еб+твою+(

наградить кого, за что чем нагороджати и нагороджувати, нагородити, (зап.) надгороджати и надгороджувати, надгородити кого, за що и що чим, (иногда) кому що, (вознаграждать) винагороджати и винагороджувати, винагородити кого, за що и що чим, давати заплату, заплачувати, віддячувати, віддячити кому чим, дарувати кого чим, (одарять) в[об]даровувати, в[об]дарувати кого чим, (иронич.) відважувати, відважити кому що, шанувати, вшанувати кого чим (о мног.) пона(д)городжувати, повинагороджувати, пов[пооб]даровувати. [Гей ви, раби, візьміть сього співця, нагородіть його! (Л. Укр.). Нагородити службу того, хто так стояв за край свій рідний (Куліш). Тобі доля нагородила пару волів (Гнідич). Най вам бог, бабусю, стократне надгородить (Франко). Чим-же тебе за твою службу винагородити? (Г. Барв.). Царівну оддав, щастям дарував (Голов.). Коли твоя велика ласка чим слугу свойого вдарувати (Франко). Перетерпівши все, що доля одважувала у нас кріпакові (Рада)]. -дить по заслугам - нагородити, як заробив. Природа -дила его крепким здоровьем, выдающимися способностями - природа вдарувала його міцним здоров'ям, надзвичайними здібностями. Мать -дила детей поровну - мати вдарувала (нагородила) діти (дітей) рівно. Да -дит тебя судьба за твою доброту, милость - хай тебе (тобі) доля нагородить (хай тебе доля вдарує) за твою добрість, ласку. Кто -дает, тот и карает - яка рука жалує, тая й карає. Его хорошо -дили - його добре нагородили (винагородили). Он -дил меня батожьём - він ушанував мене (подякував мені) канчуками. -дить (пожаловать) его достоинством - надати йому гідність;

2) (подавать милостыню) подавати, подати, дарувати, подарувати кому що. -дите хоть копеечку! - подайте (подаруйте) хоч копієчку! Награждённый -

1) на(д)городжений, винагороджений, в[об]дарований, пона(д)городжуваний и т. п.;

2) поданий, подарований. -ться - на(д)городжуватися, на(д)городитися; бути на(д)городжуваним, на(д)городженим и т. п.

* * *

несов.; сов. - наград`ить

<итихат віра, релігія

иттэнимандандининдэн, итиндэнимандан через твою віру-релігію — через твою упертість СГ.

1) кинути, метнути, вергнути. Б. швырком - шпурнути, швиргонути, пожбурити. Б. во что (многое) - покидати, повкидати, пометати. [Покидали (повкидали) горобців у кашу. Всіх турків у Чорнеє море пометали]. Б. в тюрьму - закинути до в'язниці. Б. с размаху - кидонути. Б. с силой - бебехнути, бубухнути, гепнути, прянути. [Бебехнув (гепнув) ним об землю. Прянула мене на землю]. Б. с шумом - торохнути, хрьо[я]пнути. [Як хряпне відра об землю]. Б. мокрое, густое - ляпнути. [Ляпнула глиною в стіну]. Б. якорь - закинути кітву, кітвицю, якір. Б. жребий - кинути, метнути жереб (жеребок), пожеребкувати. Б. взгляд - зиркнути, скинути на когось очима, блимнути оком (очима), (на)кинути (намигнути) оком. Б. злой взгляд - кинути (метнути) злими очима, бликнути. [Бликнув на мене скоса]. Б. в дрожь - морозом усипати. [Чую - крик: так мене морозом і всипало];

2) кого, что (оставить) кинути, покинути, лишити, залишити, зацурати кого, що, відкинути кого. [Твою дочку хоче взяти, мене, бідну, зацурати]. Б. работу - закинути працю, пуститися діла. [Діла зовсім пустився, ні про що не дбає]. Б. (прекратить) заниматься чем, делать что - занедбати, покинути, закинути що. [Занедбав музику, ніколи скрипки в руки не бере. Покинув курити. Я вже давно закинув співати]. Б. на произвол судьбы - кинути на призволяще. См. ещё Брошенный.

* * *

см. бросать

добро и добре (р. -ого), власність (р. -ности), надбання, майно, скарб, (пожитки) худоба. [Рідне письменство тепер єдине добро у нашого народа. Благослови, боже, власність твою (Молитва). До Русько-Литовської держави стара Русь увійшла країною з деяким культурним надбанням і традиціями (Єфр.)].

* * *

1) надба́ння, здобу́ток, -тку, набу́ток, -тку; ( собственность) вла́сність, -ності; ( имущество) майно́, скарб, -у; ( добро) добро́

2) перен. набу́ток, здобу́ток, надба́ння

заповідь (-ди), (завет) заповіт (-ту), приказання. [Той, що послав мене, отець, дав мені заповідь, що мені казати і що говорити (Єв.). Ні, не зраджу свого бога, не зламаю заповіту (Франко). Прийшов Мойсей з приказаннями (Гн. II)]. Исполнять -ведь, -ди - чинити заповідь (заповіді), справляти заповіти. [Боже милий, вони-ж твою заповідь чинили (Хата). Може я заповіти твої не справляв, як повинен (Франко)].

* * *

рел., перен.

(о годе, месяце: третий) третій, (о годе, лете, весне) позаторішній. [Позаторішню весну (запрошлой весной) його лихий поніс чогось за Десну (Греб.)]. -шлым летом - позаторішнього літа. -шлым годом, в -шлом году - позаторік. [Твою долю, моя доню, позаторік знала (Шевч.)]. В -шлом месяце - третього місяця.

* * *

щирість, щиросердність (-ности), ласк. щиронька, (ясность отношений) правда. [Сірі дитячі очі світилися щирістю і сами прохалися до серця (Васильч.). Бачу ж я щироньку твою (АД). Найдеш собі дівчиноньку з чорними бровами, та не знайдеш теї правди, що була між нами (Хведор.)]. Говорить с -стью - до душі казати.

* * *

исполнить 1 а) что - виконувати, виконати, чинити, учинити, робити, зробити, сповняти (зап. повнити), сповнити, виповняти, виповнити, (точно) певнити, спевнити що, (до конца) (зап.) доконувати, доконати чого; б) (исправлять) правити, справляти, справити що (якесь діло); в) (отбывать) відбувати, відбути що (різні повинності); г) (осуществлять) здійснювати, здійснити, справджувати, справдити що; д) (держать, соблюдать) додержувати и держати, додержати що и чого (напр. закон, постанови и закону, постанов). [Цю величну ролю наше письменство і по сей день виконує (Єфр.). Перед цілим світом він не побоїться виконати присуд (Грінч.). Він спитав, чи я закон сповняю й не грішу? (Л. Укр.). Не зламати прийшов я, а сповнити (закон) (Єв.). Коли-б Господь сповнив моє жадання (Куліш). Своє діло правив: коли треба подзвонить, свічки посвітить (Кон.). Вони справляли незмірної ваги громадську функцію (Єфр.). Не можна не справити його наказу (Кон.). Співали дуже серйозно, наче одбували якусь святу повинність (Крим.). Отецький заповіт справдив я чесно (Куліш). Розказ (приказание) мій учиніте, вигубіть всі діти в мойому царстві (Чуб. III). Доконавши сего діла, робітники подалися геть (Франко)]. -нять, -нить приговор постановление, приказ, долг, поручение и т. д. - виконувати, виконати присуд, постанову, наказ, обов'язок, доручення и т. д. -нять служебные обязанности - виконувати службові обов'язки. -нять намерение - виконувати, здійснювати намір. -нять заповеди - виконувати, чинити, справляти, сповняти заповіді, заповіти. [Вони-ж твою заповідь чинили (Св. П.)]. -нять, -нить обещание, слово - виконувати, виконати, справляти, справити, справджувати, справдити обіцянку, слово, (сдержать) додержувати, додержати, доконати обіцянки, слова [Рабини справили свою обіцянку (Кон.). Вже де достав, то достав, а свого слова додержав (Н.-Лев.). Справдити обітницю поспішайсь (Грінч.)]. Не -нять обещания - не додержувати обіцянки, (насм.) робити з губи халяву. -нить пьесу - виконати п'єсу. -нить угрозу - здійснити, справдити погрозу. -нить условие - виконати умову. -нять обычай, обряды - виконувати, справляти звичаї, обряди, (с оттенк. сохранять, блюсти) додержувати, пильнувати звичаїв, обрядів. - нять, -нить чью-л. волю, желание - уволяти (-ляю, -ляєш), уволити (-лю, -лиш), чинити, учинити, робити, зробити, виконувати, виконати чию волю, бажання. [Мати й не подумала вволяти синову волю (Крим.). Вволіть мою волю в останній цей час (Грінч.). І він отсе тепер вволив мої бажання (Самійл.). Чини-ж мою волю (Шевч.). Вчиніть мою волю (Липовеч.). Ой, ви чумаченьки, ой, ви молоденькі, зробіть мою волю (Пісня)]. -нять, -нить повинности - відбувати, відбути повинності (відбутки);

2) чем (наполнять) сповняти, сповнити, виповняти и виповнювати, виповнити чого и (реже) чим; срвн. Наполнять. [Сповнив їх серце мудрощами (Св. П.). Смуток сповнив ваше серце (Св. П.)]. Исполняемый - виконуваний, справлюваний, здійснюваний, справджуваний, додержуваний. Исполненный -

1) виконаний, справлений, відбутий, здійснений, справджений, сповнений, спевнений; додержаний; (о воле, желании ещё) уволений, учинений. Это будет -нено в точности - це буде виконано достотно. Это не может быть -нено - цього не можна виконати, зробити; це не здійсненна річ;

2) чем - сповнений, виповнений, повний чого и (реже) чим. [Душа його була сповнена поезії (Крим.)]. -ный скорби, радости - сповнений скорботи, радости.

* * *

навести и навесть

1) кого на что, что на кого - наводити, навести, напроваджувати, напровадити, (о мног.) понаводити, понапроваджувати кого на що, що на кого. [Напровадив його на п'яну дорогу (Закр.)]. Он -вёл нас на засаду - він навів (напровадив) нас на засідку. -дить кого на след - наводити (напроваджувати) кого на слід. -дить, -сти кого на мысль - наводити, навести, напроваджувати, напровадити кого на думку (на гадку), давати, дати на розум кому, насувати кому думку. [Чи не читання, бува, й напровадило вас на оці гадки? (Крим.). Коб йому бог на розум дав, щоб ударив кого (Звягельщ.)]. -дить, -сти на путь - направляти, направити, напроваджувати, напровадити кого на шлях, давати, дати навід кому. -дить на кого подозрение - накидати на кого підозру. Это -вело меня на подозрение - це викликало в мені підозру, це насунуло мені підозру. Не - води меня на грех - не призводь мене до гріха. -дить разговор на какой-л. предмет - справляти (спроваджувати) розмову на яку тему;

2) (об аппарате, орудии: направлять) направляти, направити, справляти, справити, наставляти, наставити, накеровувати, накерувати, скеровувати, скерувати, (целить, метить) націлювати, націлити, нарихтовувати, нарихтувати и нариштовувати, нариштувати, вирихтовувати, вирихтувати, вимірювати, вимірити, (о мног.) понаправляти, посправляти, понакеровувати, поскеровувати, понацілювати, понарих[ш]товувати, повирихтовувати, повимірювати що на кого, на що. [Направив на його рушницю (Сл. Ум.)]. -дить, -сти телескоп - направляти, направити, справляти, справити телескоп(а). [Галілей, справивши свій телескоп на сю планету, відкрив, що сподівані фази справді існують (Павлик)]. -дить, -сти пушку, пушки на что - націлювати и націляти, націляти, нарих[ш]товувати, нарих[ш]тувати, вирихтовувати, вирихтувати, вимірювати, виміряти гармату, гармати, понарих[ш]товувати, повирихтовувати, повимірювати гармати на що. [Велів гармати нарихтувати, на Вирвин город стріли пускати (Ант.-Драг.). Нариштуйте джерела огняні на Чорне море (Куліш). Сто гармат на нас вимірили (Маковей)];

3) (насылать) наводити, навести, насилати, наслати; (нагонять) нагонити, нагнати на кого що; (причинять) завдавати, завдати кому чого. [Простягни руку твою і наведи жаби на Єгипетську землю (Куліш). Наслав бог на людей кару (Сл. Ум.)]. -дить на кого тоску (скуку), грусть - наводити (нагонити) нудьгу, смуток (сум) на кого, завдавати нудьги, смутку (суму) кому, сов. занудити, засмутити кого. [Та згадка навела сум на всіх (Н.-Лев.). Засмутив я тебе, мою ясочку (Грінч.)]. Эта книга -дит на меня сон - ця книга (книжка) нагонить на мене сон. -дить страх, ужас на кого - завдавати страху, жаху кому. [Просте козацтво завдає жаху не то комісарам, та й усьому козацькому панству (Куліш)]. -вести порчу на кого - причину зробити кому. [Отаку-то їй причину ворожка зробила (Шевч.)];

4) (покрывать чем-л. поверхность; устраивать что-л. на поверхности) наводити, навести, (о мног.) понаводити що. -дить на что лак - наводити лаком що, лакувати, покощувати що. -дить узор чернилами - наводити узір чорнилом. -дить брови - наводити (підводити) брови. -дить зеркальные стекла - вилощувати (вигладжувати) дзеркальні стекла. -дить лоск, бронзу на что - наводити лиск (полиск, ґлянс[ц]; вигладу), брон(д)зу на що, лощити (ґлянсувати), наброн(д)зовувати що; срв. Лощить 1. -дить тень - затінювати що; ману (на)пускати. -дить мост через реку - ставити (наводити, перекидати, наста(но)вляти) міст, (пловучий) наплавляти міст через ріку (річку);

5) (настаивать) доводити, довести (свого), повертати, повернути (на своє). Я -веду на своё - я доведу свого, я таки поверну на своє;

6) (приводить кого во множестве) наводити, навести, понаводити, напроваджувати, напровадити, понапроваджувати кого куди. [Або сам ходиш то до Васюти, то до Грицька, то до себе наведеш їх повну хату (Грінч.). Е, та ти тут не один, з тобою ще якісь п'яниці, - понаводив уже! (Чуб. I)]. Он -вёл ко мне гостей - він навів (напровадив) до мене гостей. [Напровадив гостей повну хату (Сл. Гр.)];

7) (справку о ком, о чём) робити, зробити довідку, брати, взяти довідку про (за) кого, про (за) що, (диал.) забирати, забрати справу про що (Звин.). Наведённый -

1) наведений, напроваджений, понаводжений, понапроваджуваний;

2) направлений, справлений, наставлений, накерований, скерований, націлений, нарих[ш]тований, вирихтуваний, вимірений, понаправляний и т. п.;

3) наведений, насланий, нагнаний, завданий. -ный (индуктивный) ток, физ. - навідний (індуктивний) струм.

* * *

несов.; сов. - навест`и

1) (тщетно, бесполезно) даремно[е], марно[е], надаремно[е], дарма, дурно, задурно, даром, задаром, по[за]даремно[е], дармо, надармо; срв. Понапрасну. [Даремно Драгоманов так нападав на сервілізм у Костомарова (Грінч.). Отак я сидів і даремне крутив мозком (Крим.). Літа мої молодії марно пропадають (Шевч.). Марно від мене ти думи ховаєш, - бачу всю душу твою (Крим.). Ой, плачу я, плачу, свої літа марне трачу (Метл.). Не марне говорять люди: до щасливого всяк лине (Кониськ.). Надаремно намагавсь я розважити себе (Коцюб.). Надаремне бідні люди плугом землю рили (Руданськ.). Дарма що- ніч дівчинонька його виглядає (Шевч.). Я вірив, що жив не дарма (Черняв.). Дурно ждала, а він не приходив (Н.-Лев.). Та й не дурно старий плаче: його дружина у холодній ямі (Грінч.). Я тільки громадський хліб дурно заїдатиму (М. Вовч.). Позирнула на його і відразу вгадала, що дурно він ходив (Грінч.). Вже не даром Левко каже (Квітка). Нехай таки я не даром житиму на світі (Квітка). Лихо, згину я задаром! (Самійл.). Але дармо стара ненька сватам відмовляла (Рудан.). Твоєю дивною красою надармо всіх маниш ти к собі (Франко)]. Совершенно -но - даремнісінько, марнісінько, дурнісінько. [Даремнісінько ви, панночко, боялися (К. Старина). Дяки дурнісінько їздитимуть до мене (Н.-Лев.)]. -но тратить что - марнувати, гайнувати що. [Тільки час вона гайнує (Крим.)]. -но утруждать себя - завдавати собі даремної праці (роботи), (беспокоить) марно (дурно) турбувати себе, (фамил.) завдавати собі праці на вітер;

2) несправедливо, безвинно, безневинно, даремно[е], марно[е], дарма, дармо. [Покривдити сильнішого, хоча й безвинно, то буде знак самостійности (Крим.). Здаватиметься мені, ніби я його марне скривдив (Крим.). Тоді-б не сердився дарма (Комар.). Зненавиділи мене дармо (Куліш)]. Совершенно -но - даремнісінько, дурнісінько (фамил.) гарма-дарма. [Так дурнісінько вилаяла мене (Харківщ.). Ти дурнісінько на мене сердишся (Н.-Лев.). Гарма-дарма заарештували (Липовеч.). Причепився гарма-дарма, задивився, що я гарна (Пісня)].

* * *

1) (тщетно, бесполезно) даре́мно, даре́мне, ма́рно, ма́рне; ду́рно, заду́рно, задаре́мно, надаре́мно, надаре́мне, нада́рмо; ( зря) да́ром; (в знач. сказ.) да́рма, шкода́, шко́да за́ходу

2) ( несправедливо) несправедли́во, даре́мно, даре́мне; надаре́мно, надаре́мне

нрч. навтіки, навтеки и (диал.) навтьоки, навтікача, (пров.) втеки, втеком, устеч, (вульг.) навдьори, навдери, навде[и]ранці. [Не витримали турецькі галери козацького нападу і кинулися навтіки (Загірня). Кинулися навтеки (Коцюб.). А ти злякався, та мерщій навтьоки! (Тобіл.). Я навтікача додому (Глібів). Гості прожогом кинулися навтікача (Н.- Лев.). Стара втеки, а він до мене (Франко). Біжи утеком, а я таки твою вполюю шкуру (Куліш). Ми устеч… вже наочно, що не втекти, а таки втікаємо (М. Вовч.). Грицько погнався, Василь потяг навдьори (Мирний). Кинула і барана того та навдери (Рудч.)].

* * *

неоглядність, неозорність, нео(б)сяжність, безмежність, безкрайність (- ности), безкрай (-краю). [Степи безкраї й досі ллють у твою широку розхристану душу свою неосяжність, безмежність, стихійність (Кирил.)].

* * *

нрч. невідмінно, безвідмінно, безперемінно, (диал.) непремінно, безпремінно, небезпремінно, (неизбежно) неминуче; (необходимо) конче, доконче, конечне, доконечне, (диал.: безотлагательно) притьмом, (караул) аж ґвалт, пробі. [Невідмінно заведе в школі різки, а то страху нема (Кониськ.). А де мусить упасти шматок, там впаде неодмінно (Франко). Їй неодмінно треба йти додому (Ле). Селюк якийсь прийшов і хоче бачить твою царськую милость безодмінно (Куліш). Уночі безперемінно буду (Основа 1862). Сказали, щоб безперемінно зробив, або нехай і не приходить (Звин.). В Чорноморію завтра, непремінно (Тесл.). Хтось безпремінно буде в гості (Чуб. I). Віддай безпремінно Василя в школу (Мирний). В-осени безпремінно відвезу вже Масю, а ті ще підождуть (Свидн.). І положив він собі довідатись небезпремінно (Гр. Григор.). А неминуче, неминуче треба Зінькові сина! (Грінч.). Нащо це вам його так конче треба? (М. Вовч.). Треба було конче, щоб він згодився (Грінч.). Він так конче зробить (Коцюб.). З якого боку не їхати в Кам'янець, конче треба через воду (Свидн.). Доконче привезу книжок (Н.-Лев.). І ти конечне мусиш буть на зборі (Л. Укр.). Доконче треба (Основа 1861). А той доконечне, щоб співати (Чуб.). Коли люди косять, - йому притьмом у шинок треба йти (Г. Барв.). Щось вільно розмовлять тобі притьмом кортить (Самійл.). Аж ґвалт йому грошей треба (Звин.). Пробі треба (Полт.)].

* * *

(в прямом и перен. знач.) убозство, (сильнее голе вбозство), убогість, нужденність, бідність, мізерність (-ости), мізерія, (редко, ц.-слав.) нищота, (только в прям. знач.) злидні (- нів); см. ещё Нищенство 2. [Всюди розкоші, багатство безмежне і тут-же страшенне убозтво (Загірня). Я запоможу твою мізерність останками мого багатства (Куліш). Оповідали про свою домашню мізерію (Франко). Насміхаються сусіди з наших злиднів (Куліш). Дома злидні зосталися злиднями, але хоч голодні не сиділи (Грінч.). Хоче із дому вигнати (мене) і в злидні кинути (Самійл.).]. Жить в -те - жити (влачить существование: животіти, нидіти) в (при) злиднях (при вбозтві, убого), злиднювати. [Нидіють у темряві та злиднях (Коцюб.)]. Впадать, впасть в -ту - доходити, дійти до вбозтва, бідніти, збідніти, убожіти, зубожіти, мізерніти, змізерніти, переводитися, перевестися на злидні, озлидніти, оголіти, (редко) нищіти, знищіти, (о мног.) позлидніти, поголіти. [Були колись заможненькі, а тепер озлидніли (Радом.). Не тим наші діти поголіли, що солодко пили й їли (Номис). Як Василь збіднів, так і Онисько знищів (Мирний)]. Впавший в -ту - зубожілий, озлиднілий. Доводить, довести кого до -ты - доводити (призводити), довести (призвести) кого до (голого) вбозтва (до жебрацтва, до жебрів), (ввергать) вкидати, (в)кинути кого в злидні, (делать нищим) убожити, зубожити, зголити кого. «Нищета философии» К. Маркса - «Убозтво філософії» К. Маркса.

* * *

1) убо́зтво, убо́гість, -гості, злиде́нність, -ності, зли́дарство; убо́жество; (прям.) зли́дні, -нів

2) (собир.: нищие) старці́, -ці́в, старе́цтво, жебра́цтво, жебро́та, жебраки́, -кі́в; злидарі́, -рі́в; старці́вство; диал. харла́цтво

отходить

1) (оканчивать ходьбу) відходжувати, відходити. [Я вже відходив своє];

2) (утомить ходьбой) відходити що. [Відходила я свої ніженьки];

3) (от болезни, смерти) відходжувати, відходити кого, відхаювати, відхаяти, відволодати, відволати, відвалувати, відволожити кого від чого. [Вона тобі відходить твою слабість (Чуб.). Він мене од смерти відволав (Рудч.). Вона так і впала нежива: насилу її одволодали (Квітка)]. Он так плох, что едва ли -дят его - йому так погано, що навряд чи відхають (відходять, відволодають) його;

4) (уклоняться) відходити, відщеплюватися, відбігати від чого. Отхоженный - відходжений; відхаяний, відволоджений.

* * *

1) (несов.: кончить ходить) переста́ти ходи́ти; відходи́ти; ( проходить) прохо́дити

2) ( утомлять хождением) відхо́джувати, відходи́ти

3) (бить, колотить) чухра́ти, відчухра́ти, лата́ти, відлата́ти, мані́жити, ви́маніжити, дуба́сити, віддуба́сити, духопе́лити, віддухопе́лити

повітра (-ри, ж. р.) и повітря (-ря, ср. р.), пошесть (-ти). [Така повітра пішла, що люди мруть - холера. Вона (війна) була немов лихе повітря (Л. Укр.). Вдарить на твою скотину повітрям тяжким (Св. П.)]. Моровое -рие - помір, помірок (-рку).

* * *

1) поглядати (редко поглядатися), позирати на кого, на що и (переводя взгляд) по кому, по чому, (быстрым взглядом) зиркати, поглипувати, накидати, закидати оком, скидати оком, очима на кого, на що; срв. Поглядывать. [Сидиш, позираєш на сонце, ждеш ночи (Тесл.). Та на свого джуру поглядається (Дума). Он Кассій зирка голодно з-під лоба (Куліш). Кулинка не йде, а пливе, та скидає очима на свою плахту то з сього, то з того боку (Кониськ.). А Онисько давно вже на твою Софію оком накидає (Грінч.)]. -вать исподлобья - поглядати (позирати, зиркати) на кого, на що з-під лоба, сторч. -вать искоса - скрива, скоса, зизим оком поглядати, позирати на кого, на що. -вать с интересом, с любопытством - цікавим оком поглядати (позирати) на кого, на що. -вать недоверчиво, подозрительно - сторожким оком (поглядом) поглядати (позирати) на кого, на що. -вать на часы - поглядати, позирати на годинника. -вать по сторонам, вокруг - розглядатися роздивлятися, роззиратися (на всі боки, навкруги). [Стояла та розглядалась (Коцюб.)]. -вать друг на друга - поглядати один на одного, ззиратися між собою;

2) (посматривать) наглядати, назирати кого, що и чого, поглядати, позирати, подивлятися на кого, на що и чого. [Виглядала з-за угла на город та подивлялась на слуг (Н.-Лев.). Подивляйтесь на слабого, чи не треба буде йому чого (Звин.)]. -вайте за моим домом - наглядайте моєї хати, поглядайте, подивляйтесь моєї хати и на мою хату.

* * *

1) погляда́ти, позира́ти, подивля́тися, погляда́тися; спогляда́ти, спозира́ти, ( бросать взгляды) зи́ркати, пози́ркувати, закида́ти [ка́рим] о́ком

2) ( за кем - присматривать) нагляда́ти (за ким, кого), назира́ти, пантрува́ти, па́нтрити (за ким, кого, над ким)

постигнуть и постичь

1) (о беде, горе и т. п.) спотикати, спіткати, спостигати, спостиг(ну)ти, пристиг(ну)ти, спобігати, спобігти, зуспіти, здибати кого, спасти, впасти на кого. [Перше горе, зуспівши її, було їй зовсім несподіваною річчю (Грінч.). Нещастя тяжке спіткало (спобігло, спостигло, зуспіло) нас: умер наш батько. Зуспіло мене нещастя (Тобіл.). Хіба знаємо, що й на нас котрого завтра не спаде то само, що нині спало на Миколу? (Франко)]. Его -гла внезапная болезнь - його спіткала несподівана хвороба. Буря -гла их в пути - буря спостигла (зуспіла) їх у дорозі;

2) (что: умом) осягати, осяг(ну)ти, збагнути, обіймати, обняти головою (розумом), вирозумівати, вирозуміти, розуміти, зрозуміти, спостерегати, спостерегти, второпати що, домислятися, домислитися чого, доходити, дійти розумом чого. [І таємниці світові він розумом великим осягає (Л. Укр.). Не можна всього того жадним розумом збагнути. І скоро вже голівкою своєю найпершую науку обняла (Грінч.). Я спостеріг твою вдачу (Конис.). Вчилася вирозумівати немудру тайну безпосередньої та чистої поезії (Корол.)]. Я -гаю ваши намерения - я розумію ваші заміри. Не -гаю, как может вам это нравиться - не розумію (не збагну), як може вам це подобатися. Никак этого не -гну - ніяк цього не збагну (не второпаю), ніяк до цього розуму не доберу. -нуть до глубины - зглибити. [Добре зглибив дитячу натуру]. Постигнутый - збагнутий, осягнений (осягнутий). -тый умом - збагнутий головою, розумом.

* * *

несов.; сов. - пост`ичь и пост`игнуть

1) ( умом) осяга́ти [ро́зумом], осягну́ти [ро́зумом] и осягти́ [ро́зумом], несов. збагну́ти; ( понимать) розумі́ти, зрозумі́ти

2) (кого-что - о горе, несчастье) трапля́тися, тра́питися (з ким-чим), несов. спітка́ти, спости́гти, спости́гнути (кого-що); ( поражать) побива́ти, поби́ти, уража́ти, ура́зити и урази́ти (кого-що)

1) (покойника) поховати, заховати, погребти, похоронити, (схоронить) сховати, схоронити, (пренебр.) загребти, прикопати. Срв. Погребать, Схоронить. [Як умру, то поховайте мене на могилі (Шевч.). В чужу землю чужі люди мене заховають (Шевч.). А хто-ж мою головоньку без тебе сховає (Шевч.). А вже твою милу схоронили (Метл.). Їх погребуть жерущі мухи нільські (Куліш). Хвали попа прикопавши (Номис)];

2) (спрятать многое) поховати, позаховувати. Похороненный -

1) похований, захований, схований, (редко) погребений, похоронений;

2) похований, позаховуваний.

* * *

почути (редко спочути), (восчувствовать) відчути, учути; (зачуять) зачути, (ощутить) почутити що. [Бий його дужче, щоб почув (Харк.). Незабаром вона очутилась і почула, що їй холодно і бік у неї болить (Грінч.). Він відчув серцем той крик розпуки (отчаяния), що глибоко таївся в серці його народу (Коцюб.). Тепер і пани вчули, що хліб родить на мозолях (Кониськ.)]. -вать себя как-л. (напр. хорошо, плохо, молодым и т. п.), по себе что-л. - почутися як (напр. добре, зле, молодим і т. ин.), що. [Почулася, що не може йти, що не зможе ввійти в ту хату (Грінч.)]. -вать боль в ноге - біль у нозі відчути, почути, почутити. -вать в себе влечение к чему - почути в собі потяг до чого. -вать в себе (свои) силы, любовь - почутися на (своїх) силах (на силі и на силу), на любові. [(Квітка) почувсь на своїх власних силах і дав добру ознаку свого великого дару (Куліш). Надто вже багато людей почулося на любові до України (Рідн. Край)]. -вать утомление, голод - почутися на втому, на голод. -вать влечение к добру, злу - почутися на добре, на зле. [Так співай, щоб чоловік на добре, а не на зле почувся (Куліш)]. -вать свой живот, руки и т. д. - почутися живота, руки. [Почуєшся живота, як іззіси (Борз.)]. -вать себя беременною - почутися. [Я вже почулась (Гр.)]. И не -вал, как заснул - і не зчувся, як заснув. Дать себя -вать - см. Давать. -вать расположение, симпатию, склонность к кому-л., к чему-л. - сподобати, уподобати собі кого, що, прихилитися, привернутися до кого, до чого. [А я відразу привернулась до тебе серцем за твою лагідність (Л. Укр.). Княгиня хутко до його прихилилась (Стор.)]. -вать пресыщение жизнью, наслаждениями и т. д. - знудити світом, втіхами і т. д. Почувствованный - почутий, відчутий, учутий, зачутий. -ться - почутися, учутися. В его словах мне -лось что-то…- в його словах мені почулося (вчулося) щось… Ошибка эта -вуется нашими потомками (отзовётся) - помилка ця нашим нащадкам очутиться, дасться в знаки.

* * *