родовідна

1. n

1) червоний колір

2) річ червоного кольору

3) (R.) червоний, революціонер

4) (the Reds) pl амер. червоношкірі (індіанці)

5) (the red) амер. заборгованість; борг; дефіцит; збиток (записуваний червоним чорнилом)

6) розм. червоне вино

7) розм. гроші

2. adj

1) червоний; багровий; багряний

2) рум'яний

3) почервонілий, зашарілий

4) рудий

5) гнідий

6) закривавлений, обагрений кров'ю; кривавий; кровопролитний

7) (часто R.) червоний, революційний; комуністичний

8) червоношкірий

9) північний (про полюс магніту)

6) родовідна книга; в) список осіб, які перебувають на державній службі

* * *

1) червоний колір

2) червоний предмет; червона куля ( у більярді); "червоний" ( у рулетці); руда тварина ( собака)

3) політ. ( Red) "червоний", революціонер

4) pl; aмep. ( the Reds) червоношкірі ( індіанці)

5) eк.; cпeц. ( the red) заборгованість, борг; дефіцит, збиток ( який записується червоним чорнилом)

6) червоне вино

7) cл. гроші

1) червоний; багряний

2) рум'яний; почервонілий; зашарілий

3) ( часто Red) червоний, революційний, радянський; комуністичний

4) рудий; гнідий

5) закривавлений, обагрений кров'ю ( про руки)

6) ( Red) червоношкірий ( про американського індіанця)

7) північний ( про полюс магніту)

в знач. сущ.; тж. родосл`овие

1) червона книга ( назва деяких довідників)

2) родовідна книга ( дворянських родів)

3) ( Red Book) Червона книга (перелік видів, що знаходяться на межі зникнення)

родовідна (племінна) книга (коней, собак тощо)

1) червона книга ( назва деяких довідників)

2) родовідна книга ( дворянських родів)

3) ( Red Book) Червона книга (перелік видів, що знаходяться на межі зникнення)

1) книжка (мн. книжки, -жок), (значительнее объёмом или важностью) книга. [Петрусь до школи та із школи з книжками ходить та росте (Шевч.). Ах, я довго вас ждала, ще як над книжкою поезій сміялася, ридала (Тичина). Чи то вмер чернець у кельї, пишучи святую книгу? (Франко)]. -га в (целый) лист, в полулист - книжка (книга) на цілий аркуш, на піваркуша. -га в четвёртую, восьмую, шестнадцатую, двадцать четвертую долю листа - книжка (книга) у чвертку, у вісімку, у шістнадцятку, на двадцять четверту частину аркуша. -га Бытия, Чисел - Книга Буття, Чисел. -га живота - книга життя (буття), (слав.) книга живота, срвн. Живот 1. -га стихов - книжка (и книга) поезій. -га для чтения (хрестоматия) - читанка. -га актовая - книга актова. -га входящих, исходящих бумаг - книга вступних, виступних паперів. -га главная, бухг. - головна книга. -га жалоб, жалобная - книга для скарг. -га заборная - набірна книжка. -га записная - записник (-ка), нотаткова книжка, книжка для нотаток, книжка для записів (Грінч.). -га конторская - конторська книга. -га копирная - копірна книга. -ги метрические - книги метриків, книги ме[а]трикулярні, метрики (-ків). -га памятная - см. Книжка памятная. -ги писцовые - книги ґродські (стар.). -га подворная - дворова книга. -га поземельная - поземельна книга. -га поминальная - см. Поминальник. -га приходо-расходная - книга прибутків та видатків. - га разносная, рассыльная - розносна книга (книжка). -га расчётная - (роз)рахункова книжка. -га родословная - книга родоводу, родовідна книга. -га сборов - книга оплат. -га товарная - крамова (товарова) книга. -ги церковные - церковні книги. -га черновая - чорнова книжка. Вносить, внести в -гу - в[за]писувати, в[за]писати, заводити, завести до книги, записувати, записати в книгу. Закрывать, закрыть -гу - згортати, згорнути книжку, книгу. Открывать -гу - а) розгортати книжку (книгу); б) бухг. розпочинати книгу. Говорить, как по -ге - говорити, як з книги (з книжки, по книзі) читати. Ему и -ги в руки - йому і книжка в руки. [Письменному книжка в руки (Номис)]. Смотрит в -гу, видит фигу - дивиться в книгу, а бачить фигу. Работник -ги - см. Книжник 4;

2) (глава, отдел в письмен. произведении) книга, відділ (-лу);

3) анат. - см. Книжка 2.

* * *

КАТЕГОРІЇ (грецьк. κατηγορία, від κατηγορεω - висловлювати) - найбільш загальні поняття тієї чи тієї галузі знання, філософії науки, що слугують для "скорочення" досвіду, знаходження предметних відношень, розчленування і синтезу дійсності. Зміст і функції К. були встановлені в працях Аристотеля, Канта, Гегеля. Аристотель розумів під К. родові висловлювання про буття, "а оскільки одні висловлювання позначають суть речі, другі - якість, інші - кількість, інші - відношення, інші - дію або сприйняття, інші - "де", інші - "коли", то відповідно з кожним із них ті самі значення має і буття". Перелічуючи К., Аристотель вдається до розділового "або": "Зі сказаного без будь-якого зв'язку кожне позначає або сутність, або "скільки", або "яке" і таким чином перебирає десять відомих К. В його тлумаченні К. - це висловлювання, які відбивають такі загальні (родові) властивості буття, за допомогою яких воно членується в мові і знанні на рубрики, що не зводяться одна до одної. Кант дослідив іншу функцію К.: він визначив їх як розсудкові апріорні поняття, які об'єднують, синтезують матеріал чуттєвості. Вони є гранично загальними "поняттями про предмет взагалі". Кант подав "таблицю К." дещо інакшу, ніжу Аристотеля: в ній відсутня К. сутності (бо сутність він вважав непізнаваною), простору і часу (вважав їх формами споглядання, а не поняттями); вдосконалено рубрику К. відношення, куди входять субстанція і акциденція, причина і дія, взаємодія; введено К. модальності (можливість - неможливість, існування - неіснування, необхідність - випадковість); до того ж, на першому місці у нього стоять не К. якості (реальність, заперечення, обмеження), як у Аристотеля, а К. кількості (єдність, множинність, цілокупність). Ці особливості кантівської таблиці К. пояснюються як властивостями його філософського вчення, так і розвитком математики і природознавства в Новий час. Гегель приписував К. обидві функції. У відомій тезі "категорія покладає буття у деякій визначеності як у границі" наочно виражена розчленувальна, рубрикаційна природа К. В той же час він наголошував їх синтетичний характер. При цьому синтез він витлумачував дещо інакше, ніж Кант. Гегель вважав, що не лише в науці, а й у житті користуються К.: тут вони постають як скорочення для виразу однорідних явищ, речей, подій, видів діяльності (війна, народ, море, тварина, Бог, любов і т. ін.), і як засоби для визначення і знаходження предметних відношень (причинність, взаємодія тощо). К. спочатку формуються несвідомо - в людській діяльності і відкладаються в мові. Свідомо їх досліджують філософи Н. а мовний характер К. переважно орієнтується західна філософія XX ст. В логічному позитивізмі (Карнап, Нейрат) К. розглядаються не як форми мислення чи свідомості, а як мовні структури; в аналітичній філософії (Строссон, Кернер та ін.) К. вважаються засоби і форми розчленування, класифікації речей і явищ, закладених у природній мові. В екзистенціалізмі замість традиційних К. мислення досліджені К. життя: турбота, страх, знеособленість (Man), гранична ситуація, екзистенція та трансценденція і т.ін., які постали як філософсько-антропологічні феномени - за їх складом і за тлумаченням притаманних їм функцій. Філософсько-антропологічний зміст К. відкривається у трьох напрямах. По-перше, без зазначених функцій К. людина не може оволодіти світом, а отже, неможливим було б і її життя. По-друге, філософські К. як найбільш загальні відбивають докорінну особливість людини, що відрізняє її від тварини, - здатність виходити за межі будь-якого конечного, обмеженого утворення, навіть за межі всього обмеженого разом, коли весь світ постає як наслідок якоїсь духовної істоти (Бога), абсолютної ідеї. В традиційній філософії така здатність позначалася К. безконечного, абсолютного, в сучасній - К. трансценденції. Конечне і безконечне раніше розглядалися як властивості речей, але вони ще більше - властивості людини, її свідомості, мислення, універсальної діяльності. По-третє, членування і поєднання дійсності в кінцевому підсумку веде до аналізу і синтезу найбільших, суттєвих відмінностей - протилежностей, таких як мислення і буття, конечне і безконечне, відносне і абсолютне, свобода і необхідність, існуюче і належне, дійсність та ідеал тощо. Суперечності цих К. кожна епоха, покоління, людина вирішують по-своєму, і єдино правильного їх вирішення немає, бо вони виражають певні (в т.ч. протилежні) позиції людини в світі, в житті, в свідомості. Сукупність таких протиріч становить основні питання (чи проблеми) і філософії, і людини - як її суб'єкта й об'єкта. Основним предметом сучасної філософії безпосередньо стала людина, а отже, і всі К. філософії мають перш за все антропологічний зміст.