гарантом+б

1) страховик

2) страхова компанія

3) гарант розміщення (позики тощо)

* * *

1) страхувальник (особ. морський)

2) андеррайтер, гарант розміщення (позики, цінних паперів); pl синдикат, що виступає гарантом ( розміщення цінних паперів)

1. n

1) заява, твердження

2) свідчення

2. v

1) ручитися, поручитися (за — for)

2) твердити, заявляти

3) підтверджувати, підкріпляти (документами тощо)

4) підтримувати, подавати підтримку

5) юр. представляти суду свідка (поручителя)

6) давати свідчення, свідчити

* * *

1) (for) ручатися, поручитися; to vouch for smb. ‘s ability to pay поручитися за чиюсь здатність заплатити; I cannot vouch for the truth of that statement не можу ручатися, що це твердження відповідає дійсності

2) стверджувати, заявляти

3) підтверджувати(осіб, документи): підкріплювати ( посилання); all expenses must be strictly vouched всі витрати повинні бути підтверджені виправдальними документами; he vouched his words by his deeds він підтвердив слова діями; vouched by authority підкріплено посиланнями на авторитетні джерела

4) юр. визивати в суд для підтвердження права (тж. to vouch to warrant); представляти докази або давати докази свідка на підтримку чогось

5) давати гарантію, стати гарантом або поручителем в. давати особисте підтвердження

1) страхувальник (особ. морський)

2) андеррайтер, гарант розміщення (позики, цінних паперів); pl синдикат, що виступає гарантом ( розміщення цінних паперів)

1) (for) ручатися, поручитися; to vouch for smb. ‘s ability to pay поручитися за чиюсь здатність заплатити; I cannot vouch for the truth of that statement не можу ручатися, що це твердження відповідає дійсності

2) стверджувати, заявляти

3) підтверджувати(осіб, документи): підкріплювати ( посилання); all expenses must be strictly vouched всі витрати повинні бути підтверджені виправдальними документами; he vouched his words by his deeds він підтвердив слова діями; vouched by authority підкріплено посиланнями на авторитетні джерела

4) юр. визивати в суд для підтвердження права (тж. to vouch to warrant); представляти докази або давати докази свідка на підтримку чогось

5) давати гарантію, стати гарантом або поручителем в. давати особисте підтвердження

АБСОЛЮТ ( від лат. absolutus - безумовний, необмежений) - одне з основних понять духовної культури людства, що виражає граничну загальну основу сущого й найвищу цінність для людини. Поняття "А." віддавна існувало в філософії і поза її межами - в міфології, релігії, суспільних стосунках, але сам термін набув поширення у XVIII ст. в нім. класичній філософи. Уявлення про найвище, абсолютне виникло тому, що людина живе в світі, який набагато перевершує її могутністю, незрозумілістю, протистоїть їй практично і духовно. А. втілює два моменти - силу світу і бажання людини підкорити цю силу чи умилостивити її. Сама по собі людина несамодостатня, їй потрібна опора, яку вона вбачала в А. Онтологічно А. - це подолання скінченності людської істоти, обмеженості її пізнавальних можливостей. А. це є сама людина, але як гранична інстанція її життя він повинен існувати поза нею. Стабільність будь-якої культури, соціальних зв'язків ґрунтується на певній остаточній інстанції, яка не підлягає сумніву, до якої кожен може звернутися, знайти захист чи душевний спокій. Без такого А. суспільство нетривке. Саме він є гарантом моральності стосунків, правових законів, єдності соціуму як цілого. Класичний приклад тлумачення А. подає англ. абсолютний ідеалізм (кін. XIX - поч. XX ст.). Коли держава і релігія почали втрачати силу, Стирлінг (1820 - 1909), Бредлі (1846 - 1924), Мак Таггарт (1866 - 1925) вибудували філософські системи, в яких над видимим світом здіймається незмінна, несуперечлива, гармонійна реальність, з якої випливають усі права і обов'язки людини та яка повинна реалізувати себе в релігії і державі як відображеннях А. Духовна і соціальна руїна завжди проявляється у втраті вищих чи абсолютних цінностей.

АБСОЛЮТНА ІСТИНА - єдино правильна, безумовна істина. Первісним осередком її були релігії, кожна з яких лише себе вважала вірною, а всі інші невірними. Боротьба таких абсолютів була духовно-практичним відтворенням взаємовідносин етносів, яким вони належали. Позитивний сенс такого явища полягав у тому, що людина, яка відчувала себе істотою слабкою і несамодостатньою, потребувала зовнішньої духовної опори. Цією опорою, гарантом її існування виступав Бог. Без А.і. буття людини ставало для неї проблематичним (див. абсолют). А.і. в релігії досягається непохитною вірою. Філософія переосмислила це поняття у двох напрямах. До першого належали мислителі, які вважали за А.і. свої власні філософські вчення чи системи. Кожен з таких мислителів - Платон, Аристотель, Спіноза, Ляйбніц - вважав, що його картина світу і людини абсолютно істинна, тобто не залежить од часу, коли він живе, обставин його особистісного і соціального буття. Але згодом виявилося, що істина не статична, а розвивається, тобто що істина є процес. А.і. постала як завершальна стадія пізнання, як тотожність граничних протилежностей - суб'єктивного і об'єктивного (див. Фіхте), свідомої і несвідомої діяльності (див. Шеллінг), мислення і буття (див. Гегель). Аналогом цієї структури в математиці і природознавстві став "принцип відповідності", згідно з яким попередня система знання входить у більш розвинуту - як її граничний випадок. Таким є співвідношення евклідової і неевклідової геометрії, класичної механіки і теорії відносності тощо. Даний розвиток відбиває прогрес пізнання. Отже, вчення, які в свій час вважалися абсолютними, виявляються відносними, але абсолютне виникає на більш високому рівні. Другий напрям стосується історії пізнання, особливо природничонаукового, яке має кумулятивний характер. Його особливість полягає в тому, що до вже добутих істин додаються нові, підсумком чого стала формула - "абсолютна істина складається із суми відносних істин". Абсолютне тут постає як синонім повноти, тоді як у "принципі відповідності" воно має значення глибини пізнання. Попередні стадії пізнання, які виявилися відносними, зберігають атрибут абсолютності, але тепер в обмеженій сфері і обсязі. Напр., закони класичної механіки абсолютно істинні для малих швидкостей і деяких практичних потреб тощо. І навпаки, більш досконалі системи знання вбирають в себе відносні, менш досконалі. Отже, знання є певним поєднанням абсолютного і відносного. Його розмежування на абсолютну і відносну істини відбувається лише в часі, в процесі розвитку.

ДОВІРА - морально-практичне ставлення індивіда до партнера у спілкуванні, яке ґрунтується на вірі в його чесність і щирість. Особистісна настанова у стосунках Д. передбачає обопільне очікування позитивних (благих) наслідків. Д. може прибрати наївну (дитячу) форму; набувати символічного значення (клятва, присяга та ін.); триматися на особистій відданості чи пристрасті; базуватися на дотриманні інтересів спільної справи Н. айбільш поширеною і усталеною формою Д. є авторитет - у взаєминах дітей і батьків, учнів і вчителів та ін., а також у владних стосунках, напр., у ставленні до авторитету лідера. Ця форма Д. ґрунтується на ієрархії, і тому може перейти у догматизм. Абсолютна значимість і цінність притаманні Д. у взаєминах дружби і любові, а також - у спрямуванні релігійної свідомості (довіра до Бога). У ділових, партнерських стосунках юридичним гарантом Д. є договір, який регламентує взаємні обов'язки сторін.

Крипке, Сол Аарон (1940, шт. Омаха) - амер. логік, філософ. Навчався у Гарвардському, Оксфордському, Принстонському ун-тах. Представник аналітичної школи в філософії, прихильники якої намагаються уникати всього, що не може бути строго доведене. Цим пояснюється їх тяжіння до точних логічних методів С. еред наукових розробок К. значне місце посідає дослідження проблематики семантичних парадоксів. У 80-ті рр. в філософії розгорнулася дискусія навколо інтерпретації К. поглядів пізнього Вітгенштайна і т. зв. скептичного парадоксу, який ставить під сумнів сталість значення виразів, які ми застосовуємо. З точки зору К., реальним гарантом і єдиною умовою однозначного використання слів та знаків може бути тільки саме "лінгвістичне співтовариство", яке на підставі певних конвенцій встановлює правила використання мовних виразів, які наслідує у своїй практиці комунікації індивід, що належить до цього співтовариства.

Щербацький, Григорій (Георгій) (1725, с. Рогозів Переяславського полку - бл. 1754) Народився в козацькій родині, небіж Київського митрополита Тимофія Щербацького (1748 - 1757). У 1737 - 1747 рр. Щ. вчився у КМА, в 1749 - 1752 рр. викладав там поетику, риторику, грецьку мову та філософію А. втор п'єси під назвою "Трагедокомедія, нарицаемая Фотий...". Філософський курс Щ., прочитаний ним упродовж 1751 - 1752 рр., відзначається яскраво вираженою картезіанською спрямованістю, орієнтацією на підручник послідовника Декарта проф. Сорбонни Турхоція. Цей курс складається з логіки, метафізики, фізики й етики. У своїх розмірковуваннях Щ. спирається не на досвід і спостереження, а на розум і самосвідомість. В основу філософського мислення кладе принцип очевидності, який передбачає необхідність перевірки будьякого знання з допомогою природного світла розуму або світла філософії. Під останнім ІЦ. розуміє ясні й виразні ідеї С. еред них він виокремлює ідею Бога, ідею істинного й хибного тощо. Абсолютно безсумнівним вважає твердження "мислю, отже, існую". Визнаючи необхідність чуттєвого досвіду, Щ. вважає його радше джерелом помилок, аніж підґрунтям для віднайдення істини І. стина, на його думку, осягається з допомогою єдиного правильного методу, яким є дедукція, що уможливлює виведення й обґрунтування вроджених ідей В. одночас Щ. вважає - для здобуття істини шляхом дедукції необхідна інтуїція, тобто пов'язане з природним світлом розуму глибинне розуміння істини, миттєве осяяння, що досягається завдяки відкритості людської самосвідомості стосовно Бога, який і є гарантом об'єктивної значущості людського мислення. Субстанцію Щ., як і Декарт, поділяє на мислячу (непротяжну й неподільну) і тілесну (протяжну і нескінченно подільну) Н. а відміну від інших професорів КМА, Щ. розуміє матерію не як складник (compositum) з матерії і форми, а як субстанцію. Щ. відходить від традиційного для викладачів КМА гілеморфічного уявлення про основу речей як про хаотичний субстрат природи і, перетворюючи матерію на форму, надає їй здатності до визначення. Картезіанські впливи помітні також у його інтерпретації простору, хоча загалом, подібно до схоластів, він розуміє простір як корелятивне відношення між тілами. Філософський курс Щ. дає змогу побачити, як в укр. думці пер. пол. XVIII ст. відбувалася рецепція європейського раціоналізму.

[br]

Осн. тв.: "Трагекомедія, нарицаемая Фотий, т.е. об отступлении западной церкви от восточной" (1749).