РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО - галузь гуманітарної науки, об'єктом вивчення якої є такий особливий стан людини, що стосується її самовизначення у світі через віднайдення в собі того, що єднає її з трансцендентним. Предметом Р. в широкому його аспекті є, окрім природи релігії, її функціональність. Якщо об'єкт Р. відносно сталий, то предмет його збільшується в обсязі і дещо змінюється в часі Р. ізні світоглядні позиції, слідування відмінним культурним традиціям, навіть громадські оцінки характеру наукової діяльності спричинюють різноманіття дослідницьких установок релігієзнавців, їх теоретичних цілепокладань. Працюючи в одній і тій самій предметній сфері, вони можуть застосувати різні норми пізнання - світські чи богословські. Звідси поділ Р. на академічне і богословське. На відміну від першого останнє входить до богословського комплексу, розвивається певною мірою на основі закономірностей цього виду духовності С. вітськість академічного Р. не означає його ворожості щодо релігії. Особливістю світового Р. є дотримання принципу нейтральності щодо релігії, чого немає в богословському Р., яке, до того ж, ще має конфесійну зорієнтованість. Р. є єдиною і водночас багатодисциплінарною сферою гуманітарного знання. Його структурними системами є філософія й феноменологія релігії, історіософія і історія релігії, психологія і етнологія релігії, географія і соціологія релігії. Однією з актуальних для кожної релігійної системи є проблема свободи волі людини О. станнім часом розвивається герменевтичне і компаративне Р., культурологія і політологія релігії. Як і будь-яка інша наука, Р. має свої закони, принципи, систему категорій. Сучасне академічне Р. характеризують такі риси, як світоглядний плюралізм, позаконфесійність, відкритість, історизм, системність, поліметодичність, творчий характер.

Колодний, Анатолій Миколайович (1937, с. Софіївка Черкаської обл.) - укр. філософ, релігієзнавець. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1960). Докт. філософських наук (1988), проф. (1990). Дійсний член Міжнародної Академії свободи релігії (СІНА). Од 1992 р. - заст. директора з наукової роботи Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, керівник Відділення релігієзнавства Ін-ту. Президент Української асоціації релігієзнавців, головний редактор щорічника "Релігійна свобода", квартальника "Українське релігієзнавство", часопису "Релігійна панорама". Фахівець у галузі філософії та історіософії релігії, етнології релігії, проблем державно-церковних відносин. Автор близько 400 наукових праць - індивідуальних монографій, розділів у колективних монографіях, статей, брошур.

[br]

Осн. тв.: "Атеїзм як форма світоглядного знання" (1984); "Феномен релігії: природа, структура, функціональність, тенденції" (1999); "Історія релігії в Україні" (1999); "Релігія і Церква в демократичній Україні" (2000); "Академічне релігієзнавство" (2000); "Християнство і проблеми сучасності" (2000) та ін.

Яроцький, Петро Лаврентійович (1932, с. Шпанів Рівненської обл.) - укр. філософ, релігієзнавець. Докт. філософських наук (1982), проф. (1985). Від 1975 р.- зав. від. в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, ст. наук. співр. Досліджує проблеми еволюції релігійної свідомості, соціального вчення католицизму, трансформації протестантизму, сучасний стан релігії і релігійності в Україні.

[br]

Осн. тв.: "Криза єговізму: аналіз ідеології і буденної релігійної свідомості" (1974); "Еволюція сучасного єговізму" (1981); "Українська церква між Сходом і Заходом" (1996); "Історія Православної Церкви в Україні" (1997); "Історія релігії в Україні", у співавт. (1999); "Академічне релігієзнавство", у співавт. (2000).

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ім. Г.С. СКОВОРОДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ - наукова установа для розробки фундаментальних проблем філософської науки і координації філософських досліджень в країні, підготовки наукових кадрів. Створений 1946 р. в Києві. І. ф. очолювали: акад. М.Е. Омельяновський (1946 - 1952), чл.-кор. Д.Х О. стрянин (1952 - 1962), акад. П.В К. опнін (1962 - 1968), акад. В.І. ІПинкарук (1968 - 2001), од 2001 р. - чл.-кор. М.В. Попович. У розвитку І.ф. вирізняється три періоди. Перший (1946 - 1960) характеризується тим, що його наукова діяльність була дуже обмеженою ідеологічним контролем. Однак уже в той час І.ф. видав пращ, в яких зроблено серйозні кроки до осмислення досягнень фізики пер. пол. XX ст. (М.Е. Омельяновський, М.Б. Вільницький), висвітлення світогляду визначних представників укр. культури і науки - Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, П. Грабовського, М. Максимовича (Д-Х. Острянин, І.П. Головаха, В.Ю. Євдокименко, М.В. Гончаренко, О.Г. Білоус). Другий період (1961 - 1990) відзначається потужним професійним зростом і кадровим зміцненням, істотним розширенням і урізноманітненням тематики досліджень, різким скороченням кон'юнктурної тематики, створенням нових та реорганізацією існуючих наукових підрозділів, надаючи їм нового наукового спрямування. Попри незначну кількість видань, які мали апологетичний характер і намагалися підвести філософський ґрунт під ідеологічні та політичні догми, що нав'язувалися, переважна більшість наукових розробок і видань цього періоду були присвячені актуальним проблемам філософської науки. В цей час започатковуються нові наукові напрями, набирають нового повороту існуючі. Виросла група науковців, яка отримала наз ву "Київської школи філософів". Засновано новий напрям у філософії науки - логіку наукового дослідження (П.В. Копнін, М.В. Попович, С.Б. Кримський, П..Ф. Йолон, А.Т. Артюх, Є.Є. Лєдніков), у межах якого засобами формального та концептуального аналізу досягається реконструкція наукового дослідження як логічно послідовного процесу. Накреслився відхід від ортодоксальних схем аналізу філософських проблем природознавства і перехід до розробки нового концептуального апарату (П.С. Дишлевий, Н.П. Депенчук, Ф.М. Канак, В.С. Лук'янець). Розгортаються дослідження філософських проблем людини, умов формування та функціювання людського світогляду, людського світовідчуття та світосприймання (В.І. Шинкарук, В.П. Іванов, О.І. Яценко, М.Ф. Тарасенко, В.Г. Табачковський, М.О. Булатов). Висвітлення історії укр. філософії та укр. культури взагалі вперше було поставлено на міцну базу історичних першоджерел. Розпочато вивчення недосліджених періодів, подій і явищ укр. філософської культури, філософської спадщини визначних мислителів минулого, зокрема, діячів Києво-Могилянської академії (В.М. Нічик, В.С Г. орський, М. В. Кашуба, М. Рогович, В.І. Іваньо). Видані фундаментальні праці з історії класичної нім. філософії (В.І.Шинкарук, М.О. Булатов). Були виконані розробки з методології соціального пізнання (В.І. Куценко, М.М. Мокляк, І.В. Бойченко, М.І. Михальченко, Ю.Д. Прилюк), соціально-психологічної структури особи та умов її формування (Л.В С. охань, О.А. Донченко). Вперше в Україні були застосовані методи конкретної соціології до вивчення радянської дійсності і обґрунтовані соціологічні концепції, істотно відмінні від офіційних (В.П. Чорноволенко, Ю.П. Сікорський, В.Л. Оссовський, В.І. Волович, В.І. Паніотто, А.О. Ручка, Є.І. Головаха, К.К. Грищенко). В кінці 70-х соціологічні підрозділи були об'єднані у Відділення соціології І.ф., а в кінці 80-х реорганізовані в окремий Ін-т соціології НАН України.. За свої наукові новації І.ф. і його науковці зазнавали гострих ідеологічних нападів та політичних звинувачень з боку партійних органів і ортодоксальних філософів. У третій період (од 1991р.) була перебудована тематика і науково-організаційна структура І.ф. відповідно до сучасних потреб трансформації укр. суспільства та духовного відродження, тенденцій розвитку світової філософської науки. Здійснені розробки і видані фундаментальні праці з актуальних проблем філософської антропології (В.І. Шинкарук, В.Г. Табачковський, М.О. Булатов, Н.В. Хамітов, Є.І А. ндрос), філософії культури та методологічних засад осмислення історії укр. культури (В.І. Шинкарук, М.В. Попович, С.Б. Кримський, Є.К. Бистрицький, С.В. Пролеєв), естетики та філософії мистецтва (В.І. Мазепа, О.В. Білий, Р.П Ш. ульга), етики (В.А. Малахов, А.М Є. рмоленко), філософії дискурсу і філософських проблем знакових систем (М.В. Попович), логіки (А.Т. Ішмуратов, В.Й О. мельянчик), методології науки (С.Б К. римський, В.І. Кузнєцов, П.Ф. Йолон), філософії природознавства (В.С. Лук'янець, М.О. Кравченко, Л.В. Озадовська, В.Л. Храмова), екології (Ф.М. Канак, М.М. Кисельов, В.С. Крисаченко), соціальної філософії і філософії історії (М.М. Мокляк, В.І. Бойченко, В.Й. Коцюбинський), філософії нації та етносу (М.Т. Степико, Б.В. Попов, Л.Є. Шкляр), політичної філософії (В.С. Лісовий, Г.В Б. адзьо), історії філософської думки Київської Русі (В.С. Горський, Т.С Г. оліченко), філософської думки XIV - XVIII ст. (В.М. Нічик, Я.М. Стратій, В.Д Л. итвинов, О.М. Сирцова), філософської думки XIX - XX ст. (М.І.Лук, С.В. Бондар, О.С. Забужко, Л.П. Депенчук), пам'яток укр. та світової філософської думки (В.С. Лісовий, Н.П. Поліщук), історії зарубіжної філософії (В.С. Пазенок, А.Т. Гордієнко, В.В. Лях, Н.П. Поліщук, Є.М. Причепій, О.М. Соболь, Я.В. Любивий). Утворене в 1992 р В. ідділення релігієзнавства здійснило розробки і видало фундаментальні праці з філософії та історії релігії, сучасних релігійних процесів в Україні (О.С. Онищенко, А.М. Колодний, П. Косуха, П.Л Я. роцький, Л.О. Филипович, В.Є Є. ленський). Наукові розробки удостоєні Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, шести наукових премій НАН України імені видатних учених. І.ф. співпрацює з багатьма зарубіжними науковими центрами. Має наукову бібліотеку, ж. "Філософська думка", "Практична філософія", "Філософські обрії", "Українське релігієзнавство", "Релігійна панорама", альманах "Мультиверсум". В І.ф. працює 91 науковець: 28 докт. наук, 56 канд. наук, 1 акад., 2 чл.-кор. НАН України, члени зарубіжних академій: Російської, Нью-Йоркської, Білоруської, Молдавської.

Маринович, Мирослав Франкович (1949, с. Комаровичі Львівської обл.) - релігієзнавець, журналіст. Закінчив електрофізичний ф-т ДУ "Львівська політехніка" (1972). У 1977 - 1987 рр. - політв'язень, засуджений за звинуваченням у "проведенні антирадянської агітації та пропаганди". У 1996 - 1997 рр. стажувався у Колумбійському ун-ті (США), у центрі вивчення прав людини В. ід 1997 р. - директор Ін-ту релігії та суспільства Львівської Богословської академії, член громадської ради Українсько-американського бюро захисту прав людини, засновник Укр. асоціації "Міжнародна амністія" (1993). Коло наукових інтересів: релігієзнавство, історія християнства, проблеми екуменізму, релігійної свободи. Автор понад 50 наукових та науково-популярних праць.

[br]

Осн. тв.: "Україна на полях Святого Письма" (1991); "Україна: дорога через пустелю" (1993); "Спокутування комунізму" (1993); "Правда людини" (1994).

Возняк, Степан Михайлович (1929, с Ш. арпанці Львівської обл.) - укр. філософ. Закінчив філологічний ф-т ЛНУ ім. І. Франка (1953). Докт. філософських наук (1986), проф. (1989). Від 1990 р. - проф. кафедри філософії ПУ ім. В.Стефаника. Наукові інтереси - історія філософії України, релігієзнавство. Автор понад 120 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Іван Франко - поборник єднання народів" (1974); "У боротьбі за дружбу народів: Проблеми нації і національних відносин в ідеології української революційної демократії останньої чверті XIX - початку XX ст." (1981); "Духовні цінності українського народу", у співавт. (1999) та ін.

Павленко, Юрій Віталійович (1957, Київ) - укр. філософ та історик. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка. Докт. філософських наук (1996), проф. (1998). Од 1994 р. працює в Ін-ті світової економіки та міжнародних відносин НАНУ. Головний редактор міжнародного ж. "Collegium". Коло наукових інтересів: філософія історії, культурологія, теоретична археологія, етнологія, релігієзнавство, історія України.

[br]

Осн. тв.: "Передісторія давніх русів у світовому контексті" (1994); "Українська державність у 1917 - 1919 рр.", у співавт. (1995); "Історія світової цивілізації: соціокультурний розвиток людства" (1996, 2000); "Шляхи та манівці сучасної цивілізації", у співавт. (1998); "Праслов'яни та арії" (1999).