виразна

1) поділ на складові частини

2) виразна вимова

* * *

1) поділ; розподіл на складові частини

2) виразна вимова

3) мeд. вивих

1) зрозумілий, ясний; виразний; розбірливий

2) філос. інтелігібельний

* * *

1) зрозумілий, доступний ( для розуміння); ясний, чіткий, виразний; розбірливий

2) фiлoc. інтелігібельний

1) поділ; розподіл на складові частини

2) виразна вимова

3) мeд. вивих

АКТУАЛІЗМ ( від лат. actio - рух, дія, діяльність) - філософія чистої дії (акту) або дієвого (актуального) ідеалізму, розроблена італ. філософом-неогегельянцем Джованні Джентіле (1875 - 1944). Чистий акт розглядається як Абсолют або дух, що самореалізується у світі. Його носієм є розширено потрактований суб'єкт, діяльність якого включає як внутрішню, так і зовнішню сфери існування. Цим зумовлено позицію онтологічного пріоритету чистого акту (дії), об'єкту ж відведено роль ідеальної межі досвіду. В результаті людська свобода виявляється самоспричиненою, а самосвідомість і самотворення ототожнюються. Діалектика історії - це діалектика "мислення, яке мислить". Екстрапольована на суспільну свідомість, філософія А. мала своїм наслідком, з одного боку, релігійне відгалуження у вигляді напряму християнського спіритуалізму, з другого - політичне, орієнтоване на теорію і практику корпоративної держави. Виразна тенденція до корпоративізму й тоталітаризму логічно вела А. до філософського й ідеологічного виправдання націонал-соціалізмуй фашизму. Основні ідеї А. викладені у працях Джентіле: "Філософія Маркса: критичний аналіз" (1899); "Реформування гегелівської діалектики" (1913); "Загальна теорія Духа як чистого акту" (1916); "Походження й структура суспільства" (1946).

АСКЕТИЗМ ( від грецьк. άσχέω - вправляюсь, прагну) - життєвий принцип і відповідний спосіб життя, що передбачає добровільне обмеження життєвих потреб, відмову від чуттєвих насолод, створення умов, які б завдавали додаткових труднощів і страждань. Здавна практикується як засіб самовдосконалення чи підвищення статусу індивідів і певних груп (інститут ініціації, табу, побутова обрядовість, групові дисциплінарні правила тощо). А. в різних його формах притаманний багатьом релігіям. У філософії виразна тенденція до А. характеризує кініків. Загальножиттєвий смисл А. полягає в тому, що він здійснюється і переживається людьми як спосіб звеличити духовне начало на противагу матеріально-практичним інтересам. В моральному плані А. втілює здатність людини до самообмеження, вияву гранично доступної для неї внутрішньої свободи. За певних історичних умов А. може стати принципом масової поведінки; зокрема, про це свідчать праці Вебера, присвячені аналізу духовних засад формування буржуазного суспільства. Протилежною щодо А. життєвою орієнтацією виступає гедонізм.

БЛАГО - загальне поняття для позначення того, що втілює позитивний ціннісний зміст. Згідно з основоположним розрізненням Аристотеля, Б. "звуть або те, що є кращим для кожного сущого, тобто дещо за самою своєю природою гідне обрання, або те, що робить благими інші причетні до нього речі, тобто ідею Б." ("Велика етика"). Аристотель втілює в філософській традиції перший із позначених ним способів тлумачення Б., а Платон і його послідовники - останній З. аПлатоном, Б. ототожнюється з вищим ступенем в ієрархії світового буття; у філософії Середньовіччя, що опрацьовує надбання Античності в дусі християнського світорозуміння, набуває розвитку поняття "вище Б." (лат. summum boпшп), що його уособлює Бог як джерело усіх Б. та доконечна мета людських прагнень. У свою чергу, аристотелівське розуміння Б. від початку містить ідею множинності конкретного Б., що відповідає різноманіттю видів і форм сущого; звідси акцент на розсудливості як здатності "приймати вірні рішення у зв'язку з Б. і корисністю... для доброго життя" ("Нікомахова етика"); розвиток цього уявлення розгортається від поняття "фронезис" в Аристотеля до сучасних теорій дискурсу (Апель, Габермас та ін.). Своєрідним корелятом "вищого Б." у рамках даного розуміння постає поняття "загальне", або "спільне" Б. Воно відсилає, зокрема, до сфери соціально-політичного, економічного, господарського життя як царини загальнолюдських прагнень та інтересів. У Новий час спостерігається виразна редукція Б. до корисності (див. утилітаризм); разом з тим актуалізується роль людського суб'єкта у визначенні Б. як того, що відповідає його - суб'єкта - істотним потребам (Гоббс та ін.). З іншого боку, перегляд традиційної для Середньовіччя релігійно-онтологічної концепції Б. дає підстави для категоріального розмежування Б. і добра. У XIX - XX ст. сфера філософського застосування поняття "Б." звужується; воно підлягає аналізу у зв'язку з категорією цінності (Шелер та ін.). В останні десятиліття традиційна тема ототожнення Б. і буття набуває актуальності у зв'язку із загостренням екологічної проблематики, посиленням уваги до буттєвих підвалин людського існування.

Жильсон, Етьєн Анрі (1884, Париж - 1978) - франц. релігійний філософ, провідний представник неотомізму, автор численних праць з історії європейської філософії, академік (1946), проф. Колеж де Франс, ун-тів Лілля, Страсбурга, Парижа, Гарварда, докт. Ін-ту середньовічних досліджень у Торонто (Канада) В. ласну позицію визначав як "методичний реалізм", протиставляючи її кантівському критицизму, якому, на думку Ж., властива підміна примату буття приматом пізнання. Характерною рисою філософії Ж. є виразна увага як до есенціалізму, так і до екзистенційного виміру буття. Буття і пізнання сполучаються в екзистенційному "контакті", невіддільному від віри. Ж. також належать фундаментальні дослідження в галузі історії філософії, в яких він прагне осмислити в дусі неотомізму аргументацію Платона, Аристотеля, Августина.Абеляра, Томи Аквінського та ін.

[br]

Осн. тв.: "Томізм" (1920); "Філософія Святого Бонавентури" (1924); "Вступ до вивчення Святого Августина" (1929); "Християнство і філософія" (1936); "Дайте" (1939); "Буття і сутність" (1948); "Дух томізму" (1964) та ін.