ополчення

См. также в других словарях:

• ополчення — я, с. 1) У давнину – військо, що створювалося на час війни з народних мас. 2) Допоміжне військо, створюване у надзвичайних умовах воєнного часу з добровольців – цивільного населення, здатного тримати зброю, але увільненого від дійсної військової… …   Український тлумачний словник

• ополчення — іст. (військо з народних мас, що формувалося на час війни), рушення …   Словник синонімів української мови

• ополчення — іменник середнього роду …   Орфографічний словник української мови

• посполите рушення — посполите рушення, посполитеє рушеня загальне поголовне ополчення шляхти, що оголошувалося польськими королями у випадках крайньої небезпеки для держави, шляхетське ополчення, загальне ополчення …   Зведений словник застарілих та маловживаних слів

• посполитеє рушеня — посполите рушення, посполитеє рушеня загальне поголовне ополчення шляхти, що оголошувалося польськими королями у випадках крайньої небезпеки для держави, шляхетське ополчення, загальне ополчення …   Зведений словник застарілих та маловживаних слів

• Народное ополчение в Великой Отечественной войне 1941 —         45, добровольческие военные и военизированные формирования из лиц, не подлежавших первоочередному призыву по мобилизации, создававшиеся в помощь Красной Армии; одна из форм участия советского народа в вооружённой борьбе против немецко… …   Большая советская энциклопедия

• Ополчение — Фото А. В. Устинова «Московские рабочие ополченцы у рубежей Москвы», октябрь 1941 Ополчение  т …   Википедия

• гулями — ів, мн. 1) Раби у середньовічних мусульманських країнах. 2) Постійна кінська гвардія у халіфаті Абасидів. 3) В Османській імперії у середні віки – рядові воїни феодального ополчення. 4) У Делійському султанаті – гвардійці раби …   Український тлумачний словник

• ландштурм — у, ч., іст. 1) Народне ополчення, що виникло 1813 р. у Пруссії. 2) У Німеччині та Австро Угорщині 18 19 ст. – формування з військовозобов язаних третьої черги …   Український тлумачний словник

• міліція — ї, ж. 1) Державний адміністративний орган, що здійснює охорону громадського порядку в країні. || Місцеве управління цієї організації. 2) розм. Міліціонери. 3) В окремих країнах у воєнний час – вид ополчення …   Український тлумачний словник

• ополчати — а/ю, а/єш, недок., ополчи/ти, чу/, чи/ш, док., перех. 1) заст., уроч.Озброювати для війни з ким небудь; створювати ополчення (у 1 знач.) з кого небудь. 2) перен., рідко. Підбурювати, настроювати проти кого , чого небудь …   Український тлумачний словник