обряди+релігійні

См. также в других словарях:

• релігійний — 1) (який стосується релігії, ґрунтується на релігії), духовний, конфесійний 2) (який вірить у Бога), богомі[о]льний, вірний; набожний, побожний, святобливий, благочестивий (який вірить у Бога і старанно виконує всі релігійні обряди);… …   Словник синонімів української мови

• побожний — (який ревно виконує всі релігійні обряди), релігійний, вірник, богобійний …   Словник синонімів української мови

• побожний — а, е. 1) Який ревно виконує всі релігійні обряди; віруючий. || Власт. релігійній, віруючій людині. 2) Пов язаний з релігією; церковний. 3) уроч. Сповнений найщирішої шани, безмежно відданий; благоговійний, шанобливий …   Український тлумачний словник

• храм — у, ч. 1) Будівля, де відбуваються богослужіння, релігійні обряди. 2) Релігійне свято на честь якогось святого або якоїсь релігійної події. 3) перен. Місце, яке викликає почуття глибокої пошани. || Галузь, сфера високих духовних цінностей. Храм… …   Український тлумачний словник

• набожний — а, е. Який вірить у Бога і старанно виконує всі релігійні обряди. || Власт. релігійній людині …   Український тлумачний словник

• жрець — (особа, яка відправляє релігійні обряди в поганських релігіях), друїд, шаман; маг, авґур (у Давньому Римі) …   Словник синонімів української мови

• Левковские — Герб Трубы Описание герба: В белом серебряном поле т …   Википедия

• богомольний — богомі/льний, а, е, заст. Який вірить у Бога, старанно виконує релігійні обряди, багато молиться; побожний …   Український тлумачний словник

• жертовник — а, ч. 1) Спеціальний стіл або взагалі те місце, де клали жертву, яку, за релігійними обрядами, приносили богам. 2) Стіл у православній церкві, на якому виконуються різні обряди …   Український тлумачний словник

• люстрації — I ій, мн. 1) іст. У західних губерніях царської Росії – описи мешканців державних або орендованих маєтків із метою встановлення доходів з них. || Визначення доходів з нерухомого майна. 2) Заборона функціонерам високого рангу усунутої від влади в… …   Український тлумачний словник

• маг — а, ч. 1) У країнах Стародавнього Сходу – жрець, що виконував релігійні обряди й провіщав майбутнє. 2) Людина, що нібито володіє таємницями магії (у 1 знач.); характерник, чарівник, чаклун, віщун …   Український тлумачний словник