підґрунтя

падглеба

1) логічне обґрунтування; розумне пояснення

2) основна причина, підґрунтя (чогось)

3) міркування

* * *

1) логічне обґрунтування; розумне пояснення

2) основна причина; раціональна основа, підґрунтя ( чого-небудь)

3) політ. мотивування, обґрунтування

1. n

1) геол. надра

2) с.г. підґрунтя

2. v

глибоко орати

* * *

n с.г.

поглиблення орного шару; розпушення підґрунтя

* * *

n; с-г

n (pl substrata)

1) нижній шар

2) основа

3) підґрунтя

4) філос. субстрат

* * *

n; (pl- ta)

1) нижній шар

2) основа

3) c-г., гeoл. нижній шар ґрунту, підґрунтя, субстрат

4) фiлoc. субстрат

підґрунтя, підспідок (-дку), підошва, підниз, підложжя. Каменистая -почва - каменисте підґрунтя, мертвиця, неробучка. Нетронутая -почва - щирець (-рця).

* * *

геол., перен.

підґру́нтя; прям. диал. щире́ць, -рцю́

ВІРА - термін для позначення особливого екзистенційного, духовного акту людської життєдіяльності, який не визначається лише практичними, емпіричними чи теоретичними засадами його своєрідності, змісту, основ і критеріїв; одна з найважливіших специфічних здатностей людини сприймати належне як суще, бажане як дійсне, майбутнє як сучасне; сприймати не підтверджені соціально-історичним чи індивідуальним практичним або ж пізнавальним досвідом, не обґрунтовані емпіричними, експериментальними чи логічними засобами знання, цінності, норми та ідеали як істинні, автентичні характеристики об'єктивної реальності; підґрунтя і складник адекватного вираження людських світовідношень, надій і сподівань; одна з наріжних світоглядних категорій. Розглянута в онтологічному аспекті, В. сягає своїм корінням у підґрунтя свідомої діяльності людини, не обмежуючись її розсудковими поняттями, раціональними знаннями і сферою логічного мислення. Вона постає як їх глибинна передумова, основа, джерело і рушійна сила. В. безпосередньо пов'язана з життєвим світом людини, її практичною, предметно-перетворювальною життєдіяльністю, але у граничних життєвих ситуаціях (див. гранична ситуація) вона набуває виняткового значення. Стан людини за цих ситуацій є предметом пильної уваги релігії, теології та філософії, особливо екзистенціалізму. Термін "В." в широкому розумінні означає те саме, що й віровчення, тобто система релігійних поглядів, яких дотримується та чи інша людина; у вужчому розумінні В. - це або вища, протиставлена розумові духовна потенція людини, або раціонально необґрунтована впевненість у реальному існуванні різноманітних надприродних явищ і істот. Втім досить поширене ототожнення релігійної В. з В. як такою є некоректним. У філософії екзистенціалізму В. посідає одне з чільних місць. Уже сам термін "екзистенція" ("буття поміж"), з одного боку, фіксує переломну ситуацію вибору, з другого - необхідність її розв'язання. У сфері теорії пізнання та методології науки, в т.ч. історичної, В. постає передусім як така форма сприйняття знань, норм, форм, засобів, методів наукової діяльності, при якій останні приймаються безпосередньо, без раціональних доведень чи підтверджень досвідного характеру. В сучасній філософії науки В. як відданість чи прихильність вчених до певних передпосилочних щодо пізнання структур визнається істотним чинником конституювання й функціонування наукових спільнот, збереження й розвитку пізнавальних традицій, ефективності дослідницьких програм. Осягнення історичної реальності, відокремленої, як правило, від вченого чималими відтинками часу і недоступної для безпосереднього контакту, включає В. до осмислення пізнавального процесу та його результатів як неодмінний і суттєвий складник. Особлива значущість В. в арсеналі засобів осягнення історичного процесу чималою мірою зумовлюється й тим, що історія - це, по суті, неперервний стан нестійкої динамічної рівноваги розмаїтих індивідуальних і суспільних сил, соціальних і політичних систем, перехідних стадій невизначеності та вибору. За таких обставин і в процесі їх осягнення В. відіграє першорядну роль.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ - процес зародження і розвитку філософських знань; наукова галузь, що вивчає історію філософського мислення. Зародження філософських ідей в культурі Китаю, Індії, країн Близького Сходу і Стародавньої Греції дослідники датують поч. - серед І. тис. до н. е. З цього часу починається відлік історії філософії як процесу. Перші спроби зібрання свідчень про знання, здобуті в результаті філософської рефлексії, здійснюються в культурі Стародавнього Сходу й Єгипту. Більш спеціалізовано осмислення процесу розвитку філософської думки розпочинається в античності Аристотелем й грецьк. доксографами (Теофраст,Діоген Лаертський, Секст Емпірик). їх творчість започатковує розвиток І. Ф. як наукової дисципліни. В II - III ст. здійснюється перехід від опису і класифікації філософських текстів, - чим переважно обмежувався підхід доксографів, - до екзегези, коментування, витлумачення їх. Початок цьому етапові в розвитку І. ф. було покладено в Александрійській школі, на здобутки якої спираються представники історико-філософської науки доби Середньовіччя, що осмислюють переважно досвід античної філософії (Юстін Філософ, Іполіт, Тома Аквінський та ін.) С. уттєвий внесок в історико-філософське вивчення античної спадщини належить араб, вченим. Першим значним араб, істориком філософії був Шахрастані (XII ст.), твір якого "Релігійні секти та філософські школи" являє одну з ранніх спроб викладу всесвітньої І. ф. Аналогічний твір в Європі належить учневі Дунса Скота - Берлі ("Книга про життя і нрави давніх філософів і поетів", близько 1330 р.). Інтерес до осмислення античної філософської спадщини, філологічної критики й перекладу творів Платона, Аристотеля, Цицерона, Лукреція, Плотіна, Прокла та ін. визначає спрямованість історико-філософських досліджень доби Відродження. Переважні зусилля дослідників у цей час спрямовані на розробку фактографічного рівня історикофілософської науки (Йоанн Баптист Буонасеньї "Листи про знаменитіші секти філософів та їх відмінності між собою" (1458); Фриз "Хронологічна бібліотека класичних філософів" (1592). Суттєвий поворот до поглиблення методології історико-філософського дослідження здійснюється в XVII ст. (Бекон, Бейль) й наступному XVIII ст. (Бруккер "Критична історія філософії від створення світу до нашого часу" (1742 - 1744), Теннеман "Історія філософії" (1798 - 1819), Аст "Нарис історії філософії" (1807) та ін.) А. ктивізація історико-філософських досліджень в XVII - XVIII ст. створила передумови для переходу на новий етап розвитку, що позначений зверненням від методичної рефлексії до власне методологічного, теоретичного обґрунтування І.ф. Стимулом для такого переходу стала "критична філософія" Канта. Власне, підсумком, першим результатом його є історико-філософська концепція Гегеля С. уть гегелівської концепції - в обґрунтуванні погляду на І. ф. як закономірний процес розвитку, де всі філософські системи необхідно пов'язані одна з одною. Послідовність філософських систем обумовлена внутрішньою логікою виведення філософської ідеї. Кожна філософська система не зникає в історії, зберігаючись як момент єдиного цілого. Являючи специфічний вираз абсолютного, філософська система, згідно з Гегелем, належить своєму часові. Вона є "думкою своєї епохи", виражаючи її дух. Подальший поступ історико-філософської науки переважно спрямований на розвиток і подолання недоліків, властивих гегелівській концепції І. ф. У зв'язку з цим здійснюються спроби уточнити розуміння суб'єкта філософського розвитку. Якщо Гегель розглядав І. ф. як процес самопізнання абсолютного духа, то в концепціях кін. XIX - XX ст. реальним суб'єктом філософування вважається індивід (філософія життя, екзистенціалізм), суспільні класи (марксизм), нації (націоналізм) тощо. Всупереч гегелівському уявленню про І. ф. як однолінійно спрямований процес прогресивного розвитку, обґрунтовуються підходи, згідно з яким І. ф. являє плюралістичну сукупність самоцінних філософських систем (постмодернізм), аналізується діалогічний зв'язок між окремими системами як спосіб реального буття філософії (філософія діалогу, комунікативна філософія). Спеціально досліджуються процедури історикофілософського витлумачення тексту (герменевтика). Об'єктом дослідження І. ф. є тексти, що містять відображення філософськи значимих ідей, наявних у культурі. Загальна сукупність їх утворює зміст філософської культури суспільства на певному етапі його розвитку. Особливість предмета історико-філософської науки зумовлена специфікою співвідношення І. ф. із власне філософією. Філософія є не лише предметом історикофілософського вивчення, вона включає І. ф. як свій органічний компонент, завдяки якому здійснюється самопізнання й саморозвиток філософії. І.ф. як галузь наукового дослідження являє складне структурне утворення, що реалізує свої завдання на фактографічному, теоретичному та історіографічному рівнях. У процесі вивчення об'єкта історико-філософського дослідження здійснюється аналіз передумов його виникнення (генетичний аналіз), сутності (есенціональний аналіз) і особливостей функціонування філософських ідей в історії культури (функціональний аналіз). Історико-філософське дослідження здійснюється з огляду вимог логічного аспекту (де досліджується внутрішня логіка розгортання філософської ідеї в історії), соціологічного (досліджуване явище розглядається як результат діяльності філософських і нефілософських спільнот - філософські школи, напрями, течії, соціальні класи, нації тощо) та культурологічного аспекту (рух філософських ідей розглядається в контексті історії культури, в якій ідеї формуються й зазнають певних трансформацій в процесі функціонування). В межах, передусім, культурологічного аспекту здійснюється дослідження історії національної філософії як духовної квінтесенції культури певного народу. Історико-філософські дослідження особливо активізуються на кризових етапах історії, коли нагальною стає потреба переосмислення нагромадженого досвіду з огляду нових завдань філософського осягнення дійсності. Цим пояснюється зростання ролі історикофілософської науки на нинішньому етапі розвитку людства, зважаючи на корінні зміни, що відбуваються на поч. III тис З. добуття Україною державної незалежності фундаментально вплинуло на активізацію досліджень в галузі історії укр. філософії, суттєво розширило коло досліджуваних проблем, надало поштовху осмисленню й застосуванню як традиційних для укр. філософії, так і нових методологічних парадигм. Зародження укр. філософії охоплює тривалий період від V по IX ст. Воно тісно пов'язане з розвитком міфологічних уявлень давньоукр. племен. Середньовічний період розвитку укр. філософії починається від Княжої доби (XI - XIII ст.) і триває до серед. XIV ст.; він репрезентується філософськими ідеями (джерелом яких була філософія патристики, насамперед, східної), що утворили підґрунтя нефілософської (релігійної, мистецької) творчості, політичної діяльності тощо. Від серед. XIV ст. до кін. XVII ст. тривав ранньоновітній період в історії укр. думки, що характеризувався розвитком ренесансно-гуманістичних, реформаційних ідей, а також бароковою схоластикою в її православній версії. Від останньої започатковується професійна укр. філософія. Новітній період розвитку укр. філософії (XVIII - XIX ст.) пов'язаний із Просвітництвом, релігійною філософією, преромантичними і романтичними тенденціями, рецепцією нім. ідеалізму (Канта, Гегеля, Фіхте, Шеллінга), філософією мови (з опертям на ідеї Гумбольдта, Лотце і Штайнталя), позитивізмом; в суспільно-політичній думці розроблялись ідеї лібералізму, консерватизму, націоналізму. В укр. філософії XX ст. (на теренах колишнього СРСР) домінувала марксистсько-ленінська філософія; в Галичині переважали семіотичні і логіко-методологічні дослідження, автори яких дотримувалися матеріалістичної, позитивістської і неотомістської орієнтації (див. Львівсько-Варшавська логіко-філософська школа). Систематичне вивчення історії укр. філософії і суспільно-політичної думки почалося у XIX ст. Воно спиралося на панівний тоді в Україні народницький світогляд, джерелом якого була романтична філософія з характерною для неї ідеалізацією простого люду і сільської культури як підґрунтя національної самобутності (див. Куліш). В дослідженнях Антоновича, Грушевського, Лесі Українки, Франка домінувала методологія і філософія Просвітництва, частково - позитивізму. Історико-філософська концепція Чижевського ґрунтується на понятті національної філософії, передбачає виклад І. ф., в тому числі й укр., в історико-культурному контексті. Вагомим внеском у вивчення історії укр. філософії, зокрема політичної філософії, є праці Лисяка-Рудницького. У радянський час історія укр. філософії розглядалась переважно як складова частина всесвітнього розвитку філософії, що відбувався у формі боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Помітним здобутком тогочасних укр. учених була підготовка тритомної "Історії філософії на Україні" (К., 1987), два томи якої були опубліковані. Незважаючи на обмеження і перешкоди, що їх створювала на шляху дослідницької праці марксистсько-ленінська методологія, вітчизняні історики філософії зробили чималий внесок у розвиток укр. історико-філософської науки, особливо щодо вивчення філософської думки Княжої доби, ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей, філософії барокової доби, насамперед, філософії КМА, спадщини Сковороди та видання його творів (дослідження Шинкарука, Горського, Іваньо, Нічик і очолюваної нею дослідницької групи). Нині, спираючись на різні методологічні підходи (герменевтику, структурний аналіз текстів, компаративно-історичний аналіз тощо), укр. історики філософії працюють над відтворенням цілісної картини історії укр. філософії, розуміючи її як невід'ємну частку загальноєвропейського духовного процесу, як плюралістичне поєднання різноманітних напрямів, течій, шкіл, що, взаємодіючи між собою, утворюють підвалини самобутнього побуту укр. філософії і культури (дослідження Лісового, Бадзьо, Забужко, Сирцової та ін.).

НОМІНАЛІЗМ ( від лат. nomina - імена, назви) - філософське вчення, згідно з яким загальні поняття (універсали) хоч і пов'язуються з конкретними чуттєвими речами, але не мають реального існування ані у свідомості, ані поза нею. Н. вбачав у загальному понятті лише ім'я, назву для певної групи чи класу одиничних речей. Як філософська позиція Н. близький до концептуалізму, оскільки визнає існування лише ментальних сутностей, а не онтологічних. Ідеї Н. мають витоки в античній філософії, коли почала окреслюватись проблема універсалій і різні підходи до її вирішення. Номіналістичний підхід в полемічних дебатах проти Платона відстоювали спочатку Антисфен іДіоген Синопський (представники кінічної школи), потім стоїки і перипатетики. Критика Платонових "ідей" базувалася на тому, що вони не можуть існувати у надчуттєвому світі і становлять лише назви для родів і видів одиничних речей, які сприймаються на чуттєвому рівні. Засновником християнського Н. вважається Росцелін, хоча деякі моменти Н. зустрічалися вже у творах неоплатоніка Порфирія, Марціана Капелли (V ст.), що розробляв проблему поєднання ораторського мистецтва і знання, та ін. Проте саме Росцелін надав ідеям Н. чіткого і виразного оформлення. За свідченням Ансельма Кентерберійського, Росцелін стверджував, що реально існують лише одиничні речі, поняття ж реальні лише на кшталт "повітря, яке звучить". Тому ані роди, ані види не мають реального існування, бо існувати може лише "одне", "одиничне", "окреме". У вченні про тритеїзм Росцелін обстоював номіналістичний підхід через доведення трисубстанційної, або трисутнісної природи Трійці, що призвело до його конфлікту із церквою. Доводячи відносність загальних понять, Н. намагався привернути увагу до вивчення емпіричного світу. Це особливо стосується Η. XIV ст., що представлений Оккамом та його послідовниками. Чіткість логічної позиції номіналістів дозволила переконливо розвести віру і знання шляхом окреслення і відокремлення предмета, методу, мети теології і філософії (і науки); обґрунтувати двоїстість істини, чим теоретично уможливила активні розвідки в природничих науках, логіці, лінгвістиці, архітектурі, мистецтві. Разом з тим вимога усунення із наукового арсеналу метафізичних понять і обґрунтувань, яка отримала назву "Бритви Оккама", приводила до свідомої відмови науки від пошуків свого світоглядного підґрунтя. Ідеї Н. про двоїсту істину, про пріоритет одиничного стосовно загального створили релігійно-філософське підґрунтя т. зв. "соборного руху", у річищі якого національні церковні собори, як зібрання віруючих, виступали проти церковної монополії Папського престолу. В філософії Нового часу аргументи Н. на захист реальності одиничних речей використовувались Ламерті, Дидро, Гольбахом, Фоєрбахом, Кондильяком, Берклі, Г'юмом, Кантом та ін. В XIX - XX ст. елементи Н. присутні у неопозитивізмі і постпозитивізмі.

1) задній план; фон, тло

1) непомітне становище

3) обстановка; місце дії

4) підоснова, підкладка

5) передумова

6) підготовка, освіта; кваліфікація

7) музичний супровід; шумове оформлення

* * *

1) задній план; тло, фон; непомітне положення

2) передумова; підґрунтя; історія питання; відомості загального характеру; вихідні дані

3) підготовка, освіта; кваліфікація; ( біографічні або анкетні) дані; моральне обличчя ( людини); походження; зв'язки е оточення ( людини)

4) кiнo обстановка; місце дії; предмети або діючі особи, які знаходяться в глибині кадру; другорядна дія

5) театр., кiнo фон, музичний супровід, шумове оформлення

6) фiз. післясвітіння

1. n

1) дно; днище; низ; нижня частина (чогось)

2) сидіння (стільця); сідниця, зад

3) підводна частина корабля

4) судно (торговельне)

5) суть, основа; підвалина, фундамент; засада

6) задня частина штанів

7) запас життєвих сил; витривалість; міцність

8) причина

9) ложе ріки, річище

10) мет. під, черінь

11) текст. фунт, протрава

12) pl тех. осад, гуща; осадок, поденки

13) корпус (плуга)

14) амер. низина, долина (річки)

15) тех. букса

2. adj

1) нижній, найнижчий

2) останній, крайній; що знаходиться на дні

3. v

1) прилаштовувати дно (низ, сидіння)

2) торкатися дна; вимірювати глибину

3) шукати причину; добиратися до суті; вникати, розуміти

4) обґрунтовувати, ґрунтувати (ся); будувати, засновувати (на — on, upon; звич. pass.)

* * *

1) низ, нижня частина; кінець

2) суть, основа

3) дно (моря, ріки, озера)

4) дно, днище

5) мop. днище; підводна частина корабля; судно ( торговельне)

6) сидіння ( стільця)

7) зад; задня частина штанів

8) запас життєвих сил, витривалість; міцність (людини, коня)

9) ложе ріки, річище

10) бyд. основа, фундамент; метал. під; гeoл. постіль, ґрунт; підстильна порода

11) басові або баритональні інструменти в оркестрі

1) нижній, найнижчий; останній, крайній

2) який знаходиться на дні, донний

3) який служить причиною; який лежить в основі

1) прилаштовувати дно, низ, сидіння

2) торкатися дна; вимірювати глибину

3) добиратися до суті, шукати причину; вникати, розуміти

4) (on, upon) pass базувати, обґрунтовувати; давати обґрунтування; базуватися, ґрунтуватися

5) тex. ґрунтувати

1. n фр.

1) фон; тло; основа; підстава

2) фонд

3) кул. м'ясний (рибний) бульйон (як соус)

2. adj

1) люблячий (of)

2) ніжний, закоханий

3) надто довірливий

4) нерозсудливий; марний

5) прісний, прокислий

6) дурний, недоумкуватий

* * *

1) predic (of) люблячий

2) icт. надто довірливий; безрозсудний; емоційний

1. n геол.

пошук, розвідка, розвідування

2. adj

1) забезпечений усім необхідним

2) забезпечений житлом і харчуванням

3. v

1) засновувати (місто тощо)

2) закладати (фундамент тощо)

3) створювати, організовувати; бути засновником (основоположником)

4) обґрунтовувати, підводити основу

5) спиратися, грунтуватися (на — on, upon)

6) топити, плавити, виплавляти; лити, виливати (метал)

7) варити (скло)

3. past і p.p. від find

* * *

1) засновувати ( місто); закладати ( фундамент)

2) засновувати; створювати; заснувати на свої кошти; створити фонд для утримання ( лікарні); створювати; бути засновником, основополож-ником

3) обґрунтовувати, підводити підґрунтя; закладати в основу

4) ґрунтуватися, спиратися

1) фундамент, основа, підвалина

2) заснування (міста тощо); закладання (фундаменту)

3) обґрунтування; обґрунтованість; підстава

4) pl принципи; основи

5) організація; створення

6) фонд, пожертви на культурний захід

7) установа (організація), що існує за рахунок добродійного фонду

8) жив. ґрунтовка

9) текст. бортівка

* * *

1) заснування ( міста); закладка ( фундамента)

2) (часто pl) фундамент, підґрунтя

3) підстава, обґрунтування, обґрунтованість; pl засади; принципи

4) основа, базис, база; вихідний пункт

5) організація, заснування, створення

6) фонд, пожертвуваний на ( який-небудь) культурний захід

7) ( часто Foundation) установа або організація, що існують на пожертвуваний фонд

8) жив. ґрунт

9) тeкcт. тверда підкладка; бортівка

10) = foundation garment

11) бджіл. вощина

12) = foundation cream

1) розташування під чим-небудь, знизу від чого-небудь

2) підлегле положення в ієрархії

3) володіння якою-небудь властивістю не повною мірою

1. n

1) підґрунтя, нижні шари ґрунту

2) (the underground) метрополітен

3) підпілля, підпільна організація

2. adj

1) підземний

2) таємний, підпільний; нелегальний

1) під землею

2) таємно, секретно, підпільно

* * *

1) підземний

2) таємний, підпільний, нелегальний

3) направлений проти традиційних цінностей, поглядів, проти моралі буржуазного суспільства (про рух, мистецтво); признечений для вузького кола ( про літературу); виданий невеликим тиражем; експериментальний; авангардистський, модерністський; характерний для авангардистської богеми

1) підгрунтя, нижні прошарки грунту

2) ( the underground) метрополітен; підземка

3) підпільна організація; підпілля

4) андерграунд, авангардистська богема; коло особ, що заперечують традиційні цінності; люди, чия діяльність йде врозріз з загальноприйнятими нормами поведінки, естетичними критеріями (особ. прихильники модернистського мистецтва)

1) під землею

2) таємно, секретно, підпільно