дух

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ ( від лат. existentia - існування) - один із найвпливовіших напрямів світової філософії XX ст. Формування екзистенційного способу мислення пов'язане з творчістю датськ. філософа К'єркегора, який асоціює зміст слова "екзистенція" зі специфічно людським способом існування - адже лат. етимологія цього слова вказує на дії, пов'язані з порушенням сталості, певних меж чи норм просторово-часової наявності речей, процесів, явищ. Людина - єдина істота у світі, в діяльності якої результат дії, її ідеальна мета випереджає саму дію, тобто природне причинно-наслідкове відношення ніби "перевертається". Проте, щоб таке "перевертання" стало можливим, людина має вступити у безпосередній контакт і з майбутнім (із тим, що ще не є наявним), і з минулим (із тим, що вже не є наявним). Тілесно, подібно до будь-якої природної речі (тіла), людина не може реально переміститися ані в майбутнє, ані в минуле. Але, на відміну від природних речей (тіл), людина має крім свого природного (біологічного) тіла, ще й таку неприродну (замежову відносно власної тілесності) властивість, як дух. Саме духовно (ідеально), у своїй уяві людина здатна будь-коли "перенестись" у будь-яку мить майбутнього чи минулого часу, тобто людина може безпосередньо контактувати не лише з наявною дійсністю (необхідно їй даною), а й комунікувати з невичерпним "морем" можливостей, серед яких вона спроможна вільно обирати будь-яку їй потрібну Ц. е означає, що реальні детермінанти власне людської життєдіяльності перебувають здебільшого за межами людського "тілесного" світу ("сущого") і здійснюють свою детермінацію через духовний (замежовий щодо "тілесного") світ людського існування - екзистенцію К. рім філософії К'єркегора джерелами Е. можна вважати кордоцентричні інтенції Реформації (нім. пієтизм, франц. янсенізм тощо), кордоцентричну філософію укр. бароко і необароко (Сковорода, Гоголь, Шевченко, Юркевич та ін.), нім. романтизм, "філософію життя", феноменологію Гуссерля та ін. Класичні школи Е. виникають у 20-ті рр. XX ст. у Німеччині (Гайдеггер, Ясперс), у 30-ті рр. у Франції (Сартр, Марсель, Камю, Мерло-Понті та ін.). Істотним є вплив Е. у XX ст. також на розвиток філософії в Іспанії (Унамуно, Ортега-і-Гассет), в Рос. імперії (Бердяєв, Шестов), в Італії (Аббаньяно, Пачі), в Ізраїлі (Бубер), в Африці (т. зв. "негритюд" Сенгора), в Японії (Нісида), у араб, країнах (Бадаві, Тизині) та ін. Завдяки центральній категорії Е. - "екзистенції" (звідки й назва напряму), людська особистість постає з боку свого унікально-неповторного існування, що робить її недосяжною для логіко-раціонального осягнення. Раціоналістична методологія через загальність виявляється несумірною з особистісною (неповторно-унікальною) специфікою екзистенції. Укоріненість екзистенції у замежовому щодо природного буття світі духовності робить її принципово "несхоплюваною" для раціональної методології - наявним "небуттям буття", конкретним "ніщо", реальним ґрунтом творчого постання у світі результатів вільного (і водночас відповідального) вибору, а не стихійного плину світової інертності.

Емерсон, Ралф Уолд (1803, Бостон - 1882) - амер. філософ романтичного спрямування, поет та есеїст. Закінчив Гарвардський ун-т (1821). Був священиком-унітарієм, пізніше відмовився від церковного сану (1832). У 1836 р. у м К. онкорді створив "Трансцендентальний клуб" і став засновником трансцендентальної школи в США. Злет кар'єри Е. розпочався з його лекторської діяльності (1833). Прочитані ним курси лекцій "Великі люди", "Англійська література", "Філософія історії" стали знаними не тільки в Америці, а й Англії. Вчення Е. мало спіритуалістичний характер: лише дух вважався реальністю, природа розглядалась як символ духу. Людина - мікрокосмос всередині макрокосмосу; між людською душею та універсумом існує певна відповідність, взаємозв'язок. Подібно до Карлейля, Е. наголошував на значенні видатних постатей в культурі та історії в цілому, зауважуючи, що їхнє особисте самоздійснення може бути вагомим для кожного з нас. Збагативши жанр морально-філософського есе завдяки таким ключовим поняттям, як "особисте моральне вдосконалення", "довіра собі" (інтуїція внутрішнього "Я", в якому розвиваються загальнолюдські істини), Е. розвивав теорію моральності у формі витонченого індивідуалізму. Його не влаштовував будь-який стан суспільства, що заважає вдосконаленню особистості. Наполегливо захищаючи ідею любові до свободи, Е. надавав першочергового значення розвиткові культури (порівняно з промислово-комерційними можливостями суспільства); обстоюючи інтереси насамперед амер. нації, вважав, що кожна нація має невичерпний потенціал для розвитку, від якого, зрештою, залежить доля усього цивілізаційного поступу.

[br]

Осн. тв.: "Природа" (1836); "Досліди" (1841); "Обранці людства" (1845 - 1847); "Суспільство і самотність" (1870); "Освіченість і соціальні цілі" (1876).

ЖИВА ЕТИКА, Агні-Йога - вчення гімалайських Махатм, засади якого були досліджені, впорядковані та викладені в публікаціях, що вийшли в Улан-Баторі, Парижі та Ризі зусиллями О.І.Рерих у 14-ти кн.; міфопоетичне морально-духовне вчення О.І. та М.К. Рерихів, що сформувалось у результаті багатолітнього дослідження прадавньої історії, морально-філософських та релігійних традицій Сходу; його наскрізною проблемою є відповідальне самовдосконалення та духовне сходження людини в цілісному просторі культурного і природно-космічного буття. Творці Ж.е, переймалися необхідністю свідомого ставлення людини до породжених нею змін у природі і наполягали на першочерговому розв'язанні етичних проблем як вирішальній умові в процесі інтенсивного розвитку людської свідомості. Відповідно до тогочасних передбачень про космічну еру як наступний етап розвитку людства, про ноосферу як перспективний напрям планетарної еволюції, в Ж.е. - з позицій ідеї про дух як активну силу у розвитку Космосу та про неодмінну участь людини в космічному еволюційному процесі - пропагувалася важливість космічного виміру соціально-культурної життєдіяльності. Стверджувалася думка, що хибний вибір шляхів та засобів реалізації соціальної енергії призводить до втрати людиною можливостей, які надає космічна еволюція, і через це - до деформації еволюційної програми. Щоб уникнути цього, необхідно осягнути першооснови життя, закони єдності людини, суспільства та Космосу, вдосконалити моральні засади своєї поведінки через принципово нове розуміння загального блага в контексті єдності мікрокосмосу і макрокосмосу. Етична програма Ж.е. - це настанова на подолання невігластва, насильства, егоцентризму, владолюбства й корисливості, лінощів, брехливості, зрадництва, негативних емоційних станів. З іншого боку, це - культивування доброзичливості, співчутливості, готовності допомогти В біді, налаштованості на знання, творчість, сприйняття краси, самоконтроль та саморозвиток, витончену та мудру силу сповненого любові серця. Згідно з вченням Рерихів, Ж.е. є тією оптимальною формою самоорганізації людства, яка є адекватною органічній єдності одухотвореного Космосу.

Жильсон, Етьєн Анрі (1884, Париж - 1978) - франц. релігійний філософ, провідний представник неотомізму, автор численних праць з історії європейської філософії, академік (1946), проф. Колеж де Франс, ун-тів Лілля, Страсбурга, Парижа, Гарварда, докт. Ін-ту середньовічних досліджень у Торонто (Канада) В. ласну позицію визначав як "методичний реалізм", протиставляючи її кантівському критицизму, якому, на думку Ж., властива підміна примату буття приматом пізнання. Характерною рисою філософії Ж. є виразна увага як до есенціалізму, так і до екзистенційного виміру буття. Буття і пізнання сполучаються в екзистенційному "контакті", невіддільному від віри. Ж. також належать фундаментальні дослідження в галузі історії філософії, в яких він прагне осмислити в дусі неотомізму аргументацію Платона, Аристотеля, Августина.Абеляра, Томи Аквінського та ін.

[br]

Осн. тв.: "Томізм" (1920); "Філософія Святого Бонавентури" (1924); "Вступ до вивчення Святого Августина" (1929); "Християнство і філософія" (1936); "Дайте" (1939); "Буття і сутність" (1948); "Дух томізму" (1964) та ін.

ЗАХІД та СХІД - когнітивні метафори, які визначають специфіку двох фундаментальних шляхів людського буття у світі та культур, що об'єктивуються на їх основі. Під Заходом розуміють шлях людського буття у світі, який актуалізується на основі античного та християнського світовідношення; в широкому сенсі слова З. охоплює ті регіони планети, де поширилися цінності античної та християнської культур. У строгому сенсі слова Захід - це західноєвропейська культура, головними цінностями якої є: ідея особистості, що випливає з самої сутності християнського світогляду; ідея і практика технічного оволодіння природою як певним об'єктом, що повинен підкоритися людині, та ідея історії С. хід - це шлях людського буття у світі, який об'єктивується у метакультурі, що має своїм підґрунтям взаємодію буддійського світовідношення з індуїзмом, а також з даосизмом та конфуціанством О. тже, Схід у строгому сенсі слова - це шлях буття, що протистоїть Заходу. Схід у широкому сенсі слова охоплює увесь духовний обшир Азії, а тому включає й мусульманську культуру. Фундаментальною особливістю східного шляху людського буття є "природність"; з цього приводу Гегель зазначав, що на схід абсолютний дух досягає дійсності не у собі самому, а у сфері природи. Принциповими особливостями східного шляху буття є також фаталізм (який зумовлює дивовижну статичність традицій) та парадоксально пов'язана з ним ідея самопокарання (карми) В. епоху Нового часу починається експансія Заходу на Схід, яка у XIX ст. досягає апогею. Східні культури розглядаються як "відсталі", такі, що знаходяться на щаблі розвитку, який Захід уже проминув. Цим виправдовувалося право на цивілізаторську та релігійно-місіонерську діяльність, а також ідеологія колонізації в цілому. Проте у XX ст. відбувається й протилежний процес - духовна експансія Сходу на Захід у формі релігійно-філософських систем, практик оздоровлення та бойових мистецтв. Усе це приводить до того, що наприкінці XX ст. З. та С. набувають статусу рівноцінних шляхів буття. Слов'янський регіон, що розташований між С. і З., усе ж, зважаючи на домінування в ньому християнської релігії, тяжіє до культурно-ціннісного простору Заходу.

Зеленецький, Костянтин Петрович (1812, за ін. даними 1814 - 1858) - філолог-русист, автор праць з філософії, письменник, проф. Ришельєвського ліцею в Одесі (1837 - 1858). Закінчив філософське відділення зазначеного ліцею і його коштом був відряджений у 1833 р. до Московського ун-ту. Опублікував більше ЗО праць, переважно з історії та теорії літератури. Розмірковував у деяких з них над проблемами "філософії граматики". Намагався синтезувати філософію Шеллінга і Канта. Людину і природу розглядав як єдиний організм, дві форми прояву Вищого Розуму (несвідомого в природі, самосвідомого в людині). Тому закони розуму вважав законами як буття, так і пізнання. Але застерігав: можливості людського розуму не безмежні: дух відкриває нам закони буття і пізнання, але не свого власного існування. Тому релігія важливіша за філософію, бо розум зрештою неминуче "занурюється" у віру. У філософії історії З., услід за Гердером і Шеллінгом, поширював закони онтогенезу людини на філогенез народів (і людства).

[br]

Осн. тв.: "Досвід дослідження деяких теоретичних питань". В 4 кн. (1835 - 1836); "Система і зміст філософського мововчення та її застосування до мови російської" (1841); "Вступ до загальної філології" (1853) та ін.

ІДЕАЛІСТИЧНЕ РОЗУМІННЯ ІСТОРІЇ - філософське тлумачення суспільного розвитку як заснованого на ідеях, волі, вірі, прагненнях, теоріях, вченнях, свідомості людей. І.р.і. постає як поширення принципів ідеалізму на осмислення історичних подій, процесів, явищ. Якщо матеріалістичне розуміння історичного процесу - в його радикальному варіанті - перебільшує значення матеріальних начал життєдіяльності суспільства, то І.р.і. гіпертрофує роль чинників духовних (релігійних, моральних, філософських, наукових, правових тощо). Залежно від того, що закладається в основу історичного процесу - об'єктивний дух, надіндивідуальне духовне начало, абсолютна ідея, надприродні сили, чи ідеї, бажання, програми та концепції окремих історичних, політичних або ж культурних діячів, розрізняють - об'єктивно та суб'єктивно - І.р.і.

ІНОБУТТЯ - філософська категорія, що визначає процес суперечливого розвитку світу та людини у ньому, можливість подолання меж наявного буття та переходу у нові буттєві стани. Категорія І. у сучасному значенні генетично походить з філософії Гегеля і виражає вихід будь-якого явища на новий щабель розвитку при збереженні своєї онтологічної своєрідності. Так, у системі Гегеля буття природи розгортається як І. абсолютної ідеї, а дух постає І. природи. Стосовно людини І. є власним буттям, але іншим по відношенню до свого попереднього стану (дитина - підліток). У сучасній філософії І. трактується передусім як буття іншої особистості, з якою людина може перебувати або у стані відчуження, або комунікації. Звідси категорія І. стає поряд із словосполученням "відкритість буття", яке характеризує комунікативну спрямованість людини і є характерним для цілої низки філософських течій сучасності - філософської антропології, екзистенціалізму, персоналізму, комунікативної філософії. Така відкритість, зрештою, означає толерантність - здатність до діалогу та консенсусу. Подеколи І. трактується як синонім потойбічного, трансцендентного буття у релігійному плані - як буття за межами емпіричного існування. Цей ракурс вживання терміну "І." також натякає на здатність особистості до безмежного розвитку, до виходу за обрії наявно можливого.