ДЕСТРУКЦІЯ

ДЕСТРУКЦІЯ - одне з центральних понять онтології Гайдеггера, що означає не "негацію" чи "руйнування", а стратегію оновлення філософської метафізики Заходу, її переосмислення й нове прочитання, сходження до дедалі більш зрілих станів. Д. - це завжди жива практика позитивного смислобудування, смислотворчості, спонтанне саморозгортання філософської думки. Словом "Д." Гайдеггер намагався підкреслити, що його уявлення про індетерміністський процес історичного становлення культури філософування суттєво відрізняється від усіх попередніх: від ніцшеанської "переоцінки усіх цінностей", гегелівського "зняття" (aufhebung), марксистського "заперечення заперечення", кантівської "критики". За Гайдеггером, деструктурувати будь-який стародавній текст означає не ліквідувати, а творчо поновити, перепрочитати, переписати його. Така Д. тексту включає дві епістемічні операції. 1) Розбір стародавнього тексту на його найпростіші "смислоносії" (носії базових метафор, інтуїцій, архетипових смислів, образів), тобто на елементи, які все ще здатні нести одвічні смисли тієї культури, яку репрезентує даний текст. Ця епістемічна операція руйнує архаїчну структуру тексту, його цілісність, замкнутість і породжує уявлення про анігіляцію тексту. Але це уявлення є ілюзією: текст вмирає у формі архаїчної структури, щоб відродитися в культурі деструктора вже у формі нової структури. 2) Відродження цієї нової структури за допомогою операції конструювання. У ході цієї операції деструктор підшукує або створює для елементів смислоносіїв стародавнього (або чужого) тексту адекватні деривати в мові своєї культури і з них, відповідно до своєї інтуїції, конструює нову структуру тексту. В результаті стародавній текст відроджується у вигляді нової структури. Це і є той процес "смислобудування", який у Гайдеггера позначений словом "destruktion", а в Деррида - спочатку метафорою "прочитання", а потім неологізмом "деконструкція".

1) деградація; виродження, погіршання

2) занепад

3) ослаблення; зменшення

4) пониження; розжалування

5) хім., фіз. деструкція, деградація

6) геол. зниження земної поверхні

* * *

1) деградація, погіршення; виродження; обч. зменшення можливостей ( обчислювальної системи); занепад, деградація

2) ослаблення; зменшення ( масштабу)

3) пониження; розжалування

4) жив. ослаблення інтенсивності тону або кольори

5) xiм. деструкція; фiз. деградація

6) бioл. виродження

7) гeoл. розмиття, підмив; зниження земної поверхні

1) руйнування, знищення, розорення

2) умертвіння, убивання

3) загибель, крах

4) причина загибелі (краху, розорення)

* * *

1) зруйнування, знищення; умертвіння

2) причина загибелі, краху або руйнації

1) деградація, погіршення; виродження; обч. зменшення можливостей ( обчислювальної системи); занепад, деградація

2) ослаблення; зменшення ( масштабу)

3) пониження; розжалування

4) жив. ослаблення інтенсивності тону або кольори

5) xiм. деструкція; фiз. деградація

6) бioл. виродження

7) гeoл. розмиття, підмив; зниження земної поверхні

1) зруйнування, знищення; умертвіння

2) причина загибелі, краху або руйнації

 ж деструкція, зруйнування

Горгій (485, м. Леонтини, о-в Сицилія - 380 до н. е.) - найвидатніший, поряд з ПротагороМ, представник античної софістики. Учень Емпедокла. У 427 р. прибув до Афін як посланець свого полісу. Прославився як оратор і вчитель риторики. Філострат називає його "батьком риторики". У своєму головному філософському творі Г. доводить неіснування будь-чого через послідовне обґрунтування трьох радикальних тез: 1) Нічого не існує. 2) Якби навіть щось і існувало, то було б непізнаваним. 3) Якщо б його і можна було пізнати, всеодно пізнане неможливо висловити і донести його сенс до іншого. Позиція Г. опонує елейському вченню про буття. Метафізичний сенс доведень Г. полягає у деструкції будь-якої онтологічної достовірності за межами встановленого людиною. Цим, фактично, не стільки відкидається реальність будь-чого, скільки обґрунтовується визначальне для софістики онтологічне розмежування двох родів буття - "фюсісу" (природи) і "номосу" (встановленого). Протагорівські тези про людину як міру всіх речей та існування істини виключно у вигляді гадки (опінії) можуть розглядатися як логічні висновки з філософської позиції Г. Найвідоміший учень Г. - Ісократ (436 - 338 до н. е.).

[br]

Осн. тв.: "Про те, чого немає, або Про суще (природу)".

ДЕКОНСТРУКЦІЯ - поняття, що окреслює ситуацію відношення до тексту, в межах якої деструкція поєднується з реконструкцією для подолання замкненого та "логоцентричного" характеру цього тексту. Д. як певний методологічний ракурс була запропонована Деррида, що трактував її як адекватний переклад поняття "Destruktion" Гайдеггера. Д. постає фундаментальною ознакою філософії постмодернізму, навіть більше - всієї культури постмодернізму. Принциповим моментом Д. є її ретроспективний характер - вона є передусім стратегією не творення, а витлумачення вже існуючих текстів. Проте Д. є виходом за межі інтерпретації як відношення до тексту іззовні, позаяк вона активізує у самому тексті протидію логоцентризму. Тому у просторі культури постмодернізму Д. трактується і як креаціоністська стратегія, про що свідчить її розгортання не тільки в теоретичній, а й у художній формі. Поєднання Д. з реконструкцією вносить у Д. іронічне забарвлення, що робить її як теоретичним, так і художнім феноменом. Саме іронія відрізняє Д. від інших стратегій взаємодії з минулим і, передусім, від стратегії "зняття". Є певні підстави вважати, що ідея Д. укорінена в творчості ієнських романтиків - передусім Тіка, Шлегеля, Новаліса, які знаходяться в іронічній опозиції стосовно пафосу нім. класичної філософії, а тому "деконструюють" її. Однак іронія Д. XX ст. відрізняється від іронії романтиків тим, що не передбачає появу нового пафосу, а стає самодостатньою, сама обертається на пафос. У результаті Д. можна визначити як стратегію заміни у чужому або власному тексті пафосу на іронію. З огляду на це, Д. є способом маргіналізації тексту.

ПРАВА ЛЮДИНИ - ряд основоположних морально-правових норм, що формулюють принципи відносин між індивідом та суспільством в особі інституцій влади. П.л. окреслюють сферу негативних та позитивних зобов'язань, що бере на себе правова держава. Зафіксовані у міжнародних угодах та у національному законодавстві країн світу П.л. репрезентують найбільш універсальну гуманітарно-антропологічну концепцію, в рамках якої людина розглядається як така, безвідносно до її етнічних, расових, релігійних та будь-яких інших відмінностей або належності до локальної культурної традиції. П.л. є кардинально важливою категорією природного права та філософії права загалом. Основним предметом дискусій довкола проблеми П.л. традиційно було питання щодо того, чи суб'єктивні права вкорінені у природі людині та невід'ємно належать їй від народження (юснатуралізм), чи, навпаки, вони набуваються лише внаслідок законодавчої діяльності держави (т. зв. юридичного позитивізму). Відповідно до найпоширенішої класифікації Єллінека, П.л. поділяються на громадянські (визначають сферу вільного волевиявлення індивіда, недоторканну для зазіхань з боку держави; напр., свобода слова, особиста недоторканність), політичні (уможливлюють участь громадян у формуванні органів державної влади) та соціальні (містять державні гарантії щодо забезпечення кожного екзистенційним мінімумом матеріально-культурних благ). У формуванні П.л. велику роль відіграли традиції середньовічних хартій вольностей (починаючи від Megnacharta Libertarum, 1215 р.); настанови протестантської етики (зокрема, праці Томазія), що віддзеркалились у Біллях про права Північноамериканських штатів кін. XVIII ст.; доктрини природного права та суспільного договору; філософія раціоналізму; ідеологія Просвітництва, що її уособленням стала франц. Декларація прав людини та громадянина 1789 р.; антипатерналістські ідеї автономної етики Канта', утилітаризм у його ревізованому Дж.Ст. Міллем варіанті; погляди прибічників реформ соціалізму поч. XX ст. у катедер-соціалістичній та неокантіанській версіях (Менгер, Кістяківський, Новгородцев та ін.). Однак погляд на дотримання П.л. як на наріжний принцип світової політики утверджується лише після Другої світової війни (Загальна декларація П.л. 1948 р., Міжнародний пакт про економічно-соціальні та культурні права 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Європейська конвенція П.л. 1950 р.). До цього спричинилося прагнення світової спільноти унеможливити через зміцнення поваги до П.л. нові спалахи загальної деструкції та геноциду. З етико-філософських нині багато важать такі П.л., як право на свободу та недоторканність (проблема гідності людини), заборона дискримінації (проблема універсальної етики), право на життя (проблеми смертної кари, безперервності життя), право на свободу думки (проблеми необмеженої комунікації, діалогу), право на власність, соціальні права (проблема співвідношення негативної та позитивної свободи).

Рорті, Річард (1931) - амер. філософ З. апропонував оригінальний проект негайдеггерівської деструкції західноєвропейської філософії, яка, згідно з Р., стала втіленням картезіанського репрезентативізму, трансценденталізму, фундаменталізму. Розробив варіант прагматистської герменевтики. Як і Фуко, Деррида, Ліотар, Р. уникає створення всеосяжної світоглядної системи. Разом з представниками аналітичної філософії він пояснює виникнення дуалістичних картин світу як процес, обумовлений специфікою словників, мов, конкретно-історичних звичаїв слововикористання. Філософію прагматизму Р. протиставляє всій сучасній філософії як незавершене, але найбільш реалістичне і творче світорозуміння, а всю історію філософії інтерпретує як багатовікову суперечку прагматизму з репрезентативізмом, або епістемологією, яку він кваліфікує як квінтесенцію дуалістичного мислення.

[br]

Осн. тв.: "Філософія і дзеркало природи" (1979), "Наслідки прагматизму"(1982) та "Випадковість, іронія і солідарність" (1989).