-
41 ексцентричність
ЕКСЦЕНТРИЧНІСТЬ ( від лат. ех - поза та centrum - центр) - властивість людського світовідношення, пов'язана з характерною для людини формою "фронтальної поставленості стосовно довколишнього середовища" (Плеснер). Життя тварини є центричним, людини - ексцентричним, позаяк остання, поставлена в середину свого існування, знає цю середину, переживає її й тому її порушує. Вона не може розірвати центрованості, проте водночас виходить за межі останньої. Як "Я", котре уможливлює повне обернення живої системи до себе, людина перебуває більше не в "тут та тепер", а поза останнім, поза самою собою, поза будьяким місцем, немовби розчиняючись у ніщо, у просторово-часовім "ніде-ніколи". Вона переживає не тільки "стояння у собі", а й "стояння поза собою"; у цьому парадоксальність людського існування. У такий спосіб Плеснер обґрунтовує "закон утопічного місцезнаходження" як один із наріжних в антропології: позаяк Е. не дозволяє своєму носієві однозначно фіксувати власну позицію, людині не дано остаточно знати, "де" перебуває вона та відповідна її ексцентричності дійсність; якщо ж людина конче прагне цього, варто покластися на віру (тут - апріорний стрижень будь-якої релігійності) З. а Шелером, ядро людського буття стає ексцентричним світові, як тільки людина здатна сказати "ні" дійсності, завдячуючи духовності, ідеації, безмежному просуванню у відкриту світову сферу, котре не заспокоюється на жодній даності. У соціальній філософії Дж. Ст. Мілль схвально ставився до Е. як до одного з виявів творчої потуги і максимальної свободи індивіда, що він їх уважав необхідними чинниками впровадження у суспільстві нових, нестандартних ідей і підходів за умов ліберальної демократії. -
42 мудрість
МУДРІСТЬ - позатеоретична форма філософського відношення до дійсності, яка не вичерпується пізнанням істини, а потребує "життя в істині". М. визначається як досвідченість, що характеризується етичною духовністю, причетністю до вищих життєвих цінностей. М. є результатом використання пізнавальних та інтелектуальних зусиль людини в їх органічному зв'язку із потребами реальної життєдіяльності. М. - різновид практично орієнтованої свідомості, яка підпорядкована завданням засвоєння норм та правил "праведного" життя. Генетично М. сягає синкретичної форми досвіду особи. На рівні філософії проблема М. використовувалась у концепції "софійності" світу, згідно з якою творча смислонаповненість буття, його краса та довершеність визначаються причетністю до М. універсальної сили, що нібито керує світом. В раціональному розумінні М. є архаїчною формою духовно-практичного освоєння світу. Деякі функції М., що пов'язані з інтеграцією способу буття зі способом думок, використовуються в новому контексті філософською антропологією.С. Кримський -
43 незалежність системи аксіом
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СИСТЕМИ АКСІОМ - властивість, що характеризує відношення між аксіомами в певній системі аксіом. Незалежною називають таку аксіому, яка логічно не виводиться за правилами виводу, прийнятими в даній системі, з інших аксіом. Якщо у системі жодна з аксіом не виводиться з усіх інших, то незалежною називають і саму систему аксіом. Коли якась аксіома виводиться з інших, її можна вилучати з системи аксіом без скорочення множини висловлювань, істинність яких має доводитися. Н.с.а. є їхньою важливою ознакою. В окремих випадках вона дає змогу, не породжуючи суперечностей, замінити незалежну аксіому на її заперечення і створити істотно нову наукову теорію Н. апр., заміна аксіоми про паралельність прямих у геометрії Евкліда на її заперечення привела до створення Лобачевським принципово нової геометрії.Філософський енциклопедичний словник > незалежність системи аксіом
-
44 об'єктивна реальність
ОБ'ЄКТИВНА РЕАЛЬНІСТЬ - буття, існування і властивості якого не залежать від того, чи сприймає (мислить) його якийсь суб'єкт, чи ні. О.р. в цьому сенсі - те, що існує "поза свідомістю" і "незалежно від свідомості" суб'єкта. Необхідність введення категорії О.р. як абсолютної реальності, що протистоїть свідомості і пізнанню, була зумовлена здійсненим Декартом поділом світу на внутрішній (світ "Я" - суб'єктивної реальності, феноменів мислення, свідомості) і зовнішній (світ "не-Я" - чуттєвих, тілесних речей, фізичних явищ у просторі і часі). Цей поділ відіграв кардинальну роль як філософська основа класичного природознавства, де О.р. - це природа (матерія), яку суб'єкт пізнає, спираючись на відчуття і на експеримент, яку можна описати такою, якою вона є "сама по собі", протиставляючи її феноменам мислення і свідомості. Категорія О.р. необхідна також для збереження реалістичної, антисуб'єктивістської світоглядної орієнтації. Водночас розвиток науки виявив гносеологічні труднощі, зумовлені поняттям О.р. У процесі пізнання суб'єкт неминуче "втягує" О.р. в систему своїх матеріальних та інтелектуальних засобів пізнання й пізнавальних дій (операцій, процедур), що проблематизує межу між О.р., як вона мислиться суб'єктом, і самим суб'єктом, його засобами пізнання і його свідомістю. Звідси - доцільність розгляду О.р. як буття, що є відносним стосовно певного суб'єкта (О.р. - те, що існує незалежно від даного суб'єкта, від його відчуттів і думок, його пізнавальної активності), а також використання операційних характеристик О.р., зумовлених його психологічним і праксеологічним вимірами (О.р. - те, що не залежить від волі і бажань даного суб'єкта, з чим суб'єкт має рахуватися в своїй діяльності як з "даним", що обмежує його свободу; це те, що здатне чинити опір, виявляти себе як щось автономне чи незалежне, як щось, зрештою, нездоланне чи непідвладне діям суб'єкта, його зусиллям чи бажанням). О.р. у цьому сенсі виявляє себе не лише як світ природних явищ і процесів, а й закономірностей історичного і соціального буття, інституціональної будови суспільства, а також як сукупність певних культурних явищ, ідей, думок чи уявлень інших суб'єктів (на кшталт "об'єктивного знання" або "третього світу" Поппера). Важливий прояв О.р. - наслідки, продукти діяльності суб'єкта, які стосовно нього набувають характеру феномена відчуження.В. СвириденкоФілософський енциклопедичний словник > об'єктивна реальність
-
45 свідомість
СВІДОМІСТЬ - специфічний прояв духовної життєдіяльності людини, пов'язаної із пізнанням, яке робить відомим (свідомим), знаним зміст реальності, що набуває предметно-мовної форми знання. С. відрізняється від "несвідомих" проявів духовного життя тим, що не опредметнюється безпосередньо у знанні. С. як діяльнісний, а не субстанційний феномен має здійснюватися в актах трансцендентального спрямування - інтенції на зовнішній світ, що результуються в якісно розмаїту мовно-опредметнену систему значень. Останні набувають онтологічного статусу об'єктів - матеріальних чи ідеальних, дійсних чи можливих (або належних), теперішніх чи минулих (майбутніх), конкретно-емпіричних чи абстрактно-загальних, дійсних чи уявних (фіктивних, ілюзорних, фантастичних). Пізнавально спрямовуючи себе на реальний світ, С. редукує його натуралістичний і психологічний параметри, трансформує їх в ідеальний світ. Скеровуючи пізнавальну активність на саму себе, С. стає самосвідомістю, внаслідок чого С. виступає засобом вирізнення людини зі світового загалу, способом поглянути на себе "ззовні" і, отже, набути характеристик "внутрішньої людини", своєрідної трансцендентально-унікальної істоти - екзистенції Б. удучи феноменом людської життєдіяльності, С. має суспільний характер, що виявляється у розмаїтті таких її форм, як філософія, релігія, наука, мистецтво, мораль, правосвідомість, соціальна психологія та ін. В історії філософії близькими до змісту С. були поняття "нус" (противага античному Хаосу, що упорядковує його у гармонійний реально-ідеальний Космос), "інтелект" (позитивна здатність душі, що протистоїть волі і почуттям) та ін. Специфічними виявами С. є мислення як опосередкована, теоретична С., що не може спрямовуватися на саму себе; розум як теоретична С., що тотожна законам і формам об'єктивного світу; розсудок як форма логічного міркування; здоровий глузд як життєво-практичне міркування та інші вияви людської С.І. Бичко -
46 багатомірність
БАГАТОМІРНІСТЬ - категорія, що виражає множинність незалежних і незвідних один до одного вимірів (аспектів, модусів) буття та форм і принципів пізнання у галузі філософії науки. В історико-філософському контексті вона інколи ототожнюється із категорією плюралізму або виступає як одна з його форм. Хоча історія філософії засвідчує споконвічне протиборство монізму і плюралізму, проте аж до поч. XX ст. у європейській культурі виразно домінувала перша з них. Це домінування позначилося на різноманітних пошуках доконечного фундаменту пізнання й буття, який тлумачився здебільшого як нейтральний досвід (емпіріомонізм), абсолютна ідея (абсолютний ідеалізм) або світ ідеальних сутностей (феноменологія). У друг. трет. XX ст. на перший план виступає філософія плюралізму, багатомірності, розмаїтості. У галузі філософії науки ця тенденція чітко виявилась у введенні в методологію науки принципу багатомірності, фундаментальному обґрунтуванні положень про незалежні один від одного атомарні факти (Вітгениїтайн), про різноманіття подій і форм досвіду (Джеме), про множинність актуальних сутностей і процесів (Вайтгед). -
47 геніальність
ГЕНІАЛЬНІСТЬ - вищий прояв творчих здібностей, коли саморозвиток особистості стає розвитком людського роду. Г. має етнокультурні вияви, проте твори генія завжди виходять на світовий рівень. Тому у Г. відбувається парадоксальне єднання локального та універсального, розгортання локального в універсальне. При цьому локальне не втрачає своїх ознак; Г. є розв'язанням суперечності локального та універсального у персональному. У своїй діяльності геній прагне вийти за межі культуротворчості як об'єктивації у творенні нового буття Ц. е відрізняє геніальну людину від талановитої, яка цілком реалізує себе в об'єктивуючій творчості. Діяльність генія тяжіє до міфотворення; він продукує такі артефакти культури, які викликають катарсичні переживання, й тому мають суттєвий вплив на смисложиттєві цінності. Г. належить до феноменів граничного буття людини. При цьому вона відрізняється від таких феноменів граничного буття, як святість та героїзм, в яких ставлення до стихії життя не опосередковане наявністю артефакту. -
48 доказовість
ДОКАЗОВІСТЬ - найважливіша властивість правильного умовиводу, міркування; полягає в обґрунтуваності тези аргументами, внаслідок чого теза обов'язково має бути визнана істинним судженням. Д. - необхідна властивість міркувань, що приводить до розширення знань (див. доведення). -
49 еквіполентність
ЕКВІПОЛЕНТНІСТЬ ( від лат. aequipollens (aequipollentis) - рівносильний, рівнозначний) - логічна еквівалентність, збіг за значенням при можливій відмінності за смислом. Еквіполентними називають поняття, судження, формули тощо, які позначають ту саму сукупність предметів (але, можливо, мають різний смисл). Напр., у численні висловлювань формули 1(1рлр) та 1\pvp логічно еквівалентні, бо набувають одного значення - "істинне", проте різняться за смислом: перша виражає суперечності закон, друга - виключеного третього закон. -
50 моральність
МОРАЛЬНІСТЬ - буттєвий корелят моралі, що визначає спосіб, рівень і межі впливу її норм на реальне людське життя. Розрізняють два конкретніших значення терміна "М." 1) Якісна характеристика певної системи соціальних або міжособистісних стосунків під кутом реалізації в них настанов і цінностей моралі. В цьому сенсі розрізнення моралі й М. встановив і обґрунтував Гегель. У "Філософії права" (1821), вибудовуючи тріаду етапів розвитку об'єктивного духу, Гегель першим (як тезу) наводить право, що постає чистою об'єктивністю, наявним буттям свободи "у зовнішньому". Мораль (антитеза) - суб'єктивна свідомість індивіда, яка базується на свободі волі й охоплює його переконання, мотиви поведінки, мету і наміри. Дійсна свобода досягається через синтез права й моралі - в М. У філософії зміст поняття М. визначається подвійним чином. По-перше, це звичай як стійка форма поведінки, що є історичним попередником моралі; по-друге, опосередковані мораллю конкретні обов'язки перед державою, соціальним станом, сім'єю. Представники сучасної етики, звертаючись до гегелівського поняття М., або "субстанційної М.", зазвичай акцентують увагу на моменті зв'язку з історично-конкретними формами людського співжиття, що обумовлюють специфічний, особливий характер моральних зобов'язань і орієнтацій індивідів. Антитезою М. в такому разі постає т. зв. макроетика, або універсалістська мораль (Апель, Габермас та ін.). 2) Сфера внутрішнього, душевно-духовного самовизначення і ціннісної орієнтації людської особистості за межами належного - безальтернативно визначеного нормами і приписами моралі. Коли предметом уваги виявляються пошуки і рішення окремих людей, спрямованість їх переживань, що не передбачає однозначних оцінок, то йдеться не про мораль, а саме про М. Розвиток моральної культури передбачає відкритий обопільний процес взаємозбагачення моралі й М. в обох зазначених конкретних виявах останньої Р. озрив між мораллю й М. засвідчує кризовий стан суспільства; разом з тим, перетворення живої, дієвої М. на простий зліпок з наявної системи моральних норм позбавило б людину здатності засвоювати історичний і соціальний досвід, творити нові форми морального спілкування.В. Малахов -
51 наступність у культурі
НАСТУПНІСТЬ У КУЛЬТУРІ - зв'язок між різними щаблями розвитку культури, що полягає у збереженні окремих елементів або характеристик цілого у процесі переходу до нового стану. Проблема Н. у к. притаманна переважно західному культурному просторові, де ставлення до культурної спадщини коливається від традиціоналізму до нігілізму через увесь спектр можливих градацій. Для східних культур характерне синхронне співіснування сучасності й традицій, які постійно реактуалізуються в цих культурах. У межах західної типології культур крайнощі континуального (наскрізного) і дискретного (замкненого, циклічного) підходів долає філософія Гегеля, згідно з якою Н. ук. забезпечується завдяки закону "заперечення заперечень" (Античність - Середньовіччя - Ренесанс - Реформація). Наразі є поширеним чотирифазний ритм відтворення наступності в межах будь-якої культури: 1) формування традиції; 2) просвітницька критика та автономізація від спадщини; 3) романтична ідеалізація традиційних цінностей; 4) поновлення та реактуалізація початкової традиції. Останню фазу потрібно розглядати не як повернення до архаїки, а як творче перетлумачення та асиміляцію споконвічних змістів на рівні сучасності. Закономірності цього процесу ґрунтовно осмислені герменевтикою, зокрема Гадамером С. труктуралістські прийоми можуть бути застосовані до проблеми Н. у к., коли мова йде про кількісні зміни у межах культурного типу (тобто зберігається і передається сама структура організації об'єкта). Коли ж ідеться про якісні зміни, безперервність зв'язку забезпечується передачею не структури, а змістів, що завдяки герменевтичним зусиллям інкорпоруються до нового культурального поля. Проте, оскільки розуміння Н. у к. як певної "естафетності" культур неявно припускає ідею прогресивного розвитку, постмодерна парадигма певним чином скасовує проблему Н. у к., позаяк у світі, де всі культури визнаються рядопокладеними, ця проблема перестає бути актуальною.Л. МенжулінаФілософський енциклопедичний словник > наступність у культурі
-
52 об'єктивність
ОБ'ЄКТИВНІСТЬ - термін, що позначає відношення незалежності від суб'єкта, від суб'єктивного чинника. Доцільно розрізняти такі форми вияву 0.: онтологічну, гносеологічну, методологічну, професійну (певні види практичної діяльності, де суб'єкт реалізує ціннісне відношення). 1) В загальному випадку онтологічна О. - те, чому суб'єкт надає статусу дійсної (істинної) реальності, розглядає як "дійсно" (справді) існуюче, як деяке "суще", достовірний елемент своєї картини світу, тієї дійсності, що є для нього предметом пізнання, рефлексії або на яку спрямовано його практичну (життєву) діяльність. Онтологічна О. протиставляється всьому, що, за переконанням суб'єкта, лише "здається існуючим", що існує лише в думці, в уяві, в гадці, є лише витвором свідомості або має характер ілюзії. Розрізнення між онтологічною О. і тим, що належить до сфери "чистої суб'єктивності", неоднозначне, відносне, залежить від рівня і характеру його знань, ціннісних уподобань, від тих проблем, що їх вирішує суб'єкт, та від критеріїв "дійсно існуючого", які він схвалює. 2) В гносеологічному аспекті О. розкривається як визначальна риса людського знання, як характеристика істини, достовірних законів і теорій. Гносеологічну О. вбачають у тому, що зміст пізнання зумовлений предметом пізнання; не залежить від волі і бажання суб'єкта. Принцип гносеологічної О. стверджує, що у формі істини має місце збіг, узгодження мислення (думки) з тією дійсністю, яка є об'єктом пізнання і яка існує незалежно від пізнання ("класичне" поняття істини). Принцип гносеологічної О. утворює антитезу інструменталізму та релятивізму. 3) В методологічному аспекті О. виступає як принцип (норма) науково-пізнавальної діяльності, що виражає вимогу інтерсуб'єктивності опису наукового. О. як норма наукового дослідження означає настанову дотримання суб'єктом основних принципів науковості, зокрема вимоги доказовості й аргументованості наукових ідей, гіпотез, теорій. 4) О. як норма (принцип) професійної етики діє в тих сферах діяльності, де суб'єкт має справу з проблемними (альтернативними) ситуаціями, що стосуються оцінки людей та їхніх дій, відповідності їхньої поведінки певним нормам та вимогам. Йдеться про функції судді, арбітра, прокурора, адвоката, критика, експерта, тренера, вчителя, керівника, представника влади, члена вченої ради, конкурсної комісії і т.ін. Професійна О. означає здатність суб'єкта реалізувати у своїй професійній діяльності інтерсуб'єктивну позицію, тобто таку, що не залежить від його (або чиїхось) уподобань, емоцій, упередженої гадки, а визначена лише суттю, логікою справи і знаходиться у повній відповідності з суспільно інституалізованими нормами та стандартами (типу правових чи моральних норм). Порушення О. як норми професійної етики може набувати кримінального характеру, але зазвичай воно є проявом професійної некомпетентності.В. Свириденко -
53 одночасність
ОДНОЧАСНІСТЬ - відношення, яким характеризується збіг на шкалі часу віддалених одна від одної у просторі подій. Поняттю О. Ейнштейн у спеціальній теорії відносності надав статусу фундаментального. На відміну від класичної механіки, в якій поняття О. постулюється як абсолютне, незалежне від будь-яких фізичних подій, а сам часовий порядок подій визначається "перебігом" абсолютного часу, спеціальна теорія відносності визначає поняття О., виходячи з емпірично встановленого факту скінченності швидкості світла. Запропонована Ейнштейном процедура визначення О. дозволяє встановити клас "об'єктивно одночасних" подій, між якими принципово неможливі причинно-наслідкові зв'язки. Можливість застосування конкретних вимірювальних процедур для встановлення відношення О. обумовило його значущість при зіставленні теоретичних висновків із результатами експерименту. Часовий порядок подій в теорії відносності встановлюється на основі даного визначення О. за умови вибору певної системи відліку. Визначення відносного характеру О. означало розуміння часових відношень як деяких реальних взаємодій між матеріальними системами, зафіксованих у фізичних експериментах. -
54 очевидність
ОЧЕВИДНІСТЬ - безпосередня даність істинності деяких видів знань на противагу іншим, істинність яких встановлюється шляхом застосування спеціальних процедур доведення. До них належить знання, що відображає доступні безпосередньому чуттєвому спогляданню предмети чи явища дійсності і приймає вигляд простих фактів, або знання, що закріплює в свідомості багатовіковий досвід людства і набуває значення аксіом, напр., аксіоми геометрії Евкліда, деякі правила логіки. Очевидне істинне знання виступає базовим при встановленні істинності знань вищих рівнів. Історично виділяють чуттєву О., що ґрунтується на свідченнях органів чуттів, і раціональну О., яка базується на здатності розуму узагальнювати людський досвід і постулювати як істинні окремі положення науки різного ступеня абстрактності. Деякі філософські системи надають перевагу то тому, то тому різновиду О., нерідко протиставляючи їх. Так, якщо філософія Декарта надмірно завищує пізнавальну роль раціональної О., то філософія Бекона те саме чинить щодо чуттєвої О. В реальному процесі пізнання чуттєва і раціональна О. доповнюють одна одну, перебуваючи в органічній єдності. Однак і в такому поєднанні роль О. як засобу встановлення істинності знання досить обмежена. Тому в науковому пізнанні при обґрунтуванні істинності положень науки на О. покладаються мало, а застосовують вивірені складні системи доведення.П. Йолон -
55 свідомість історична
СВІДОМІСТЬ ІСТОРИЧНА - особливий різновид суспільної свідомості, що охоплює: соціальну пам'ять; історичні факти; історичні закони; суспільно-історичне передбачення й суспільні ідеали, які взаємодіють поміж собою і зумовлюються відповідними матеріальними й духовними чинниками життєдіяльності суспільства. З розвитком історії зростає теоретичний рівень С. і.; за сучасних умов особливої ваги набуває теоретичне осмислення проблем громадянського суспільства, національних стосунків, глобалізації та ін. Аналіз С. і. - це складний і тривалий процес усвідомлення людиною специфіки свого положення у світі історичного простору і часу; як індивідуальний, так і суспільний процес відтворення об'єктивної дійсності, що відповідно до світоглядно-ціннісних орієнтацій людини виступає як її історична самосвідомість минувшини, дійсного і прогнозованого майбутнього. С. і. в усій багатогранності аспектів і соціальних функцій становить сутність історичної культури особи, соціальної групи, нації, суспільства і виступає важливим чинником конструктивно-перетворювальної діяльності в умовах суперечливого зіткнення тенденцій плюралізму і глобалізації. -
56 солідарність
СОЛІДАРНІСТЬ - один із принципів соціальної етики, який полягає у переконанні, що між людьми не існує непримиренно протилежних інтересів. Деякі форми соціального утопізму абсолютизують С. (мрії про побудову своєрідного "суспільства-організму", де С. має відігравати роль головного конститутивного принципу). Природна основа й онтологічна передумова С. полягає у соціабельності - глибинно притаманній властивості взаємодопомоги і кооперації, яка характеризує переважну більшість соціальних організмів. Принцип С. передбачає узгоджену спільну дію людей задля вирішення соціальних проблем, зростання відносин довіри між людьми, формування і свідоме підтримування партнерства і консенсусу. Найвищі прояви С. - альтруїзм, життя заради інших, самопожертва (коли центром етичного космосу для людини є благо інших, існування і добробут спільноти). Реалістичний погляд на С. вбачає в ній необхідну умову існування спільноти. Навіть природна і соціальна нерівність людей та розходження їхніх інтересів не заважає солідарному пошуку прийнятних засобів співіснування. Зараз С. є необхідною умовою формування прийнятних стратегій розвитку (див. розвитку стійкого концепція).В. Заблоцький -
57 щосьність
ЩОСЬНІСТЬ - термін, запозичений середньовічною філософією в Аристотеля; виражає форму речі або радше її "сутність буття", те, що в існуючій речі відповідає її визначенню, сукупності її суттєвих ознак. Для того, щоб осмислено говорити не просто про буття, а про буття певної речі, тобто про існування чогось визначеного, середньовічні мислителі вважали за необхідне "вхопити" цю визначеність у чистому вигляді, виокремити це "щось", тобто змістову "щосьнісну" характеристику існуючого. Термін часто вживається у філософських курсах КМА. -
58 вибірність
I виб`ірністьизбира́тельная спосо́бностьII в`ибірністьтехн.; физ. избира́тельность, селекти́вность -
59 випарність
I вип`арністьиспари́тельная спосо́бностьII в`ипарністьтехн.; физ. испари́тельность, испаря́емость -
60 вогнетривкість
I вогнетривк`істьтехн.; физ. огнесто́йкостьII вогнетр`ивкістьтехн.; физ. несгора́емость, огнеупо́рностьУкраїнсько-російський політехнічний словник > вогнетривкість
Страницы
См. также в других словарях:
-сть — суффикс; = сти Формообразовательная единица, являющаяся показателем неопределенной формы глагола инфинитива (блюсти, брести, вести, гнести, грести, класть, мести, обрести, плести, прочесть, прясть, сесть, скрести, цвести и т.п., а также… … Современный толковый словарь русского языка Ефремовой
єсть — 1 присудкове слово застаріла і просторічна форма теперішнього часу від бути незмінювана словникова одиниця рідко єсть 2 вигук незмінювана словникова одиниця … Орфографічний словник української мови
-сть и -сти — суффикс 1. Формообразовательная единица, являющаяся показателем неопределенной формы глагола инфинитива (блюсти, брести, вести, гнести, грести, класть, мести, обрести, плести, прочесть, прясть, сесть, скрести, цвести и т.п., а также производные… … Современный толковый словарь русского языка Ефремовой
єсть — I рідко. Те саме, що є II. II виг., військ. Уживається як відповідь підлеглого на наказ, розпорядження командира у знач. зрозуміло, буде виконано і т. ін … Український тлумачний словник
нѣ(сть) — НѢСМЬ, НѢСИ, НѢ(СТЬ) и т. д. (нѣ(сть)2000) гл. 1. Формы наст. врем. гл. быти с отрицанием. Не быть, не находиться: мы... ѹже нѣсмы подъ закономъ. но подъ блг(д)тию. КР 1284, 212в; что ищете живаго съ мр҃твми: нѣ(с) сдѣ КТур XII сп. XIV, 13; || не … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
повѣсть — ПОВѢСТ|Ь (128), И с. 1.Сказание, повествование, рассказ: нъ ны ѹво [в др. сп. ѹбо] врем˫а. на коньць бл҃жнаго зовѣть ѥмѹже проити ѹбо слово лѣнить(с). проидѣть же ѡбако аще и дрѧхла ѥсть повѣсть. (τὸ διήγημα) ЖФСт к. XII, 162; о семь сътворивъше… … Словарь древнерусского языка (XI-XIV вв.)
вартість — тості, ж. 1) Виражена у грошах ціна чого небудь. 2) Позитивна якість, цінність. 3) ек. Економічна категорія, властива товарному виробництву, яка становить втілену й уречевлену в товарі суспільно необхідну працю. Балансова вартість активу.… … Український тлумачний словник
повѣсть — Повесть повѣсть (2) 1. Рассказ, повествование о чем л.: Не лѣпо ли ны бяшетъ, братіе, начяти старыми словесы трудныхъ повѣстіи о пълку Игоревѣ, Игоря Святъславлича! 1. Почнемъ же, братіе, повѣсть сію отъ стараго Владимера до нынѣшняго Игоря. 5.… … Словарь-справочник "Слово о полку Игореве"
надлишковість — вості, ж. 1) Абстр. ім. до надлишковий. 2) Наявність у системі додаткових засобів понад ті, які б могли забезпечити їх нормальне функціонування. •• Енергети/чна надлишко/вість запас потужностей, який може бути використаний у більш тяжких умовах… … Український тлумачний словник
послідовність — ності, ж. 1) Певна черговість подій, явищ, етапів роботи тощо, порядок розташування чогось. || Лад, систематичність у чомусь. || Події, предмети, що йдуть слідом один за одним. || Множина елементів, які можуть бути послідовно пронумеровані… … Український тлумачний словник
ємність — ності, ж. 1) Здатність умістити в собі певну кількість кого , чого небудь; місткість. •• Є/мність ри/нку потенційно можливий обсяг продаж певного товару на ринку протягом заданого періоду. Сорбці/йна є/мність кількість сорбату, яка може бути… … Український тлумачний словник
