минуле

1) попереднє; те, що було раніше

2) pl минуле життя, минуле (походження, освіта, робота)

3) мaт. попередній член відношення

4) гpaм. антецедент; лог. антецедент

1) попередній

2) апріорний; додослідний

3) гeoл. антецедентний, епігенетичний, первісний

1) ( the past) минуле; минуле ( історичне); життя людини

2) гpaм. ( the past) минулий час

1) минулий, колишній, давній

2) гpaм. минулий

1) у часовому значенні вказує на більш пізнє здійснення дії пізніше, за, після; час за годинником

2) у просторовому значенні вказує на рух мимо, повз чого-небудь мимо, повз; по інший бік чого-небудь за, по той бік

3) указує на вихід за рамки, межі, норми понад, більше; за

1) вчорашній день; недавнє минуле

2) pl минуле, минувшина

1) вчорашній

2) недавній

1) вчора

2) тільки вчора, недавно

забыть кого, что забувати, забути, (о мног.) позабувати кого, що; о ком, о чём - забувати, забути, забуватися, забутися про кого, про що, за кого, за що, на кого, на що, чого. [Забудь зрадливу дівчину. Крамарі, забувши на покупців, лишали свої крамниці на божу ласку (Коцюб.). Доки сидиш за цим-о ділом, доти забуваєш геть за все лихо (Крим.). Обіцянки не забувайся (Котл.). Забувсь, як і двері у вас одчиняються]. -быть что за сном - заспати що. [Любощів ні заїсти, ні запити, ні заспати (Г. Барв.)]. -быть свои обязанности перед кем - забути (занедбати) свою повинність до кого. -дем прошлое - забудьмо минуле, не згадуймо про минуле: хай воно піде в непам'ять. Забытый - забутий, позабутий. Несколько -тый (подзабытый) - призабутий.

* * *

несов.; сов. - заб`ыть

прлг. минулий, (прежний) колишній; см. Прошлый. [Минулий час (Грінч.). Й моїх колишніх ясних літ зоставсь вінок (Філян.)]. В -шем году - минулого року, в минулому році, торік, уторік, того року, (зап.) тогід. Давно -ший - давно минулий, давнєколишній. -шее, сщ. - минуле (-лого), колишнє (-нього), минулість (-лости), минувшина, бувальщина. [Виучувати сучасне і минуле України (Стат. Акад.). Топче в багно нашу минулість (Грінч.). Минувшини мари (Франко)].

* * *

1) прич. яки́й (що) мину́в

2) в знач. прил. мину́лий

Августин, Аврелій (354, Тагаста - 430) - християнський теолог, філософ, представник західної патристики. А. систематизував християнське віровчення, використовуючи принципи неоплатонізму. Філософська позиція А. теоцентрична, проблема Бога є засадничою щодо усіх інших проблем. Природно-людський світ створений Богом, залежить від його всемогутньої волі. Протиставлення Бога і природи конкретизується А. у проблему вічності і часу: вічність є атрибутом Бога, а час - його творінням. Час осмислюється через минуле, теперішнє і майбутнє, де минуле і майбутнє осягаються через теперішнє. Людина, перебуваючи у плинному світі і сама змінюючись, має постійно пам'ятати про вічність і прагнути до неї. Душа людини визначається А. як нематеріальна, розумна, безсмертна сутність, що має початок, але не може мати кінця. Основні функції душі: мислення, пам'ять, надія, воля, управління тілом. Визначальною є воля, тому і віра повинна домінувати над розумом. А. висунув гасло: "Віруй, щоб розуміти!". Для обґрунтування пріоритету віри він розрізняє знання та мудрість. Знання навчає користуватися речами, мудрість орієнтує на вічність, духовні об'єкти, осягнення добра і зла. Людина повинна підкоряти знання мудрості, бо вищою її метою є спасіння душі, служіння добру. Важливим досягненням А. було створення філософії історії, осмислення з християнської точки зору єдності людської історії. Історія розглядається як боротьба "двох Градів": "Граду Божого" - церкви та Божих обранців і "Граду земного" - світської держави, яку А. називає "організацією розбійників". Розуміючи людину як "внутрішню людину", як життя її душі, А. намагається осмислити її через історичність, "часовість". Історичність та психологізм в розумінні людини, динамізму її становлення і розвитку були значними нововведеннями А., порівняно з Античністю. Для Середньовіччя А. був незаперечним авторитетом в питаннях теології та філософії

ІСТОРІЯ ( від грецьк. ιστορία - дослідження, оповідь про минуле, пізнане) - 1) Реальний процес розвитку суспільства в цілому, його різновидів, окремих цивілізацій, етносів, країн, а також форм, сфер, явищ та інших виявів життєдіяльності суспільства. 2) Наука, що досліджує минуле суспільства з метою більш адекватного розумінння його сучасного та визначення перспектив розвитку в майбутньому. В реалізації й осягненні іманентного зв'язку, що має місце між означеними вище значеннями І., ключову роль відіграє філософія, яка розглядає І. не лише і не стільки як предметну сферу, існуючу окремо від суб'єкта, а в її взаємозв'язках з ним. Завдяки такому підходу І. постає у єдності своїх онтологічних і гносеологічних характеристик як багатомірний феномен, різноманітні вияви якого неоднаково фіксуються і акцентуються в діяльності, відносинах, поведінці, спілкуванні та свідомості різних людей; зрештою - як цілісність і, водночас, - як конкретне і невичерпне розмаїття історичних реалій, утворене, відтворене та відображене і окремим індивідуальним горизонтом історичних життєдіяльності й свідомості кожної людини, і їх сукупністю, тобто як інтегративне поле їх перетину. Подібно до філософії та соціології, І. також досліджує людське суспільство як своєрідну цілісність, вивчає творчу потугу людства в усіх галузях його життєдіяльності та є однією з найважливіших форм самоусвідомлення людством самого себе А. ле якщо філософія розглядає суспільство в єдності його динамічних і структурних, діахронічних і синхронічних характеристик, а соціологія фокусується на структурних, синхронічних, то І. як наука акцентує увагу на діахронічних, динамічних характеристиках суспільства як цілого. І. - інтегративний процес розвитку і зміни не лише людських індивідів, а й мезоіндивідів (напр. етносів) та макроіндивідів (як-то, цивілізацій). Протягом тривалого часу домінував своєрідний лінійний "моноцентризм" І. як науки, тобто тлумачення історичного процесу в цілому лише з позицій власної цивілізації. Напр., для класичної західноєвропейської історичної науки властивий європоцентризм, з позицій якого всесвітня І. поділялася на стародавню, середньовічну і Нового часу. Однобічний, європоцентристський характер цього поділу був підданий критичному аналізу в праці Данилевського "Росія і Європа" (1871), та пізніше - Шпенглером ("Занепад Європи", 1918 - 1922) і Тойнбі ("Дослідження історії", 1934 - 1961). В працях цих та ряду інших мислителів доводиться спрощеність лінійного тлумачення І. в таких різновидах, як регресистське (Монтень, Руссо, Ортега-і-Гассет) та прогресистське (Вольтер, Кондорсе, Гердер, Гегель, класичний марксизм) і наголошується принципово новий підхід до І., за якого вона постає як вельми складне, нелінійне, поліцентричне утворення. За сучасних умов відбувається інтенсивна розробка саме такого, некласичного розуміння І. як поліцентричного процесу.

СИТУАЦІЯ - безпосередній результат взаємодії духовної і природної реальностей, що виявляє себе своєрідною "інерцією" природного буття стосовно активності духовної енергії людського існування (екзистенції) у його прагненні подолати "опір" природи щодо освоєння її людиною. С. слугує своєрідним "лакмусовим папірцем" оприявнення протистояння свободи і необхідності, як специфічних детермінант духовної і природної реальностей. Це означає, що свобода існує тільки в С. Не зустрічаючи "опору" своїй діяльності, людина (а отже, і її свобода) "розчиняються у небутті", оскільки зникає "дистанція" між метою та її здійсненням. У свою чергу, сама С. має сенс лише у відношенні до свободи. Так, С. виявляє себе вже самим фактом народження людини у певний час у певному місці (людина не вибирає факт свого народження). До С. належить і все минуле (людина не здатна змінити своє минуле), просторово-часові обставини людського існування, здобутки духовної і матеріальної культури попередніх поколінь та ін. Але людина може надавати названим виявам С. іншого значення або іншого продовження - у цьому реалізується її свобода. Свобода (і подолання С.) не залежить від успішності самої дії Н. авіть "закутий у кайдани в'язень" (Сартр) залишається свободним, адже він не позбавлений здатності вибору (а тому і свободи). Він може або погодитись із фактом свого ув'язнення (примиритись із С.), або не погодитись і бути щомиті готовим до втечі. С., отже, є мінливим феноменом, постійно порушуваною (через задання їй людиною все нових і нових значень) і водночас так само постійно відновлюваною "рівновагою" духовної і природної складових буттєвої гармонії. Принципове порушення цієї рівноваги (екологічна криза, ядерна війна тощо) загрожує знищенням самого людського світу.

ТУРБОТА - специфічно людський вид активності, що полягає у забезпеченні виконання запланових дій, досягнення визначеної мети, створенні й підтримці умов, що сприяють бажаному розвиткові подій. Т. є атрибутивною ознакою цілеспрямованої діяльності людини і виявом її свободи. В Т. встановлюється внутрішня, усвідомлена причетність людини до світу, поєднуються часові модуси її існування: минуле, теперішнє і майбутнє. В стоїцизмі (напр., у моралістиці Сенеки) розвивалося уявлення, що Т. веде людину шляхом добра і морального самовдосконалення, шляхом реалізації її можливостей і свободи. У сучасній філософії розвинуту концепцію Т. створив Гайдеггер, розуміючи Т. як структуру цілісного людського буття, яка складається з трьох моментів: "буття-усвіті", "буття-при-внутрішньосвітовому-сущому", "забігання наперед". В єдності цих трьох моментів розкривається "часовість" людського буття ("закинутість" у світ - минуле, "розпад" самості - теперішнє, "екзистенційність" - майбутнє).

Федотов, Георгій Петрович (1886, Саратов - 1951) - рос. релігійний мислитель, філософ, історик, публіцист. Закінчив Петербурзький ун-т. Приват-доцент Петербурзького ун-ту (1914 - 1918), проф. Саратовського ун-ту (1920 - 1922) О. д 1925 р. - за кордоном. Проф. Православного Богословського ін-ту в Парижі (1926 - 1940) і Свято-Володимирськоїдуховної академії в Нью-Йорку (1943 - 1951). Людина у світі культури становить наскрізну тему праць Ф., в основі яких - аналіз культури крізь призму самосвідомості особи, пошук змісту історії у внутрішньому житті окремих осіб і цілих поколінь. Історія - це трагічна містерія, головним персонажем якої є людина як істота вільна, але така, що не полишена Богом і разом з тим спокушається злом. Звідси основна проблематика праць Ф. - боротьба святості і гріховності, свободи й необхідності, моральнісна відповідальність особи і нації за вибір історичного шляху. Заперечуючи розуміння культурно-історичного процесу як однолінійного, спрямованого до визначеної мети, Ф. стверджував самоцінність і унікальність кожного його етапу, наголошував на поліморфності й поліфонічності культури, розглядав минуле, теперішнє і майбутнє як живу єдність. В есхатологічних образах він вбачав не неминучість кінця і заперечення культури, а виправдання культуротворчої діяльності як спільної справи людства. Особливе місце у творчості Ф. посідають роздуми про культурне минуле й сьогодення Росії, її долю й історичний шлях. Простежуючи генезу рос. національної катастрофи 1917 р., Ф. висловлював щиру надію на майбутнє відродження Росії, живильним джерелом якого стане Церква.

[br]

Осн. тв.: "Абеляр" (1924); "Святі древньої Русі: X - XII ст." (1931); "І є, і буде: Роздуми про Росію і революцію" (1932); "Соціальне значення християнства" (1933); "Новий Град" (1952); "Християнин в революції" (1957); "Росія, Європа і ми"(1973).

розм. бездоганне минуле

1) минуле

2) минулий, колишній

•

- past consideration

1) запис; протокольний запис; протокол; документ (оформлений належним чином посадовою особою, що є свідченням зафіксованого в ньому правового акту, права тощо); репутація; справа, матеріали; минуле, досьє; матеріали судової справи; письмове провадження у справі; послужний список

2) протоколювати, заносити до протоколу; обліковувати; фіксувати, реєструвати

•

- record a patent