багато...

ЧИСЛЕННЯ ВИСЛОВЛЮВАНЬ - пропозиційне числення - розділ математичної логіки, який за обсягом збігається з логікою висловлювань і є її формальною побудовою. Існує багато шляхів формальної побудови логіки висловлювань, тобто можливі різні Ч. в. Проте при побудові кожного Ч. в. треба насамперед визначити його мову, тобто вказати вихідні символи (знаки логічних операцій - λ v Z> для заперечення, кон'юнкції, диз'юнкції, імплікації; пропозиційні змінні р, q, г...', дужки) і правила утворення формул із символів. В Ч. в. синтаксично визначаються правильно побудовані формули. Серед них вибираються аксіоми, що розглядаються як тавтології, тобто такі формули, які при всіх наборах значень для змінних, що їх складають, виявляються істинними. З аксіом за допомогою фіксованих правил виводу одержують теореми або доведені формули. Розрізняють класичне Ч. в. (яке містить у собі виключеного третього закон і класичне розуміння заперечення), а також різні некласичні Ч. в. Термін "Ч. в." вживають як синонім терміна "класичне числення висловлювань". Ч. в. становить основу формальної побудови всіх інших логічних теорій (див. числення предикатів), а завжди істинні формули Ч. в. використовуються як правила доведення наукових положень.

Шпет, Густав Густавович (1879, Київ - 1940) - рос. філософ, психолог, мистецтвознавець, перекладач. Закінчив історико-філологічний ф-т Київського ун-ту (1905). 31907 р. проживав у Москві, приват-доцент (1910), а в 1918 - 1921 рр. - проф. Московського ун-ту. У 1920 р. організував перший у Росії кабінет етнічної психології. В 1923 - 1928 рр. - віце-президент Рос. академії художніх наук, директор Ін-ту наукової філософії Ф. ілософські погляди зазнали значного впливу феноменології Гуссерля. Концепція Ш. присвячена пошукам першопочатків буття, які він називав "смислами", "ейдосами", "ідеями". Згідно з теорією Ш., дійсність не просто "дається" в досвіді, вона "задана", а віднайти η зміст можна шляхом розкриття інтуїтивних актів людського розуму. Інтуїцію Ш. трактував у дусі раціоналізму Декарта, Спінози і Ляйбніца: інтуїтивне "узріння сутності" можна повністю виразити засобами дискурсивних логічних визначень; розум спершу бачить сутність (смисл) так само безпосередньо, як безпосередньо сприймаються чуттєво дані речі О. посередкування є моментом похідним, це - опис, доведення, інтерпретація. У творі "Внутрішня форма слова" (1927) викладена філософія мови як основа філософії культури, передбачено ряд ідей, актуальних у подальшому розвитку філософії, особливо у герменевтиці як у вченні про тлумачення текстів. Знав понад 17 мов. Багато уваги приділяв перекладу і коментарям творів світової, головним чином, англ. літератури (ІПекспіра, Байрона, Діккенса). Здійснив переклад "Феноменології духа" Гегеля, який було опубліковано в 1959 р. У1935 р. був безпідставно арештований, а в 1938 р. (точна дата не встановлена) розстрілянии»

[br]

Осн. тв.: "Явище і смисл" (1914); "Філософська спадщина П.Д. Юркевича" (1915); "Історія як проблема логіки" (1916); "Свідомість і її власник" (1916); "Нарис розвитку російської філософії" (1922 - 1923); "Внутрішня форма слова" (1927); "Вступ в етнічну психологію" (1927).

Юринець, Володимир (1891, с. Одесько Львівської обл. - 1934(?)) - укр. філософ-марксист, естетик, засновник "філософської ніколи" в укр. літературній критиці. Дійсний член АН УРСР (з 1929 р.) З. амолоду, навчаючись у Віденському та Берлінському ун-тах, зазнав впливу феноменології Туссерля, згодом устійнився на марксистських позиціях, закінчив Московський ін-т червоної професури (1924), був проф. Московського унту, з 1925 р. - ректор Ін-ту філософії при ВУАМЛІН (Всеукраїнській Асоціації Марксо-Ленінських Ін-тів) у Харкові Р. озчарований історичним песимізмом західної культури, марксизм Ю. сприйняв передовсім як "філософію чину". Його соціально-філософські погляди найближчі до тих, котрі в післясталінському марксизмі здобули назву "діяльнісного підходу". Рушійною силою історії Ю. вважав боротьбу людини з природним хаосом, а метою - максимальне саморозкриття її творчої потуги в цій боротьбі. Майбутнє безкласове суспільство покликане вивести людину з кріпосницького "царства речей", звільнивши її для виключно культурно-перетворювальної діяльності. Історія людства стане історією культури,· причому ця остання розвиватиметься між двома полюсами: стоїчним (гесіодівським), перейнятим трагічною свідомістю скінченності природних ресурсів і обмеженості пізнавальних здібностей людини, та гедоністичним (анакреонтичним), де мистецтво вперше сповна оприявниться як гра ("До проблеми соціалістичної культури"). В естетичній теорії Ю. явив зразки оригінального синтезу марксизму і феноменології, поступово еволюціонуючи в філософських дослідженнях художньої літератури ("Павло Тичина: Спроба "критичної аналізи") в напрямі літературної герменевтики. Розглядаючи саму філософію як словотворчість ("В слові дрімає вся попередня історія суспільства. Кожне слово - це вже теорія"), а предмет її (безпосередню дійсність) - як невіддільний від суб'єкта, бо даний йому лише через вербалізуючу свідомість, Ю. і художню літературу аналізував, відповідно, як форму "біжучої" філософії, "філософії in fluenti". Поруч із критикою фройдизму та неогегельянства Ю. багато уваги присвятив критиці догматичного марксизму та вульгарно-соціологічної естетики, застерігаючи, що історичний матеріалізм є "знаряддя надзвичайно тонке" і "в несправних руках може перемінитися на джерело нових фетишизацій". У висліді був звинувачений у ревізіонізмі (а також кантіанстві й "буржуазному націоналізмі"), книги його вилучені з обігу, а сам Ю. репресований З. відтоді його твори в Україні не перевидавалися.

[br]

Осн. тв.: "Павло Тичина: Спроба "критичної аналізи" (1928); "Філософсько-соціологічні нариси" (1930); "Діалектичний матеріалізм" (1932).