авідність

1) ( про процес) reversibility

2) ( про валюту) convertibility

3) ек. turnover

1) ( перше місце) first place

2) ( пріоритет) priority

3) спорт. ( змагання) championship

1) (жорстокість, лютість) severity, severeness, sternness; rigidity, rigorism

2) ( строгість) strictness, severity; stringency; austerity, austereness, rigidity, exigence; ( різкість) asperity

eng: creditworthiness

deu: Kreditwürdigkeit f, Bonität

наявність передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Кредитоспроможність позичальника визначається показниками, які характеризують його акуратність при розрахунках за раніше отриманими кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі необхідності мобілізувати кошти з різних джерел, забезпечення оперативної трансформації активів у ліквідні кошти.

ВИЗНАЧЕНІСТЬ - поняття методології науки, завдяки якому оцінюються виражальні можливості дедуктивної теорії І. снують два типи В.: семантична, що характеризує відображеність об'єктів дійсності, їх властивостей і відношень у дедуктивній теорії, та синтаксична, що вказує на взаємозв'язок термінів теорії, можливість визначення одних через інші. У сучасній логіці формальні критерії В. уточнюються за допомогою логічної семантики і синтаксису логічного (інтерпретація, виконуваність, доведеність) В. ластивості В. мають важливе значення при спрощенні, порівнянні теорій, оцінці їх змістовності.

ГІДНІСТЬ - одна з основних позитивних ознак людини як особистості; міра ствердження в людині особистісного начала. Психологічно постає як належний рівень самооцінки і дійовий механізм самоконтролю, що спирається на чітке розрізнення особою припустимого для неї і неприпустимого. Як етична категорія Г. позначає загальнообов'язкове визнання самоцінності людини, її здатності і доконечної потреби бути моральним суб'єктом В. ідповідно до різних модальностей людського буття розрізняють особисту Г., жіночу чи чоловічу Г., професійну Г., національну Г., Г. громадянина, людську Г. В структурі особистості і в практичній поведінці Г. реалізується через такі чесноти, як благородство, скромність, відповідальність, критичність і вимогливість до себе та інших тощо. Умовою формування і потвердження Г. є потреба в повазі з боку інших людей (гідним є те, що гідне поваги). Тому співвідносним щодо Г. моральним феноменом виступає честь, як безпосередній моральний вияв позитивної громадської оцінки особистості. Г. займає чільне місце в філософсько-етичних вченнях К'еркегора, В. Соловйова, Марселя, Тилліха та ін. Особливо значущою є роль Г. як загальнолюдської цінності в обґрунтуванні прав людини, в теорії і практиці ненасилля.

ІДЕНТИЧНІСТЬ, ідентифікація (від лат. identicus - тотожний; facio - роблю) - термін, що у повсякденному, науковому та філософському мовленні означає (букв.) - те саме; дію встановлення ідентичності називають ідентифікацією. Існує багато різновидів ідентифікації, класифікація яких здійснюється на підставі того, пр ми ідентифікуємо, або, як ми ідентифікуємо. Досить часто доводиться мати справу з ідентифікацією поодиноких явищ, які у філософії прийнято позначати словом "індивіди" (партикулярії). Спосіб ідентифікації індивідів значною мірою залежить від того, з якими різновидами індивідів ми маємо справу. Якщо їх класифікувати за ознакою "сталість - мінливість", то маємо поділ: а) сталі утворення, або сталості; б) події; в) процеси. До сталостей належать індивіди з більшменш чіткими просторовими межами, які можуть мати відповідну структуру або перебувати у деякому стані. Сталими ми їх вважаємо тому, що нехтуємо тими змінами, які в них відбуваються у межах деякого часового відрізку: ці зміни не виходять поза допустимі межі, визначені у вибраному нами критерії ідентичності С. посіб ідентифікації індивідів залежить також від їх поділу на види буття - тобто від прийнятої онтологічної концепції, на основі якої ми класифікуємо об'єкти (див. онтологія). Окрім індивідуальної ідентичності та відповідної ідентифікації часто доводиться вдаватися до видової ідентифікації, тобто встановлювати належність даного індивіда до множини чи "сімейства" індивідів. У повсякденному мовленні видову ідентифікацію, як правило, здійснюють з допомогою висловів типу: "це таке (-а, -ий) саме (-а, -ий)". Будь-яка повсякденна мова містить у собі цілий набір різноманітних засобів для індивідуальної та видової ідентифікації: таку роль, напр., виконують власні імена (людей, країн, націй, місцевостей, установ, подій, історичних періодів тощо), вказівні займенники (як правило, у супроводі жестів або - як у випадку слова "таке, -а, -ий" - у супроводі деяких зразків), загальні імена (поняття) - разом з відповідними засобами співвіднесення цих імен з індивідами (напр., фраза "це - дерево" у супроводі жесту) і т.д. У філософії способи ідентифікації пов'язані з онтологічними та методологічними концепціями. У сучасній філософії розуміння способів ідентифікації поєднують, як правило, з підходами, які позначають термінами "концептуалізм" та "операціоналізм" Н. авіть якщо техніка ідентифікації, яку ми застосовуємо, прямо не вказує на своє концептуальне походження (як, скажімо, застосування лакмусового папірця в хімічних лабораторіях), то все ж, як правило, за цією технікою стоять деякі концепти, деяка теорія; за висловом Поппера, наші лабораторії "заряджені" теоріями. Критерії ідентичності та техніки ідентифікації у різних галузях людської діяльності мають між собою мало спільного - їх окремо встановлюють у кожній галузі. Напр., для того, щоб сказати, що щось залишається "тим самим" або є "таким самим", ми повинні співвідносити свої концепти і критерії з тим, як окремі люди, людські колективи та установи ідентифікують самі себе. Важливою особливістю гуманітарних наук є взаємозалежність та взаємовплив ідентифікації та самоідентифікації.

МОРАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ - моральне усвідомлення людиною самої себе як особистості і свого місця в суспільстві Л. юдина - єдина істота, яка чітко усвідомлює власне існування. Маючи таку здатність, як самосвідомість, вона віднаходить своє "Я", котре стає центром її життєвого світу в цілому; зрештою, вона досягає розуміння, що це "Я" є іншим, ніж уся навколишня природа. Осібність переживання своєї "іншості" вимагає соціокультурного об'єднання з іншими людьми, отже, веде до спілкування, або ширше - комунікації. Самосвідомі людські індивіди не можуть жити поза спілкою з іншими людьми - ні практично, ані духовно. Універсальним засобом розвитку самосвідомості і спілкування виступає мораль. Мораль майже завжди пов'язана з елементами самообмеження в ім'я інтересів інших людей. Починаючи від доби Античності, мораль усвідомлювалася як спосіб панування людини над собою, як покажчик того, наскільки людина є відповідальною за себе, за свої вчинки. Вихід людини на рівень відповідальності завжди пов'язаний з розвитком М.с. М.с. має емоційно-чуттєвий і раціональний рівні. Емоційночуттєве начало пов'язане з природністю індивіда, його вітальною силою, здатністю утверджувати себе як одиничну істоту; воно завжди суб'єктивне, пристрасне, вибіркове. Раціональний рівень втілює здатність людини до вірних, об'єктивних, виважених суджень про світ, включає переконання, котрі виражаються в поняттях гідності і честі, обов'язку і совісті. Під впливом раціонального начала М.с. відбувається розвиток моральних почуттів честі, гідності, обов'язку, совісті і т.д. Отже, М.с. - специфічна форма моральної свідомості, котра не просто обернена на людину як її носія, а виступає саморегулятивним чинником, самооцінювальним інструментом людського існування.

МОРАЛЬНА СВІДОМІСТЬ - духовна сторона моралі; людська свідомість в її спрямованості на осмислення і розв'язання моральних проблем. У взаємодії з моральною діяльністю і моральними стосунками утворює мораль як системну цілісність. Разом з тим у межах моралі М.с. становить підсистему зі своєю внутрішньою структурою, котра забезпечує поєднання двох притаманних їй функціональних властивостей - імперативності (здатності чинити відповідно до приписів) і оцінювальності (здатності співвідносити те чи інше явище з певними моральними цінностями). Відповідно у змісті М.с. розрізнюють, з одного боку, норми і принципи, з іншого - моральні мотиви, ціннісні орієнтації, етичні цінності. Моральні приписи і моральні оцінки різного рівня не тільки не заперечують, а доповнюють одне одне. Найповніше поєднання усіх цих сторін здійснюється в категоріях М.с., що постають основними елементами її смислової вибудови. До них належать: добро і зло, обов'язок, відповідальність, справедливість, сенс життя, щастя. Розрізнюють чуттєвий і раціональний рівні функціювання М.с. У першому випадку йдеться про моральні почуття, у другому - про моральні судження, етичні концепції і теорії. Смисловим стрижнем М.с. є ідея добра, що тяжіє до конкретизації в моральному ідеалі - образі моральної досконалості. Суб'єктом М.с. може бути як окремий індивід, так і група, спільнота, суспільство в цілому.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ ( від лат. tolerantia - терпимість) - термін, що ним позначають доброзичливе або принаймні стримане ставлення до індивідуальних та групових відмінностей (релігійних, етнічних, культурних, цивілізаційних). Світоглядною основою Т. є поцінування різноманітності - природної, індивідуальної, суспільної, культурної. Межі допустимої Т. залежать від соціальних норм, що діють в даному суспільстві (і, отже, в своїй основі мають культурне походження); однак в межах діючих соціальних норм можливі більш толерантні і менш толерантні варіанти особистої та групової поведінки. Зокрема, окремі особи чи групи осіб можуть виступати ініціаторами перегляду таких звичаїв та норм, які вони оцінюють як жорстокі (нетолерантні). Тема толерантності у європейській філософській традиції започаткована найбільшою мірою стоїками; далі вона знайшла своє продовження у Ціцерона як civilitas (доброзичливість, люб'язність, цивілізованість) - цим словом він позначав важливу ознаку громадянина. У період Середньовіччя абсолютизація віри за рахунок розуму стала джерелом релігійної нетерпимості. Наслідком цього стали релігійні війни та нетерпиме ставлення до таких поглядів та наукових відкрить, які суперечили християнському віровченню. У період Просвітництва тема толерантності стає центральною темою політичної філософії (Локк): модерне громадянське суспільство формувалося на основі долання нетерпимості до поглядів, ідей та вірувань. Але абсолютизація розуму та наукового пізнання як основи толерантності містила приховану тенденцію перетворення цього розуму (у його певній інтерпретації) на вкрай нетерпимий та агресивний. Досить тут вказати на фанатичний атеїзм, представлений у своїх крайніх формах рос. комунізмом (більшовизмом). В сучасній Україні тема толерантності, зокрема межі толерантності, є важливою в контексті ідеологічного плюралізму та міжетнічних і міжнаціональних стосунків. У філософії однією із перспективних концепцій, яка пропонує основу для толерантного розв'язання різного роду конфліктів (в тім числі щодо цінностей), є комунікативна філософія.

1) ( вимогливість) exactingness

2) ( примхливість) whimsicality, capriciousness; ( вередливість) squeamishness; ( перебірливість) fastidiousness

1) ( реальність) reality, actuality

2) ( об'єктивний світ) life; realities pl

3) ( документа) validity

1) ( місткість) capacity, volume

2) ел. ( характеристика провідника) capacitance

3) ( конденсатор) capacitor

1) ( спроможність) ability, capacity, power

2) ( придатність) fitness, suitability