підніматися

см. розніматися

1) сде́рживаться, сдержа́ться, уде́рживаться, удержа́ться; ( отказывать себе в чём-нибудь) возде́рживаться, воздержа́ться

2) сде́рживаться; уде́рживаться; умеря́ться; унима́ться; подавля́ться; уде́рживаться, сде́рживаться

1) podnosić ( підносити)

2) podejmować ( починати)

ЖИТТЯ - концепт, характерною особливістю якого є те, що він, попри притаманність багатьом філософським і релігійним вченням, не є, зазвичай, предметом експліцитних визначень і виявляє свій зміст у контексті різноманітних філософських тлумачень. З давніх часів робили спроби відмежувати світ органічної природи від інших явищ об'єктивної реальності. Аристотель критерієм відмінності живого від неживого вважав ентелехію - момент вічності, що "пронизує тіло життям". Пізніше, на противагу механістичному тлумаченню життєвих процесів, був введений термін "vis vitalis" на позначення особливої життєвої сили (див. віталізм). Назагал усі тлумаченняЖ. можна класифікувати як природничо-наукові та соціогуманітарні. Типовим для перших є його розуміння як самопідтримки, самовідновлення й саморозвитку великих систем, що складаються із складних органічних молекул і виникають у результаті обміну речовин між ними й довкіллям (Реймерс). В соці огуманітарному аспекті концепт Ж. розглядається як цілісна й глобальна система, незбагненна для людського розуму (Гадамер), безугавне заперечення, постійний вихід за власні межі, реальність, що дається в безпосередньому переживанні (Зиммель). На думку Гайдеггера, автентичним є Ж., яке розгортається у вимірі "Буття-до-Смерті", тобто коли людина не тільки не уникає смерті, а сприймає її як факт. Властивість підніматися до чогось більшого, ніж саме Ж. - це є його справжній безпосередній вияв М. амардашвілі вважав тавтологічним поняття "духовне Ж.", позаяк Ж. не зводиться лише до тваринного або рослинного існування, а є, насамперед, пошуком сенсу та внесенням сенсу. Сучасні філософські підходи до концепту Ж. спонукають до осмислення та подальшого розвитку ідей, започаткованих Сковородою, К'єркегором, Гайдеггером, Тейяром де Шарденом, Флоренським, Швейцером, Вернадським та ін.

I ОБ'ЄКТИВАЦІЯ - перетворення суб'єктивного (властивостей, притаманних суб'єктові) в об'єктивне (у властивості об'єкта), що відбувається у діяльнісному процесі. Під О. у вузькому значенні розуміють пізнання, яке, об'єктивуючисьу знанні, виступає у формі математичних формул, фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших законів, категорій, понять тощо, тобто у вигляді науки. О. пізнання (думки) опосередкована як буденною мовою, так і штучними мовами (науки, живопису, архітектури тощо). Розрізняють також О. результатів пізнання у самій системі знання та О. як процес практичного застосування та втілення знання. З питанням О. пізнання тісно пов'язана кардинальна проблема сьогодення, а саме - перехід найбільш технічно та інтелектуально розвинених країн від індустріальної доби до постіндустріальної, технотронної ери. В широкому розумінні О. - процес оречевлення (опредметнення) здібностей, сутнісних сил людини, її екзистенційних потенцій, людської суб'єктивності у цілому, а не лише пізнання. О. у цьому аспекті виступають предмети, форми поведінки і знаки, що втілюються в системі матеріальної, комунікативної і духовної культур. Усі ці форми О. виражають взаємозв'язок різних сфер людської життєдіяльності і культури. О. - не лише результат суспільної поведінки і діяльності людини, а й регулятивний чинник С. истема 0., зрештою, збігається із системою людської культури - у плані спадкоємності, відтворення та вибору. У сукупній людській життєдіяльності, реальному існуванні людини О. співвідносна і взаємопов'язана із процесами трансцендування як прикметної риси людського єства.

[br]

II ОБ'ЄКТИВАЦІЯ у культурі - закономірний етап творення продуктів культури, на якому вони стають зовнішніми по відношенню до особистості творця. О. означає самовідчуження особистості у продуктах культури, яке може зніматися у комунікативній системі "автор - той, хто сприймає", де продукт (об'єкт) культури є необхідним опосередкуванням. О. набуває сенсу лише як момент актуалізації особистості, коли постає засобом розвитку та комунікації особистостей. О., що сприймається як щось завершене та самодостатнє, може перетворитися на фетишизм. Термін "О." широко використовував Бердяєв, який вважав, що культура - передусім західна - впадає у "гріх О.", бо створені об'єкти вважаються у її межах чимось самодостатнім. Звідси, у творах Бердяєва виникає мотив подолання культури й культуротворчості. Це означає вихід до творення самого себе і умов свого життя.