приглашать

пригласить

1) запрошувати, запрошати, запросити, запрохувати, запрохати, (о мн.) позапрош[х]увати, спрошувати, спросити, (звать, зазывать) кликати, покликати, закликати, закликати (о мн. позакликати), зазивати, зазвати кого до кого, до чого, на що, (проходящих мимо) завертати, завернути, (церемонно) вітати, завідувати, завітати кого до кого, у що, (призывать к чему) призволяти, призволити, заволати, присоглашати, присогласити кого до чого. [Запросив гостя на вечерю. Підходжу й запрохую: подивіться крізь моє шкло (Корол.). Янко спрошує гості на весілля (Федьк.). На хліб на сіль людей закликають (Макс.). Думав зазивати його до себе, а він і сам зайшов до мене (Звин.). Треба доктора покликати (Крим.). Удова… всіх козаків у двір завертала (Дума). Титарівну у танець вітає (Шевч.). Просили мене і завітували до себе (М. Вовч.). Король Едвард шотландців призволяє лихую зваду залишити (Л. Укр.). Ви-ж сами присогласили мене до прямоти та до щирости (Крим.)]. -сить к соблюдению тишины - закликати до спокою, запросити бути тихо;

2) (привлекать) присоглашати, присогласити, затягати, затягти кого до кого, куди, у що [Хмельницький присоглашає хана, щоб нам поміг (Тобіл.)];

3) (предлагать упрашивая) припрох[ш]увати, припросити кого до чого. [Гостей до страви припрохували]. Приглашённый - запроханий, запрошений, закликаний, покликаний. -нный обед, -нный вечер - см. Званый. -нные гости - прохані гості.

* * *

несов.; сов. - приглас`ить

1) (призывать кого) кликати кого (кличу, -чемо, -чуть) (реже на кого), гукати кого (на кого), (приглашать) закликати, звати, зазивати, узивати кого. [Кличе мати вечеряти (Шевч.). Одарка зараз-же почала вдвох із братом кликати маму й плакати (Грінч.). От брат пристав трохи та й кличе на мене (Федьк.). Просили мене і кликали до себе (М. Вовч.). Вона й закликає Романа в клас (Васильч.). Варваро! - гукав пан Валеріян (Коцюб.). Чує, що хтось гукає на нього: «Мужичок, мужичок!» (Квітка). Маланка почала гукати Андрія (Коцюб.). Ти звеш мене, й на голос милий твій з гарячою любов'ю я полину (Самійл.). Зазиває мене до себе в гостину (Кониськ.). Узивають її в хату, питають - чи підеш, чи ні? (Грінч.)]. -ть на помощь - кликати кого на підмогу, (кричать караул) на ґвалт, (без дополн.) ґвалтувати. [Упав комар та й ґвалтує (Пісня)]. -ть друг друга - кликати одне одного, скликатися;

2) (называть) звати, узивати, називати, назвати, кликати. [Старшого Кайдашевого сина звали Карпом (Н.- Лев.). Нехай мати буде знати, кого зятем звати (Чуб.). Я повинен «холопом Стьопкою» себе взивати та руки цілувати, як невільник (Л. Укр.). А як тебе, кличуть? - Павло Хоменко]. Его звали - він звався. Как вас (его) зовут? - як вас (його) на ім'я, як вас кличуть (звуть)? Как (его) -вут по имени и отчеству? - як (його) на ім'я й по батькові? Поминай как -ли - тільки його й бачили, і слід за ним загув;

3) (взывать) гукати, волати;

4) (давать насм. имена) прозивати кого, прозиватися з кого. Званный - кликаний, закликаний, проханий, прошений, званий, зазваний.

* * *

1) кли́кати (кли́чу, кли́чеш), зва́ти (зву, звеш и зову́, зове́ш); ( зазывать) заклика́ти, уклика́ти; ( к себе) приклика́ти; ( приглашать) запро́шувати; ( подзывая) гука́ти; ( кричать об опасности) ґвалтува́ти, крича́ти на ґвалт (ґвалт, про́бі, на про́бі)

2) ( именовать) зва́ти; ( называть) назива́ти

предложить

1) пропонувати, запропонувати кому що, (приглашать) запрошувати, запросити кого що зробити, (с оттенком: приказывать) загадувати, загадати, наказувати, наказати кому що зробити. [Тоді він йому загадав: або йди або зоставайся (Звин.)]. Он -жил мне ехать с ним - він запропонував мені їхати з собою. -жить кому поесть - запропонувати кому, запросити кого поїсти. Мне -гают службу, место - мені пропонують службу, посаду, мене запрошують на службу, на посаду. Мне -гают купить землю - мені пропонують купити землю. -гать кому руку и сердце - пропонувати кому руку і серце. -жить кому высказаться по поводу чего-л. - запросити кого висловитися з приводу чого. [Він запрохав видатних европейців сказати, що вони думають про заборону української мови в Росії (Грінч.)]. -гаю вам немедленно по получении сего отправиться в… - пропоную (наказую) вам негайно, одержавши цього листа, вирядитися до… Он -жил ему убираться прочь - він загадав йому забиратися геть;

2) подавати, подати, (редко) предкладати, предкласти и предложити кому що, давати, дати кому що. -гать чьему-л. вниманию что-л. - подавати (подати) що до чиєї уваги (кому до уваги). -гать что-л. на рассмотрение общего собрания - подавати що на обміркування загального зібрання. -гать кому свои услуги, себя к услугам кого - подавати себе до послуг (до услуги) кому, пропонувати (предкладати) кому свої услуги. [Дознавшись про Підкову, побачився з ним, привітав його новим щастям і подав себе до услуги (Куліш). Вольф явивсь до них перший, предкладаючи їм свої услуги (Франко)]. -гать тост - підносити (піднести) тост за кого. -жить кому-л. вопрос - задати (поставити) кому питання. -гать цену - давати (ціну). [Даю йому за скриню два карбованці, а він править п'ять (Грінч.)]. Предлагаемый - пропонований; загадуваний; подаваний, предкладаний, даваний. Предложенный - запропонований; загаданий; поданий, предкладений, предложений. [Загальні виводи, які ми можемо зробити з поданого тут матеріялу (Грінч.)]. -ться - пропонуватися, бути запропонованим; загадуватися, бути загаданим; подаватися, бути поданим, предкладатися, бути предкладеним, предложеним, даватися, бути даним. Такие вещи не -гаются - таких речей не пропонують. Материал, который здесь -гается - матеріял, що тут подається.

* * *

несов.; сов. - предлож`ить

вызвать кликати, викликати, викликувати, викликати, покликати кудись или до чого, (изредка) визивати, визвати. В-ать, -ать на суд - (об истце) запозивати, запізвати кого (до суду), (о судье) викликати, викликати кого (на суд, до суду); (звуком трубы) - витрублювати, витрубити; (свистом) - висвистувати, висвистати, (криком) - вигукувати, вигукати; вызывать у кого (внушать) - викликати (з кого, в кому), накликати кому. [Це накликає інтелігентові-семидесятникові гордовиту думку про своє провіденціяльне призначення]. Вызывать, вызвать что - призводити, призвести до чого, спричинювати, спричинити що, спричинитися, споводувати до чого, справляти, справити що. [Цей лік спричинив (справив) блювоту]; (кого на что) - зрушити кого на що. [Оживив приспані сили, зрушив їх на боротьбу (Єфр.)]; (к жизни) - покликати до життя, (звук, слово) - видобути. [Ні, гук страшний я видобути мушу (Л. Укр.)]. Вызываемый - викликуваний. Вызванный - викликаний, покликаний.

* * *

несов.; сов. - в`ызвать

запросить

1) (просить слишком дорого) правити, заправляти и (реже) заправлювати, заправити, (диал.) ґе[а]рувати, заґе[а]ровувати, заґе[а]рувати, гнути, загнути, гилити, загилити з кого за що, скільки, що. [Правлять за все, як за рідного батька (М. Вовч.). Крамар заправить з тебе вдесятеро (Кониськ.). Яку він ціну загилив за чоботи? (Звин.). Дорого ґерує за вола (Мнж.). Заґерував ти з його багато (Лохв. п.). Гне, як дурень за батька (Приказка)]. -вать слишком много (образно) - правити як за (рідного) батька (Номис), як за вола;

2) кого (зазывать, приглашать) - запрошувати, запросити, запрохувати, запрохати, закликати, закликати кого;

3) (спрашивать) запитувати, запитати кого. [А хто-ж були ті вояки, що їх зібрав під прапор свій Спартак? - запитує авторка (Єфр.)];

4) (делать оффиц. запрос на бумаге) запитувати, запитати листовно кого про кого, про що;

5) (просить усиленно) благати кого. Запрошенный - заправлений, (диал.) заґе[а]рований; запрошений, закликаний; запитаний.

* * *

несов.; сов. - запрос`ить

1) ( делать запрос) запи́тувати, запита́ти

2) ( цену) пра́вити и заправля́ти, запра́вити; ( преувеличенно большую) ги́лити, заги́лити

3) ( зазывать) запро́шувати, запроси́ти, -прошу́, -про́сиш, запро́хувати, -про́хую, -про́хуєш, запроха́ти

4) (сов.: начать просить) поча́ти проси́ти

Ко, предл.

1) (о движении, направлении) до кого, до чого, (на) на що, (перед) перед кого, перед що, проти кого, проти чого, (к выше стоящему предмету) під що; (к ниже лежащему предм.) над що; (диал.) к, ік кому, (і)к чому. [Піду до річеньки (Метл.). Пішла вночі до ворожки, щоб поворожити (Шевч.). Сусід до себе кликав кума (Гліб.). Подавсь на захід. Як ось перед якуюсь гору прийшли (Котл.). Бог покликав перед себе чорта (Г. Барв.). Щось мені приверзлося чудне - Бог знає, проти чого (Васильч.). Татарин вже й під Київ підступає (ЗОЮР). Підійшов під віконце та й кличе (Казка). Ото вони й пішли над море (Рудан.). Скрізь ік півночі стояли пущі величенні (Куліш)]. К вершине - до верху. Любовь, ненависть, отвращение к кому, чему - любов, ненависть, огида до кого, до чого и для чого. К вопросу о чём - до питання про що. Выйти к реке, ко взморью, к морю - вийти над річку, над море и до річки, до моря. [Вийду я над річеньку та й стану думати (Пісня). Впірнув у самую безодню, над самий пісок (Рудан.)]. Дружно идти, двигаться - рука к руке, плечо к плечу, ряд к ряду - разом йти, рушати рука з рукою, плече з плечем, лава з лавою, при лаві лава. [Як сніг розтоплений, пливе при лаві лава, кіннота виграє (М. Рильськ.)]. Готовиться, собираться, укладываться к дороге, к путешествию - складатися в дорогу, лаштуватися в подорож. К чему бы это (что могло бы значить)? - проти чого-б воно було? Зависть к чему, кому - заздрість до чого, до кого, проти чого, проти кого. [Докори совісти ідуть не од Бога, а од моєї заздрости проти вродливих людей (Крим.)]. Изменяться, исправляться к лучшему - змінятися, виправлятися на краще. К исполнению (о бумагах, делах) - на (до) виконання. К подписи (о бумагах) - до підпису, на підпис. Материалы к изучению украинских говоров - знадоби (матеріяли) до (для) пізнання українських говорів (Верхр.). Направляться, двигаться, идти, ехать к чему, кому - простувати, рушати, йти, їхати до чого, до кого. Немного к востоку - трохи на схід. Обращаться к кому с речью - говорити до кого. Обращаться, прибегать к чему - удаватися до чого, братися чого; к кому - удаватися до кого. Одежда к празднику - одежа на свято, (запасная) одежа про свято. Относиться к чему - стосуватися до чого, куди, належати до чого, куди. Плыть ближе к берегу - плисти при (самий) берег. Поворачивать к дому, к лесу - завертати до хати, до лісу. Подъезжать, подходить к лесу, городу - під'їздити, підходити до лісу, до міста или під ліс (близко: попід ліс), під місто. Подходить, приходиться к чему - пасувати до чого, бути до лиця чому. Пойти ко дну - піти, пуститися на дно. Пошёл к порогу! - геть до порога! По отношению к кому - що-до кого, проти кого. [Потайне невдоволення не тільки проти братів, а й проти професора (Крим.)]. Приближаться к чему - наближатися, надходити, підходити до чого, (в направлении к чему) до и к чому. [Іде к лісу (Сл. Гр.)]. Приближаться (клониться) к чему - ітися до чого. Приглашать, привлекать кого к чему - запрошувати, єднати кого до чого. Прилепить, приставить, пригнать что к чему - приліпити, приставити, припасувати що до чого. Прикладывать что к чему - прикладати що до чого, класти що на що. Присуждать, приговаривать кого к чему - присуджувати кого до чого (до тюрми); вирікати кому що (відсиджування в тюрмі); засуджувати кого на що (на заслання). Приходиться к лицу - бути до лиця. Приходиться, прийтись ко двору - бути, прийтися під масть. К расстрелу! - на розстріл! до розстрілу! К свету! - до світла! К свету стать - стати проти світла. Стать к окну, к двери (ближе) - стати до вікна, до дверей. Стоять, находиться к чему близко, прилегать к чему - бути при що. [У нас одна хата при один бік сіней, а друга - при другий бік сіней, а сіни посередині (Звин.)]. К стыду, к сожалению, к радости, к счастью (вводное выр.) - на сором, на жаль, на радість, на щастя. К тому (речь идёт) - проти того, до того (мова мовиться). К тому же (притом же) - до того, до того-ж таки. К худу, к добру ли? - на лихе, чи на добре? К чему это? - до чого воно? проти чого воно? нащо воно? Ни к чему! - ні до чого, ні к чому! К югу - а) (ближе) до півдня (ближче); б) (о направлении) на південь. Явиться к кому (предстать) - прийти до кого, перед кого. [Він з землею вийшов перед бога (Рудан.). Як прибіжить перед музики, як піде танцювати! (Мартин.). Узяла паляничку, звичайно як перед голову йти (Квітка)];

2) (в обознач. времени) до чого, к (ік) чому, (диал. ід чому), на що, проти чого, під що, над що. [К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька (Номис). Треба дечого купить ік весіллю (Н.-Лев.). Масла не продам: собі ід пасці буде (Козелеч.). Проти дня брехня, проти ночи правда (Приказка). В п'ятницю над вечір мати і кликнули мене (ЗОЮР)]. К вечеру - над вечір; к вечору; до вечора. К десяти часам - на десяту годину. К заходу солнца - на заході, над захід сонця. К концу - під кінець. К началу - під початок, на початок. К началу года - на початок року. К ночи - проти ночи. Не ко времени - не під пору. К рассвету - над світанок. К самому началу - саме на початок. К тому времени - під ту пору. К утру - під (над) ранок; до ранку;

3) (в бранных выраж.) к, ік, (пров. ід), під, (очень редко) до. [К чорту йдіть (Рудан). Іди к нечистій матері (Херсонщ.). Туди к лихій годині! Ну вас ід богу (Сл. Гр.)]. К чертям! - під три чорти! Ко всем чертям - до всіх чортів. А ну его к чертям! - до всіх чортів його! А ну его к дьяволу (лешему)! - а ну його к чорту! до дідька!

* * *

предл. с дат. п.; тж. ко

1) до (кого-чого)

2) ( при выражении направлеия действия к временному пределу) над, на, під (що), до (чого)

3) ( при обозначении расположения по отношению к странам света) на (що)

4) (при указании на назначение какого-л. действия или предмета) на (що)

5) ( в бранных выражениях) до, під, к, редко ік

назвать

1) (давать название, имя, кличку) звати, називати, назвати, нарікати, наректи, кликати кого, казати на кого, на що, (не только именовать) іменувати, на(й)меновувати, на(й)менувати, (преимущ. с оттенком пренебр.) узивати, узвати, (прозывать) дражнити, продражнити, (величать) величати, звеличати, (о мног.) поназивати, понарікати, пона(й)меновувати, повзивати кого, що ким, чим, яким. [Дехто звав тую квартиру катакомбою (Крим.). Їдного назвав Гавриїлом, другого Михаїлом, - усіх поназивав. (Чуб. I). Своє дитя без сорома байстрям нарікає (Шевч.). То як-же наректи мою психіку? (Крим.). Не кличте преподобним лютого Нерона (Шевч.). Тільки найгіршу жінку лахудрою кличуть (Крим.). Поступ веде за собою те, що можемо найменувати ростом особи (Доман.). Сонце найменував він небесним оком (М. Калин.). Автор наменував свого писаря таким ім'ям, що його ніхто не може вимовити (Грінч.). Нас хлопами взивали (Франко). Проклятим начинням не взивай святої арфи (Л. Укр.). То тільки собак дражнять рудими (Н.- Лев.). Народня муза так гарно звеличала Хмельницького Русином (Куліш)]. Как -вают это? - як зветься це? як кажуть на це? [В Херсонській губерні кажуть на затірку «мотузка» (Звин.)]. Он -вает себя вашим родственником - він зве себе вашим родичем. -вать кого дураком - дурнем звати (узивати, величати), назвати, дурняти (женщину: дуркати) кого, дурня завдавати, завдати, дурня загинати, загнути кому. Так называемый - так званий, так зветься, (мн.) так звуться. [Так звана слава (Грінч.). Ходить до нас, так зветься, мироносниця (Звин.). Бувають, так звуться, характерники (Звин.)];

2) (по имени, по фамилии) звати, називати, назвати, кликати, величати кого на ім'я (на ймення, на прізвище), на(й)меновувати, на(й)менувати кого. [Та забула людей розпитати, як милого на імнячко звати (Пісня). Де-ж таки видано, щоб мати звала сина на прізвище? (Грінч.). Ой ти, дівчино, ти, мила моя, як-же тя кличе мати твоя? (Голов.). Їх ім'я всяке тепер знає і не треба їх тут наменовувати (Грінч.)]. -звать кого по имени и отчеству - назвати кого на ім'я й по батькові;

3) (перечислять) називати, назвати кого, що (одно на одним, одно за другим), переказувати, переказати що, (о мног.) поназивати, попереказувати. [Цар переказав усе, що було в його найкращого, а чорт все кажс: «ні!» (Рудч.)]. -звал два-три имени и обчёлся - назвав два чи три (з два-три) ймення, - і край лікові (і недолік);

4) (считать кем чем) звати, називати, назвати кого, що ким, чим, уважати, визнавати, визнати кого за кого, за що, що за що. Вы -ете это любовью? - ви це звете любов'ю (коханням)? ви вважаєте це за любов (кохання)?;

5) (выдавать кого) виказувати, виказати кого. [Його піймано, мордовано, вимагаючи, щоб він виказав товаришів; він не виказав нікого (Грінч.)];

6) (напрашивать) накликати, накликати, напрошувати, напросити, напрохувати, напрохати, (о мног. или в большом количестве) понакликати, наскликати, понапрошувати, понапрохувати кого. [Накличу веселих гостей (Н.-Лев.). Напросила старців і вбогих (Н.-Лев.). Нащо ти так багато людей понакликав, - де ми їх посадимо? (Харківщ.). Понапрохували гостей, а гостити не дуже є чим (Харківщ.)]. -вать гончих, охотн. - скликати, скликати, (о мног.) поскликати гончаків. Названный -

1) названий, наречений, на(й)менований, поназиваний, пона(й)меновуваний; визнаний; виказаний;

2) (напрошенный) накликаний, напрошений, напроханий, понакликуваний, понапрошуваний: понапрохуваний; (о гончих) скликаний.

* * *

1) назива́ти и звати (зву, звеш и зову, зовеш), назва́ти и мног. поназива́ти; наріка́ти, наректи́, -речу́, -рече́ш; (несов.: по имени, фамилии, кличке) кли́кати (кличу, кличеш); ( давать название) узива́ти, узва́ти и увізва́ти

2) (сообщать, объявлять) назива́ти, назва́ти

призвать

1) кого куда, к чему - закликати, закликати, прикликати, прикликати, кликати и покликати, покликати кого куди, до чого, до кого. [Закликає до милосердя (О. Лев.). В боротьбі за свою індивідуальність особа людська кличе собі на допомогу всі засоби свого розуму (Єфр.). Сказав прикликати собі слуг тих (Єванг.). Лицарський дух покликав усю Польщу до бороття з азіятами (Куліш)]. -вать к чему - закликати кого до чого. -вать к исполнению долга - закликати (кликати) до виконування обов'язку. -вать к порядку - кликати (покликати), закликати (закликати) до порядку кого. -вать к оружию - кликати, закликати до зброї;

2) -вать, -звать кого к себе, к кому - прикликати, прикликати, кликати, покликати, покликати, закликати, закликати, звати, призвати кого до себе, до кого; см. Звать, Приглашать. -вать в свидетели кого, что - свідчитися (посвідчитися) ким чим, посилатися (послатися) на кого, на що. [Не зрадник я! Я свідчусь богом - ні (Грінч.). Свідчився циган своїми дітьми (Приказка). На всіх сусідів посилаюся, що я не злодій]. -ваю в свидетели моей невиновности небо и землю - свідчуся небом і землею, що я не винний. -вать к отбыванию воинской повинности - призивати, кликати до відбування військової служби (до війська) (собственно: кликати до війська = призывать в войска). Бог его -вал (он умер) - бог покликав (узяв) його до себе. -зывать имя божие - божкати, узивати бога. Призванный - закликаний, покликаний, прикликаний до чого, до кого, призваний до кого. -зван к чему (самою природою) - покликаний до чого. [Я почуваю, що я покликаний до якоїсь ширшої й вищої діяльности (Неч.-Лев.)]. -ный в войска, к отбыванию воинской повинности - призваний, покликаний до війська, до відбування військової служби. -ться - закликатися, прикликатися, бути закликаним, покликаним. Он -вается в суд, к суду - його тягнуть до суду, кличуть на суд.

* * *

несов.; сов. - призв`ать

1) приклика́ти и диал. прикли́кувати, прикли́кати, призива́ти, призва́ти; ( звать) кли́кати, покли́кати и кли́кнути

2) (обращаться с призывом, предлагать) заклика́ти, закли́кати; ( звать) кли́кати, покли́кати и кли́кнути

3) ( на военную службу) призива́ти, призва́ти

несов.; сов. - созв`ать

несов.; сов. - ун`ять

1) угамо́вувати, угамува́ти; уго́втувати, уго́втати, уго́вкувати, уго́вкати, уко́ськувати, уко́ськати; ( успокаивать) заспоко́ювати, заспоко́їти; ( утихомиривать) утихоми́рювати, утихоми́рити, ути́шувати и утиша́ти, ути́шити; ( укрощать) прибо́ркувати, прибо́ркати; (останавливать) спиня́ти, спини́ти

2) ( сдерживать) стри́мувати, стри́мати, зде́ржувати, зде́ржати, угамо́вувати, угамува́ти, утамо́вувати, утамува́ти; ( останавливать) спиня́ти, спини́ти; ( прекращать) припиня́ти, припини́ти

3) ( приглашать остаться) припро́шувати и реже припро́хувати и припроша́ти, припроси́ти