прийняття+на+себе

1) тк.; sing загальні обриси, лінія

2) будова; конфігурація; статура

3) тк.; sing напрямок; спрямованість; тенденція; психол. спрямованість, установка ( на прийняття наркотику); нахил, відхилення

4) тк.; sing; пoeт. схил ( життя), захід ( сонця)

5) музичний вечір ( джазової музики)

6) caд. молодий пагін ( рослини); зав'язь ( плода)

7) c-г.; = set onion; посадковий матеріал ( бульби картоплі)

8) миcл. стойка

9) тex. розводка для пилок, розвід пилки, ширина розводу

10) бyд. осідання ( споруд)

11) тex. залишкова деформація

12) тex. обтискач, державка

13) пoлiгp. товщина ( літери)

1) нерухомий; застиглий

2) певний, твердо встановлений, постійний

3) встановлений (законом, традицією)

4) заздалегідь встановлений, обумовлений

5) упертий, наполегливий; завзятий

6) навмисний

7) готовий, прагнучий ( зробити що-небудь)

8) вбудований, прикріплений

1) ставити, поміщати, класти; покласти, поставити; ставити на яке-небудь місце; надавати ( того або іншого) значення

2) pass міститися, поміщатися, знаходитися, розташовуватися, розміщуватися

3) саджати, посадити

4) насаджувати, надягати

5) (in) вставляти

6) направляти; повертати

7) підготовляти; споряджати; приводити в стан готовності

8) встановлювати, визначати, призначати

9) дiaл., часто ірон. іти, личити, пасувати; сидіти ( про сукню)

10) тex. встановлювати, регулювати

11) мop. пеленгувати

12) бyд. робити кладку

13) сідати, заходити ( про небесні світила)

14) ставити (стрілку, годинник)

15) ставити (завдання, мету); задавати (уроки, питання)

16) подавати ( приклад)

17) вводити ( моду); вводити, впроваджувати ( модель)

18) стискувати, стискати (зуби, губи); стискуватися (про губи, зуби)

19) застигати, завмирати, ставати нерухомим (про обличчя, очі)

20) тверднути ( про гіпс); бyд. тужавіти (про цемент, бетон); застигати (про желе, крем); змушувати тверднути або застигати ( вапно)

21) загустіти, затужавіти; зсідатися, скипатися (про кров, білок); звурджуватися ( про молоко); згущати ( кров); звурджувати ( молоко)

22) оформитися, сформуватися (про фігуру, характер); формувати ( характер); розвивати ( мускулатуру)

23) ставити ( рекорд)

24) накривати ( на стіл)

25) вправляти (кістки, суглоби); зростатися ( про кістки)

26) вставляти в оправу ( дорогоцінні камені)

27) опоряджатися, поправляти (капелюх, краватку, волосся)

28) укладати ( волосся); зробити укладку

29) покласти ( слова на музику або музику на слова); мyз. аранжувати

30) подавати ( сигнал)

31) гострити, правити ( ніж)

32) виставляти ( охорону)

33) висаджувати (на берег, острів; set ashore)

34) покладати ( надії)

35) накладати (заборону, штраф)

36) ставити, прикладати ( печатку)

37) саджати, висаджувати (рослини, насіння)

38) прийматися ( про дерева); бoт. зав'язуватися, утворювати зав'язь (про плоди, квіти)

39) розробляти, складати ( екзаменаційні матеріали)

40) визначитися (про напрямок вітру, течії); змушувати рухатися ( у якому-небудь напрямку)

41) робити стойку ( про мисливських собак)

42) саджати ( квочку на яйця); підкладати ( яйця під квочку)

43) саджати в піч ( хлібні вироби)

44) встановлюватися ( про погоду)

45) cпeц. розтягувати ( шкіру)

46) закріпити ( фарбу)

47) пoлiгp. набирати (шрифт; set up)

48) налагоджувати ( верстат)

49) тex. осаджувати ( заклепку)

50) cл. розподіляти учнів по паралельних класах або групах залежно від здібностей

51) to set about (doing) smth братися за що-небудь, починати робити що-небудь, приступати до чого-небудь; to set smb about (doing) smth засадити кого-небудь за яку-небудь роботу, змусити кого-небудь взятися за що-небудь, почати що-небудь

52) to set to do / doing / smth братися за що-небудь, починати робити що-небудь; to set smb (on) to (do) smth змусити кого-небудь взятися за що-небудь; поставити, посадити кого-небудь за яку-небудь роботу

53) to set oneself to smth, to set oneself to do / doing / smth енергійно взятися за що-небудь; твердо вирішити зробити що-небудь

54) to be set to do smth бути готовим що-небудь зробити; to be set on doing smth твердо вирішити зробити що-небудь

55) to be set (up) on smth дуже хотіти чого-небудь; поставити собі за мету домогтися чого-небудь

56) to be set against (doing) smth, to set oneself against (doing) smth бути категорично проти чого-небудь

57) to set about /at, (up) on / smb нападати, накидатися на кого-небудь; to set smb at /on, against / smb нацькувати, напустити кого-небудь на кого-небудь

58) to set smth against smth протиставляти що-небудь чому-небудь, порівнювати що-небудь з чим-небудь; обпиратися чим-небудь об що-небудь, упиратися

59) to set smb (up) over smb піднести кого-небудь, дати кому-небудь владу над ким-небудь

60) to set oneself down as smb видавати себе за кого-небудь; зареєструватися, записатися ( у готелі)

61) to set smb down for smb (помилково) вважати кого-небудь за кого-небудь

62) to set up for smth видавати себе за кого-небудь

63) to set smth in motion надавати чому-небудь руху

64) to set smth with smth усипати, усівати що-небудь чим-небудь; прикрашати що-небудь чим-небудь; засівати що-небудь чим-небудь

65) to be set to smth мати схильність до чого-небудь

66) to set smth to smth підносити, прикладати, приставляти що-небудь до чого-небудь; наближати що-небудь до чого-небудь

67) to set smth apart / aside / for smb; smth відводити, призначати, відкладати що-небудь для кого-небудь, чого-небудь

68) to set smth before smb викладати, подавати на розгляд що-небудь кому-небудь

69) у сполученні з наступним прикметником, прислівником або прийменниковим зворотом означає приведення в який-небудь стан

70) у сполученні з герундієм або прийменниковим зворотом означає надання руху; спонукання до якої-небудь дії

скор. від pass the buck

за своєю спеціальністю, за професією; зі знанням справи, ґрунтовно expromission n; юp. прийняття ( ким-небудь) на себе чужого боргу зі звільненням від нього попереднього боржника

1. n

1) (the sick) хворі

2) хворий

3) хвороба

4) приступ нудоти

2. adj

1) хворий

2) хворобливий; зв'язаний з хворобою

3) що відчуває нудоту

4) нудьгуючий

5) пересичений, надмірний

6) розм. роздратований, розсерджений

7) занепадницький, застійний

8) призначений для хворих

9) блідий, тьмяний (про колір, світло тощо)

10) стомлений, знесилений

11) виснажений

12) хворобливо похмурий; моторошний

13) психічно неповноцінний

14) спричинений психічною неповноцінністю

3. v

1) мисл. хапати (про собак)

2) нацьковувати

* * *

1) ( the sick) хворі

2) хвороба; напад нудоти

3) cл. пригнічений стан наркомана ( до прийняття наркотику)

1) predic який відчуває нудоту; який відчуває нудьгу, роздратування

2) cл. хворий; хворобливий; пов'язаний з хворобою; eвф. який хворіє ( про жінку в період менструації)

3) predic який страждає, тужить

4) який переживає занепад, застій

5) ( призначений) для хворих

6) блідий

7) хворобливо-похмурий; моторошний

8) психічно неврівноважений; психопатичний; викликаний, спричинений психозом; cл. пригнічений ( про стан наркомана до прийому наркотику)

9) cпopт. який залишився далеко за

1) миcл. хапати ( про собак)

2) нацьковувати

за своєю спеціальністю, за професією; зі знанням справи, ґрунтовно expromission n; юp. прийняття ( ким-небудь) на себе чужого боргу зі звільненням від нього попереднього боржника

Лесевич, Володимир Вікторович (1837, с. Денисівна, Полтавщина - 1905) - філософ-позитивіст. Навчався в Петербурзькому інженерному училищі та в Академії генерального штабу, служив на Кавказі. Після виходу у відставку (1864) відкрив у себе на батьківщині школи для селян з укр. мовою навчання. Мав тісні зв'язки з народницьким рухом, за що відбував заслання до Сибіру. У різний час співпрацював у ж. "Отечественнне записки", "Русское богатство", "Русская ммсль". Деякі публікації підписував псевдонімом "Українець". У межах позитивізму погляди Л. еволюціонували від захоплення ідеями Конто до беззастережного прийняття філософії Авенаріуса. Л. розробив вкрай релятивістську теорію пізнання, яка з необхідністю вела до емпіріокритицизму. Головну заслугу емпіріокритизму Л. вбачав у розробці теорії пізнання, яка отримала своє завершення у виробленні поняття "чистий досвід", що, в свою чергу, остаточно позбавило філософію її необґрунтованих зазіхань на роль науки. Функцію філософії Л. вбачав у синтезі наукового знання.

[br]

Осн. тв.: "Нарис розвитку ідей прогресу" (1868); "Спроба критичного дослідження першоначал позитивної філософії" (1877); "Листи про наукову філософію" (1878); "Що таке наукова філософія" (1891).

ПОЛІТОЛОГІЯ, політична наука - у сучасному розумінні терміном "П." (політична наука) позначають цілу сукупність різних галузей дослідження та різних теорій, спрямованих на пізнання політики. Розгалуженість на розділи та науки є причиною того, що часто говорять не про одну політичну науку, а про політичні науки. До найважливіших політичних наук належать: політична історія, політична соціологія, політична психологія, політична економія (економіка), політична географія, політична демографія, політична антропологія та компаративні політичні дослідження О. крім того, до основних розділів П. сьогодні відносять особливі ділянки дослідження: політичні установи, політичну поведінку, державне адміністрування, міжнародні відносини. Назвою "П." сьогодні об'єднують різноманітні політичні дослідження, які відрізняються не тільки предметно, а й теоретично та методологічно. Термін "політична наука" був уведений у слововжиток, аби протиставити позитивну науку про політику політичній філософії. До політичної науки у період її становлення ставили такі самі вимоги, як і до природничих наук: її узагальнення повинні ґрунтуватися на фактах (бути індуктивними); П. повинна бути здатною здійснювати передбачення, які можна підтверджувати (спростовувати) з допомогою фактів; П. повинна бути ціннісно-нейтральною ("об'єктивною", "позаідеологічною"). У 50 - 60-ті рр. XX ст. методологічною основою політичної науки став біхевіоризм. Хоча біхевіоризм виник у 20-ті рр. XX ст. у США як напрям емпіричної психології (Вотсон, Скінер), але у 50 - 60-ті рр. методи біхевіоризму були застосовані у П.; у такий спосіб прагнули подолати переважання психологічних, моральних та формально-правових підходів. Біхевіоризм відіграв корисну роль у підвищенні уваги до поведінки, зокрема до поведінки груп, у різних ситуаціях, підвищив роль емпіричних методів у П. - в тім числі застосування кількісних, математичних методів. Але позитивістська обмеженість біхевіоризму призвела у П. до втрати її методологічної цілісності та до появи цілої серії різних методологій та теорій - теорії груп, системного та структурно-функціонального аналізу, теорії прийняття рішень, теорії раціонального вибору, теорії ігор, економетрики тощо. Безсумнівно, сьогодні існують безперечні підстави вважати, що П. існує, принаймні, як певна дисципліна. Мається на увазі певний інтелектуальний рух, кооперація людей, які називають себе політичними науковцями; ця кооперація ґрунтується на визнанні певних критеріїв професійності та етичних норм, прийнятих у науковій діяльності. Ці норми знаходять своє реальне втілення у наявності певного простору спілкування, в існуванні комунікативної спільноти: існує велика кількість періодичних видань, проводяться круглі столи, конференції, конгреси, в тім числі на міжнародному рівні. Важливу роль у координації цього руху та в його самоусвідомленні відіграє Міжнародна асоціація політичних науковців (IPSA - International Political Science Association). П. є предметом викладання, і в цьому розумінні вона теж є дисципліною. Потреби викладання підштовхують науковців до визначення хоча б у загальних рисах її структури та змісту. Одначе існування П. як дисципліни ще не означає, що вона є чимось цілісним у методологічному та теоретичному відношенні З. аперечення ідеї єдності методу (методологічної єдності суспільних наук) стало важливою додатковою обставиною, яка привела до змін у розумінні того, що слід вважати теорією в суспільних науках З. окрема, визнання того, що у суспільних науках не можна нехтувати інтенціональністю (тобто інтересами, уявленнями, ціннісними орієнтаціями, які мотивують будь-який вчинок), спричинилося до підвищення ролі герменевтичних методів у суспільних науках. Серед тих позицій, які визнають можливість політичної науки як такої, можна виокремити принаймні три найважливіші. Першу обстоюють ті науковці, які намагаються забезпечити методологічну єдність політичної науки, пропонуючи певний варіант теорії, що, з їхнього погляду, здатна виконувати роль об'єднувальної парадигми для П. Одначе домінування тих чи тих парадигм переважно означене часовими та географічними межами. Визнання цього безперечного факту привело до утвердження позиції плюралізму, коли вислів "політичні науки" вважають висловомпарасолькою, який позначає тільки деяку сукупність різних методів та теорій. Таку позицію, зокрема, можуть розвивати в руслі філософії деконструктивізму К. райній формі плюралізму методологій та теорій протистоїть поміркованіша та більш виправдана позиція. Її суть полягає в погляді на різні методології та теорії як на взаємодоповнювальні (її також визначають як "синергетичну" різних методологій та теорій).

ПРИВАТНІСТЬ ( від лат. privatus - той, що знаходиться у приватній власності, особистий, а також приватна особа - тобто така, що не займає державної посади) - один із доконечних принципів і критеріїв свободи; прояв індивідуалізації як вектора і закономірності соціально-культурного і цивілізаційного розвитку. П. в усіх сферах життя є підставою, формою і наслідком здобуття окремою людиною реальних можливостей існувати автономно, мати та оберігати свій суверенітет у царині прийняття рішень, формування і реалізації "Я-концепції" і власного життєвого проекту. Визнання П. ґрунтується на припущенні, що можуть (повинні) існувати інтереси, властиві окремому індивідові, які збігаються з інтересами інших індивідів (або спільнот). Наявність такого приватного інтересу спонукає людину до виокремлення із загалу, самореалізації і самоствердження. П. передбачає свідоме протистояння будьяким намаганням втрутитися ззовні і звузити (або звести нанівець) сферу індивідуальної свободи, позбавити особистість самої можливості вибору. Передумовою та осердям П. як важливої чесноти громадянського суспільства є особистісна гідність, визнання і повага особистістю гідності в собі та в інших. Значущість П. полягає в тому, що її наявність створює можливість для максимального розширення індивідуального простору свободи, вибору тих чи інших параметрів особистісної ідентичності поза будь-яким тиском. Потяг до П. (так само, як і потяг до спілкування, визнання іншими) вкорінений у самій "природі" людини, у її намаганні виокремитися з юрби, усамітнитися, залишитися осторонь зі своїми турботами і пристрастями. П. утворює потенційну можливість, що її завжди можна без перешкод використати (на відміну від самотності й покинутості). П. може тлумачитись як елемент і докорінна вимога індивідуалізму (в цьому розумінні П. протистоїть загальності і колективізму), але може набувати і самодостатності, виступаючи характеристикою будь-якого типу соціальності (той чи той рівень П. властивий абсолютній більшості відомих культур, через що його не можна тлумачити як надбання винятково західної культури). Первинні кроки до П. було зроблено вже за доби виникнення перших цивілізацій, коли з'явилася можливість відокремленого від інших існування у просторі (простір власної домівки), втаємничення тілесного (зокрема сексуального) життя, кристалізації феномена сорому тощо. П. поступово стверджує себе у тенденціях секуляризації свідомості і правового затвердження віротерпимості, прав і свобод людини. Серед важливих чинників, які сприяли становленню П. та її доктринальному оформленню, було виникнення ін-ту приватної власності та її правове закріплення, формування приватного права, поява і поширення статусу правосуб'єктності, обґрунтування демократичних концепцій громадянськості і ліберальних ідеологем свободи та ін В. ідповідно, намагання поставити суспільство під тотальний контроль (напр., задля реалізації якихось всеохоплюючих соціальних експериментів) завжди передбачали наступ на П., її обмеження, а то й зведення нанівець як джерела непередбачуваності і прояву свободи. Наявність П. дозволяє зберігати плідну множинність способів і стилів існування, протистоїть намаганням уніфікувати соціальне життя, позбавити його необхідної невичерпності і варіабельності (в т.ч. у формі мутацій і девіацій, маргінальних субкультур і ексцентричного "непотребу"). Негативний вимір П. проявляється у самоусуненні людини від участі у громадянських справах, втраті інтересу до громадянського життя (абсентизм), байдужому та споживацькому існуванні осторонь суспільства. Абсолютизована П. призводить до корупції, ерозії чеснот громадянськості і демократії, до егоїстичного аутизму (коли людина зосереджується на власній домівці, "здоровому способі життя", уникаючи будь-яких перевантажень і ризиків, що супроводжують активне громадянське життя). Експансія бюрократії в усі сфери життя, практика використання сучасних засобів стеження за поведінкою людини (у супермаркетах, готелях, офісах тощо) несуть загрозу виникнення нових форм тоталітаризму, що спонукає до свідомого й послідовного обстоювання цінності П.

СОЦІАЛЬНИЙ ДИСКУРС - процес творення тексту учасниками соціальної дійсності з метою обґрунтування соціального порядку, тобто обґрунтування соціальних норм, цінностей, дій (напр., обговорення закону і затвердження його парламентом). С. д. - це процес формування консенсусу, соціальної злагоди, легітимізації соціальних явищ; він є невід'ємною частиною соціуму, затверджуючи соціум як соціум. У комунікативній філософії дискурс розглядається як демократичний засіб конструювання соціуму і пов'язується з ідеалом вільної комунікації рівних учасників, для яких категоричний імператив Канта модифікується таким чином: "Поводь себе так, як би ти жив в ідеальному комунікативному суспільстві". Лінгвістичний аналіз дискурсу орієнтований на вивчення зв'язків ситуаційного мікроконтексту усної взаємодії з макроконтекстом соціальних, політичних і культурних структур, що доповнює дослідження таких суспільних явищ, як формування консенсусу і конфронтації у соціальних групах, формування відношень влади, панування, нерівності, стратегії політичного прийняття рішення суб'єктами та установами. З точки зору логіки, С. д. є найбільш складним варіантом процесу аргументації (діалог, диспут, дискусія, дебати, полеміка, спір), а логічний аналіз С. д. - це здебільшого розробка стратегій досягнення консенсусу в умовах "дисенсусу" при різних уявленнях про соціум і засоби його поліпшення Л. огік досліджує раціональні процедури легітимізації на шляху до консенсусу, відхилень від цього шляху, структуру дисенсусу, конфліктогенність та конфліктність дискурсної ситуації. С. д. має два аспекти: асерторичний (обґрунтування істинності тверджень - дедуктивний перехід з оцінкою "істинно") та імперативний (обґрунтування правильності дій, норм - перехід з оцінкою "легітимно", або "справедливо", "законно" та ін.). Напр., у такому С. д., як судовий процес, обґрунтовується істинність обвинувачення, тези про скоєння злочину певною особою (асерторично), а також необхідність, справедливість певної кари у зв'язку з цим злочином (імперативно); результат цього С. д. (судове рішення) є обґрунтованим імперативно положенням про те, що треба робити зі злочинцем. С. д. досліджується логічними засобами з використанням принципів епістемічної логіки, логіки відношень, норм, дій, логіки питань і відповідей для моделювання раціональних схем обґрунтування, конституювання, легітимізації найважливіших аспектів соціального порядку. У соціально-дискурсному ракурсі аналізуються як модальності соціальні оцінки "легітимно", "справедливо" з побудовою логічних моделей процедур дискурсної легітимізації як семантичних схем симетризації та компенсації. Моделюються особливості конфліктного дискурсу, коли значно ускладнюється легітимізація соціореальності.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ - термін, здебільшого використовуваний нині для позначення започаткованого Гуссерлем філософського руху, головною метою якого було проведення безпосереднього споглядально-рефлексивного дослідження феноменів свідомості на рівні точної науки та розробка відповідного йому методу аналізу предметно-смислових структур людського світоусвідомлення. Сам термін "Ф." з'являється у XVIII ст., коли швейц.-нім. математик і філософ Ламберт (1728 - 1777) у кн. "Новий органон" (1764) використав його як "теорію ілюзій" для іменування тієї частини своєї гносеології, котра відмежовувала істину від хиби. Кант використав слово "Ф." лише двічі, але надав поняттю "феномен" ширшого значення, що мало своїм наслідком інакше розуміння Ф. У XIX ст. цей термін в основному пов'язується з працею Гегеля "Феноменологія духа" (1807), у якій простежується розвиток свідомості від "чуттєвої вірогідності" до "абсолютного знання". Надалі значення поняття "феномен" розширюється, воно стає синонімом "факту" чи будь-чого спостережуваного суб'єктом явища, а термін "Ф." завдяки працям Гамільтона, Гартмана, Мейнонга, Штумпфа та інших набуває смислового навантаження, близького до сучасного. Поняття "Ф." виникає у Гуссерля як противага "психологізмові" в логіці й теорії пізнання, як альтернатива "натуралізмові" (позитивізмові усіляких ґатунків) та як протилежність "історизмові" Дильтея. Ф. розглядається Гуссерлем як метод з'ясування смислових структур та зв'язків свідомості, як споглядання тих інваріантних її характеристик, які уможливлюють сприйняття об'єкта та інші різновиди пізнання. З цього погляду основні її характеристики наступні: 1) феноменологічна редукція (або "епохе"), під якою мається на увазі опис актів свідомості у спосіб, котрий є вільним від прийняття теорій та засновків про самі ці акти чи про існування корелятивних їм предметів у світі; 2) ейдетична редукція, через яку завдяки рефлексії про окремішний акт свідомості і з допомогою уявного варіювання певних його рис може бути піддана спогляданню сутність, або ейдос, не просто цього окремішного акту, а будь-якого порівнюваного з ним (напр., бачення як такого); 3) нарешті, феноменологічний підхід бере до уваги процес, завдяки якому предмети конституюються або розбудовуються свідомістю у їхньому пізнанні. Чільними проблемами роздумів Гуссерля у річищі Ф. від початку 30-х рр. стають проблеми подолання соліпсизму та інтерсуб'єктивності основоположень феноменологічної концепції філософії. Мірою розгортання цих досліджень він доходить висновку, що світ існує не для одиничного "Ego", а конституюється у своєму смислобутті спільнотою монад, внаслідок чого завданням Ф. стають роздуми про цей інтерсуб'єктивно значущий світ та спільний у своїх сутнісних структурах для багатьох людей досвід такого світу. На підставі цих роздумів народжується поняття "життєвого світу", світу безпосереднього життєвого досвіду, похідним якого є світ науки. Позаяк феномен життєвого світу виявився наскрізно історичним утворенням, звернення Гуссерля до його осмислення історизує трансцендентально-філософську рефлексію пізньої Ф., методологічні імперативи якої перетворюються на історичну редукцію. Вплив Ф. на сучасну західну філософію був широким і різнобічним. Її екзистенціалістські послідовники, особливо Гайдеггер, Сартр і Мерло-Понті, називали себе феноменологами, водночас відкидаючи такі гуссерліанські риси Ф., як бачення філософії як "точної науки", орієнтація на розробку теорії пізнання, методологічна вимога "епохе" та визнання трансцендентального "Ego". На основі філософської спадщини Гайдеггера розробляються також концепції герменевтичної Ф. Її основними постатями стають Гадамер, який в онтологічній площині розробляє герменевтичні проблеми в царинах естетичної, історичної та мовної свідомості, та Рикер, котрий досліджує питання "прищеплення" герменевтичної проблеми до феноменологічного методу на трьох стратегічних рівнях: семантики багатозначних (символічних) виразів (теорія пізнання), рефлексії (методологія) та на рівні людського існування (онтологія).