нерівності

Руссо, Жан-Жак (1712, Женева - 1778) - франц. філософ, представник Просвітництва, письменник. Р. піддавав гострій критиці тогочасну цивілізацію, що тримається на нерівності і жорстокій експлуатації народу і протиставляв їй "природний стан", за якого люди були "рівними і вільними" і не зазнавали тиску влади та "примусових законів". Р. також наголошував на згубній дії наук і мистецтва, які "глушать " природний голос свободи і стають причиною падіння моралі. Р. вважав, що нерівність між людьми не споконвічна, головною причиною її виникнення є приватна власність. Майнова нерівність була закріплена утворенням держави. Розвиток цивілізації, за Р., поглиблює нерівність, найвищим ступенем якої є деспотизм. Філософ обґрунтував право народу на повстання: державу, яка тримається силою, можна зруйнувати лише силою. В трактаті "Про суспільний договір" описана ідеальна держава, що утворилася на засадах добровільної згоди й договору, в якій люди користуються свободою як її повноправні члени. Умовою свободи є рівність, як політична, так і майнова. Дрібну власність, створену своєю працею, філософ вважає непохитною основою суспільства і такою ж священною, як і свобода. Р. критикував систему англ. парламентаризму, відстоював ідею народного суверенітету, народовладдя та прямої демократії, за якої закони приймаються зборами всіх громадян (як в античному полісі чи у швейцарських кантонах). Основні тези договірної теорії Р. знайшли подальший розвиток у багатьох соціологічних і політичних теоріях. КнигаР. "Бміль, або Про виховання" займає проміжну ланку між педагогічним трактатом і художнім твором. Р. стверджував, що для розвитку природних задатків та індивідуальних нахилів дитини важлива не стільки освіта, скільки моральне виховання. Заперечуючи культові форми, церковність і релігійну догматику, спирався на позиції деїзму. Особливого значення надавав трудовому вихованню. Педагогічні погляди Р., засновані на гуманізмі і демократизмі, відіграли важливу роль у розвитку поглядів на завдання і методи виховання в кін. XVIII - на поч. XIX ст.

[br]

Осн. тв.: "Про вплив науки на звичаї" (1750); "Міркування про походження та причини нерівності між людьми" (1750); "Про суспільний договір" (1762); "Нова Елоїза" (1761); "Бміль, або Про виховання" (1762); "Сповідь" (1766 - 1769).

СОЦІАЛІЗМ ( від лат. socialis - суспільний) - 1) Тенденція суспільного розвитку (соціалізації) як невпинного процесу поширення на загал суспільства прав, можливостей і привілеїв, які раніше були у монопольному володінні певних верств, груп, класів; у загальному сенсі виражає усуспільнення, егалітаризацію, прагнення до рівності, що виявлялося на різних етапах історії та за різних форм політичного устрою і режиму. Втім, намагання абсолютизувати тенденції соціалізації, створити на їх основі соціальний проект докорінної перебудови суспільства та його реалізувати виявилися хибними; соціалізація є комплементарною по відношенню до інших, не менш вагомих тенденцій (індивідуалізація, лібералізація, корпоратизація, монополізація та ін.), які стимулюють розвиток, винаходять і поширюють нові цивілізаційні здобутки, активізують (мотивують) найбільш здібних та енергійних членів суспільства, хоча в той же час підсилюють прояви нерівності та несправедливості тощо. 2) Впливова ідейно-політична течія сучасності, що репрезентована низкою версій - від респектабельної соціал-демократії до жорстко-тоталітарних різновидів ідеології. С. як ідея тривалий час існував у вигляді певної соціально-філософської традиції утопічного ґатунку, характерної для творів Мора, Кампанелли, Фур'є, Сен-Симона, Оуена та ін. Од поч. XIX ст. С. почав кристалізуватись як невід'ємна складова частина емансипаторської метаідвології розвитку, в рамках якої базисна тріада "великих ідеологій" виконувала низку специфічно розбіжних, але необхідних функцій, а саме; лібералізм забезпечував динаміку, інноваційний пошук, рух до змін; консерватизм надавав інституціональної усталеності ліберальному пошуку, зберігав ціннісну спадкоємність і культурну самобутність суспільства; С. забезпечував репрезентацію інтересів більшості населення країн, які переживали стрімкі зміни і багатомірну перебудову всього суспільного організму. У цьому сенсі С. уособлює ідеологічну "чутливість" до становища й інтересів трудящого населення, звичайних пересічних громадян, які піклуються про належні умови існування. Функціонально С. виступає формою критики умов і якості соціального розвитку з точки зору інтересів більшості. У XIX ст. С. як ідейно-політична течія набув виразного модернізаційного спрямування, породженого індустріалізмом. У ЗО - 40-х рр. виникає марксизм як теоретично оформлена версія С. на індустріальній стадії суспільства. Од серед. XIX ст. починає розвиватися народницький С. (однією з наріжних ідей народницької доктрини було запобігти розвиткові капіталізму із притаманними йому ризиками і негараздами), різні течії анархістського С. тощо. В ідейному русі з того часу співіснували й боролися поміж собою різні форми революційного С. та С. реформістського (або реформаторського). Поступово (особливо з колапсом соціалістичної системи) роль і вплив революціонаризму у соціалістичному русі зводиться нанівець. До впливових течій соціалістичної орієнтації у сучасному світі належать: деякі форми соціал-демократії, різновиди демократичного С., ліберального С., християнського С., неомарксизму та ін. 3) Форма соціального порядку (устрою) в державі, коли принципи С. (суспільна власність, відсутність експлуатації, загальність праці, соціальні гарантії тощо) декларуються як основоположні принципи існування і функціювання соціуму. Досвід "реального" С. у XX ст. неоднозначний і суперечливий. З одного боку, С. продемонстрував певні мобілізаційні можливості за умов, коли існувала потреба здійснити "стрибок" індустріалізації, ліквідації неписьменності та ін. У рамках цих процесів С. відігравав роль своєрідної інструментальної ідеології, маніпулятивного гасла, що маскувало реальну сутність - тотальне одержавлення суспільства задля здійснення як модернізаційних, так і стабілізаційних заходів. Історичний досвід свідчить про те, що спроби створити суспільство на "засадах справедливості", згідно із заздалегідь розробленим проектом, не життєздатні. Зорієнтоване на розподіл і перерозподіл, споживацтво та утриманство, суспільство С. не в змозі запобігти занепаду виробництва, застою і дефіциту. Намагання централізовано ("зверху") подолати нерівність і несправедливість призводять до того, що нерівність відроджується у ще більш кричущих формах, а несправедливість набуває потворних форм. 4) Термін "С." стосується також соціально-політичних рухів діяльності політичних партій та організацій, які взяли на озброєння різні версії соціалістичної ідеології і намагаються здобути владу (або впливати на неї) з метою реалізації своїх принципів та інтересів.

1) нерівність; корявість; горбастість. -ность почвы - нерівність ґ[г]рунту;

2) нерівність, нерівномірність;

3) нерівність (-ости). -ти характера - нерівності вдачі. Срв. Неровный.

* * *

n тех.

1) одометр

2) вимірювач нерівності дорожнього покриття

* * *

1) одометр

2) вимірювач нерівності дорожнього покриття

ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ - філософська дисципліна, що вивчає культуру у всій багатоманітності її історичних форм та багатогранності структурних специфікацій. Ф.к. необхідно відрізняти від філософії історії, оскільки цикли розвитку культури не збігаються з етапами історичної еволюції, а також від соціології культури, яка вивчає культуру в процесі її емпіричного функціювання в соціумі З. самого початку поняття культури (або аналогічне йому) в стародавній європейській та східній філософській думці означало цілеспрямований вплив людини на природу, виховання людини, слідування певним морально-духовним принципам. Лнтичні софісти та кініки виступили з ідеями критики культури, повернення людини до природи. Китайський даосизм також пропонував відійти від однобічного людського "дао" і повернутися до всеосяжного вищого "дао" Всесвіту. В християнстві, починаючи з раннього, критерієм ставлення до культури стає не природа, а Бог. З друг, пол. XVIII ст. починається новий етап у розвитку філософії культури. Під культурою починають розуміти всю сукупність досягнень у науках та мистецтвах, а в Ф.к. розгортається широке коло досліджень, які потім розгалужуються на філософію мови, філософію міфу, філософію релігії, філософію права тощо. Руссо критикував культуру й цивілізацію за штучне посилення нерівності порівняно з природним станом нерівності у первісному суспільстві. Гердер розглядає культуру в контексті історичного розвитку людства як прояв здібностей людського розуму. Ніцше виходить із твердження про природну антикультурність людини, а культуру розглядає як засіб поневолення й боротьби за владу Ш. пенглер звертається до порівняльного аналізу головних історичних культур, вважаючи кожну з них замкненим організмом із властивим їй життєвим циклом. Тойнбі, продовжуючи розвивати ідею локальних цивілізацій, намагається об'єднати їх єдиним знаменником на кшталт "Граду Божого" Августина. В останній трет. XIX - перш. пол. XX ст. антропологи та етнографи (Тайлор, Боас, Крьобер, Малиновський) досліджували примітивні суспільства з точки зору функціювання їх культурних інститутів, а культура починає розглядатись як цілісність, що ієрархічно впорядковує елементи та системи. Представники культурної антропології почали розглядати культуру як інваріантну стабільну структуру, що є способом збереження, акумуляції й передачі соціального спадку. Фройд розглядає культуру як засіб соціального пригнічення і разом з тим як форму можливої сублімації. Неофройдизм вбачає в культурі знакову систему закріплення психічних переживань К. ассирер та Юнг вивчали символічні властивості культури, зокрема, останній вважав, що певні символи можуть активізувати архетипи колективного позасвідомого. В філософських концепціях постіндустріального суспільства (Велл та ін.) культура виступає важливим засобом гармонізації стосунків як всередині соціуму, так і між людиною і природою.

1) шорсткість, шершавість; нерівність

2) pl нерівні місця

3) грубість, жорстокість (характеру)

4) різкість, брутальність (тону)

5) суворість (клімату)

6) звич. pl труднощі; злигодні

* * *

1) брутальність, жорстокість ( характеру); різкість, брутальність ( тону)

2) суворість ( клімату)

3) pl труднощі, нестатки

4) нерівність, шорсткуватість; pl нерівності, нерівні місця

5) різкість ( звуку)

Токвіль, Алексис (1805, Верней - 1859) - франц. історик, соціальний філософ, політичний діяч. Закінчив ф-т права у Парижі (1830). У 1831 р. разом із Бомоном розпочав свою славенту подорож до США з метою вивчення реформ в управлінні в'язницями. Невдовзі зацікавленість Т. як правника у пенітенціарній справі переросла у глибокий інтерес до суспільно-політичних процесів, становлення амер. демократії. Результатом реалізації цього інтересу стало фундаментальне дослідження "Демократія в Америці", що зажило слави у наступні десятиліття і століття класичного здобутку у галузі вивчення проблеми демократії. Філософські погляди Т. концентруються навколо ідеї свободи, адже справжня і єдина чеснота, за Т., - це та, що заснована на свободі. Але любов до свободи, наголошував він, не вичерпується ненавистю до рабства чи тягою до матеріального добробуту. Крім того, вона не пов'язана з прагненням до привілейованого соціального статусу С. вобода - самодостатня, є сама по собі благом, за яке слід боротися неухильно, незважаючи на будь-які перешкоди й небезпеки. За Т., створений для рабства той, хто шукає в свободі щось, окрім неї самої. Із сім'ї переконаних роялістів, аристократ за походженням і вихованням, Т., з одного боку, відкидав елітаризм і був переконаний в історичній приреченості класичних форм монархічного та аристократичного ладу, традиційних форм індивідуалізму. З іншого боку, дійшовши висновку, що час привілеїв аристократії пройшов і настає епоха суспільств, атрибутивною рисою яких є соціальна рівність, Т. свідомо виступив ідеологом демократи'. Водночас він бачив небезпеку встановлення демократи й соціальної рівності ціною знеособлення людини, перетворення її на елемент "більшості". Крім того, Т. застерігав проти створення за демократичного ладу умов, коли встановлюється всевладдя "більшості" та поширюється свавілля державних службовців. Противагою цим тенденціям слугують характерні для демократії свобода слова й преси, формування різноманітних асоціацій та політичних об'єднань. Пошук шляхів і засобів оптимізації співвідношення свободи і рівності (чи нерівності), держави і суспільства загалом, політичної системи та окремої людини становить лейтмотив всіх політичних роздумів Т.

[br]

Осн. тв.: "Демократія в Америці" (1835).

1. n

1) рулон

2) клубок

3) згорток; сувій

4) трубка; щось згорнуте в трубку

5) кругляк, котушка; балабушка; коток

6) валик; складка

7) булочка (тж roll of bread)

8) військ. скатка

9) відомість; реєстр; поіменний список

10) військ. іменний список особового складу

11) юр. офіційний список адвокатів

12) протокол (судочинства)

13) (the Rolls) pl іст. судовий архів на Парк-Лейн

14) крутіння, качання

15) хитання, хвилювання

16) хитавиця

17) хода перевальцем

18) гуркіт (грому)

19) барабанний бій, барабанний дріб

20) хвиляста поверхня

21) pl розм. булочник, пекар

22) амер., розм. гроші; пачка грошей

23) тех. вал, валок; барабан; циліндр; ролик; вальці

24) архт. завиток іонічної капітелі

25) ав. бочка, подвійний переворот через крило

26) спорт. перекид, переверт; кидок; переворот (боротьба)

2. v

1) котити

2) котитися

3) вертіти, обертати, повертати

4) вертітися, обертатися, повертатися

5) валяти, качати

6) валятися, качатися

7) скручувати, згортати

8) загортати

9) качати, колисати

10) колихатися, хвилюватися (про море тощо)

11) кренитися, хилитися

12) мор. зазнавати бортової хитавиці

13) ходити похитуючись (перевалюючись)

14) плавно текти, котити хвилі; струменіти

15) валувати (про дим)

16) бути горбкуватим, нерівним (про місцевість)

17) гриміти, гуркотіти, лунати

18) вимовляти гучно (розкотисто)

19) вибивати дріб (про барабан)

20) розкачувати (тісто)

21) друк. накатувати

22) амер. просуватися (рухатися) уперед

23) амер., розм. обдирати, грабувати (п'яного тощо)

24) коткувати (ґрунт); накочувати, уторовувати (дорогу)

25) трамбувати котком (шосе)

26) мет. вальцювати, плющити

* * *

1) рулон; клубок

2) сувій; що-небудь згорнуте в трубку, трубка, рулон; вiйcьк. скатка

3) балабушка; валик (нaпp., волосся)

4) валик друкарської машинки

5) булочка ( bread roll); pl булочник, пекар; рулет

6) ( поіменний) список; реєстр; відомість; вiйcьк. іменний список особового складу; юp. офіційний список адвокатів; дiaл.; юp. список справ, призначених до слухання; протокол ( судочинства); ( the Rolls) pl; icт. судовий архів на Парк-Лейн

7) обертання, катання

8) крен; хитання, колихання; хитавиця; мop. бортова хитавиця

9) хода перевальцем

10) гуркіт, перекіт ( грому)

11) бій барабана; барабанний дріб

12) хвиляста поверхня

13) рукописна книга (особл. у сувої)

14) пачка грошей ( roll of bills); aмep.; жapг. гроші

15) cпopт. перекид, переверт; кидок, переворот ( боротьба)

16) тex. валок ( прокатного стану); вал, барабан, циліндр, ролик, коток

17) apxiт. завиток іонічної капітелі

18) гipн. нерівності в покрівлі вугільного пласта

19) гeoл. антикліналь

20) aв. бочка, подвійний переворот через крило

21) пoлiгp. рулетка для тиснення рамки

22) м'яка папка ( шкіряна)

1) котити; котитися

2) вертіти, обертати; вертітися, обертатися

3) катати; качатися; купатися (в грошах, розкошах)

4) згортати, звертати, скручувати ( roll up)

5) загортати

6) качати, колихати, гойдати; гойдатися, колихатися; хвилюватися ( про море)

7) кренитися; мop. зазнавати бортової хитавиці

8) ходити погойдуючись або перевальцем

9) плавно текти, котити свої хвилі; струменіти; клуботатися ( про дим)

10) бути горбкуватим, нерівним ( про місцевість)

11) гриміти, гуркотіти; вимовляти розкотисто, голосно; звучати, лунати; вибивати дріб ( на барабані)

12) качати, розкочувати ( тісто)

13) пoлiгp. накатувати

14) aмep. просуватися, рухатися вперед

15) aмep.; cл. грабувати ( п'яного або сплячого); здійснювати вуличне пограбування

16) накочувати, укочувати (ґрунт, поле); трамбувати котком ( шосе)

17) прокатувати ( метал); вальцювати, плющити

18) кiнo; тб. запускати; готувати до дії

1) брутальність, жорстокість ( характеру); різкість, брутальність ( тону)

2) суворість ( клімату)

3) pl труднощі, нестатки

4) нерівність, шорсткуватість; pl нерівності, нерівні місця

5) різкість ( звуку)

Маблі, Габріель Бонно де (1709, Гренобль - 1785) - франц. філософ-мораліст, історик, політичний письменник. Світогляд М. заснований на теоріях суспільного договору та природного права; в цілому ж він виявляв скепсис щодо філософської думки доби Просвітництва, зокрема, був переконаний у теоретичній неспроможності матеріалізму й деїзму. За давнини, зазначав М., суспільний лад ґрунтувався на колективній власності на землю, а люди з природою становили одне ціле, джерелом усіх наступних негараздів людства став перехід до приватної власності. Позаяк відновити відносини спільного володіння майном практично неможливо, слід прагнути хоча б до зменшення майнової нерівності шляхом боротьби з розкошами і обмеження потреб. У галузі суспільно-політичній М. обстоював республіканські ідеї, вважаючи (не без впливу Локка, Монтеск'є та Руссо) носієм верховної влади народ; останній має цілковите право виступити проти можновладців, якщо вони порушують його "природні права", насамперед - на щастя і волю. У трактаті "Про вивчення історії", аналізуючи перебіг історії народів давнини й Нового часу, він доводить, що зловживання владою було однією з основних причин незчисленних страждань великої маси людей. Історичний підхід реалізує М. також при з'ясуванні низки інших - економічних, правових, моральних, пізнавальних проблем, виходячи з переконання, що без автентичного осмислення минулого, засвоєння його уроків і опертя на багатство історичного досвіду їх ефективне розв'язання неможливе. Хоч М. визнавав право народу змінювати владні структури, проте вважав, що революції не відроджують рівності, не повертають людей до природного стану, а можуть призвести до ще більших бід. Причина цього - в непримиренності класових інтересів та їхній гострій ворожнечі. Концепція М. була багато в чому аскетичною і песимістичною.

[br]

Осн. тв.: "Бесіди Фокіона про відношення моралі до політики" (1763); "Про вивчення історії" (1778).