-
1 ноумен
НОУМЕН ( від грецьк. νοονμενον - те, що осягається розумом, збагненне) - термін, широко вживаний у філософії Середньовіччя і Нового часу, де він означає об'єкт, що осягається розумом, на противагу феномену як об'єкту чуттєвого сприйняття. Особливого значення поняття "Н." набуло у філософії Канта, де воно постає одним із синонімів речі в собі. За Кантом, "річ в собі", на рівні трансцендентального досвіду, є реальною непізнаванною сутністю - джерелом відчуттів. За його межами, у сфері трансцендентного, "річ в собі", як принципово непізнаванне, - це світ як ціле, душа, Бог. Межа, яка відділяє світ досвіду від світу "речей в собі", є Н. - особливе, "демаркаційне" поняття, яке обмежує процес пізнання для того, щоб розсудок не впав в оману, що стає неминучим при спробі застосувати категорії за його межами. Сукупність понять-ноуменів створює особливий, інтелігібельний світ, або світ ноуменальних сутностей, існування якого прозирає через ці поняття, та позаяк він не може бути сприйнятий, то і не може набути конкретного значення і смислу. Поняття Н. суперечливе у своїй суті, оскільки воно поєднує світ трансцендентального і світ трансцендентного, умовного і безумовного, чуттєвого досвіду і мислительних сутностей; воно для Канта слугує підґрунтям для думки про неможливість обмежити світ пізнання сферою чуттєвого досвіду. Застосовуючи поняття Н. для дослідження антиномії свободи і природної необхідності, Кант зміг поглянути на людину як, з одного боку, підпорядковану природній необхідності (тобто як на феномен), а з іншого - як на вільну істоту, наділену розумом, що є можливістю й умовою самої свободи. Отже, людина - це ноуменальна сутність, що осягається розумом і сама себе визначає. Приналежність людини одночасно до цих двох світів досягається укоріненням законів причинності в моральних принципах, завдяки чому поняття свободи набуває об'єктивної реальності в практичному розумі.Л. Озадовська -
2 ноумен
-а; филос. -
3 ноумен
noumenч.noumenon філос. -
4 агностицизм
АГНОСТИЦИЗМ ( від грецьк. αγνωστοζ - непізнаваний, недоступний пізнанню) - філософське вчення, яке заперечує можливість пізнання об'єктивного світу, обмежуючи пізнання сферою явищ. Термін "А." введений англ. природознавцем Гекслі у 1865 р., але елементи А. можна знайти ще в античній філософії, зокрема у Протагора, софістів, скептиків. Найбільш послідовно А. обґрунтований у філософських системах Г'юма та Канта. Г'юм виходив з того, що пізнання обмежене сферою чуттєвого досвіду, а тому загальні поняття, зокрема поняття матеріальної субстанції, є лише ілюзорними поняттями. Не обмежившись критикою поняття матеріальної субстанції, Г'юм відмовився і від духовної, або ментальної субстанції, як трансцендентного "Я". Кантівский А. ґрунтується на різкому розмежуванні явищ досвіду та речі в собі як непізнаваної, реальної основи явищ. Суперечливість вчення Канта про річ у собі та різне її тлумачення (річ у собі як трансцендентний реальний об'єкт, як поняття-ноумен та як ідея світу, душі та Бога) зумовила і половинчастість трактування А. Кантом. З одного боку, наполягаючи на активності розуму в процесі пізнання, а з іншого, обстоюючи існування принципової межі між пізнанням і дійсністю, яка не може бути подолана, Кант обмежує пізнання сферою розсудку на основі апріорних форм чуттєвості (див. простір і час) та апріорних категорій. Коли ж розум намагається вийти за межі чуттєвого досвіду і осягнути світ як безумовне ціле, або як річ у собі, він обов'язково стикається з появою антиномій - суперантиномій - суперечливих одна одній і одночасно однаково обґрунтованих відповідей на те саме запитання. Отже, А. Канта полягає в неможливості пізнання світу як речі в собі. Гносеологічною причиною появи А. є відносність і історична обмеженість знань та споглядальний підхід до процесу пізнання. -
5 раціоналізм
РАЦІОНАЛІЗМ ( від лат. rationalis - розумний) - напрям у філософії, що визнає розум єдиною достовірною основою пізнання і поведінки людей. Р. проголошує розум єдиним джерелом і основою наших знань. У цьому розумінні Р. протистоїть як сенсуалізму (емпіризму), який шукає джерело пізнання у свідченнях органів чуття, а в знанні фактів - головну форму пізнання, так і ірраціоналізму. В історичному плані елементи Р. вже містяться у філософії Парменіда і Платана. Як цілісна гносеологічна система Р. виникає в XVII - XVIII ст. внаслідок розвитку математики і природознавства. Найвідоміші представники Р. цієї доби - Декарт, Спіноза, Вольф Р. аціоналісти вважали, що "істини розуму" принципово відрізняються від сумнівних емпіричних узагальнень, які не можуть дати істинного знання, оскільки ознаками останнього є ясність, чіткість і безсумнівна самоочевидність. Проголошення Р. розуму як єдиного джерела знання спричинилося до хибних висновків про існування вроджених ідей (Декарт), задатків мислення, незалежних від чуттєвості (Ляйбніц), апріорних форм знання (Кант). Кант зробив спробу примирити Р. і сенсуалізм, висунувши положення про те, що всяке знання починається з чуттів, згодом переходить до розсудку і закінчується в розумі. Однак Р. Канта стосувався тільки світу феноменів (явищ), а не ноуменів (сутностей), що привело його до агностицизму. У Гегеля процес пізнання розкривався як самопізнання розуму, тому в нього розвиток світу постає як чисто раціональний, логічний процес, що надало йому форми панлогізму. У XX ст. за ігнорування Р. чуттєвості і практики розпочалася його різка критика і заперечення з боку фрейдизму, інтуїтивізму, прагматизму і екзистенціалізму. -
6 Шопенгауер, Артур
Шопенгауер, Артур (1788, Данциг - 1860) - нім. філософ. Студіював філософію в Геттингенському й Берлінському ун-тах. Першими вчителями Ш. були Вольф, Фіхте, Шляєрмахер. Його перша (й основна) праця "Світ як воля та уявлення", що вийшла друком у 1819 р., а також лекційний курс (1820), присвячений новій (волюнтаристській) метафізиці, не мали успіху. Визнання філософського здобутку Ш. поступово почало утверджуватися лише після 1850 р. Ш. був першим із західних філософів, хто звернув увагу на релігійне й філософське вчення буддизму. Найвидатнішими філософами вважав Канта і Платона Ч. ільна ідея філософії Ш. - світ є моїм уявленням - має витоки у розрізненні Кантом світу феноменів (явищ) та ноуменів (речей у собі), але феноменалізм ІП. суттєво інший, ніж у Канта. Він апелює не до трансцендентальних умов пізнання предмета взагалі, а до властивостей інтелекту, які накладають відбиток на світ явищ, що є поспіль світом ілюзій, або "майя" (санскр. - магія, чари). Головне завдання пізнання, за Ш., полягає у тому, щоб відрізнити первинне й головне від другорядного і похідного. З'ясувати це завдання можливо, лише пробившись крізь утворену явищами зовнішню "завісу омани" до своєї власної внутрішньої суті шляхом безпосереднього її переживання. Тоді оприявниться істина, що первинною і справді реальною у кожній людині й у всьому світі є Воля. Отже, за Ш., внутрішньою сутністю світу є Воля, а її зовнішньою оболонкою - нескінченна й мінлива сукупність явищ. Світова Воля є "волею до життя", а носієм її - орієнтований на себе та на панування над іншими елемент загальної сукупності розмежованих поміж собою одиничних воль. Первень сліпої волі залягає в глибинах кожної речі й творіння; особливо виразно його дія виявляється в людині - через породження й безнастанне відтворення почуття тривоги, неспокою, невдоволення й ворожнечі, а також страху (передовсім смерті). Отже, життя - це стан непроминального розчарування й песимізму. Завдяки цій ідеї етика Ш. та історії філософії здобулася на назву "етики песимізму". Порятунок від усепоглинного песимізму, за Ш., можливий лише через естетичне споглядання або моральний чинник співчуття. Серед усіх мистецтв найвищим є музика, яка найсильніше пробуджує почуття звільнення від тягаря волі, оскільки почуття страждання й радості досягають тут найвищого рівня всезагальності. Останній крок заперечення осібної людської волі як чинника страждання Ш. вбачає у нірвані - стані спокою внаслідок поборювання волі до життя (але не через самогубство, а поступовий рух до занурення у спокій на обраному кожним життєвому шляху).[br]Осн. тв.: "Про чотири первні принципу достатньої підстави" (1813); "Світ як Воля та уявлення" (1819); "Про Волю у природі" (1836); "Дві засадничі проблеми етики" (1841).
См. также в других словарях:
НОУМЕН — (греч. ), понятие идеалистич. философии, обозначающее умопостигаемую сущность, предмет интеллектуального созерцания, в отличие от феномена как объекта чувств. созерцания. Понятие Н. характерно для учений объективного идеализма… … Философская энциклопедия
Ноумен — Ноумен ♦ Noumène Если даже честь изобретения этого термина и не принадлежит Канту (Платон использовал слово noumena для обозначений Идей), сегодня он почти всегда связывается для нас именно с его философским учением. Что же такое ноумен?… … Философский словарь Спонвиля
НОУМЕН — то, что может быть постигнуто разумом; сущность вещи, «вещи в себе». Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка. Чудинов А.Н., 1910. ноумен (гр. nownenon) в философии канта (см. кантианство) непознаваемая вещь в себе . Новый… … Словарь иностранных слов русского языка
ноумен — ноумен, допустимо ноумен и устарелое нумен … Словарь трудностей произношения и ударения в современном русском языке
НОУМЕН — (от греческого noumenon умопостигаемое), умопостигаемое в противоположность феномену, т.е. постигаемому чувствами; термин впервые употреблен Платоном … Современная энциклопедия
НОУМЕН — (от греч. noumenon) умопостигаемое в противоположность феномену, т. е. постигаемому чувствами; термин впервые употреблен Платоном … Большой Энциклопедический словарь
НОУМЕН — философское понятие, которое было введено в неоплатонизме для обозначения мира умопостигаемых сущностей. Понятие Н., которое использовалось в средневековой философии, получило наибольшую известность благодаря трансцендентальному идеализму Канта,… … История Философии: Энциклопедия
НОУМЕН — философское понятие, которое было введено в неоплатонизме для обозначения мира умопостигаемых сущностей. Понятие Н., которое использовалось в средневековой философии, получило наибольшую известность благодаря трансцендентальному идеализму Канта,… … Новейший философский словарь
НОУМЕН — и нумен, ноумена, муж. (греч. noumenos мыслимый) (филос.). В идеалистической философии (в частности у Канта) вещь в себе , сущность вещи, не познаваемая из опыта, а являющаяся объектом чистой мысли; ант. феномен. Толковый словарь Ушакова. Д.Н.… … Толковый словарь Ушакова
НОУМЕН — (от греч. поитепоп умопостигаемое, мысленное) англ. поитепоп; нем. Nuomen. Умопостигаемая сущность, предмет интеллектуального созерцания, в отличие от феномена (объекта чувственного созерцания). Antinazi. Энциклопедия социологии, 2009 … Энциклопедия социологии
ноумен — НОУМЕН понятие, впервые введенное в философию Платоном, который называл Н. (ta noumena) недоступные чувственным восприятиям, умопостигаемые, трансцендентные идеи красоты, истины, добра, противопоставляя этот мыслимый мир, объявляемый… … Энциклопедия эпистемологии и философии науки
