за+кулісамі

испугать кого

1) лякати, злякати и налякати, страшити, устрашити и настрашити, страхати, настрахати, жахати, ужахнути кого, полошити, сполошити и наполошити, полохати, сполохати и наполохати кого, пудити, спуджувати, спудити кого. [Тиха вода людей топить, а бурна тільки лякає (Номис). Коли страшиш, - сам не бійся (Номис). Твій гнів мене жахає (Куліш). Таких страшних герольдів посилають, щоб нас вжахнути (Куліш). Се тая Солоха, що кури полоха (Приказка). А навкруги лунали музики, дудніли бубни і полошили нічну тишу п'яні пісні (Коцюб.). Я їхав улицею, і де взявся собака, - спудив коня];

2) (угрожать кому) лякати, страхати, страшити, полохати кого. [Ви не лякайте мене - я ляканий (Тобіл.). Посадили ото його в тюрму, страхали його Сибіром (Єфр.). Побачила, що так полоха Еол синка, що аж захляв (Котл.)]. -гать детей наказанием - лякати, страхати дітей карою. Пугнуть - настрахати, настрашити, наполохати кого. Я порядком -нул его - я таки добре його настрахав, настрашив. Пуганный и пуганый - ляканий, страханий, полоханий. -ная ворона и куста боится - полоханий заєць і пенька боїться (Номис).

* * *

I. избежать и избегнуть кого, чего

I. уникати, уникнути, тікати и утікати, утекти кого, чого и від кого, від чого, минати, минути, (обходить) обминати, обминути, оминати оминути кого, що, (уклоняться) ухилятися, ухилитися від кого, від чого, (сторониться, чуждаться) сахатися, цуратися кого, чого, бокувати кого. [Уникав диму, та й упав в огонь (Приказка). Той щиро-український юмор, що тікає зверхніх ефектів (Єфр.). Хто дійсне страждає, той пильно утікатиме од усякої згадки, а не стане сам собі її викликати (Крим.). І Паволоч-місто того не минуло: Тетерине військо його обгорнуло (Грінч.). Та все те вмів Герман оминати щасливо (Франко). Хто зможе ухилитись, що нам боги всесильні присудили? (Куліш). Сахайся брехні (Сл. Гр.). Не сказати, що він цурався жіночого товариства (Грінч.)]. -гать ссоры - уникати, тікати сварки. -гать встречи с кем-л. - уникати, тікати зустрічи (стрічи) з ким. -гать кого - уникати кого, тікати від кого, обминати, (гал.) оминати кого, сахатися, цуратися кого. [Бачила, що він уникає її, що йому не до неї (Черкас.). Дружину вашу скрізь я буду обминать (Самійл.). Сахається вона тебе як чорта (Конгр.)]. -жать опасности - утекти небезпеки, обминути небезпеку. О если б -жать нам этой опасности - коли-б нас минула ця небезпека. -нуть наказания - утекти кари и від кари. Не -нуть тебе наказания - не минути тобі кари, не мине тебе кара, не втечеш од кари. -гать вопроса - ухилятися від питання.

II. Избегать, избежать (о жидкости) - вибігати, вибігти, збігати, збігти; (о сыпуч. веществе) висипатися, висипатися. [Молоко збігло (Київщ.)].

II. вибігати, оббігати, виганяти, вига(й)сати, вимахати, (образно) обполювати. [Вибігав усе село, поки його знайшов (Сл. Ум.). Оббігав Лисівку і Борисівку (Борзенщ.). Обполював усе село за горілкою (Гайсин. п.)].

* * *

избить

1) (убивать) побивати, побити, вибивати, вибити, убивати, повбивати, повибивати кого. [Хлібороби опановували замки, побивали скрізь латинських попів і вертались до стародавньої слов'янської віри (Куліш). Вибивали народ тисячами (Стор.). Усіх людей у городі повбивали (Грінч.)]. -бить всех до тла - вибити до ноги;

2) (исколотить; истрепать) бити, побити, збивати, збити. Его в кабаке -били - його в шинку побили, збили. Яблоко это -бито - яблуко це побите. -бить кнут - побити батіг (батога) на кому. [Побив на йому увесь батіг]. -бить до синяков кого - на синяки (на синці) побити, (і)зсинити кого. [Та так побила свекруху, на синяки! (Берд.)]. -бить кого в биток - на (в) яєчню, на болото кого побити, збити. [Збив го (его) на болото (Франко, Пр.)]. -бить кого палкой - вибити кого палицею, обпалкувати кого. [Я його добре обпалкую, аби тільки впіймався (Липовеч.)]. -бить кого до крови - в кров роз'юшити кого. Избитый и Избиенный -

1) побитий, вибитий, повбиваний, повибиваний;

2) побитий, збитий. [Нарешті, збитого і майже голого повели мене до війта (Франко)]. Я весь -бит - я ввесь побитий, чисто (геть) побитий;

3) см. Избитый, прил. -ться -

1) страд. побиватися, убиватися, вибиватися; битися; бути побитим, вибитим и т. д.;

2) битися, побитися, збиватися, збитися. Он сам -бился пьяный - він п'яний сам побився. Сапожки -бились - чобітки збилися, побилися, стопталися, ступцювалися.

* * *

несов.; сов. - изб`ить

1) ( наносить побои) би́ти (б'ю, б'єш), поби́ти, вибива́ти, ви́бити, збива́ти, зби́ти (зіб'ю́, зіб'є́ш); товкти́, -вчу́, -вче́ш, натовкти́, несов. убива́ти

2) (уничтожать, убивать) вибива́ти, ви́бити, вини́щувати, -щую, -щуєш, ви́нищити, убива́ти, уби́ти; ( перебивать) перебива́ти, переби́ти и мног. поперебива́ти

3) (повреждать, приводить в негодность) би́ти, поби́ти, збива́ти, зби́ти; товкти́, потовкти́

известить кого сповіщати, сповістити кого, оповіщати, оповістити, повістити, обвіщати, обвістити кого и кому що, про що, повідомляти, повідомити, завідомляти, завідомити, звіщати, звістити кого, давати, дати знати кому, (по)давати, (по)дати (з)вістку кому, доносити, донести (вісті) кому, (стар.) ознаймувати, ознаймити кому; срвн. Уведомлять. [Я по хатах піду, сам сповіщу їх (Л. Укр.). Пішли з Лукашем, звістили батюшку (М. Вовч.). Поки що, я панові йду обвістити (М. Вовч.). Про це Орґонові я звістки не подам (Самійл.). Звізда ясна возсіяла в дорозі, всім ознаймила о бозі (Колядка)]. -ть на словах - (кроме вышепривед. ещё) переказувати, переказати. [А хто перекаже отцю-неньці про смерть їхнього сина? (Коцюб.)]. -тите меня - сповістіть мене, дайте мені знати, подайте мені (з)вістку. -тите меня о получении письма - повідомте мене, що одержали листа. -щайте меня почаще - сповіщайте (повідомляйте) мене частіше. Извещённый о чём - с[о]повіщений, повідомлений про що. -ться о чём - довідуватися, довідатися про що, сповіщатися, сповіститися, завіститися про що, одібрати звістку про що. [Я від сестри моєї добре сповістилась (Куліш)].

* * *

несов.; сов. - извест`ить

изменить

1) что - зміняти и змінювати, змінити, відміняти и відмінювати, відмінити, (переменять) переміняти и перемінювати, перемінити що, (переиначивать) переинач[кш]увати, переинач[кш]ити що, (о мн. или местами) позмінювати и позміняти, повідмінювати и повідміняти, попереинач[кш]увати. [І даремне не молися: не зміню я кари (Рудан.). Хіба-ж мою любов що-небудь одмінило? (Самійл.)]. -нить свою жизнь, характертер - з[від]мінити своє життя, свою вдачу. -нить проект закона - змінити проєкт закона. -нить веру - змінити віру. Собачьего нрава не -нишь - собачої вдачі (натури) не відміниш. -нить почерк - змінити руку. Изменённый - змінений, відмінений, переинач[кш]ений;

2) кому, чему - зраджувати и (редко) зраджати, зрадити кого, що, (о мн.) позраджувати. [Кохав він дівчину, тому три роки, та зрадила тоді його вона (Крим.). Зрадив дівчину кохану (Рудан.). Та доля лихая зрадила хутко його (Л. Укр.). Зрадив козаків, пристав до ляхів (Н.-Лев.). Зрадив він народню справу (Куліш)]. -нять, -нить себе - зраджувати, зрадити себе. [Я зрадив-би себе, якби дививсь инакше (Самійл.)]. -нить мужу жене - зрадити чоловіка, жінку (дружину). -нить вере, клятве, долгу и т. п. - зрадити или зламати (нарушить) віру, присягу, обов'язок и т. д. -нить своему слову - зрадити своє слово, зламати (нарушить) своє слово. Он никогда не -няет своим правилам, привычкам - він ніколи не зраджує своїх правил, звичок, він ніколи не ламає (не нарушает) своїх правил, звичок. Память -нила ему, мне - пам'ять зрадила, змилила його, мене. Силы -няют мне - сили зраджують мене. Рука -нила (сплоховала) - рука схибнула, схибила. Рука -нила ему - рука зрадила його. Тот кому -нили (обманутый) - зраджений.

* * *

1) краса, красота, (стар.) ліпота, ласк. красонька; (пригожесть, красивая наружность) урода, вподоба, подоба, ласк. вродонька, вподобонька, подобонька; (роскошь) пишнота, (украса) оздоба, окраса. [Нащо-ж мені краса моя, коли нема долі? (Шевч.). Ой, хоч знайдеш з русою косою, та не знайдеш з такою красою (Пісня). Свою красоньку утеряла (Пісня). Відчути поетичну красу (Крим.). Ой тяжко жаль мені русої своєї коси, красоти дівоцької (Метл.). Далеко їй було до стародавньої ліпоти (Куліш). Довго, довго дивувались на її уроду (Шевч.). Моя врода, як повная рожа: і на личеньку рум'яненька, і на стану гожа (Пісня). Вподобонькою звали: он де наша вподобонька (Г. Барв.). Як милого не любити, коли подобонька: сам білявий, вус чорнявий, як у соколонька (Пісня). Край тебе вся инша пишнота природи уваги моєї не зверне (Самійл.). Всю окрасу життя проглинуло словечко це: зрада! (Вороний)];

2) бот. Amarantus caudatus L. - краса, щириця, щир червоний, щирець (-рцю), лисячі хвости.

* * *

навлечь

1) наволікати. наволокти, (чаще) стягати, стягти, (реже) натягати, натягти, спроваджувати, спровадити на кого що. [Од бога помсту наволікає! (Сл. Гр.). Вони мене не слухали і через те наволокли страшений напад ординський на узграничні землі (Куліш). Що мені за охота стягати на себе ненависть? (Звин.). І не признаюся! нащо я буду на себе натягать? (Борз.). Нам-же страшно, що він напасть на християн спровадить (Л. Укр.)]. -влечь на себя чей гнев - чий гнів на себе стягти (натягти). -влечь на себя беду, стыд, позор - стягти біду, сором, ганьбу на себе. [Сам ти, друже, сам біду на себе стяг (Франко)]. -влечь на себя насмешки - насміх (глум) стягти на себе. [I насміх на себе стягли ви (Франко)]. -влечь на себя подозрение - стягти (натягти) на себе підозру, викликати до себе підозру;

2) см. Наволакивать. Навлечённый - наволочений, стягнений, натягнений, спроваджений на кого. -ться - наволікатися, стягатися, натягатися, спроваджуватися, бути наволіканим, наволоченим, стяганим, стягненим, натяганим, натягненим, спроваджуваним, спровадженим.

* * *

несов.; сов. - навл`ечь

наговорить

1) чего - наговорювати, наговорити, наказувати, наказати, набалакувати, набалакати, (шумя) нагомоніти, (о мног.) понаговорювати и т. п. чого. [Наговорив на осиці кислиці, а на вербі груші (Приказка). Наказав три мішки гречаної вовни (с три короба) (Приказка). Набалакав такого, що й за день не розбереш (Сл. Ум.). Нагомоніли повну хату (Богодух.)]. -рить вздору (чепухи, пустяков) - наплескати, нагородити, наверзти, наторочити, наплести, намолоти, (набормотать) намимрити, набубоніти, наха(ра)маркати, наварнякати, набелькотати, (наболтать) нацвенькати, напащекувати (дурниць, нісенітниць). [Се мабуть вам снилося, а ви й повну хату наторочили (Куліш)];

2) на кого - наговорювати, наговорити, наказувати, наказати, лихословити, налихословити, наклепувати, наклепати на кого, обмовляти, обмовити кого, набріхувати, набрехати на кого, про кого, славу (неславу, лиху славу, поговір) пускати, пустити про кого, натуркувати, натуркати чого кому про кого. [Наговорив на його сім мішків горіхів (Свидн.). Накаже дідові на мене, а мені на діда (Звин.). Там такого на мене наклепав, що хоч з села тікай (Сл. Гр.). Набрехала на мене, що ходив я до тебе (Пісня). Не любить мене свекруха, обмовляє мене (М. Вовч.)]. Дурак сам на себя -вает - дурень сам себе обмовляє;

3) (знахарски) наговорювати, наговорити, нашіптувати, нашептати, замовляти, замовити що (воду, зілля и т. п.). Наговоре[ё]нный -

1) наговорений, наказаний, набалаканий, понаговорюваний и т. п.: наплесканий, наторочений, наплетений, намелений, наварняканий, наха(ра)марканий, нацвеньканий, напащекований;

2) наговорений, наказаний, налихословлений, наклепаний, набреханий, натурканий;

3) наговорений, нашептаний, замовлений. -ться -

1) (стр. з.) наговорюватися, бути наговорюваним, наговореним, понаговорюваним и т. п.;

2) (вдоволь) наговорюватися, наговоритися, набалакуватися, набалакатися, набесідуватися, нагомонітися. [З ким вірно люблюся, не наговорюся (Метл.)];

3) (напрашиваться) напрошуватися, напроситися, напрохуватися, напрохатися, набиватися, набитися, нав'язуватися, нав'язатися до кого з чим, на що; срв. Навязываться 3. [Напросився в гості на обід (Сл. Ум.)].

* * *

несов.; сов. - наговор`ить

1) нагово́рювати, -рюю, -рюєш, наговори́ти, -ворю́, -во́риш и мног. понагово́рювати, наказа́ти, -кажу́, -кажеш сов., набала́кувати, набала́кати

2) ( на кого-что - возводить напраслину) нагово́рювати, наговори́ти и мног. понагово́рювати (на кого-що); ( врать) набрі́хувати, -бріхую, -бріхуєш, набреха́ти, -брешу, -бре́шеш и мног. понабрі́хувати (на кого-що); ( оговаривать) обмовля́ти, обмо́вити, -влю, -виш и мног. пообмовля́ти (кого-що); (несов.: наушничать) наші́птувати, нату́ркувати, -кую, -куєш (на кого); ( клеветать) клепа́ти, -па́ю, -па́єш и -плю́, -плеш, наклепа́ти (на кого)

3) этногр. наговорювати, наговорити, наші́птувати, нашептати, -шепчу́, -ше́пчеш, замовля́ти, замо́вити, -влю́, -виш

(на кого, на что, что делать) сподіватися, (реже) надіятися и (редко, зап.) сподіятися, надію мати (держати, покладати) на кого, на що, що робити, уповати, (диал., зап.) духвати на кого, на що; (чего: ожидать чего, рассчитывать на что) сподіватися, (редко) надіятися чого. [Сподівався дід на обід, та й не вечерявши спати ліг (Номис). Сподівалася його стрінути (Н.-Лев.). Од світу помочи не сподівайся (Крим.). Надіятись на себе тільки можна (Грінч.). Де сподієшся ніч ночувати, то там дві будеш (Чуб. I). На дядька Петра надію держала (Переяславщ.). На мене не вповай (Кониськ.). Добродію, засмілюсь уповати, що… (Куліш). На дядька не дуже духвайте (Свидниц.)]. -юсь на ваше слово - надіюся (уповаю) на ваше слово. -юсь, вы придёте? - сподіваюся, ви прийдете? Твёрдо -ться на что - покладати найпевнішу надію на що. На бога -дейся, а сам не плошай - бога взивай, а рук прикладай; на бога покладайся, а сам роботи не цурайся; роби, небоже, то й бог поможе (Приказки). На ветер -ться, без помолу быть - вітер мовчить, вітряк стоїть - не чекай дива, не буде млива.

* * *

1) (действие) а) покарання; скарання; (через палача) с[від]катування кого за що. [З покаранням убійців справа затихне (Франко)]; б) наказ, загадання, загад (-ду);

2) (кара) кара, (ум. каронька), покара, карання, покарання, скарання, укарання (-ння), пеня (-ні). [За всякі провини була зараз кара (Грінч.). Варті ми надгороди, а не кар (Франко). Не боже карання, своє дурування (Номис). Всякі його укарання зносила, терпіла (Гол. 1). Хоч вина твоя яка буде - за правду збавлю тобі пені (Квітка)]. -ние божье (божеское, господне) - кара божа (господня), божий на[по]пуст (-ту). Жестокое -ние - люта кара, люте покарання. -ние исправительное - кара для поправи, виправна кара. -ние розгами - кара (покарання) різками, хлоста (-ти), хлост (-ту). [Після хлости жити не можна: дівчата очі висміють (Кониськ.)]. -ние смертью - кара на горло (на смерть), скарання горлом, покарання смертю. -ние телесное - тілесна кара, кара по тілу (Кониськ.), кара на тіло (М. Грінч.). -ния уголовные - горлові кари. Мера -ния - міра (вимір) кари. Высшая мера -ния - найвища кара, розстріл (-лу). Степень -ния - міра (ступінь) кари. Положение о -ниях - карний статут (-ту), карний кодекс (-су). Под страхом -ния - під загрозою кари, під карою. [А я під карою готов по світу оповістить, що рівні нам немає (Куліш)]. В -ние кому - на кару, (вместо -ния) за кару кому. [Хай на кару вам се прийде без завади (Самійл.). Доля щербата поставила їх за чиїсь гріхи на кару коло газетної української роботи (Рада)]. По совокупности -ний - за сукупністю кар. Заслужить -ние - заслужити кари (на кару). Назначить (определить) -ние - визначити (призначити) кару. Налагать, наложить -ние - накладати, накласти кару. Нести, понести -ние - приймати, при(й)няти кару (покуту), (казниться) каратися. [Щоб міг нарешті він принять од мене кару (Самійл.). Приняв кару й покуту (Коцюб.) А я й досі караюся і каратись буду й на тім світі (Шевч.)]. Подвергать, -ся -нию - см. Подвергать, -ся. Смягчить -ние - полегчити кару. Увеличить, уменьшить -ние - збільшити, зменшити кару. Не избегнуть -ния - не втекти (від) кари, не минути кари (Кониськ.);

3) стар. - наука, навчання (чого).

* * *

ка́ра, покара́ння, кара́ння, скара́ння; (церк., перен.) поку́та; (возмездие поэз.) пока́ра; диал. укара́ння

1) (нынешний) теперішній, (современный) сучасний, сьогочасний, (этот) цей, сей. [Ваша доля - це доля молодих чесних людей теперішнього часу (Н.-Лев.). Він уважав за профанацію рівняти давніх аскетів до теперішніх черців (Крим.). Забуваєш про сучасне життя (Крим.)]. В -щее время - тепер, (пров. теперечки), теперішнього часу, в теперішній час, в теперішніх часах, за теперішніх часів, в цей час, (приблизит.) під (на) цей час, (ныне, зап.) нині. [Тепер я про це не думаю (Київ). Там теперечки новий базар (Квітка). Не був ще тоді тим, чим був теперечки (Крим.). Дія, котра діється в теперішній час (Н.-Лев.). Нема краще в теперішніх часах, як бути орендарем (Франко). Про одіж мало дбають нині (Франко)]. В -щее время я работаю на фабрике - тепер (на цей час) я працюю на фабриці. До -щего времени - до цього (до теперішнього) часу, дотепер, досі, (зап.) донині. [Довгота в цих складах задержалася й до цього часу (В. Ганцов). Бідив я, та й дотепер бідую (Кам'янеч.)]. До -щего времени бывший (сделанный и т. п.) - дотеперішній. [Всі дотеперішні досліди не дали великих наслідків (Крим.)]. В -щем году - цього (в текущем: поточного, біжучого) року. В начале -щего года - на (з) початку цього (поточного, біжучого) року. -щее положение - теперішній (сучасний, сьогочасний) стан, -нє (-не) становище. В -щем своём виде эта вещь мне не нужна - в теперішньому (в цьому) своєму вигляді ця річ мені не потрібна;

2) грам. -щее время - теперішній час (-су);

3) (этот, находящийся перед кем) цей, (данный) даний. По -щему делу - в цій (в даній) справі. -щий случай - цей (даний) випадок (-дку). -щим удостоверяется, что… - цим свідчу (свідчимо), що..;

4) (подлинный, истинный) справжній, правдивий, справедливий, (действительный) дійсний, (неподдельный) щирий, (сущий) сущий, сутий, (истый) існий, істий, істотний, (точь-в-точь, чистейший) чистий, достотний, (всамделишный) справдешній, правий, прямий; срв. Подлинный. [Се наш справжній друг (Коцюб.). (Він) справжній був поет (Самійл.). Тепер ви справжнє своє обличчя показали, досі-ж була то маска (Грінч.). Кохання справжнє соромливе (Тобіл.). Незабаром той шипучий кашель переходив у справжній (Коцюб.). З весною, коли розпочалися справжні роботи (Коцюб.). Йшли відважно, як правдивії герої (Франко). Правдиві волоські гарбузи (Сим.). Фальшиве золото - для вас правдиві гроші (Самійл.). Знаходять своє правдиве призначення (Корол.). Справедливий чумак був (М. Вовч.). Хліб, одежа, паливо тощо, - оте все й є справедливий достаток, справжнє багатство (Рада). Дійсна столиця Данії - не Копенгаген а Гамбург (Грінч.). Щирий козак ззаду не нападається (Номис). Це не казка, а щирая правда (Чуб. II). Там упокою людина зазнає, тільки де воля є щира (Грінч.). Красуня щирого класичного типу (Н.-Лев.). Суща драма, не вигадана, не підмальована (Кониськ.). Суща причина суперечки проявилася ясно (Павлик). Ото було суще щастя моє (Кониськ.). Існий москаль (М. Вовч.). На обличчя істотний Степан, але не він (Звягельщ.). Чистий батько, - от як удався синок! (Чигиринщ.). Ходив чистим босяком (Виннич.). Справдешній козак (Сл. Гр.). Сиділа собі вільно, як справдешня пташка (М. Вовч.). Відчула справдешній апетит (Н.-Лев.). Я не міщанка якась там, а справдешня пані (Н.-Лев.). Правий рицар, ще молодий, а вже не має рівні (Куліш). То моя права жінка (Яворськ.). Як побачиш, так прямий запорожець! (Мирний). Прямеє пекло там було (Греб.)]. Самий -щий - справжнісінький, щирісінький, існісінький, чистісінький. [Щирісінький матеріяліст (Рада). Існісінька щирість (Основа 1862). Чистісіньке пекло (Крим.)]. -щее золото - щире (суте) золото. -щая стоимость - дійсна (справжня) вартість. -щая цена - справжня (правдива, справедлива) ціна. Теперь -щая пора садить деревья - тепер саме час садити (садовити) дерево. По -щему - а) по-справжньому, по правді, справді, (искренно) щиро, щиросердно, по щирості; (как следует) як слід, насправжки, дійсно[е]. [Не вміє нічого як слід зробити (Київ). Посваритися насправжки не могли (Крим.). Довідаємось дійсне, побачимо його - який (М. Вовч.)]. Я вас по -щему люблю - я вас правдиво люблю (кохаю), я вас по правді (таки справді, щиро, щиросердно) люблю (кохаю); б) (сказать правду) направду; правду (направду, по правді) кажучи, по щирості, (в сущности) суще. [Направду вам не треба було втручатися в цю справу (Київ). Вона суще не була черницею, постригу не брала (Кониськ). Продражнили його «Зимою», а суще він прозивався Гуркалом (Кониськ.)]. -щим образом - по-справжньому, як слід; срв. выше По -щему а. Показать себя в -щем своём виде - показати себе в справжньому своєму вигляді.

* * *

1) ( теперешний) тепе́рішній; ( нынешний) ни́нішній; ( современный) суча́сний, сьогоча́сний; ( этот) цей, род. п. цього́

2) ( подлинный) спра́вжній, справедли́вий; справде́шній, спра́вдішній, достеме́нний, нестеме́нний; ( неподдельный) щи́рий; ( истинный) су́тий; ( форменный) фо́рмений

нечуваний, нечутий; (небывалый, необыкновенный) несвітський, несвітній; (непроходимый, перен.) несосвітенний. [Щастя нечуване (Самійл.). Нечувана сваволя дика (Грінч.). Марш нечуваних століть (Бажан). У той вечір нечуване почули шахтарі (Ледянко)]. Несвітський сором (Куліш). Несвітній батько (М. Вовч.). Ото ще дурень несосвітенний! (Крим.). -ное дело - нечувана (нечута) справа, (небывалое, невиданное) нечувана річ. [Дожидатися таких нечутих справ, щоб сина рідного з оселі він прогнав (Самійл.). Оце ще нечувана річ: ми чули, що… (Грінч.)].

* * *

I. попадати.

II. попасть

1) куда - потрапляти, потрапити, втрапляти, втрапити, попадати, попасти, впадати, впасти куди, до кого, до чого, діставатися, дістатися куди. [Скажи, дівчино, як тебе звати, щоб я потрапив до твоєї хати? (Чуб.)]. Как и откуда вы сюда -пали? - як і звідки ви сюди потрапили (втрапили)? -дём ли мы по этой дороге в город? - чи потрапимо (втрапимо) ми цією дорогою до міста? Вы -пали ко мне как раз во время, в пору - ви нагодилися (потрапили, влучили) до мене саме в час. Блуждая, странствуя -пасть куда - блукаючи забитися, прибитися куди. [Блукаючи по Україні, прибивсь якось я в Чигирин (Шевч.)]. -пасть в ров, в яму - потрапити, попасти, впасти в рівчак, в яму. -пасть в западню - попастися, впасти, вскочити в пастку (в западню). -пасть в беду, в неприятную историю в затруднительное положение, в переделку - ускочити в лихо (в біду, в халепу, у лабети, в клопіт), ушелеп(к)атися в біду, доскочити біди, (образно) в тісну діру впасти, зайти у велике галуззя. [Вскочила наша громада в халепу (Кониськ.). Ну, та й вшелепалась я оце в біду по самі вуха (Неч.-Лев.)]. -пасть в неловкое положение - опинитися на льоду, на слизькому, як у сливах, не знати на яку ступити. В такое положение, в такую историю -пал, что… - в таке (в таку халепу) вскочив, в таке вбрів, в таке клопітне убрався, що… [В таке вбралася, що ледве за рік вирнула (Г. Барв.)]. -пасть впросак - вклепатися, влізти в болото, в дурні пошитися. [Цілий вік мати на меті обережність і так вклепатися (Коцюб.)]. - пасть на каторгу, в ссылку, в Сибирь - потрапити на каторгу, на заслання, на Сибір, попастися на Сибір. -пасть в плен, в неволю - попастися, упасти(ся) в полон, в неволю. [О ліпше бути стятому впень, ніж впастись в погану неволю (Федьк.)]. -пасть под иго, под власть чью-л. - впасти (попастися) в ярмо чиє, підпасти під кого. [А селянів кілька тисяч під Москву підпало (Рудан.)]. -пасть в самый круговорот чего - потрапити, попастися в самий вир чого. Наконец-то я -пал в высшую школу - нарешті я дістався до вищої школи. - пасть в театр было не легко - дістатися (попасти) до театру не легко було. -пасть в очередь - під чергу (в ряд) прийтися. -пасть под суд - опинитися під судом, стати перед суд. -пасть к кому в милость, в немилость - підійти під ласку кому, в неласку у кого впасти. -пасть в честь, в почёт - зажити, дожитися, доскочити чести, шани, пошани, шаноби. -пасть в дьячки, в баре - попасти в дяки, вскочити в пани. [Та у дяки як-би то вам попасти (М. Вовч.). Не в такі я тепер пани вскочив (Франко)]. -пасть кому-л. в руки, в чьи-л. руки - потрапити (дістатися) кому до рук, потрапити в чиї руки и в руки до кого, впасти кому в руки. [Випадків, коли гарна й зрозуміла книга потрапляла до рук селянинові, не могло бути багато (Грінч.). Одного разу впала мені у руки книжка стара (М. Вовч.). Не пам'ятаю, коли дісталась мені до рук ця брошура (Н. Рада)]. Соринка -пала в глаз - порошинка (смітинка) вскочила в око, остючок ускочив в око. Во время этого следствия ему -пало в карман - під час цього слідства йому перепало в кешеню. -дёт ему за это - буде йому за це. Он -пал мне навстречу - він мені здибався. Как -пало, как ни -пало - як попадя, (кои-как) аби-як. Где -пало - де попадя, де припало. [Сяк так наїстися, аби-чим укритися, де попадя, в печері або в курені якому, негоду пересидіти (Єфр.). Цілу ніч шлявся, та так, де припало, там і валяється (Квітка)]. Куда -пало - куди попадя, куди трапиться, куди луча. [Поїду, куди трапиться, аби тут не зоставатися (Звин.)]. Все бросились куда -пало - всі кинулись, хто куди (як хто) втрапить (втрапив), куди хто запопав, хто куди піймав. Кому -пало - кому попадя, кому-будь, аби-кому. С кем -пало - з ким попадя, з ким припало, з ким трапиться, аби-з-ким, з ким не зарви. [З ким не зарви, все знакомі, все дружить (Свид.)]. Болтают, что только на язык -дёт (взбредёт) - мелють, що тільки на язик наскочить (наверзеться), що тільки язиком натраплять;

2) (наткнуться на кого, на что) натрапляти, натрапити на кого, на що и кого, що, (по)трапляти, (по)трапити (гал. трафляти, трафити), налучати, налучити на кого, на що, впадати, впасти на кого, на що, набри[е]сти на кого, на що и кого, що. [Прийшли вони в село й натрапили як-раз на того діда (Гр.). Налучила царівна на скелю, проломила корабель (Гр.). Коли це набрели цигана, - веде пару коней (Манж.)]. Насилу мы -пали на дорогу - насилу (ледві) потрапили ми на дорогу, насилу (ледві) натрапили ми дорогу, набрили (зійшли) на дорогу. [Дороги хоть не знайшов, та деякі стежиночки натрапив (М. Вовч.). Дайте мені набрести на стежку (Номис)]. -пасть на надлежащий (на правый) путь, на свою (настоящую) дорогу - налучити (зійти) на добру путь, збігти, набристи на свою стежку, набігти (вхопити) своєї тропи. [Збилась з пантелику дівчина та й не налучить на добру путь (Мирн.). А щоб ти на добрий путь не зійшов! (Номис). От як страшенно приплатились наші вельможні предки за те, що не вхопили своєї національної тропи (Куліш). Є доля у всякого, та не набіжить чоловік тропи (Г. Барв.)]. -пал на медведя - натрапив (набрив) на ведмедя и ведмедя, налучив, потрапив, впав на ведмедя. [Утікав перед вовком, а впав на ведмедя (Номис)]. -пасть на чей-л. след - на чий слід спасти, натрапити, на чий слід и чийого сліду набігти, чийого сліду вхопити. Он -пал на счастливую мысль - він потрапив, натрапив на щасливу думку, йому спала щаслива думка. Зуб на зуб не -дает (у кого) - зуб з зубом не зведе (хто), зуб на зуб не налучить. [А змерзла-ж то так, що зуб з зубом не зведе, так і труситься (Квітка). Тремчу, зуб на зуб не налуче (Проскурівна)];

3) в кого, во что (чем) - влучати, влучити, (по)трапляти, (по)трапити, втрапляти, втрапити (гал. трафляти, трафити), поціляти, поцілити, вцілити, (стреляя) встрелити в кого, в що (чим) и кого, що, попадати, попасти в кого в що, вицілити, добути, втяти кого в що, вліплювати, вліпити в що, лучити, получити кого и на кого. [Іван вирвав буряк і, пожбурнувши ним, влучив її просто в хустку (Коцюб.). І ось один важкий та острий камінь улучив дівчину, і полягла вона (Л. Укр.). В те трафля, в що не мірить (Франко). Ніж не потрапив куди треба і вгородився мені просто в руку (Грінч.). Стрельнув і саме в крило поцілив (Гр.). Так мене сим і вцілила в серце (Г. Барв.). Лучив ворону, а влучив корову]. -пасть в цель - влучити, вцілити в мету. Он в меня стрелял, но не -пал - він в (на) мене стріляв, але не влучив (не поцілив, не вцілив, не встрелив, не втяв). Камень -пал ему в голову - камінь влучив його (и йому) в голову. Пуля -пала в кость - куля потрапила на кістку, влучила (трафила) в кістку. -пал не в бровь, а в глаз - у самісіньке око вцілив; вгадав, як в око вліпив. Не -пасть (бросая) - прокидати, прокинути. Он бросил в меня камнем, но не -пал - він кинув на мене каменюкою, але прокинув (не влучив, не поцілив). -пал пальцем в небо - попав пальцем у небо, попав як сліпий на стежку. -пал не -пал - схибив - трафив, наосліп, на одчай душі. -пасть в тон - достроїтися до тону, узяти в лад.

* * *

1) попа́дати; (о листьях, плодах) поопада́ти; (обрушиться сверху, поопадать) поспада́ти; ( потерять устойчивость) поваля́тися

2) ( погибнуть - о скоте) поздиха́ти

3) ( упасть много раз) попа́дати

1) (действие) пошанування, вшанування, уповаження; см. I. Почитать, Почтить. [Наш Тодір як малювання, треба йому пошанування, треба його пошанувати, до боку хустку дати (Грінч. III)];

2) (чувство уважения) пошана, повага, шаноба, шана, (по)шановання, поважання до кого, до чого. [За се він варт ще більшої пошани (Самійл.). До неї прилипла якась облесливість в розмові й повага до панів (Н.-Лев.). Що-б то вчинити на ознаку громадської до його шаноби (Куліш). Ні віри в святощі не має, ні шаноби (Самійл.). У нього й на макове зерно нема шановання до громади (Кониськ.)]. Оказывать -ние - віддавати, чинити повагу, пошану кому, шанувати, поважати кого. [Один поважає, а десять зневажає (Гліб.)]. Мое -ние! - моє поважання! С истинным -нием остаюсь Вашим… - з правдивою пошаною (повагою) Ваш… Засвидетельствуйте моё -ние вашей супруге - прошу засвідчити мою пошану вашій дружині. Обед, скажу вам, моё -ние - обід, скажу вам, на прочуд гарний (такий, що куди твоє діло).

* * *

1) ( действие) ушанува́ння; пошанува́ння

2) ( уважение) пова́га, поша́на, ша́на, шано́ба, поважа́ння, шанува́ння

проникнуться чем пройматися, про(й)нятися, перейматися, пере(й)нятися чим, набиратися, набратися чого, проходити, пройти чим. [І я сам несамохіть проймаюся тими почуваннями (Грінч.). Його хистка вразлива натура вже переймалася тими поглядами (Грінч.). Набравшись ізмалку всього, чим живе й дише селянин, Шевченко підняв прості хатні розмови до високої пісні (Куліш). Він про(й)нявся (пере(й)нявся) почуттям обов'язку. Мізерне серце це гидотою пройшло (Самійл.)]. -ся чувством долга - перейматися, пере(й)нятися почуттям обов'язку, усвідомлювати, усвідомити собі почуття обов'язку.

* * *

несов.; сов. - прон`икнуться

возвратиться вертатися, вернутися до кого, до чого, куди [Вертатися на Україну, до свого краю. Перше кохання і перші муки не вертаються (Кониськ.)], вертати, вернути до чого [Вертав до господи. Рік за роком упливає, назад не вертає (Руд.). Поспішає вернути до міста (Куліш)], повертатися, повернутися до чого, на що, повертати, повернути до кого, чого, в (на) що [До господи поверта. Повертала в Україну (Шевч.). В рідний свій край повернув (Л. Укр.) Енергія знов повернула до мене (Крим.). Поверни ти на Вкраїну (Франко)], завертатися, завернутися, звернутися [Заверніться тату, додому, - я й сам піду (Рудч.). Він скоро звернеться і щастя своє привезе (Квітка)], завертати, завернути [Ця слабість завертає], привертатися, привернутися, навертатися, навернутися [Нехай додому не вертається; як-же вона привернеться, то-тож вона лиха набереться (Сл. Грінч.). Та навернувся додому вже більш як у півроку (Мова)]; (о многих) сов. повертатися, повертати, позавертатися. Успеть отправиться и возвратиться назад - обернутися, обернути [Тричі обернувся з снопами до обіду], (о многих) сов. пообертатися. Возвращаясь - вертаючись, вертаючи, повертаючись, повертаючи, повертом, (з) поворотом. [Поки з поворотом не надійду сюди (Фр.)].

* * *

несов.; сов. - возврат`иться

поверта́тися, поверну́тися, верта́тися, верну́тися, поверта́ти, поверну́ти; верта́ти, верну́ти; несов., фольк. вороча́тися; диал. заверта́тися, заверну́тися

1) (владыка над подвластными) господар (р. -ря), пан, володар (р. -ря), владар, зверхник. Господин и слуга - господар і челядник. Г-да и крепостные - пани і піддані. Г- дин царства, г. над рабами - владар (володар) царства, владар рабів, пан над рабами. Господин (начальник) и подчиненные - зверхник і підлеглі. Палата господ - палата панів;

2) (человек независимый, распоряжающийся где-л.) господар (р. -ря), пан. [Сам собі пан. Чому не ти господар у палатах? (Крим.)]. Они тут господа - вони тут панують. Он -дин положения - він пан становища, його верх, його воля й сила;

3) господа, т.-е. баре, помещики - пани; соб. - панство; иронич. - панота, панва. [Панство при столі сідає (Франко). Наїхало панви];

4) (вежливо, вм. «человек», «субъект») добродій, пан. [Прийшов якийсь добродій в офіцерській формі (Крим.). Пан професор (учитель). Добродій К. написав повість. Це пана писаря діло (М. В.)]. При обращении (сударь): пане! (ум. паночку!) добродію! [Скажіть, добродію, де у вас річка?]. Господа (обращение) - панове! добродійство! панове-добродійство (милостивые государи), панове-громадо! товариство, шановне товариство, [Любе добродійство-земляки! се остання річ моя (Кул.)]; (фамильяр.) пани-брати (Шевч.).

* * *

1) дипл. пан; (в формуле обращения и ирон.) добро́дій

2) ( владыка) пан, воло́дар, -я и волода́р, -я, госпо́дар, -я

и господствование панування, старшинування, (власть) зверхність кого над ким. [Турецьке панування. Віддав я душу під ваше панування (Самійл.). Старшинування рабів над рабами (Кул.)]. Приобрести -во, захватить -во - запанувати, запаніти, розгосподаритися. Господство их кончилось - відпанували вони своє.

* * *

-ся, доверить, -ся вірити, повірити кому, няти (мати) віру, діймати віри кому, звіряти, -ся, звірити, -ся на кого, сповіряти, сповірити на кого, упевнюватися, упевнитися на кого, (полагаться) здаватися, здатися на кого, увіряти на кого. [Вірить на його, як на себе і гроші йому дає на сховок. Я йому віри не діймаю. І я віри не йму. Він на ню звіряв усе своє добро. Я сам писати не можу, я звіряю йому розписатися за мене. Згодом хлопці знов поладнали, тільки вже Санько не звірявся так на Стецька, як перше (Грінч.). На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряв. Не впевняйся, сизий орле, на лейстрових дуже (Куліш). Хіба ви на дядька ввіряєте? На його не ввіряй - одурить]. Доверенный кому - (прилаг.) звірений [Нам звірене, - що мусіли як святість ви берегти, - віддати ви посміли! (Грінч.)], (сущ.) довірений, повірений, повір(е)ник; срв. Уполномоченный.

* * *

несов.; сов. - дов`ерить

довести и довесть доводити, довести, завести, допроваджувати, допровожати, допровадити, доправляти, доправити; (побудить) призводити, призвести. [Це мене доводить до зневіри. Події, що завели його в кінці до тюрми (Васильч.). Голод призвів його до злодійства. Допровадь його до хати, бо сам не дійде. На превелику силу доправив її в лікарню]. Доводить, довести до конца - доводити (довести) краю, до краю, доходити краю, довершити, завершити. [Треба краю доводити (Шевч.)]. Довести до последней крайности - довести аж до самого краю, допровадити до останньої межі. Довести до сведения - довести (подати) до відома, з'ясувати кому. -сти до общего сведения - подати до загального (вселюдного) відома. Доведший, -шая до чего - при(з)водник, при(з)водниця. [Щоб на неї пропасниця, на ту приводницю! (Куліш)]. Доведенный - доведений; призведений.

* * *

несов.; сов. - довест`и

1) дово́дити, довести́ и мног. подово́дити; (приводить в какое-л. состояние) приво́дити, привести́; (приводить к каким-л. результатам, чаще отрицательным) призво́дити, призвести́

2) несов. техн. дово́дити