БРАГМАН

БРАГМАН - одне з базових понять індуїзму та інд. філософії, яке позначає вищу об'єктивну, або остаточну, реальність, безмежну свідомість, вище блаженство; безособовий абсолютний духовний початок, з якого виникає світ з усім, що він у собі містить. Пізнання Б. може бути здійснене лише за допомогою вищого релігійного споглядання чи інтуїтивного "Я". Вперше умоглядна концепція універсального Б. була сформульована в ранніх Упанішадах і набула подальшої розробки в підшколах Веданти.

АТМАН (санскр. - дихання, душа, життєвий принцип, самість, сутність, розуміння) - одне з базових понять індуїзму й інд. філософії, яке позначає вічну та незмінну сутність, суб'єктивну духовну першооснову сущого, вище "Я". А. неодмінно пов'язується із брагманом, вищою об'єктивною реальністю, збігаючись з нею різною мірою тотожності у процесі свого сходження до абсолютної ідентичності. Виділяється чотири рівні співвідношення або ототожнення у процесі зняття суб'єкт-об'єктної опозиції: 1) А. як тілесне "Я" - брагман як Космос; 2) А. як життєве "Я" - брагман як душа світу; 3) А. як інтелектуальне "Я" - брагман як самосвідомість; 4) А. як інтуїтивне "Я" - брагман як блаженство. Уявлення про А. трапляється вже у ранніх ведичних текстах, в яких це поняття позначає не лише дихання, а й життєвий дух, що тлумачиться як певний метафізичний принцип. Свого ж остаточного розуміння набуває у пізніх Упанішадах.

АДВАЙТА-ВЕДАНТА (санскр. - недвоїста веданта) - одна з найвпливових релігійно-філософських шкіл веданти, якій притаманний послідовний монізм. Головним її представником є Шанкара (VIII - IX ст.). Значний корпус текстів цієї школи становлять коментарі до "потрійного канону" - Упанішад, Брагмасутри, Бгагавадгіту, - а також самостійні праці, учбові трактати тощо. В А.-В. єдиною і лише однією реальністю виступає Брагман. Множинність є ілюзорною і зумовлена незнанням, а також різновидами зміни субстанції. В А.-В. детально розроблена антропологія, яка спрямована на досягнення кінцевої мети - вивільнення з циклу перевтілень феноменального світу. Стан вивільнення, як і Брагман і тотожний йому Атман, не піддається описові, перебуваючи за логіко-дискурсивними межами.

МАЙЯ (санскр. - мистецтво, мудрість, ілюзія, омана, чари) - поняття, яке має тривалу історію розвитку і різне вживання в інд. традиції, загалом позначаючи здатність Брагмана до дії. Трапляючись уже в гімнах "Ригведи", концепція "М". набула розвитку у ведантпі, насамперед у моністичній адвайта-веданті. М. виступає творчою енергією всемогутнього 1 всеобізнаного божества (Абсолюту) задля створення ним світу залежних речей В. она постає насамперед як жіноча енергія, без якої Брагман не здатний творити світ, що спроможний існувати. За допомогою М. Брагман вибудовує ілюзорний світ, що його непросвітлена людина сприймає за справжню реальність Х. оча М. і довічна (як властивість втіленого Брагмана), проте вона не перепинає живій істоті шлях до звільнення, а саме, через подолання незнання. Доконечною опорою тут є релігійний досвід.

Бадараяна (бл. VI ст. - III ст. до н. е.) - давньоінд. мислитель, один із засновників і перший систематизатор Веданти Б. іографічні свідчення про Б. відсутні. Головною працею Б. вважається "Брагма-сутра", або "Веданта-сутра". Ця лаконічна праця дозволяє зробити припущення, що Б. поділяв теїстичний варіант вчення про "тотожності-і-відмінності", за яким Брагман, перебуваючи у світі як його внутрішня сутність, разом із тим є трансцендентним цьому світові, залишаючись Богом-творцем Ішварою. Всесвіт розглядається як реальна еманація Брагмана, його розгортання у часі та просторі.

ДЖАЙНІЗМ - інд. неортодоксальна релігійно-філософська система, заснована близько VI - V ст. до н. е. мандрівним проповідником Вардгаманою. У давній Індії Д. становив собою третю за значенням релігійну традицію після брагманізму й буддизму, набувши поширення переважно у центральних її областях Я. дром літератури Д. і одним із його напрямів є сакральний канон. Метафізика Д. виступає дуалістичною системою, поділяючи все існуюче на дві вічні та неподільні субстанції або сутності: душу або живу субстанцію (джива), яка притаманна таким природним силам, як вітер та вогонь, а також рослинам, тваринам та людям; та недушу або неживу субстанцію (аджива), яка включає матерію, простір, час, ефір. У залежності від ступеня пов'язаності з адживою, джива може виступати у двох формах буття: досконалому і недосконалому. В стані недосконалого буття джива, перебуваючи у поєднанні з матерією (кармою), втрачає свої потенційні якості, зазнаючи страждань; у стані ж досконалого буття джива позбувається матерії (карми), досягаючи звільнення. Відповідно до двох видів буття, Д. поділяє пізнання на недосконале та досконале. Абсолютне знання становить один з аспектів звільненої свідомості, це - вища мета. Процес відновлення абсолютного знання постає як послідовне усунення небажаних кармінних перешкод. Карма є досить важливим поняттям Д., яке, на відміну від більш абстрактного його розуміння індуїзмом та буддизмом, вирізняється своєю натуралістичною природою. Карми грають вирішальну роль у подальшій долі живої істоти, обумовлюючи майже всі її якості С. аме у боротьбі з кармами і полягає релігійна практика Д. Значну увагу Д. приділяє етичним поглядам, які базуються насамперед на вченні про агімсу та три ідеали, або ж скарби: праведної поведінки, праведної віри та праведного знання. Д. має власні детально розроблені космологічні та міфологічні уявлення.

ІНДУЇЗМ - релігія народів Індії, що сформувалася в серед. І тис. н. е. внаслідок еволюції та злиття ведичної і брагманської традицій. В основу віровчення І. покладено релігійні і філософські ідеї брагманізму. Серед розмаїття богів в І. найбільш шованими є Брагма, Вішну і Шива, які становлять "тримурті" (тріаду) й уособлюють три основні функції - творчу, охоронну і руйнівну. Шанувальники Вішну і Шиви - вішнуїти (вайшнави) та шиваїти утворюють дві основні течії в І. Бог Вішну втілюється в різні образи і має багато імен: Кришна, Будда, Калка. Бог Шива - водночас і носій смерті, і її переможець, він знищує і дарує життя. Для І. характерний культ богинь, які виступають у ролі дружин основних богів, чим врівноважують чоловіче та жіноче начало як у житті Всесвіту, так і окремої людини. І. визнає три шляхи вшанування Бога: праведне життя у відповідності до релігійних настанов; правильне пізнання Бога через філософування і роздуми; наближення до Бога через безмежну любов до нього. Всі об'єкти пошанування в І. - Боги, священні камені, рослини, тварини - мають свої храми, каплиці, вівтарі. В І. відсутня єдина церковна організація, його функціонування забезпечується інститутом жрецтва (храмового та домашнього), авторитет якого зберігається й досі. І. сповідує 85 відсотків населення Індії, він поширений у Пакистані, Малайзії, Шри-Ланці, Непалі, Бангладеш, деяких країнах Африки. Є прихильники і серед європейців (зокрема, українців) та американців, які сповідують його зазвичай у реформованих чи модернізованих варіантах.

ЙОГА (санскр. - з'єднання, зосередження) - одна з шести ортодоксальних (брагманістських) систем інд. філософії, релігійне вчення; система практичних методів керування психікою й психофізіологією людини з метою досягнення особливого духовного стану, в якому здійснюється дистанціювання людини від матеріального світу, її злиття з Вічним, осягнення надлюдської Істини, виявлення надприродних здатностей. Й., будучи вкоріненою у ведичному минулому, увійшла складовою майже до всіх філософськорелігійних систем Індії. Свого систематизованого, узгодженого вигляду Й. набула у класичній праці Патанджалі "Иога-сутра" (близько II ст. до н. е.) К. інцева мета Й. - піднесення свідомості до вищої досконалості, повне й дійсне виявлення її у власному тілі. В результаті складних і наполегливих тренувань тіла й духа людина стає довершеною істотою, гідною безсмертя душі та справжнього звільнення.