nuclear war ядерна війна

- nuclear-missile war ракетно-ядерна війна

- offensive war наступальна війна

- predatory war грабіжницька війна

- preventive war превентивна війна

- racial war расистська війна

- tariff war митна війна

- trade war торговельна війна

- shooting war "гаряча війна", справжня війна (на противагу "холодній війні")

- total war тотальна війна

- uncontained war необмежена війна

- uncontrolled war необмежена війна

- undeclared war неоголошена війна

- unjust war несправедлива війна

- vengetful war реваншистська війна

- world war світова війна

- war budget воєнний бюджет

- war build up воєнні приготування, зосередження військ

- war cabinet військовий кабінет, уряд воєнного часу

- war capability воєнний потенціал

- war conditions умови воєнного часу

- war crimes воєнні злочини

- war criminals воєнні злочинці

- war damage збитки від війни

- war debts воєнні борги

- war decoration бойова нагорода

- war effort мобілізація усіх сил на оборону країни; робота для потреб фронту

- war focus вогнище війни

- war games воєнні ігри

- war guilt відповідальність/ вина за розв'язання війни

- war hawk палій війни

- war honours бойові відзнаки

- W. House військ. розм. рідко військове міністерство

- war hysteria воєнна істерія

- war loss воєнні втрати

- war material військове майно, бойова техніка

- war peril воєнна загроза

- war potential воєнний потенціал

- war power(s) надзвичайні повноваження уряду на час війни

- war preparations військові приготування

- war prisoner військовополонений

- war reparations воєнні репарації

- war service служба на фронті

- war services воєнні послуги

- war strength бойовий склад, чисельність за штатами воєнного часу

- war of aggression агресивна війна

- war of attrition війна на виснаження

- war of extermination війна на знищення

- war against illiteracy боротьба з неграмотністю/ неосвіченістю

- war of nerves війна нервів, психологічна війна

- avoidance of nuclear war запобігання ядерній війні

- council of war військова рада

- country at war країна у стані війни; воююча країна

- declaration of war оголошеня війни

- drive for "preventative" nuclear war курс на "превентивну" ядерну війну

- imminent danger of war неминуча небезпека війни; небезпека, яка насувається

- incitement of war підбурювання до війни

- laws of war юр. закони війни

- means of war засоби ведення війни

- menace of war загроза/ небезпека війни

- on the brink of war на межі війни

- on the verge of war на межі війни

- opposition to war боротьба проти війни

- outbreak of nuclear war раптовий спалах/ вибух ядерної війни

- peril of nuclear war небезпека ядерної війни

- prevention of nuclear war запобігання ядерній війні

- resistance to war боротьба проти війни

- risk of nuclear war ризик ядерної війни, небезпека спалаху ядерної війни

- state of war стан війни

- support for war підтримка війни

- theatre of a limited nuclear war театр обмеженої ядерної війни

- threat of war загроза/ небезпека війни

- to accept the possibility of nuclear war визнати можливість ядерної війни

- to advocate cold war виступати на захист холодної війни; обстоювати/ захищати холодну війну

- to avoid (nuclear) war уникнути (ядерної) війни

- to be at war with smbd. бути у стані війни з кимсь

- to breed wars виношувати плани війни

- to bring about a war розв'язати війну

- to declare war оголосити війну

- to eliminate war усунути можливість виникнення війни

- to exclude a new war виключати/ не допускати можливість виникнення нової війни

- to fan war роздмухувати/ розпалювати війну

- to fight a bloody war вести кровопролитну війну

- to handle the question of war and peace розглядати/ вирішувати проблему війни і миру

- to head off war відвернути війну

- to incite war роздмухувати/ розпалювати війну

- to increase the risks of war збільшити ймовірність війни

- to launch a war against smbd. розпочати війну проти когось

- to levy war on/ against smbd. вести війну, воювати з кимсь

- to lower the threshold of a nuclear war знизити поріг ядерної війни

- to make war on/ against smbd. вести війну, воювати з кимсь

- to menace war погрожувати війною

- to mitigate the horrors of war зменшувати жахи війни

- to plunge a country into war втягнути країну у війну

- to prevent war відвернути війну

- to reduce the threat of nuclear war зменшити загрозу ядерної війни

- to remove the danger of nuclear war усунути небезпеку ядерної війни

- to return to the cold war повернутися до часів холодної війни

- to stir up war роздмухувати/ розпалювати війну

- to stop cold war зупинити/ припинити холодну війну

- to support cold war підтримувати політику холодної війни

- to trigger off a war розв'язати війну

- to unleash a war розв'язати війну

- to wage war on/ against smbd. вести війну, воювати з кимсь

- Vietnam war війна США проти Демократичної Республіки В'єтнам (1964–1973 рр.)

- W. Cross орден "Воєнний Хрест" (Велика Британія)

- W. of Independence (Revolutionary W.) війна за незалежність в США (1775–1783)

I n

1. питання, проблема

2. питання

3. сумнів, заперечення

4. допит, слідство

- far-reaching question питання, що може спричинити серйозні наслідки

- open question відкрите/ невирішене питання

- pending question питання, що розглядається, невирішене питання

- pivotal question головне питання

- primal question основне/ головне питання

- unresolvable question питання, яке не можна вирішити

- unsettled question невирішене питання

- vexed question злободенне/ гостре/ болюче питання

- vexed question of procedure процедурне питання, що викликає суперечки

- question and answer period час, відведений для питань та відповідей

- question calling for ventilation питання, що потребує обговорення

- question of the day питання дня

- question of mutual interest/ concern питання, що викликає взаємний інтерес

- question under discussion питання, що розглядається

- to bring up question підняти питання

- to bury a question поховати проблему

- to call into question поставити під сумнів

- to call smbd. in question

a) допитати когось

b) віддавати когось під суд

- to clarify a question внести ясність у питання

- to clear a question внести ясність у питання

- to complicate a question ускладнити питання

- to consider a question розглядати питання

- to discard a question вилучити питання

- to depart from a question відійти від теми, відхилитися від питання

- to deviate from a question відійти від теми, відхилитися від питання

- to digress from a question відійти від теми, відхилитися від питання

- to entangle a question ускладнити питання

- to enter upon ventilation of a question почати обговорення питання; почати дискусію з питання

- to exclude a question вилучити питання

- to leave a question to the court передати на розгляд у суд

- to open a question підняти питання

- to raise a question підняти питання

- to touch upon a question торкнутися питання

- to pose a question ставити питання

- to put a written question поставити питання в письмовій формі

- to raise a preliminary question задати попереднє питання

- to separate a question from відмежувати питання від

- to set aside a question відтермінувати розв'язання питання

- to settle a question вирішити/ розв'язати питання

- to solve a question вирішити/ розв'язати питання

- to skirt a question ухилятися від питання

- to speak to the question виступати по суті питання

- to treat a question розглядати питання

II v

1. допитувати

2. піддавати сумніву

- to question a decision піддавати сумніву правильність рішення

- to question a witness допитувати свідка

Гізель, Інокентій (бл. 1600 - 1683) - видатний церковний, культурний і суспільний діяч України, богослов і філософ. Освіту здобув у КМА, по закінченні якої продовжив навчання за кордоном, імовірно, в Англії. 31645 р. - проф., а згодом ректор КМА. Брав активну участь у створенні "Києво-Печерського патерика" (1661), першого підручника укр. історії ("Синопсис", 1674), в якому, одначе, було запропоновано штучну схему східноєвропейської історії, що ґрунтувалася на династичних зв'язках та якоюсь мірою узаконювала експансіоністські зазіхання Москви щодо України. Г. є автором полемічних творів, спрямованих проти унії та єзуїтів. У філософських розмислах спирався на спадщину античності, патристики, схоластики; з новітніх учених використовував ідеї Кардано, Галілея, Тихо де Браге, Коперника та ін. Чільний представник академічного аристотелізму, дещо ускладненого традиційними для укр. думки неоплатонівськими ідеями. Переконаний у раціональності світу, вважав, що істину можна знайти, досліджуючи наслідки Божої діяльності - створеної природи (natura naturata), яка уявлялася йому сукупністю ідеальних сутностей-універсалій, закорінених у довколишніх речах. У розв'язанні проблеми універсалій Г. тяжів до поміркованого варіанта схоластичної реалістичної традиції. Надаючи значної ваги чуттєвому досвідові, Г. водночас справжнім джерелом пізнання істини вважав чисту інтелектуальну діяльність, ускладнену миттєвостями інтуїтивного осяяння. В натурфілософії обстоював тезу про ненароджуваність і незнищенність матерії, про однорідність земної і небесної матерії, про її постійну кількість у світі, про невіддільність форм від матерії. Рух Г. розглядав переважно з якісного боку - як форми руху природи, різноманітні зміни, що відбуваються у матеріальному світі. Водночас в його філософському курсі присутні елементи створеної школою оккамістів XIV ст. концепції "інтенсифікації і ремісії форм", а також Буриданового вчення про "impetus" (поштовх), що свідчить про виникнення певних підходів до механістичного розуміння руху. У поглядах на проблему перервного й неперервного, на проблему простору Г. дотримувався лінії Аристотеля - Декарта - Ляйбніца. Складна ієрархічна структура часу відображала тяжіння укр. вченого до схоластичного розуміння цієї проблеми. Етичні погляди Г. являють інтерес з огляду на розв'язання ним проблем сенсу життя, можливості досягнення щастя, взаємозв'язку волі й розуму. Як і інші могилянці, сенс життя Г. вбачав у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро. Виходячи із світоглядних тенденцій барокової доби, він був переконаний, що щастя можна здобути шляхом компромісного поєднання задоволення потреб різних частин душі - тілесних і духовних. Проблему взаємозв'язку волі й розуму Г. розв'язував, спираючись на концепцію етичного інтелектуалізму. Визнаючи свободу волі, він надавав пріоритетного значення розуму, який, на його думку, даючи волі різні варіанти вибору між добром і злом, здійснює на волю моральний вплив. У сфері політико-правової думки найбільшу увагу приділяв проблемі незалежності укр. церкви від рос. держави, а також питанням полеміки з католиками й уніатами.

[br]

Осн. тв.: "Твір про всю філософію" (1646); "Філософські аксіоми" (1646); "Мир з Богом людині" (1669).

1) порушення зв'язку; розв'язання, розв'язка, розчеплення, роз'єднання

2) cпeц. декаплінг, ефект декаплінга; ослаблення сейсмічного ефекту ядерного вибуху

1. n

1) ключ (від замка тощо)

2) ел. важільний перемикач, кнопка

3) підрядковий переклад; ключ (до вправ); відповідь (до задачі, вправи тощо)

4) визначник (рослин, тварин)

5) роз'яснення; розгадка

6) ключова позиція

7) правильний шлях до чогось

8) тех. клин; шпонка; засув, чека

9) архт. замок склепіння (арки)

10) бот. крилатка

11) муз. ключ; тональність

12) клавіша; клапан

13) тон мови

14) стиль мови

15) жив. тон, відтінок (у барвах)

16) заст. набережна

17) заст. піщана мілина

2. v

1) замикати на ключ

2) використовувати умовні позначки

3) тех. заклинювати, закріпляти шпонкою

4) тел., рад. працювати ключем

5) муз. настроювати музичні інструменти

* * *

1) ключ ( від замка); ключ (для заводу годинникового механізму, настроювання мyз. інструмента е т. п.); гайковий ключ; eл. ключ, кнопка, важільний перемикач

2) ключ (до вправ, розв'язання задач); підрядковий переклад, дослівник; визначник (рослин, тварин); роз'яснення, розгадка

3) ключова позиція (що забезпечують доступ, вхід, контроль) вірний шлях ( до чого-небудь), ключ

4) тex. клин; шпонка; чека, засув

5) бyд. клинчаста цегла; apxiт. замок, ключ склепіння або арки

6) бoт. крилатка

7) aмep. студент привілейованого університету ( за нагрудним значком у вигляді ключа)

8) обч. клавіша

1) головний, основний, ведучий, провідний

2) ключовий, опорний

3) кiнo, фoтo основний

4) cпeц. дескрипторний

5) визначальний, розпізнавальний

1) замикати на ключ

2) використовувати умовні позначки, значки, символи

3) тex. заклинити, закріпити шпонкою

4) радіо, тeл. працювати ключем

1) клавіша; клапан ( духового інструмента); pl клавіатура (рояля, комп'ютера)

2) мyз. ключ, тональність

3) тон мови

4) "ключ", тональність (фотознімка, кінокадру)

1) настроювати музичний інструмент (тж. key up)

2) пристосовувати ( до чого-небудь); приводити у відповідність ( із чим-небудь)

3) cпopт. (on) наглядати за відповідним номером команди супротивника; "опікувати" (супротивника; футбол, хокей)

1) розчинність

2) насиченість розчину

3) розв'язність; можливість вирішення (проблеми тощо)

* * *

1) можливість розв'язання, можливість вирішення ( проблеми)

2) xiм. розчинність; насиченість розчину

розв'язність

* * *

1) мaт. можливість розв'язання

2) xiм. розчинність

1) той, що вирішує

2) мат. прилад (пристрій) для розв'язання

* * *

1) див. solve + - er

2) мaт. розв'язувальний пристрій

1) порушення зв'язку; розв'язання, розв'язка, розчеплення, роз'єднання

2) cпeц. декаплінг, ефект декаплінга; ослаблення сейсмічного ефекту ядерного вибуху

визначення

вирішення

вирішування

означення

постанова

постанову

приділення

рішення

розв'язання

розв'язування

ухвала

ухвалу

ВІДЧАЙ - поняття філософії екзистенціалізму, що окреслює екзистенційну ситуацію граничного буття, в якій людина переживає абсолютну неможливість подальшого існування у звичному буттєвому просторі. К'єркегор розрізняє два вияви В.: пристрасне бажання не бути собою та пристрасне бажання бути собою. Ця контраверза породжує суперечність і, розв'язуючись, може конституювати ще один фундаментальний вияв В. - нагальне прагнення вийти за свої межі, стати іншим. Якщо перший вид В. може призвести до самогубства людини, а другий, витіснений у підсвідоме, повернути до буденного буття, то третій виводить людину у принципово новий буттєвий простір метаграничного буття, в якому відбувається розв'язання колізій і буденного, і граничного буття в екзистенційному просторі толерантності і любові. Людина, яка потрапила в екзистенційний простір В., стає майже нечутливою до жаху: В. є метаморфозою і туги, і жаху А. ле якщо туга й жах замикають людину в собі, то В. розгортає перед нею світ. В. - це стан граничної самотності та безвиході. Самотність, породжена В., концентрує в собі безутішність та безвихідь і, переповнившись ними, стає безкінечно тяжкою, заповнюючи все існування. Однак граничний тягар самотності-відчаю разом з тим звільняє особистість від буденних стереотипів світогляду і надає йому таку цілісність, яка прокладає шлях до звільнення від самотності-нудьги, самотності-туги й самотності-жаху С. амотність В. парадоксальним чином розкривається світові, і у такій екзистенційній ситуації людина бачить вихід з абсолютної безвиході.

ДІАЛЕКТИКА ЕКЗИСТЕНЦІЙНА - діалектика існування, внутрішнього життя (переживання) людини. Діалектика взагалі функціонує як сукупність полярних визначень, які відбиваються в протилежних категоріях - конечного і безконечного, сутності та існування, внутрішнього і зовнішнього тощо. В класичній філософії, що виникла під впливом потреб пізнання, це була діалектика речей, явищ, процесів, яка знаходила відображення в логічних формах. Людина поставала однією з речей світу. Д. е. обернула діалектичні структури на внутрішнє буття - екзистенцію, в якій концентрується особистість, на відміну від буття зовнішнього - "Man" Гайдеггера, "світу об'єктивації" Вердяєва. Д.е. - це діалектика переживань особи та їх структура. До екзистенціалізму переживання були переважно предметом психології. Екзистенціалізм завдяки відкриттю інтенціональності - спрямованості свідомості на об'єкт і особливо у такій її формі, як вихід екзистенції до трансцендентного, створив їх онтологію. Д.е. сформувалася в працях К'єркегора, Ясперса, Гайдеггера. Онтологічною передумовою екзистенції є її конечність, смертність. Вони роблять екзистенцію часовою, історичною. В традиційній філософії історичність була суттєвою рисою діалектики К. ласовий історизм мав зовнішній характер, стосувався буття органічного світу або всесвітньої історії, а час був абстрактний, кількісний, яків механіці Ньютона. Сама ж історія мала справу з минулим. В екзистенціалізмі, як і в теорії відносності, час наповнений, якісний, а в структурі особи основна увага приділяється майбутньому і таким екзистенціалам, як "вибір", "проект", "план", "надія". До того ж, "історія" означає існування людини в певних ситуаціях, приналежність до даного народу, стану, наявність у нього певних біологічних, психологічних та інших властивостей, що в сукупності подається категорією "буття-в-світі" (така категорія відсутня в класичній філософії). Ядро Д.е. становить вихід, прорив ("пролом") екзистенції як конечного існування в безконечне, до трансценденції. Прорив відбувається завдяки відчуттю і усвідомленню пограничних ситуацій: у будьякій з них (боротьба чи смерть, випадок чи вина) закладені основи антиномії (Ясперс). Останні й виштовхують свідомість у трансцендентне, здійснюється сходження від суперечності до "екзистенціальної істини". Антиномії Д.е., на відміну від кантівських, не теоретичні, а емоційно напружені і навантажені. Вони не розв'язуються, припинення суперечності було б водночас спокоєм і смертю екзистенції. Зняття суперечності - не розв'язання її, а стрибок у новий план буття. За Ясперсом, ця безконечна діалектика не заспокоюється ні на "як і так", ні на "або-або", не полягає ні в примиренні, ні в пригніченні суперечностей, але притягує все це і, неспокійна в своєму спокої, рушає далі. Антиномії - чинники потрясіння внутрішнього світу, яке спонукає до виходу за межі повсякденного. Оскільки такий вихід здійснює саме особа, вона вільна, свободна. Екзистенціалісти інакше розуміють свободу, ніж класичні філософи, вони відмовляються від свободи як пізнаної необхідності. Свобода визначається характером трансценденції: Марсель і Ясперс вважають, що її досягти можна в Богові. Для Сартра і Камю, які ототожнюють її з ніщо, свобода є негативністю відносно емпіричного буття, бунт проти неї. В усякому разі свобода - це вибір між альтернативами, вона ґрунтується не на необхідності (що панує в сфері повсякденності і де особа втрачає себе), а на можливості." Для розуміння Е.д. важливо брати до уваги, що "категорії Е.д." зовсім інші, ніж в класичній діалектиці: становлять або повне їх переосмислення (як конечне і безконечне, зовнішнє і внутрішнє та деякі інші), або являють собою нові категорії (турбота, страх, відчай, історичність і т.ін.).

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ - загальнонаціональний інтелектуальний центр, перший вищий навчальний заклад, де впродовж двох сторіч формувалася церковна та світська укр. еліта; наукова інституція, що об'єднувала тогочасний учений світ України і водночас осередок мистецтв, що притягував до себе діячів культури. Заснована 1632 р. як Києво-Могилянський колегіум (на базі злиття Київської братської школи та Лаврської школи) з ініціативи Київського митрополита Петра Могили. 1658 р., відповідно до Гадяцької угоди між Україною і Польщею, колегіум набув статусу академії. Цей статус 1670 р. було підтверджено польськ. королем Корибутом Вишневецьким і 1701 р. - рос. царем Петром І. КМА існувала до 1817 р. Значення КМА для подальшого духовного розвитку України полягає насамперед у здійсненні її інтелектуальними силами важливого за своїми наслідками культурного синтезу, метою якого було включення в українізовану греко-слов'янську духовну систему переосмислених надбань західної вченості і входжень України в європейський інтелектуальний процес як самобутньої культурної одиниці. Діяльність КМА спричинилася до зміни способу філософування в Україні (традиційне тяжіння до містичного споглядання змінилося переважною орієнтацією на схоластичний і новітній раціоналізм), до відокремлення філософії від релігії, до утвердження розуміння філософії як окремої системи теоретичних знань, що складається з раціональної, натуральної і моральної філософії Ф. ілософія КМА стала підґрунтям доби укр. бароко. Її можна було б визначити як укр. версію схоластики барокової доби, яка органічно поєднала характерні для укр. традиції ідеї з філософським змістом; синтезувала ідеї, що становили підґрунтя духовної творчості попередніх епох, з філософськими здобутками латинського Заходу, вписала в цю систему елементи таких різних філософських і світоглядних станів, як Ренесанс, Реформація, раннє Просвітництво; поряд з властивою цій філософії ретроспективністю й традиціоналізмом уможливила пошук шляхів включення елементів новітньої філософії, а також започаткувала формування ідей наукового знання. До сфери наукових інтересів вчених-могилянців входила антична спадщина (Платан, Аристотель, Плутарх, Сенека, Цицерон, Псевдо-Тален, Діоген Лаертський, Боецій), патристика (Августин, Климент Александрійський, Ориген, Діонісій Ареопагіт, Максим Сповідник, Василій Великий, Григорій Ниський, Григорій Назіанзин та ін.), схоластика (Петро Ломбардський, Тома Аквінський, Бонавентура, Альберт Великий, Туго Сент-Вікторський, Абеляр, Дуне Скот, оккамісти XIV ст., Раймунд Лумій, Авіценна, Аверроес, Суарес, Братиславський та ін.). З представників новітньої філософії в академії вивчали Мак'явеллі, Кардано, Галілея, Тихо де Браге, Коперника, Декарта, Ляйбніца, Вольфа, Баумайстера, Ліпсія, Греція, Спінозу, Гассенді, Ф. Бекона. Домінуюча в укр. думці неоплатонівська традиція (з характерною для неї етико-релігійною інтерпретацією смислів буття) від поч. XVII ст. доповнюється теоретично викінченою системою аристотелізму. Особливості рецепції західної філософії в лекційних курсах викладачів КМА відстежуються у доборі й інтерпретації ними філософських ідей західних мислителів, у їх тяжінні до тих філософів, які у своїх вченнях поряд з натурфілософськими питаннями чільне місце відводили з'ясуванню проблем метафізики, схилялися до концептуалізму як більш поміркованого варіанту західної середньовічної реалістичної традиції. У XVII ст. філософія КМА забезпечила належний розумовий вишкіл і повагу до теоретичної думки, підготувавши ґрунт до осмислення і подальшого розвитку (хоч і в схоластичному оформленні) новітньої філософії в Україні. Починаючи від XVIII ст. вчені-могилянці включають у свої курси системний виклад основних положень античних атомістів, а також ідей Гассенді й Ф. Бекона (хоч і дають їм негативну оцінку). Неабияку схильність вони виявляють до філософських ідей Декарта й Ляйбніца. Останні засвоювалися переважно з поширених тоді в Україні творів популяризатора й систематизатора вчення Ляйбніца Вольфа та через підручник представника вольфіанської школи Баумайстера. Не менш популярним був у КМА підручник професора Сорбонни Пурхоція, відомого як радикального послідовника Декарта. В КМА найбільш послідовним прихильником картезіанської системи був Щербацький. У дусі духовних тенденцій епохи бароко вчені-могилянці поряд з питаннями теології велику увагу приділяли логіко-гносеологічній і натурфілософській проблематиці. В галузі етики найбільша увага зосереджувалася на проблемах взаємозв'язку волі і розуму, самопізнання, сенсу життя та вибору шляху досягнення щастя. Сенс життя вбачався у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро, а досягнення щастя розглядалось як компромісне поєднання задоволень тілесних та духовних потреб людини. До останніх належав також пошук пізнання істини, себто природи і Бога. Проблему взаємозв'язку волі і розуму могилянці розв'язували, спираючись на концепцію етичного інтелектуалізму, що утверджувала пріоритет розуму над волею, його моральний вплив на волю (через надання останній різних варіантів вибору між добром і злом). КМА увійшла в історію розвитку філософії в Україні також завдяки такій яскравій постаті, як видатний укр. філософ Сковорода, який тут навчався у роки 1734 - 1735 та 1744 - 1745. У галузі політико-правової думки чільні представники і вихованці академії - Петро Могила, Сильвестр Косов, Йосиф Тризна, Мілетій Дзик, Варлаам Ясиневський, Пилип Орлик - зробили помітний внесок у розвиток державотворчих ідей. Це стосується розмірковувань Петра Могили про роль церкви в державі, про необхідність утвердження в Україні влади сильного православного володаря, "філософа на троні"; спроб в академічних інтелектуальних колах обґрунтувати божественне право Богдана Хмельницького з метою розв'язання проблеми легітимності гетьманської влади в Україні; статей "Конституції" Пилипа Орлика та політико-правових ідей його ж меморіалу під назвою "Вивід прав України". Група вчених-могилянців, що працювала на терені Росії (Прокопович, Яворський та ін.), узагальнювала і розвивала досвід рос. політичних традицій. Так, Прокопович створив рос. просвітницько-абсолютистську версію теорії природного права й суспільного договору, а Яворський та Лопатин обґрунтували концепцію розмежування світської і церковної влад, обстоювали автономію церкви.

МІЛЕТСЬКА ШКОЛА - перша історично засвідчена філософська школа. Існувала протягом VI ст. до н. е. у м. Мілет, що в Іонії (Греція), звідки і її назва. Започаткував М.ш. Фалес Мілетський, котрий визнається у західній традиції першим філософом; у Стародавній Греції він вважався найвидатнішим із семи еллінських мудреців. Інші представники М.ш. - учень Фалеса Анаксимандр, якому належить перший в історії філософії твір, написаний прозою, і учень Анаксимандра Анаксимен. Поняття "школи" відносно вчень цих філософів означає передусім спадковість думки, єдину традицію постановки і розв'язання метафізичних питань. За своїм змістом вчення мілетських філософів належать до ранньофілософських космогоній, характерних для досократичної (дософістичної) доби античної думки. Головна філософська проблема, що її розв'язує М.ш., - походження і будова світоустрою, Космосу. У тезі Фалеса "все (суще) є Водою" набуває метафізичного виразу світоглядна інтуїція щодо животворності Космосу, характерна для Античності. У Анаксимандровому визначенні першопочатку і основи сущого як "безмежного Всеосяжного" (інколи неточно передається терміном "апейрон") висувається ідея трансцендентальності першопочатку сущого відносно наявного буття, їх різного онтологічного статусу. Розглядаючи Повітря як космогонічний першопочаток, Анаксимен поєднує ідею Фалеса щодо животворності сущого і Анаксимандрову ідею трансцендентальності онтологічного першопочатку. Повітря є і універсальною метафорою життя, і разом з тим охоплює і пронизує все суще, забезпечуючи цілісність форми кожного існування (принцип єдності мікро- і макрокосму) І. сторичне значення М.ш. полягає у заснуванні інтелектуальної традиції послідовного осмислення певної філософської проблематики на ґрунті єдиної теоретичної настанови. М.ш. стала першим в історії досвідом формування та існування такої традиції, яка становить один з головних елементів строгого філософського мислення. У вченнях мілетських філософів вперше висувається низка фундаментальних метафізичних концептів, які відігравали значну роль у подальшій історії думки. Серед них: дві концепції розвитку - генезис шляхом поєднання і роз'єднання різноякісних початків (Анаксимандр) та генезис шляхом іманентних змін висхідної субстанції (Анаксимен); ідея універсального всесвітнього закону, під дію якого підпадає будь-яке суще (Анаксимандр); принцип єдності мікро- і макрокосму (Анаксимен); виділення чотирьох стихій (вогонь, повітря, вода, земля) як головних складових Всесвіту (Анаксимандр).

ПРОБЛЕМА ( від грецьк. πρόβλημα - задача, утруднення) - клас завдань, що потребують практичного розв'язання в нестандартних умовах, чи евристична ситуація, яка пов'язана з неоднозначністю, можливістю альтернативних рішень З. окрема, при розв'язанні П. може не бути попередньо заданого методу, його знаходять у процесі роботи. Для наукової П. характерне усвідомлення суперечності між знанням і дійсністю або суперечності в самому знанні. Коли знання виявляється несумісним саме із собою, П. набуває форми антиномій і парадоксів. Вирішення наукової П. не просто розширює сферу знання, а й поглиблює його розуміння. Звідси випливає значущість проблемного навчання для формування світоглядної культури.

ПСИХОАНАЛІЗ - вчення про позасвідоме, його роль у житті людини, про конфлікти та гармонію позасвідомого і свідомості. На цій теоретичній основі ґрунтується практика П. - стратегія спілкування аналітика і пацієнта, яка приводить до розв'язання внутрішніх конфліктів і звільнення від глибинних психічних травм і комплексів через їх усвідомлення. Основи теорії П. були розроблені Фройдом, який визначив цю теорію як матапсихологію. Основу її становить вчення про "Воно" (позасвідоме або підсвідоме), "Я" (свідомість або "Его") та "Над-Я" ("Супер-Его" або "Цензор"). Позасвідоме, за Фройдом, - джерело сексуальної енергії - лібідо, що є основою всіх психічних процесів. Свідомість формується під впливом зовнішньої реальності - передусім під впливом спілкування з батьками. Позасвідоме та свідомість перебувають у постійному конфлікті, який розв'язується через витіснення - повернення позасвідомих імпульсів у своє джерело та сублімацію - вихід їх у реальність у формі артефактів культури. "Над-Я" ("Цензор") - це сфера позасвідомого, яка контролює дії свідомості і пов'язана з образом одного з батьків. Од 30-х рр. XX ст. поняття "П." виходить за межі вчення Фройда, яке отримує назву ортодоксального П. Це відбувається передусім завдяки діяльності Юнга, Адлера, Фромма, які продовжують і трансформують ідеї Фройда. Юнг, який називає своє вчення аналітичною психологією, розробляє поняття колективного позасвідомого та його архетипів - глобальних структур психіки, що визначають поведінку будь-якого представника людського роду. Адлер досліджує потяг до влади як компенсацію та надкомпенсацію відчуття неповноцінності. Фромм вводить у теорію П. поняття відчуження людини, виходячи на проблему непрофільної та біофільної орієнтації індивіда. На ґрунті П. сформувався особливий різновид етики - психоаналітична етика. Її головне призначення - регламентація відносин психоаналітика та пацієнта. Відправним принципом цієї етики є те, що психоаналітик не має права розголошувати будь-які дані про свого пацієнта без його дозволу, адже до психоаналітика звертаються психічно здорові люди, які цілком відповідають за свої дії і прагнуть набути особистісної аутентичності. У широкому сенсі вислів "психоаналітична етика" стосується етичних концепцій представників психоаналізу.

СЕМАНТИКА у логіці ( від грецьк. σημαντικόζ - означальний) - розділ теоретичної логіки, що вивчає відношення виразів логічної мови до позначуваних ними об'єктів і змісту, який вони виражають. В С. формулюються правила, за допомогою яких можна було б визначити властивості правильно побудованих формул логічних теорій, які збігаються за обсягом з властивостями "бути істинним реченням", "означати", "набувати значення". Засобами С. уточнюються відповідно до потреб логічних теорій поняття: "смисл", "значення", "позначення", "ім'я", "судження", "виконуваність", "визначення", "істинність", "хибність", "логічна істинність", "аналітична істинність" тощо. С. можна побудувати суто формальним способом. Семантичні правила можна поділити на три групи: правила утворення, правила істинності і правила позначення. Ці групи відповідно визначають, які вирази даної логічної мови мають смисл, зокрема, які вирази слід вважати реченнями; які вирази слід вважати істинними реченнями; які об'єкти, властивості й відношення позначаються виразами даної логічної мови. Правила бажано формулювати так, щоб до будь-якого виразу формалізованої мови можна було підшукати значення в обраній області. Для розв'язання ряду порівняно простих задач С. використовують поняття "опису стану", тобто множини речень даної мови, яка для кожного елементарного речення містить або це речення, або його заперечення, але не одне й друге разом. Через поняття С. можна побудувати теорію індуктивних міркувань і теорію семантичної інформації для найпростіших випадків. Ширший клас семантичних задач розв'язується на основі теорії моделей (див. істина в формалізованих мовах). С. в логіці може розглядатись як частина семіотики. Перед С. виникає широке коло теоретико-пізнавальних питань, що з семантичного погляду є проблемами зв'язків між мовами та їхніми областями (тим, що ці мови описують). Оскільки С. має засоби формальної реконструкції понять "мова" та "область", ряд загальнофілософських проблем набуває логікосемантичних формулювань.

Фалес (640, Мілет - після 560 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, засновник першої в історії філософської школи (див. мілетська школа). За традицією вважається засновником філософського мислення (так само, як і досліджень природи, астрономії та математики). Визнавався першим серед семи грецьких мудреців. Подорожував до країн Близького Сходу (Єгипет, можливо, Фінікія). Зажив слави як астроном (передбачення сонячного затемнення 585 до н. е., вирахування днів сонцестояння та рівнодення), математик (теорема рівності вертикальних кутів), автор винахідливих технічних рішень (вимір висоти пірамід, переправа через Галіс). За його планом іонійські поліси утворили політичний союз, який допоміг їм у відстоюванні своєї незалежності. Філософських творів не писав. Започаткував космогонічну традицію ранньогрецьк. філософії, смисловий стрижень якої становило розв'язання питання "що є все (суще)?" (див. досократики). Створює історично перше вчення про "фюсис". Визначальну якість будь-якого буття, за Ф., становить життя (життєдайність). Його філософською метафорою виступає Вода ("Все є вода") О. стання є універсальним чинником всього існуючого у чотирьох головних значеннях: 1) все виникло з води, тобто вона є генетичним початком всього, висхідним станом буття (першобуттям); 2) все складається з води, тобто вода є субстратом всіх речей; 3) вода є життєдайною силою, якою дається життя, а відтак - утворюється і підтримується існування всього; 4) вода є фізичною основою світу, адже Земля плаває на поверхні безмежного Океану. Значення Ф. як фундатора філософської думки полягає передусім не в конкретних космогонічних тезах, а у відкритті нового типу мислення, основу якого складає універсальне питання цілковито умоглядної природи, що розв'язується власними, особистими (вільними від авторитету культурної традиції) міркуваннями того, хто мислить. Істина у філософському дискурсі десакралізується, виводиться за межі релігійних настанов та узвичаєних, освячених культурною традицією, уявлень.