-
1 conviction
n1) засудження, визнання підсудного винним2) переконання, переконаність3) pl погляди, переконання4) упевненість5) рел. усвідомлення гріховності* * *n1) юp. визнання підсудного винним; судимість2) переконання, переконливість; pl переконання, погляди3) упевненість, переконаність4) peл. усвідомлення гріховності -
2 persuasion
n1) переконання; переконування2) переконливість3) думка, переконаність4) релігійні переконання5) віросповідання; секта6) жарт. рід; сорт; стать; національність* * *n1) переконання, умовляння; переконливість2) думка, переконання4) релігійні переконання; віросповідання; секта5) рід, сорт; стать; національність -
3 preassurance
n1) попередня гарантія; завчасне запевнення2) упевненість, переконаність* * *n1) попередня гарантія, попереднє запевнення2) упевненість, переконаність ( у чому-небудь) -
4 securance
n1) забезпечення2) упевненість; переконаність* * *n1) забезпечення2) упевненість, переконаність -
5 фундаменталізм
ФУНДАМЕНТАЛІЗМ - у найзагальнішому значенні - це переконання, що існує деяка тверда основа, на якій має ґрунтуватися розуміння реальності, істини, добра, Бога. Відповідно можна говорити про різновиди Ф. - метафізичний, епістемологічний (пізнавальний), етичний, культурний (цивілізаційний, національний), релігійний. У філософії переконаність в існуванні деякої незмінної основи реальності, істини та моралі виявляється у визнанні того, що розум здатний сформулювати єдиноправильні критерії, на основі яких ми можемо відрізнити реальність від видимості (ілюзії), істину від хиби, добро від зла О. скільки в даному разі визнають, що існують деякі абсолютні критерії реальності, істини, моралі (абсолютні цінності), то замість терміна "Ф." іноді застосовують слово "абсолютизм". У середземно-європейській філософській традиції філософський Ф. з'явився як протидія релятивізму - погляду, за яким різниця між реальним і видимим (тим, що тільки здається реальним), істиною і хибою, добром і злом відносна. Відносність критеріїв реальності, істини, добра позначають терміном "релятивізм". У Давній Греції речниками релятивізму були софісти. Платон вбачав своє завдання у тому, щоб протидіяти релятивізму, тому його філософія і послугувала одним із найважливіших джерел філософського Ф. у середземно-європейській філософській традиції (яка в XX ст. стала об'єктом критики Гайдеггера). Продовженням цієї платонівської традиції була епоха Просвітництва з її вірою у здатність розуму знайти надійні критерії для розрізнення реального і нереального, істини та хиби, добра та зла. Якщо Платон і Декарт подають версію раціоналістичного Ф., то британські емпірики стали засновниками емпіричного Ф., продовження якого маємо у позитивізмі та логічному позитивізмі. Абсолютизм в етиці знайшов підтримку з боку феноменології (Шелер). У друг. пол. XX ст. філософський Ф. зазнав серйозної критики з боку філософського постмодернізму (Деррида, Дельоз, Фуко, Рорті та ін.), але крайні версії постмодернізму поновили стару загрозу - загрозу релятивізму. Тому значна група сучасних філософів прагне вибрати середню позицію між Ф. і релятивізмом (Бернстейн та ін.). Іноді термін "Ф." застосовують для позначення культурного релятивізму; говорять, напр., не тільки про релігійний Ф., а про культурний, національний і т.п. У такому разі суть культурного (цивілізаційного, етнічного, національного) Ф. полягає в тому, що із правильного твердження про те, що різні світорозуміння і цінності (моральні, політичні, правові) закорінені в культурній самобутності етносів, націй, цивілізацій та епох, роблять висновок про виняткову унікальність різних культур та їхню неспівмірність. Таким чином, з культурного Ф. випливає релятивізм: якщо наше розуміння реальності, істини, добра є наслідком певних культурних традицій, то воно радикально різне у різних культурах, і кожна з цих культур може претендувати на єдино вірне світорозуміння. Ф., отже, знаходиться в опозиції до універсалізму, а не до релятивізму. Одним із різновидів цього культурного релятивізму є т. зв. лінгвістичний релятивізм, суть якого полягає в тому, що семантика різних мов фактично є неспівмірною (звідси теза про принципову неможливість адекватного перекладу текстів). Негативні суспільні наслідки культурного Ф. (релятивізму) полягають у тому, що з нього слідує неможливість взаєморозуміння між етносами, націями, цивілізаціями, а отже, визнається, що способом їхнього співіснування є конкуренція, напруга і конфлікт. Складність взаємин між культурним Ф. і універсалізмом полягає в тому, що універсалізм (утвердження загальнолюдських цінностей) здатний сам приховувати культурний Ф. - намагання мислити цінності саме своєї цивілізації чи нації як універсальні. Такий універсалізм, отже, не схильний поважати культурну різноманітність світу, культурну самобутність інших цивілізацій та націй; навпаки, він прагне нав'язувати свої цінності та способи життя іншим культурам. Саме з цим пов'язана критика європоцентризму та культурних аспектів ідеології глобалізму. Так само за критикою національного Ф. (який часто змішують з націоналізмом або національним егоїзмом) може приховуватися стратегія ослаблення поцінування національної самобутності якоїсь нації, аби (в умовах конкуренції культур) в такий спосіб сприяти культурній експансії іншої нації. У такому разі т. зв. "інтернаціоналізм" (або "справжній універсалізм", чи космополітизм) насправді сам є прихованою формою національного Ф. Саме таке спрямування мала критика укр. націоналізму ("буржуазного націоналізму") в СРСР; в оновлених формах И здійснюють також в сучасній Україні. Більшість сучасних філософів не приймають апі радикальних форм універсалізму (з їхньою зневагою до самобутніх культур), ані крайніх форм культурного Ф. - з їхнім твердженням про неможливість існування загальнолюдських цінностей, про неспівмірність культур та неможливість взаєморозуміння між ними. Виправданою є поміркована позиція, яка поєднує необхідні елементи універсалізму з поміркованими формами культурного релятивізму Що стосується релігійного Ф., то суть його полягає не стільки в твердженні про те, що дана релігія є єдино правильною (це характерне для більшості релігійних вірувань), скільки у погляді, що дана конкретна релігія повинна бути основною (фундаментом) всіх цінностей - моральних, політичних, правових. Звідси слідує заперечення будь-якої автономії індивідів (зокрема їхнього права триматися будь-яких релігійних вірувань або не триматися жодних), різних сфер діяльності (моралі, науки, освіти, мистецтва, права, політики тощо) та установ. У такому разі релігію мислять як основу політики, права тощо, заперечуючи (в радикальних формах релігійного Ф.) навіть їхню відносну автономію. Можуть існувати поміркованіші та радикальніші форми релігійного Ф.В. Лісовий -
6 pewność
ж1. певність; упевненість; переконаність;2. надійність;3. безпечність;4. рішучість -
7 революцюнаризм
РЕВОЛЮЦЮНАРИЗМ - форма радикально-екстремістської маргінальної субкультури; принцип діяльності; соціальна та особистісна налаштованість на радикально-перетворювальний активізм Д. ля Р. характерне намагання будь-яким чином порушити статус-кво і здобутися на результат принципово (незрідка абсолютно) новий, відмінний від реально існуючого. Сама можливість появи Р. криється у здатності людського розуму й уяви абсолютизації "бажаної реальності" на противагу наявній. Р. ґрунтується на волюнтаристському за своїм змістом самопроголошенні особою самої себе "творцем історії" (рос. народоволець Желябов: "Історія рухається занадто повільно, треба її підштовхнути"), що спроможний рішучим особистим втручанням докорінно змінити напрями і наслідки історичного процесу. Р. спрощено тлумачить соціальну дійсність у дуалістичному дусі - як рішучу боротьбу сил "добра" (з яким носії Р. себе ототожнюють) і "зла", де не може бути місця жодним компромісам К. онфронтаційна позиція Р. ґрунтується на аксіоматичному протиставленні ("або - або") без будь-яких відтінків або поступок (звідси - сприйняття суспільних суперечностей як "смертельної боротьби") В. ажливою складовою Р. є катастрофізм у сприйнятті соціальної дійсності - будь-які кризові прояви сприймаються гіпертрофовано загострено, як початок агонії і неминучої загибелі; отже, робиться висновок - суспільство нагально потребує радикальних, жорстких, "хірургічних" заходів для того, щоб врятуватися (таким "рятівником", власне, і вважає себе носій Р.). Звідси - витоки месіанських зазіхань Р., переконаність його представників у тому, що їм визначено Провидінням виконувати особливу місію. Відповідно, інваріантною рисою різновидів Р. є "знак жертовності" - бажання і готовність віддати своє життя задля майбутнього (перемоги "справи революції"). Причому, задля розпалення революційної пожежі носії революціонаристської свідомості ладні будь-що підсилити і загострити кризові прояви, керуючись відомим принципом Р. "чим гірше - тим краще", тобто чим гіршими є безвихідь і поневіряння народу, тим кращим це є для "справи революції" (типовий приклад - діяльність Нєчаєва - рос. революціонера поч. 70-х рр. XIX ст.) І. нструментальна апокаліптика Р. є однією з підвалин абсолютизації терору, покладання на радикально авторитарні методи соціальної трансформації.В. Заблоцький -
8 conviction
n1) юp. визнання підсудного винним; судимість2) переконання, переконливість; pl переконання, погляди3) упевненість, переконаність4) peл. усвідомлення гріховності -
9 Костомаров, Микола Іванович
Костомаров, Микола Іванович (1817, с. Юрасівці Острогозького пов., нині Воронезької обл. - 1885) - укр. історик, письменник, етнограф, суспільно-політичний діяч. Навчався на історико-філологічному ф-ті Харківського ун-ту (1833 - 1836). Захистив магістерську дис. з історії (1844). У 1845 - 1847 рр. - один із засновників Кирило-Мефодіївського братства. У 1847 р. був арештований, рік перебував у Петропавлівській фортеці. У 1859 - 1862 рр. - екстраординарний проф. Петербузького ун-ту. У 1860 - 1885 рр. - член Археографічної комісії. У 1864 р. здобуває ступінь докт. рос. історії в Київському ун-ті. Чл.-кор. Петербурзької Академії наук (1874), почесний член Київського ун-ту (1884). В історичних дослідженнях та в історіософських міркуваннях К. спирався на праці Максимовича, Гердера, ІПеллінга, ісп. романтиків. На відміну від Максимовича, який робив наголос на емпіричній правді історії, К. посилив романтичні акценти, відшукуючи наскрізну ідею, що поєднує минуле, сучасне й майбутнє укр. народу в єдине історичне ціле, надає подіям "розумного зв'язку і стрункого вигляду". Як історіософ, К. не стільки з'ясовував причинову залежність значущих подій, скільки прагнув до виявлення засад (включно з ірраціональними) буття та ментальності укр. людини. Цю настанову К. реалізував, поєднуючи романтичне світоосягнення з органічними для традицій укр. думки ідеями філософії, зокрема з постулюванням "найвищого вічного розуму", який керує долею усього людства. З іншого боку, романтичний пафос коригувався у К. раціоналістично-просвітницькими ідеями, спрямованими на утвердження духу толерантності та запобігання національному чванству. К. вважають засновником народницької (на відміну від державницької) історіографії. Дух народу мислився ним не як трансцендентна сутність, а як реальна першооснова історичного процесу, здійснюваного "живим народом". Саме у психології народу належить шукати пояснення історичних подій, особливостей побуту та духовного життя народу І. сторіософські погляди К. еволюціонували разом із його загальносвітоглядними настановами: від романтичного ствердження ідей свободи й рівності, відстоювання окремішного вільнолюбивого духу укр. етносу та наголошування його особливої місії в колі слов'янських народів (кирило-мефодіївський період) до обстоювання ідеї федералізму і раціоналізованих просвітницько-народницьких орієнтирів другого періоду і, зрештою, до модифікації народницьких устремлінь у звичайне просвітництво і лояльне щодо імперії культурництво в останній період життя. Однак світоглядними константами Κ.-мислителя залишалися: переконаність в окремішності історичного шляху укр. народу ("Полудневу Русь" К. пророчо бачив у майбутньому як "окрему державну цілісність"), в самобутності його вільнолюбивого духу, мови, культури і психології (що ставило його в опозицію до офіційної рос. державницької історіософії); засада народності та ідеї рівності людей і етносів, національного порозуміння, досягнутого на ґрунті науки і християнської освіти; принцип самоправства і федеративно-демократичної організації суспільства, опертий на досвід Києворуської і Козацької держав; ідея історичної тяглості укр. національної традиції та пафос згоди і любові - до людини і до Бога.[br]Осн. тв.: "Книги буття українського народу" (1846); "Дві руські народності" (1864)та ін.Філософський енциклопедичний словник > Костомаров, Микола Іванович
-
10 conviction
засудження, визнання винним; вирок; обвинувальний вирок; судимість; переконаність- conviction at the same assizesconviction on the same indictment — засудження за злочин, поставлений у вину за початково затвердженим (винесеним) великим журі обвинувальним актом
- conviction in the Senate
- conviction of legislator
- conviction of less offence
- conviction of less offense
- conviction of bribery
- conviction of offence
- conviction of offense
- conviction of offender
- conviction of treason
- conviction on a charge
- conviction on indictment
- conviction on information
- conviction proof
- conviction records
- conviction thereof
- conviction to be proved
- convictions -
11 persuasion
n1) переконання, умовляння; переконливість2) думка, переконання4) релігійні переконання; віросповідання; секта5) рід, сорт; стать; національність -
12 assurance
запевнення; переконаність; гарантія; документ про передачу прав на нерухомість; страхування ( переважно життя)- assurance policy -
13 preassurance
-
14 securance
-
15 opinio juris
-
16 opinio juris et necessitatis
лат. переконаність у правомірності і необхідностіEnglish-Ukrainian law dictionary > opinio juris et necessitatis
-
17 przekonanie
[пшеконанє]fпереконаність, переконання -
18 догма
ДОГМА ( від грецьк. δόγμα - думка, рішення, вчення) - положення, ідея (чи система положень або вірувань), все те, що сприймається його адептами безальтернативно, поза будь-яким сумнівом та можливістю критичного перегляду. Для терміну "Д." характерним є оцінний статус та суб'єктивний аспект у застосуванні. Д. можуть бути усвідомлюваними (коли зміст переконань набуває словесного оформлення й концептуального вираження в позиціях прихильників) і неусвідомлюваними (коли певні переконання виступають на рівні інтуїції, у формі життєвих схильностей, "неявного знання" тощо). Раціоналістична традиція надає поняттю Д. негативного, осудливого смислу, оскільки без подолання певних ідей (теорій, вірувань), які прибрали статус Д., неможливий поступ науки і культури, зміни в суспільному бутті. Але цей поступ неможливий також без збереження певних культурних традицій, цінностей, ідеалів, знань і переконань, які набувають ознак Д. Уявлення, що фактично мають характер Д., неминуче виникають і функціюють в науці і суспільній свідомості. Тому за тим, що оцінюється як Д., може приховуватися тверда переконаність суб'єкта в правильності вибраної ним позиції, віра в існування того, що може відіграти роль стабілізуючого чинника пізнання і культури.В. Свириденко -
19 критичний реалізм
КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ - неоднорідна філософська течія, яка виникла у новоєвропейській культурі наприк. XIX ст. як цаслідок альтернативних спроб "реалістського" переосмислення гносеології Канта. Філософія К.р. приділяє особливу увагу аналізу проблеми взаємозв'язку "об'єкт його гносеологічний образ". У трактовці цієї проблеми К.р. протиставляє себе не тільки "догматичному реалізмові", який бездоказово постулює об'єктивність зовнішнього світу, а й "наївному реалізмові", згідно з яким всі характеристики світу, які дані в нашому життєвому досвіді, адекватної вичерпно повно передають об'єктивну реальність. Представники К.р. (Риль, Кюльпе, Бехер, Сет, Хікс, Дрейк, Лавджой, Пратт, Роджерс, Сантаяна, Селларс та ін.) переконані, що нашій свідомості не може бути дано нічого такого, що раніше не було утворено нею самою. Будь-який зміст людської свідомості вони розглядають як її результат, опосередкований складним пізнавальним процесом взаємодії суб'єкта та об'єкта. За К.р., хоч предметність і створюється самою свідомістю, проте знання має об'єктивні підстави. Онтологія К.р. неоднозначна. Вона припускає існування не тільки реалій предметного світу, а й ідеальних сутностей найрізноманітніших типів. Адекватність знання у філософії К.р. розуміється як відповідність цього знання об'єкту, котрий опосередковується ідеальними структурами і досвідними даними. Оскільки дані досвіду не можуть бути "схожими" на об'єкт, остільки репрезентації його у свідомості є не відображенням об'єкта, а його ієрогліфом. У сучасній філософії ключові ідеї К.р. відтворюються у модифікованому вигляді у деяких версіях наукового реалізму (напр., у концепції "радикального критичного реалізму" Мандельбаума).В. Лук'янець -
20 концепції науки
КОНЦЕПЦІЇ НАУКИ - концепції, що репрезентують феномен науки в культурі тієї чи тієї історичної доби. Історично перша версія К.н. - "наука як математика" - виникла в далекій давнині і була добре відома мислителям не тільки Середньовіччя, а й Античності. Однак вона не домінувала в культурах названих епох. Пояснюється це тим, що історично перша версія К.н. була надто зосереджена на ідеях "корисності" і "тотальної приватизації світу", які не були панівними в культурах Середньовіччя й Античності. Культури цих епох віддавали пріоритет або античній концепції "науки як episteme", або середньовічній концепції "науки як doctrina et sciencia". Творці першої концепції були переконані, що наука - це зразок ідеального життя, безкорисливо відданого служінню Божественній Істині, Знанню, тобто theoria. Прихильники другої концепції, що позначається словом contemplatio, ідентифікували науку з життям, беззастережно присвяченим служінню Богу, Вірі, красі Ісуса Христа, що врятує світ. У культурі Нового часу характерним є тлумачення науки не як наративного дискурсу, не як продукту мовленнєвих практик професійного співтовариства вчених, а як об'єктивного відображення світу у Розумі трансцендентального Суб'єкта. На відміну від емпіричних суб'єктів, трансцендентальний Суб'єкт позбавлений усякого приватного досвіду з його чітко визначеними правилами; він онтологічно передує мові і не залежить від будь-яких мовленнєвих практик. На цій підставі він створює не правдоподібні наративи про світ, а істинні теорії, у кожній з яких образ світу постає як цілковито незалежний від мови. Новочасні К.н. віддають перевагу інструменталістським інтерпретаціям розуму. їхні прихильники прагнуть редукувати нескінченновимірну реальність світу до буття об'єкта утилітарних маніпуляцій, результати яких піддаються точному прогнозуванню. Таке пізнання перетворює пізнаваний фізичний світ в об'єкт надійно контрольованих маніпуляцій, тобто в корисність (придатність, цінність), а суб'єкт пізнання - якщо не в "напівбога", то у власника, хазяїна, володаря всього того, що пізнано. Саме тому математизація не тільки природи, а й практичної, інтелектуальної і навіть духовної людської діяльності поступово перетворилася в одну з домінуючих тенденцій європейської культури. Історична зміна К.н. переконливо свідчить про те, що трансформація К.н. не підвладна метафізиці преформізму. Вона являє собою процес епігенезу: кожна більш пізня К.н. виникає з попередньої К.н. на основі новотвору, тобто спонтанно, під впливом емерджентних процесів.В. Лук'янець
- 1
- 2
См. также в других словарях:
переконаність — ності, ж. 1) Стан за знач. переконатися 1). 2) Властивість за знач. переконаний 2) … Український тлумачний словник
переконаність — іменник жіночого роду … Орфографічний словник української мови
редуплікація — ї, ж. 1) лінгв. Засіб словотвору, який полягає у подвоєнні основи слова або цілого слова. 2) біол. Подвоєння хромосоми під час клітинного поділу. 3) мед. Різновид парамнезії, проявом якої є переконаність хворого в наявності двох осіб, предметів,… … Український тлумачний словник
упевнений — (впе/внений), а, е. 1) Дієприкм. пас. мин. ч. до упевнити. 2) у знач. прикм.Сповнений віри в свої сили, можливості, знання. || Який виражає переконаність у своїй правоті; спокійний, рішучий. || З певними навичками, звичний. 3) у знач. прикм., у… … Український тлумачний словник