мораль

мораль.

мораль

мораль

1. мораль; принципы и нормы поведения людей; нравственность (еҥ-влакын икте-весе коклаште да обществыште шкем кучымо нормо ден принцип-влак)

2. мораль; нравственный вывод из чего-л. (нравственный иктешлымаш)

3. разг. мораль; нравоучение (туныктен ойлымаш)

мораль; коммунистическай мораль коммунистическая мораль.

ж ἡ ήθική, τό ήθος / τό ἐπιμύ-θιο[ν] (басни):

* * *

η ηθική

ахлоқ, ахлоқу одоб

мораль, ғибрат

МОРАЛЬ (лат. moralis - моральний, від mores - звичаї) - духовно-культурний механізм регуляції поведінки особистості та соціальних груп за допомогою уявлень про належне, в яких узагальнені норми, цінності, зразки поведінки, принципи ставлення до інших індивідів та соціальних груп. Специфіка моральної свідомості формується за умов розкладу родоплемінного суспільства, виникнення складної системи опосередкованих зв'язків (політичних, економічних, соціальних та ін.), що прийшла на зміну безпосередньому характеру всіх стосунків людей у традиційній общині. Поява відносної свободи вибору, потреба в ситуаційній гнучкості поведінки й стосунків, відповідно до динамічних умов життя, робили чимдалі проблематичнішими збереження, культурну трансляцію і примноження досвіду безпосередньо моральнісного ставлення людини до людини, спільноти, природи, світу. В контексті критичного осмислення реальних звичаїв людей (що свідчило про руйнацію традиційних форм моральності) складається узагальнена система уявлень про чесноти, норми поведінки, основоположні закони колективного співіснування ("не убий", "не укради" та ін.) І. деальна система належного водночас постає як моральнісне добро, найвища самоцінність, що протистоїть моральнісному злу в реальній людській життєдіяльності. В цьому ракурсі М. співвідноситься з духовно-ідеальними основами права, релігії, мистецтва, філософії. Часткове коригування внутрішнього світу людини, її вчинків, масової поведінкової практики відбувається в разі особистісного прийняття вимог і настанов М. та відповідних вольових зусиль щодо їх здійснення. Намагання досягти доброчесності й праведності засобами зовнішнього тиску, без достатньої внутрішньої мотивації, вступають у протиріччя з ціннісним аспектом морального самоствердження людини, породжують "легальні", а не "моральні" вчинки (Кант). Регулятивні можливості М. зростають у міру розширення її суб'єктного горизонту. Формування вселюдського, універсального масштабу морального світосприйняття, вихід за межі групових, етнічних, національних інтересів до обріїв людства як єдиного цілого відкриває можливості для найбільш адекватного втілення суті моральності в процесі суб'єктивного творення цінностей М, Значне духовне випередження реальних можливостей життя й універсальне бачення належного ставлення до іншої людини, суспільства, природи концентрується в М. як ідеалі. Конкретно-чуттєве втілення тих чи тих сторін сукупного морального ідеалу подибуємо в міфології, релігійних та художніх образах Р. аціонально-логічне осмислення, узагальнення і обґрунтування понять, категорій моральної свідомості відбувається в етиці (див. нормативна етика). У цих процесах закріплюється й нагромаджується зміст моральнісного добра, тоді як у реальній життєдіяльності М. нерідко обмежується відносними, конкретно-історичними обмеженими вимогами щодо втілення можливого блага. Переважання відносного над абсолютним характерне для ідеологізоваяих моральних систем, хоча за певних умов подання абсолютного тут може бути досить вагомим (напр., ідеологія Просвітництва). Водночас не є гарантовано моральнісним навіть конкретно-історичний зміст узагальнених понять моральної свідомості (гідність, честь, обов'язок, справедливість), хоча в цілому такі форми оцінки і самооцінки мають непроминальне загально-культурне значення. Найбільша міра абсолютної значущості притаманна абстрактно сформульованим моральним законам і етичним принципам. Прагматичне спустошення морально-етичних ідеалів внаслідок надання переваги відносному призводить як до духовної деградації, так і до соціальної дестабілізації. Відмова ж од відносних допоміжних, компромісних рішень в світі реальних людських відносин веде до безнадійної мрійливості або змертвілого етичного ригоризму. Наявність відносно гуманних правил є кращою для соціуму як системи, ніж відсутність будь-яких. В кінці XX ст. істотне збагачення М. відбувалося шляхом осмислення й обґрунтування моральних принципів теорією справедливості, комунікативною етикою, що запроваджують в галузь моральної рефлексії дискурсивно-консенсуальні засади.

1) (этика, нравственность) ethics, morals

2) ( принципы поведения) morality

3) ( нравоучение) moral

•

- автономная мораль

1. мораль; принципы и нормы поведения людей; нравственность (еҥ-влакын икте-весе коклаште да обществыште шкем кучымо нормо ден принцип-влак). А мещанинын моральже икте: кузе-гынат поян лияш. С. Эман. А у мещанина одна мораль: лишь бы разбогатеть. Тачысе кечыште идейын пайдале пашажым аклыдымаш але шӧ рын ончымаш – мемнан мораль дене тӱ вытат ок келше. М. Казаков. На сегодняшний день недооценка и игнорирование полезности идеи – нисколько не соответствует нашей морали.

2. мораль; нравственный вывод из чего-л. (нравственный иктешлымаш). Басньын моральже раш кажнылан: критика тулым кӱ леш ылыжташ. М. Большаков. Всем ясна мораль басни: нужно разжечь огонь критики.

3. разг. мораль; нравоучение (туныктен ойлымаш). Кугу начальник ӱжын изиракым, Лудеш моральым тыгеракын. М. Казаков. Большой начальник, вызвав меньшего, читает мораль. – Йӧ ра, йӧ ра! Тый мыланем моральым ит луд. «Ончыко». – Хорошо, хорошо! Ты мне мораль не читай.