драматург

драматург (р. -га).

* * *

драматург

драматургія

драматург

драматург

драматургія

драматургія.

* * *

 драматургічний

 драматургічний

1) драма (п'єса)

2) (звич. the drama) драматургія

3) драматична подія, драма

* * *

1) драма ( п'єса)

2) (звич. the drama) драматургія, драматична література, драма

3) драматична подія, драма

4) ефект, щось помітне, ефектне

1) драматичний; драматургічний

2) мелодраматичний, театральний; акторський, удаваний

3) хвилюючий, яскравий

4) ефектний

* * *

1) драматичний, театральний; драматургічний

2) драматичний (про подію, ситуацію)

3) мелодраматичний, театральний; акторський; роблений

4) хвилюючий, яскравий; ефектний, який кидається в очі dramatic soprano драматичне сопрано

драматург

* * *

драматургічний

* * *

драматургія

* * *

1. n

єлизаветинець, поет. драматург, державний діяч (епохи англійської королеви Єлизавети I)

2. adj

єлизаветинський; що належить до епохи англійської королеви Єлизавети I

* * *

драматург

* * *

Марсель, Габріель Оноре (1889, Париж - 1973) - франц. філософ, драматург, літературний критик. Закінчив Сорбонну; зазнав впливу ідей Бергсона, Брюнсвіка, Ройса. М. - один із засновників філософії екзистенціалізму. У центрі уваги М. - життя (існування) окремішної людини, що він його розглядає у двох площинах - як "проблему" та як "таїну". У першій площині життя постає як низка перешкод, ситуацій (проблем), які вимагають від людини якихось зовнішніх дій для розв'язання; життя "як таїна" - це безпосередність людського існування, за яким приховані глибинні екзистенційні підвалини буття - надія, відданість, смерть, любов. Якщо корені буття є у "таїні", то "таїна" може оприявнитися через релігійне одкровення і Божу Благодать, що уможливлює для людини порятунок із пастки абсолютного існування. Релігійно-філософська екзистенційна онтологія М. відкриває обнадійливу для людини перспективу порозуміння із світом; отже, людина - блукач (homo viator) може відшукати у бутті свій дім (прихисток). Досліджуючи екзистенційні суперечності суто теоретично, М. водночас постійно осмислює їх у своїх драматичних творах. Драматургія М. - то передовсім театр людської душі, з одного боку, приреченої на самотність, аз другого - спраглої універсальної істини, що її франц. мислитель, на відміну від представників безрелігійного франц. екзистенціалізму, віднаходить саме у національній католицькій традиції. М. - остання із великих постатей франц. культури, які поєднували глибинний філософський пошук з його художніми інтерпретаціями.

[br]

Осн. тв.: "Благодать" (1914); "Божа людина" (1925); "Поруйнований світ" (1933); "Бути і мати" (1935); "Людина-блукач (Homo viator)" (1944); "Метафізика Ройса" (1945); "Таїна Буття" (1950); "Рим більш не у Римі" (1951); "Проблематична людина" (1955).

Українка Леся (Косач (Квітка), Лариса Петрівна) (1871, Звягель, Волинь - 1913) - укр. поетеса, драматург, прозаїк, публіцист. Чільна постать укр. модернізму. Онука укр. декабриста Я. Дрогоманова, небога М. Драгоманова, дочка однієї з перших укр. феміністок Олени Пчілки. У своїх соціально-політичних поглядах У.Л. виступала як послідовна спадкоємиця родинних ліберально-демократичних традицій О. сновний внесок У.Л. в історію філософської думки здійснено в жанрі філософської драми, уперше розробленому нею в укр. літературі. Представлена в її драматургії філософія культури ідейно споріднена з філософією життя Ніцше й Шопенгауера та з європейським інтуїтивізмом кін. XIX - поч. XX ст. Історію європейської цивілізації У.Л. розглядає крізь призму символічної опозиції Античності й християнства - як трагічну поразку органічного, стихійно-творчого вітального першопочатку (найповніше репрезентованого грецьк. Античністю) перед лицем дедалі більшої агресії глибоко прагматичного за своєю етикою моністичного світогляду (остаточно інституціалізованого християнством: "Християни убивали дух так, як ні один цезар не вмів убивати"), принципово ворожого творчості й самій безпосередності життя ("Одержима", "У пущі", "В катакомбах", "Адвокат Мартіан", "Руфін і Присцілла"). В такому культурфілософському песимізмі У.Л. випередила Шпенглерову антитезу культури й цивілізації, оскільки в соціально-філософському плані вказана дихотомія проявляється у неї як боротьба прагматичних імперій, покликаних нівелювати відмінності, проти вільного "духа оргії" підкорених провінцій ("Оргія"), тобто імперіалізм за своєю суттю означає смерть культури як безпосередньо-етичного переживання життя О. станнім притулком культури, відтак, залишається міф ("Лісова пісня"). Фактично стверджуючи в своїй художній практиці пріоритет (попри обережніше постульовану в теорії "доповнюваність") інтуїтивного, "жіночого" пізнання над раціональним, "чоловічим" ("Кассандра"), У.Л. виступила предтечею феміністичної філософії культури, піддавши послідовній реверсії традиційні тендерні ролі активного ("сильного") чоловіка і пасивної ("слабкої") жінки ("Камінний господар"). Така реверсія, на думку більшості сучасних дослідників, складає одну з сутнісних характеристик модерністичного світогляду. В Україні цей інтелектуальний переворот, здійснений У.Л., був оцінений критикою (Веретельником, Агєєвою, Павличко) тільки наприк. XX ст.

[br]

Осн. тв.: "Повне зібр. творів". У 12 т. (1927 - 1930); "Зібр. творів". У 12 т. (1975-1979).