-
1 парадигма
ПАРАДИГМА ( від грецьк. παράδειγμα - приклад, взірець) - поняття, яке використовувалося в античному і середньовічному філософських дискурсах для характеристики відношення між фізичним та надфізичним світами, а саме: другий світ, зазвичай, слугував за П. для першого. Так, Платон застосовував термін "П." стосовно Ідей або Форм як доконечних взірців для реального існування. У сучасному дискурсі П. означає прийняту певним науковим співтовариством модель постановки та вирішення проблем, у яка забезпечує існування наукової традиції. Застосування терміна "П." у цьому сенсі було започатковане у праці Куна "Структура наукових революцій", де була здійснена спроба елімінувати із сучасного філософського дискурсу нормативістські (властиві, зокрема, неопозитивізму та критичному раціоналізму Поппера) образи науки. Останні, на думку Куна, призводили до хибного переконання в існуванні єдиного та загальнообов'язкового критерію науковості й раціональності. Концепція П. Куна, для якої засадничим є поняття "наукове співтовариство", спрямована проти надісторичної нормативності епістемологічних образів науки; наголошує на їхній функціональній залежності від панівного в дану історичну епоху способу діяльності наукового співтовариства; викриває умовність демаркаційної лінії, що відокремлює раціональну науку від нераціональних форм інтелектуальної діяльності. За Куном, наукова революція - це зміна П. (точніше, повна або часткова зміна "дисциплінарної матриці"!В.Лук'янець -
2 парадигма
вчтпаради́гма -
3 парадигма
вчтпаради́гма -
4 парадигма
вчт паради́гма -
5 парадигма
грам.паради́гма -
6 paradigme
парадигма -
7 Кун, Томас Семюел
Кун, Томас Семюел (1922, Цинциннаті - 1996) - амер. історик і філософ науки С. творив історіографічну концепцію науки, спираючись на оригінальну інтерпретацію поняття "парадигма", зокрема тезу про несумірність парадигм. Історична еволюція науки, за К., - це багатовіковий процес протиборства різних наукових колективів, в якому особливу роль відіграє чергування двох різних періодів. Перший - період "нормальної науки", коли панівна у науковому співтоваристві модель постановки й рішення проблем, тобто "парадигма", не викликає ні у кого серйозних заперечень і забезпечує існування наукової традиції. Другий - період "наукової революції", коли загальна довіра до парадигми зникає, загострюється суперництво між конкуруючими парадигмами, окреслюється перехід до нового періоду "нормальної науки". Кунівська "парадигма" мінлива й функціонально залежна від особливостей панівної у дану епоху практики наукового співтовариства. Тому демаркація (тобто розмежування раціональної науки і нераціональних форм інтелектуальної діяльності), здійснювана нею, не є остаточною. Кожна нова парадигма здійснює подібну демаркацію по- своєму. Викриваючи метафізичні догми емпірицистського фундаменталізму, К. обґрунтовує тезу про те, що не існує фактів, які не залежали б від парадигм. Приймаючи ту чи іншу парадигму, творці науки тим самим прирікають себе дивитися на світ крізь η призму. Не тільки факти контролюють теорію, а й теорія вирішує, які саме фрагменти осмисленого досвіду можна вважати науковими фактами. З подібного розуміння співвідношення "факти ↔ теорія" якраз і випливає кунівська теза про "несумірність" наукових парадигм. За всіх недоліків історіографічної концепції К. вона відіграла важливу роль у подоланні антиісторицистських версій логіко-нормативістської методології науки.[br]Осн. тв.: "Коперниканська революція" (1957); "Структура наукових революцій" (1962). -
8 paradigm
n1) книжн. приклад, зразок, взірець2) лінгв. парадигма* * *n1) приклад, зразок; різновид, тип2) парадигма, система понять або поглядів ( у якій-небудь галузі науки)3) лiнгв. парадигма -
9 paradigm
n1) приклад, зразок; різновид, тип2) парадигма, система понять або поглядів ( у якій-небудь галузі науки)3) лiнгв. парадигма -
10 paradygmat
[парадигмат]m -
11 paradygmat
ч парадигма (грам.) -
12 взаємодія
ВЗАЄМОДІЯ - філософська категорія, яка відображає особливий тип відношення між об'єктами, при якому кожний з об'єктів діє (впливає) на інші об'єкти, приводячи до їх зміни, і водночас зазнає дії (впливу) з боку кожного з цих об'єктів, що, в свою чергу, зумовлює зміну його стану. Дія кожного об'єкта на інший об'єкт зумовлена як власною активністю об'єкта, виявом його динаміки, так і реакцією об'єкта на дію інших об'єктів ("відгук" або "обернена дія") Ф. ундаментальне значення категорії В. для філософії і наукового пізнання зумовлене тим, що вся людська діяльність у реальному світі, практика, саме наше існування і відчуття його реальності (неілюзорності) ґрунтуються на різноманітних, передусім предметних В., які людина здійснює і використовує як засіб пізнання, знаряддя дії, спосіб організації буття. Спілкування, праця, володарювання, любов, гра є різними способами В. людини із світом та з іншими людьми. В історії філософії і науки категорія "В." набула істотного значення вже в Античності, передусім в космологічних концепціях (вчення Емпедокла, атомістика Демокрита й Епікура тощо). Однією з перших концепцій В. було вчення Геракліта про протилежності і боротьбу між ними. В філософії і природознавстві Нового часу провідне місце посідає ідея механічної В., що визначається законами механіки Ньютона. Поряд із цим виникли філософські вчення, що прагнули подолати механіцизм і спиралися на більш глибоке розуміння В. (монадологія Ляйбніца, натурфілософія ІПеллінга і Гегеля). Гегель підкреслив діалектичний характер В., відносність протиставлення активного і пасивного компонентів, причини і наслідку в процесі В. Поєднання гегелівської ідеї про фундаментальну роль протиріччя в світовому процесі із розумінням протиріччя як "взаємодії протилежностей" (Енгельс) привело до тлумачення В. як джерела саморуху і розвитку Н. аука XX ст. виявила широкий спектр різних типів В., які мають істотно немеханічний характер. У сучасній науці категорія "В." набула статусу одного з кардинальних принципів опису і пояснення явищ, задаючи парадигму побудови наукових теорій і наукової картини світу. (Напр., чотири фундаментальних типи В. у фізиці визначають багатоманітність усіх відомих фізичних явищ.) Це стосується не лише природознавства, а й соціогуманітарних наук. Поняття "соціальна В." і відповідна "парадигма взаємообміну" є центральними для низки соціологічних теорій XX ст. Особливого значення набуває мовно-комунікативна В., комунікація як засаднича в усіх видах соціальної В. і суспільного буття в цілому (комунікативна філософія Апеля, Габермаса, Риделя та ін.). -
13 історична школа
ІСТОРИЧНА ШКОЛА в філософії науки - напрям у філософії науки, що склався в процесі дослідження двох проблем розвитку науки: 1) проблеми чинників, завдяки яким прогресує чи просто змінює свою структуру наука; 2) проблеми форм, шляхів розвитку наукового знання (безупинне кумулятивне нагромадження й складування знання чи революційні зміни, перерви в поступовості) Н. а відміну від неопозитивізму, представники цього напряму (Вартофський, Кун, Лакатос, Тулмін, Фоєрабенд та ін.) вважають, що розвиток науки не тільки не відбувається поза зв'язками з філософією (метафізикою), а розгортається у щільному контакті з сукупністю соціальних, культурних, психологічних і навіть позараціональних явищ. Позиція І.ш. в ф.н. полягає в обґрунтуванні тези про відсутність нерозривного зв'язку між поняттям раціональної науки і внутрішньою історією науки. Саме поняття "раціональність" є багатозначним і залежить од включення в конкретну філософсько-наукову концепцію. Відповідаючи на питання про форми розвитку науки, представники І.ш. в ф.н. рішуче виступають проти спрощених кумулятивістських поглядів та обґрунтовують ідею про перервний характер наукового поступу; методологи науки пропонують різні концепції розвитку наукового пізнання. Концепція наукових революцій Куна центрована навколо поняття "парадигма"; універсальна концепція розвитку науки Лакатоса, ґрунтована на ідеї конкуруючих науково-дослідних програм; концепція зміни стандартів раціональності або матриць розуміння, обумовлена "природним" і "штучним" відбором популяцій понять; концепція "тематичного аналізу науки" Холтона тощо Р. ізноманітність концепцій розвитку науки, запропонованих І.ш. в ф.н., свідчить про багатоманітність типів і стандартів наукової раціональності, співіснуючих у науці та змінюючих одні одних.С. Тулмін -
14 Лутай, Владлен Степанович
Лутай, Владлен Степанович (1926, Харків) - укр. філософ. Захистив докт. дис. (1971), проф. (1975). Головний науковий співр. Ін-ту вищої освіти АПНУ. Основне коло наукових інтересів - теорія діалектики; синергетична парадигма у контексті розробки сучасних філософських систем та формування світоглядів XXI ст.[br]Осн. тв.: "Про метод побудови системи діалектичного матеріалізму" (1970); "Теорія діалектики і загальна теорія науки" (1981); "Філософія сучасної освіти" (1996).Філософський енциклопедичний словник > Лутай, Владлен Степанович
-
15 мир
МИР - соціальний стан буття, який характеризується відсутністю збройної боротьби у масштабних і явно виражених формах. Традиція включення проблематики М. в контекст філософських пошуків має тривалу історію. Давньоінд. парадигма М. виходила з примату індивідуального М. над соціальним. Слово "шанти" (М.) - це заспокоєність, умиротворіння особистості. Зміст позначеного ним поняття не виключає необхідних аспектів збройного встановлення М. для всього суспільства. В античній Європі (Греція і Рим) розуміння М. також охоплювало конкретний мілітарний аспект. У Греції М. розглядався як внутрішньоеллінська проблема (внутрішній М.); зовнішнім М. була перерва між необхідними (у соціальному сенсі) війнами В. ід мрій про мирний "золотий" вік мислителі переходили до раціонального обґрунтування і встановлення справедливих відносин між однорідними, як правило, християнськими державами. Від Августина Блаженного бере витоки ідея створення "Божого миру". Поняття природного права, суспільного договору та державного розуму було в основі вчень Гоббса та Спінози; останній окреслив позитивний зміст М., уґрунтовуючи його на доброчесності, яка спирається на твердість духу. У соціальній філософії Канта розуміння М. невіддільне від тлумачення ним поняття "соціального договору" як регулятивної ідеї стосовно встановлення у суспільстві верховенства закону. Це верховенство закону є запорукою М. як у відносинах між окремими індивідами, так і між націями. Концепція "вічного миру" включала ідею універсального єднання держав і націй. У сучасній соціальній філософії, політології, соціології М. у відносинах між державами і народами характеризується або повною відсутністю застосування збройної сили у відносинах (чи загрози силою), дотриманням прийнятих зобов'язань дружнього співіснування народів або припиненням на певний час широкомасштабних війн і збройних конфліктів, закріпленням їх результатів у мирному стані. При застосуванні теоретичного підходу Клаузевіца, який вважав сутністю війни продовження політики насильницькими засобами, М. постає як закріплення і продовження тих політичних тенденцій, які передували йому у стані війні, а також як підготовка до нових воєн. Поняття "озброєний М." використовується теоретиками західноєвропейської школи для кваліфікації стану сучасних міжнародних відносин, коли озброєні для ведення широкомасштабних збройних конфліктів сторони зважають на переваги стешу М.М.Цюрюпа -
16 наступність у культурі
НАСТУПНІСТЬ У КУЛЬТУРІ - зв'язок між різними щаблями розвитку культури, що полягає у збереженні окремих елементів або характеристик цілого у процесі переходу до нового стану. Проблема Н. у к. притаманна переважно західному культурному просторові, де ставлення до культурної спадщини коливається від традиціоналізму до нігілізму через увесь спектр можливих градацій. Для східних культур характерне синхронне співіснування сучасності й традицій, які постійно реактуалізуються в цих культурах. У межах західної типології культур крайнощі континуального (наскрізного) і дискретного (замкненого, циклічного) підходів долає філософія Гегеля, згідно з якою Н. ук. забезпечується завдяки закону "заперечення заперечень" (Античність - Середньовіччя - Ренесанс - Реформація). Наразі є поширеним чотирифазний ритм відтворення наступності в межах будь-якої культури: 1) формування традиції; 2) просвітницька критика та автономізація від спадщини; 3) романтична ідеалізація традиційних цінностей; 4) поновлення та реактуалізація початкової традиції. Останню фазу потрібно розглядати не як повернення до архаїки, а як творче перетлумачення та асиміляцію споконвічних змістів на рівні сучасності. Закономірності цього процесу ґрунтовно осмислені герменевтикою, зокрема Гадамером С. труктуралістські прийоми можуть бути застосовані до проблеми Н. у к., коли мова йде про кількісні зміни у межах культурного типу (тобто зберігається і передається сама структура організації об'єкта). Коли ж ідеться про якісні зміни, безперервність зв'язку забезпечується передачею не структури, а змістів, що завдяки герменевтичним зусиллям інкорпоруються до нового культурального поля. Проте, оскільки розуміння Н. у к. як певної "естафетності" культур неявно припускає ідею прогресивного розвитку, постмодерна парадигма певним чином скасовує проблему Н. у к., позаяк у світі, де всі культури визнаються рядопокладеними, ця проблема перестає бути актуальною.Л. МенжулінаФілософський енциклопедичний словник > наступність у культурі
См. также в других словарях:
ПАРАДИГМА — научная (от греч. paradeigma пример, образец) совокупность научных достижений, признаваемых всем научным сообществом в тот или иной период времени и служащих основой и образцом новых научных исследований. Понятие П. получило широкое… … Философская энциклопедия
ПАРАДИГМА — (греч.) В грамматике: пример, образец, слово, по которому склоняют или спрягают другие. В риторике пример, взятый из истории и приведенный для сравнения. Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка. Чудинов А.Н., 1910. ПАРАДИГМА… … Словарь иностранных слов русского языка
ПАРАДИГМА — (от греч. paradeigma пример, образец), модель постановки проблем, принятая в качестве образца решения исследовательских задач; господствующий способ научного мышления, выраженный в некоторой законченности и относительной согласованности взглядов… … Экологический словарь
парадигма — (от греч. paradeigma пример, образец) система основных научных достижений (теорий, методов), по образцу которых организуется исследовательская практика ученых в данной области знаний (дисциплине) в определенный исторический период. Понятие… … Большая психологическая энциклопедия
ПАРАДИГМА — образец или модель. Как особый термин понятие П. введено амер. методологом науки Т. Куном в кн. “Структура научных революций” (1962) для обозначения преобладающих в деятельности опр. научного сооб ва проблем и решений. П.… … Энциклопедия культурологии
Парадигма — (гр.paradеigma – үлгі, өнеге) – америкалық философ, ғылым тарихшысы, постпозитивизм өкілі Т.Кунның «Ғылыми революцияның құрылымы» еңбегінде ғылыми айналымға енгізген қазіргі ғылым философиясының негізгі ұғымдарының бірі. Жалпы түрде парадигма… … Философиялық терминдердің сөздігі
Парадигма — Парадигма ♦ Paradigme Особенно яркий пример или модель, служащая эталоном мышления. Так понимали слово «парадигма» (paradeigma) Платон и Аристотель; сегодня это его значение используется в эпистемологии или истории науки. Парадигма – одно из … Философский словарь Спонвиля
ПАРАДИГМА — в языкознании система форм одного слова, отражающая видоизменения слова по присущим ему грамматическим категориям; образец типа склонения или спряжения. Понятие парадигма употребляется также в словообразовании, лексикологии и синтаксисе … Большой Энциклопедический словарь
парадигма — образец, тип, модель, теория, пример Словарь русских синонимов. парадигма сущ., кол во синонимов: 8 • модель (44) • … Словарь синонимов
парадигма — Набор функций управления, который включает протокол и связанные с ним услуги, а также вспомогательный язык для определения информации. Он может использоваться для сбора информации по управлению, включая взаимодействия между информацией по… … Справочник технического переводчика
Парадигма — от греч. paradeigma пример, образец; англ. patadigm А. Исходная схема, модель, метод решения задачи, основополагающая теория. Б. Пример из истории, взятый для доказательства или сравнения. Словарь бизнес терминов. Академик.ру. 2001 … Словарь бизнес-терминов
