провіювати

Антонович, Володимир Боніфатійович (1834, с. Махнівка, Київщина - 1908) - укр. історик, лроф. Київського ун-ту, фундатор "народницької школи" в укр. історіографії. Історію України А. прагнув студіювати з філософського погляду, пов'язуючи свої дослідження з ідеями загальнотеоретичного характеру Н. а його думку, історія народу ("внутрішня історія") - це безперервний процес, а не набір окремих фрагментів із його минулого. Такий підхід вимагав відшукування ідей і факторів, які б простежувалися впродовж усієї історії народу та визначали її характерні особливості Н. аріжною в історіософській концепції А. є теза про "провідну ідею народу", яка обіймає світоглядний, теоретико-пізнавальний та методологічний зміст. Кожний народ, на думку вченого, у своєму політичному житті виробляє особливу "провідну ідею", яка залежить від антропологічно-расових чинників, його історії та культурного розвитку. Найвиразніше характер народу виявляється в тих політичних ідеалах, які він намагається реалізувати. "Провідна ідея" достеменно виражає його прагнення до утвердження певного способу суспільного буття. З цих позицій А. досліджує укр. історію, доводячи, що українці завжди неухильно відстоювали у суспільному житті принцип демократизму та індивідуальну свободу.

[br]

Осн. тв.: "Моя сповідь" (1862); "Останні часи козацтва на правому боці Дніпра" (1868); "Нарис стану православної церкви в Південно-Західній Росії з половини XVII до кінця XVIII століття" (1871); "Погляди українофілів" (1881); "Три національні типи народу" (1888); "Про часи козацькі на Україні" (1895 - 1896) та ін.

РИТОРИКА (гр. ρητορική τέχνη - ораторське мистецтво, наука красномовства; лат. ars rhetorica - мистецтво говоріння). Сьогодні термін "риторика" вживають у різних значеннях: 1) наука красномовства, ораторське мистецтво; 2) навчальний предмет, в якому викладена теорія красномовства, ораторського мистецтва; 3) підручник з цього предмета; 4) позірне, зовнішньо красиве, але позбавлене змісту красномовство; 5) назва молодшого класу у навчальних закладах України XVI - XVin ст. Р. займала важливе місце в системі освіти Античності, в середньовічній Європі, а особливо в епоху Відродження. У цей час вона разом з теологією, філологією, граматикою становила основу комплексу знань, які здобувала молодь у навчальних закладах. У добу Відродження Р. відігравала роль методології замість філософії, що в епоху Середньовіччя обслуговувала насамперед потреби теології. Найранішою пам'яткою риторичного мистецтва в Україні можна вважати перекладений і творчо перероблений трактат візантійського автора Георгія Хуровска "О образьхь", уміщений в "Ізборнику Святослава 1073 р.". Там розглядаються 27 "творьчестиихь образовь", тобто риторико-поетичних фігур і тропів, вживаних античними і візантійськими письменниками для прикрашання мови. Це найраніша пам'ятка не тільки поетики, риторики, семантики, а й естетичної думки України Княжої доби, яка протягом багатьох віків була єдиним риторико-естетичним посібником У країни-Руси. По ньому вчилися прикрашати мову і робити її переконливішою та емоційнішою багато ораторів аж до ХУП ст., коли почали з'являтися підручники Р. західноєвропейського походження, а незабаром - і риторичні трактати, написані вихованцями КМА латинською мовою. Майже всі вони мають ренесансно-гуманістичну спрямованість і виконують обов'язки методолога серед академічних дисциплін, а тому в кінці риторичних трактатів часто подаються додатки у вигляді скорочених курсів філософії, переважно логічного змісту. В цілому, в них домінує тип Р., який орієнтується на класичні зразки і вирізняється "пристойністю" (decorum) як провідним принципом, - це особливо характерне для Прокоповича. Вітчизняні ритори, як і їхні попередники (передусім Аристотель, Ціцерон. Квінти ліан), великого значення надавали тропам і фігурам, вважаючи їх не тільки засобом прикрашання мови, а й збудження певних афектів у слухачів. Серед тропів перевага надавалася алегорії, що засвідчують майже всі заголовки тодішніх риторичних курсів. Ритори прагнули здивувати слухача незвичайними словами і дивовижними словосполученнями і в такий спосіб показати свою ерудицію, уміння варіювати і розвивати знайомі теми й мотиви. Це є додатковим свідченням поширення в Україні барокового стилю, який спричинився до появи в риторичних курсах елементів "дотепності". Ораторською майстерністю добре володіли не тільки професори КМА, а й усі укр. полемісти, починаючи від Оріховського, якого у свій час називали "українським Демостеном". Не останнє місце серед інших дисциплін займала Р. й пізніше в нових духовних і світських навчальних закладах України XIX ст. За комуністичного режиму Р. була упосліджена і не фігурувала серед обов'язкових дисциплін в освітніх інституціях України. Нині викладання Р. поступово відновлюється.