варто

საჭიროა; ღირს

трэба

ЕКСЦЕНТРИЧНІСТЬ ( від лат. ех - поза та centrum - центр) - властивість людського світовідношення, пов'язана з характерною для людини формою "фронтальної поставленості стосовно довколишнього середовища" (Плеснер). Життя тварини є центричним, людини - ексцентричним, позаяк остання, поставлена в середину свого існування, знає цю середину, переживає її й тому її порушує. Вона не може розірвати центрованості, проте водночас виходить за межі останньої. Як "Я", котре уможливлює повне обернення живої системи до себе, людина перебуває більше не в "тут та тепер", а поза останнім, поза самою собою, поза будьяким місцем, немовби розчиняючись у ніщо, у просторово-часовім "ніде-ніколи". Вона переживає не тільки "стояння у собі", а й "стояння поза собою"; у цьому парадоксальність людського існування. У такий спосіб Плеснер обґрунтовує "закон утопічного місцезнаходження" як один із наріжних в антропології: позаяк Е. не дозволяє своєму носієві однозначно фіксувати власну позицію, людині не дано остаточно знати, "де" перебуває вона та відповідна її ексцентричності дійсність; якщо ж людина конче прагне цього, варто покластися на віру (тут - апріорний стрижень будь-якої релігійності) З. а Шелером, ядро людського буття стає ексцентричним світові, як тільки людина здатна сказати "ні" дійсності, завдячуючи духовності, ідеації, безмежному просуванню у відкриту світову сферу, котре не заспокоюється на жодній даності. У соціальній філософії Дж. Ст. Мілль схвально ставився до Е. як до одного з виявів творчої потуги і максимальної свободи індивіда, що він їх уважав необхідними чинниками впровадження у суспільстві нових, нестандартних ідей і підходів за умов ліберальної демократії.

ЕПІКУРЕЇЗМ - давньогрецьк. філософське вчення періоду еллінізму. Своєю назвою завдячує філософу Епікуру. Е. має яскраво виражену етичну спрямованість. Головною метою особистості вважається досягнення щастя шляхом пошуків насолоди й уникання страждань. Велику роль в Е. відіграє поняття "міри"; саме вона не дозволяє насолоді перейти в страждання. Крім того, існує два типи насолод: фізичні і духовні. В фізичних насолодах, за Е., варто задовольнятися життєво найпотрібнішим і уникати марнотних бажань. Духовні насолоди стоять на щабель вище, бо не залежать від зовнішніх обставин. До духовних насолод Е. зараховує пізнання, що позбавляє людину марновірства і страху смерті, а також мудрість, справедливість, дружбу. Найбільш послідовним прихильником Е. був Лукрецій Кар (трактат "Про природу речей"). Пізній Е. був поглинутий християнською культурою. Нова хвиля його поширення припадає на добу Відродження. Доволі стійким виявився синтез Е. з платонізмом (діячі флорентійського Ренесансу) та стоїцизмом (Монтень, Еразм Роттердамський). Е. також сприймався як альтернатива умоглядному аристотелізму (Гассенді). Ідеї, що тяжіли до пояснення етики через фізику, яскраво виявилися в працях сенсуалістів, які поєднували елементи Е. з досягненнями тогочасних природничих наук та кальвіністським антропологічним вченням. Значного поширення Е. набув у Франції доби Просвітництва. Характерним для цього періоду було його ототожнення з гедонізмом. Елементи Е. наявні в позитивізмі та екзистенціалізмі. Засновник гуманістичної психології Фромм вважав Епікура одним із перших представників гуманістичного світогляду.

ОПТИМІЗМ ( від лат. optimus - найкращий) - філософський принцип, згідно з яким довколишня реальність є найкращим із можливих улаштувань або що існуючий світ є найбільш довершеним і досконалим творінням. Незважаючи на наявність у світі зла, все, що в ньому здійснюється, спрямоване на благо. У повсякденному значенні О. - це особливий настрій, що спонукає людину бачити в усьому лише позитивний бік і не впадати у відчай. О. супроводжує очікування успіху, щастя та здійснення сподівань. Проте некритичний О. здатний призвести до утопічних оман. О. як філософський принцип належить до засадничих у філософії Ляйбніца, зокрема в його обґрунтуванні концепції теодицеї, або боговиправдання. У творі, присвяченому цій проблемі ("Досліди теодицеї - про благість Божу, свободу людини і начало зла"), Ляйбніц доводить: оскільки усі підстави буття не можуть утримуватися на випадковості, їхньою достатньою і остаточною підставою є Бог. Досконалість Бога поєднує багатоманітність разом із порядком. Оптимальне оперування простором і часом та використання найпростіших засобів уможливили появу наймогутнішого і найвдалішого у Всесвіті творіння. Концепція породила своєрідний "ляйбніціанський О.", що спричинив велику кількість дискусій та суперечок. Більш помірковану позицію стосовно цієї концепції посів Вольтер ("Кандид, або Оптимізм"): відкидаючи невтішний песимізм Паскаля з його уявленнями про нездоланний трагізм людського існування, він визнає наявність у світі зла, яке руйнує беззастережний філософський О. Але все може стати благим, варто лише сподіватися С. віт є не найкращим, проте й не найгіршим із можливих творінь. Головним завданням людини є здійснення цього удосконалення. О. протистоїть - песимізм.

ПОЛІТИКА ( від грецьк. πολίτικα - державна діяльність) - у найзагальнішому значенні - це діяльність, що має своєю метою регулювання взаємин між людьми для забезпечення певного стану деякої суспільної одиниці (суспільного утворення). П. займається той, хто намагається спрямовувати поведінку та взаємини між людьми в межах різноманітних суспільних (колективних) утворень з метою забезпечити деякий стан цих утворень. Переважно терміном "П." позначають діяльність, спрямовану на великі суспільні утворення, кордони яких збігаються з державними кордонами. Тому іноді визначають П., ґрунтуючись на понятті держави чи участі в державному управлінні, домагання такої участі та здійснення впливу на державу. Але держава є тільки одним із типів політичних установ і, отже, поняття П. має бути підставовим (базовим) щодо поняття держави, а не навпаки. Найглибші джерела П. закорінені в природі людини, тобто ці джерела антропологічні. Основною передумовою появи П. є усвідомлення того, що стан того колективного утворення, яке складають люди, можна і потрібно регулювати. Не має значення, що саме в тому чи іншому випадку стало безпосереднім стимулом для появи політичних установ: це могли бути завоювання і потреба тримати завойованих у покорі, егоїстичні інтереси окремих груп (як припускається в марксизмі), але це могло бути і намагання людей відвернути хаос і збільшити міру своєї безпеки, тобто деякі спільні інтереси. Всі ці чинники могли накладатися та взаємодіяти. Підтримання певного ладу чи порядку (заради загальної безпеки) належить до найперших і найважливіших цілей П. і чинне навіть тоді, коли фундаментальну потребу у підтриманні ладу якісь групи використовують, щоб впровадити та підтримувати порядок, вигідний для них Я. кщо слово "культура" застосувати в антропологічному значенні, то П. в цьому аспекті є частиною штучних світів чи культур, створених людськими суспільствами. Таке визначення П. є цінніснонейтральним: у ньому не говориться, що П. ми повинні називати тільки діяльність, спрямовану на забезпечення загального "добробуту" суспільних цінностей. Ціннісно-нейтральне ("владне") розуміння П. лежить у руслі т. зв. політичного реалізму, засновником концепції якого вважають Мак'явеллі. Сучасне розуміння П., хоча й містить елемент політичного реалізму, полягає у визнанні певних обмежень у застосуванні тих технологій, що мають метою утвердження влади. Такі обмеження є різними у різних суспільствах, у різні історичні періоди та в різних історичних ситуаціях Ц. е можуть бути певні традиції, різного роду соціальні та правові норми, особливо способи легітимізації суспільної влади, звичаї, певні міфи і стереотипи суспільної свідомості тощо. Загалом наведене щойно визначення є радше нормативним (про що свідчать коментарі до нього, в яких заперечується, що П. можна розуміти як застосування "голої сили"). У нормативному розумінні П. - вид діяльності, яка має метою забезпечення найважливіших передумов добробуту суспільного утворення шляхом узгодження інтересів та ціннісних орієнтацій осіб та суспільних груп. Словом "добробут" у даному разі позначають не лише матеріальний, а й духовний стан суспільства; термін "передумови" позначає тут деякі необхідні передумови, за наявності яких люди найбільшою мірою здатні реалізувати свою творчу енергію; вислів "узгодження інтересів і ціннісних орієнтацій" передбачає, по-перше, що люди повинні мати можливість висловлювати думки щодо своїх інтересів та ідеалів і що політик не може унезалежнювати себе від цих розумінь та нав'язувати людям силою той спосіб життя, який він вважає кращим для людей (насильне "ощасливлення"). Звідси випливає, що П. має полягати передусім у врахуванні різних інтересів, різних понять про добро і щастя, різних ідеалів, аби узгоджувати їх, тобто вона полягає у відверненні насильницьких конфліктів. Звідси вислів: "П. - це мистецтво можливого". Коли говорять: "Де починається війна, там закінчується П.", то в даному випадку маємо справу з нормативним розумінням П., з якого випливає, що не кожен "політичний" режим є політичним. Не є такими тиранія, олігархія, диктатура, тоталітаризм, демократія в її популістських варіантах. Внутрішня П. перестає бути П., якщо ігноруються інтереси осіб, соціальних та етнічних груп чи всього суспільства (нації), тобто коли нав'язується воля однієї особи, групи осіб чи більшості М. іжнародна П. також перестає бути П., коли одна держава або група держав нав'язують силою свою волю іншим народам або державам. У цьому сенсі справедливим є вислів: "Де починається насильство, там кінчається П.". Варто зауважити, що з ціннісно-нейтрального розуміння П. (коли таке розуміння утверджують не як метод дослідження, а як принцип) випливає політичний нігілізм, що є поширеним явищем у посткомуністичних країнах (де П. часто розуміють як засіб утвердження групових інтересів). Але навіть у межах загалом демократичних течій політичної філософії (та відповідних ідеологій) різні теорії наголошують деякі відмінні аспекти в розумінні того, якою має бути мета П. та якими лівіють бути політичні технології Я. к правило, різні концепції П. відповідають різним концепціям держави: те, як розуміють мету та засоби П., залежить передусім від того, в чому вбачають призначення держави (див. держава).