(у+психоаналізі)

СТРУКТУРАЛІЗМ - напрям наукового пізнання, що ґрунтується на системно-структурному методі аналізу. Ідеї системного підходу з'являються у фізиці, математиці, гештальтпсихології, рос. формалізмі на поч. XX ст. і кристалізуються в структурній лінгвістиці Сосюра О. станній увів фундаментальну для С. опозицію мови/мовлення, тобто мовної системи як інваріанта мовної діяльності та індивідуальних способів її реалізації Ц. я опозиція передбачає застосування ряду понять: означника/означеного, синтагми/асоціації, синхронії/діахронії Я. кщо лінгвістичний С. є цілком визначеним явищем, то опис гуманітарного С. становить проблему, оскільки не має ідейної, організаційної або хронологічної єдності. В загальних рисах гуманітарний С. можна схарактеризувати як течію в науках про людину та суспільство в 50 - 60-ті рр. XX ст., що застосовує до різноманітних феноменів культури методи системно-семіотичного аналізу, запозичені з арсеналу структурної лінгвістики, та має чітко визначену антипсихологічну та антисуб'єктну спрямованість. Будучи за походженням суто франц. явищем (С. зазвичай асоціюється з іменами Фуко, Варта, Лакана, Леві-Строса, Альтюссера та ін.), він, однак, справив великий вплив як на континенті, так і в США. Модель мови Сосюра (як формальної можливості мовної діяльності, що, не детермінуючи конкретного мовного акту, задає умови його можливості та працює на несвідомому рівні) стала моделлю, аналогії якої відшукувались у різних сферах культури: міфах, літературних текстах, психічній діяльності, історії наук, - але лінгвістична складова зазнає в гуманітарному С. суттєвої трансформації: площина застосування мови з репрезентативної, психічної зміщується в логічну. Мова стає кодом, принципом впорядкування емпіричних фактів, в т.ч. і фактів вербальної мови. В загальних рисах структурний аналіз в С. є сходженням від поверхових лінгвістичних структур до глибинних, причому перші є кодом останніх, а метакодом виступає універсальна структура розуму. Попри всю плідність гуманітарного С., представники якого змінили звичний образ етнології, психоаналізу, епістемології та літературознавства, проблематику та підходи цих наук, спроби прояснити його методологічні засади в кін. 60-х рр. стали першим кроком на шляху його трансформації в постструктуралізм, яка часто здійснювалась самими структуралістами (Варт, Фуко, Лакан). Будучи формально-раціональною обробкою певного порядку фактів, структуралісти у лінгвістиці та літературознавстві усвідомлюють операціональний статус поняття структури, але в антропології та психоаналізі воно починає розглядатись як структура самої реальності, і саме цю тенденцію С. піддає критиці Еко ("Відсутня структура") В. разливість гуманітарного С. пов'язана з тим, що в багатьох соціокультурних системах семіологічний рівень є не вихідним, а похідним, тому постструктуралізм звертається до аналізу досеміотичного рівня культури. З моменту свого виникнення С. постійно перебуває в русі трансформації, і найпотужнішою сьогодні трансформацією С. є постструктуралізм.

Хамітов, Назип Віленович (1963, Київ) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1985). Докт. філоофських наук (1998). Од 1992 р. працює в Ін-ті філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, од 1999 р. - ст. наук. співр. Президент Асоціації філософського мистецтва (од 1988 р.), почесний Президент Міжнародної асоціації актуалізуючого психоаналізу (1999). Основний напрям наукової діяльності - філософська антропологія, філософія статі, філософія психоаналізу.

[br]

Осн. тв.: "Звільнення від буденності: Мистецтво як вирішення суперечностей життя" (1995); "Філософія самотності: Самотність жіноча і чоловіча" (1995); "Межі чоловічого і жіночого: Вступ до метаантропології" (1997); "Самотність у людському бутті: Досвід метаантропології" (2000); "Філософія і психологія статі" (2000).

Юнг, Карл Густав (1875, Кесвіль, біля Базеля - 1961) - швейц. психолог, психоаналітик, засновник аналітичної психології. Спочатку серйозно цікавився археологією, потому остаточно зосередився на медицині (науковий ступінь у цій галузі отримав у 1912 р. (Базель). Працював у психіатричній клініці Цюрихського ун-ту. У1907 - 1912 рр. тісно співпрацював із Фройдом. у 1913 р. принципово розійшовся із ним у поглядах щодо засадничих положень психоаналізу: наукові орієнтації Ю. дедалі більше концентрувалися на символічних аспектах людської культури. На відміну від Фройда, Ю. розглядає лібідо не як винятково прояв сексуальних ваблень, а як психічну енергію, кількість якої є більш-менш сталою і визначає, зрештою, інтенсивність психічних процесів, загальний тонус усієї життєдіяльності індивідів. Ю. розробив поняття "настанова": свідома "настанова" має компенсуватися, врівноважуватися діяльністю позасвідомого. На основі розрізнення екстравертної та інтровертної настанов Ю. класифікує психологічні типи особистості. Після розриву з Фройдом Ю. досліджував спонтанні прояви психіки по аналогії з міфологічно-фольклорними мотивами і дійшов висновку, що окрім індивідуального позасвідомого людську психіку визначає більш глибокий пласт - колективне позасвідоме. Зміст його становлять архетипи колективного позасвідомого, що ґрунтуються на спадковій структурі психіки й нервової системи людини і закріплюються у певних культурних виразно-символічних системах, що мають релігійне забарвлення І. нтеграція змісту колективного позасвідомого відбувається через перехід від Ego - центру повсякденної свідомості до Самості - "Бога всередині нас". Образ Бога, згідно з Ю., виявляється доконечним уособленням, ідентифікацією цінностей та сенсу буття. Основне завдання психотерапії - шляхом активізації архетипів гармонізувати між собою різні рівні психіки, що в традиційних культурах здійснювалося за допомогою міфів, ритуалів, обрядів, колективних емоційних станів та медитацій. Значну увагу Ю. приділяв аналізові східної мудрості, технікам медитації, глибинного сенсу парапсихологічних явищ, алхімії, реінкарнації.

[br]

Осн. тв.: "Метаморфози і символи лібідо" (1912); "Психологічні типи" (1921); "Два нариси з аналітичної психології" (1940); "Психологія і релігія" (1940); "Психологія і алхімія" (1944); "Архетипи і колективне позасвідоме" (1950).

1) object

2) військ. objective, target

3) філос. ( про сприймання) phenomenon ( pl phenomena)

4) ( промисловий) establishment, works

1) грати, розігувати, представляти (кого-небудь, що-небудь)

2) прикидатися; зображувати

3) запроваджувати в життя, здійснювати

4) якою-небудь дією видати несвідомі або придушені прагнення, бажання ( у процесі психоаналізу)

adj анат.

анальний

* * *

a; анат.

n; псих.

анулювання, відміна, скасування; знищення

* * *

1) анулювання, скасування; знищення; ( судова) постанова про визнання шлюбу недійсним

2) витіснення тяжких спогадів зі свідомості ( у психоаналізі)

n; (pl- ses)

1) психіатр. самоаналіз; психоаналіз самого себе

2) cпeц. дослідження за допомогою автоматичного аналізатора

1. n

1) кушетка

2) поет. ложе

3) бот. пирій

4) лігво; барліг; нора

5) зерно, намочене для проростання

2. v

1) т'їльки p.p. укласти

2) прилягти

3) викладати, формулювати (вякійсь формі — in)

4) (under) висловлювати неясно

5) лежати, причаїтися (про звірів)

6) мед. видаляти катаракту

7) пророщувати (зерно)

8) лежати в купі і гнити (про листя)

* * *

1) кушетка; тахта; диван; ложе, крісло, сидіння ( космонавта)

2) ( the couch) кушетка в кабінеті психіатра; мeд.; cпeц. лікування психоаналізом

3) пoeт. ложе

4) лігвище, барліг; нора

5) жив. ґрунт, попередній шар (фарби, лаку)

6) зерно, намочене для проростання

1) тк.; p. p. укласти, покласти

2) прилягти

3) схиляти ( голову)

4) (in) виражати, формулювати

5) ( under) виражати неясно, туманно

6) залягти; причаїтися ( про тварину)

7) icт. брати напереваги (піку, спис)

8) вишивати золотою або срібною ниткою

9) мeд. видаляти катаракту

10) пророщувати ( зерно- при солодженні)

11) лежати в купі е гнити ( про листя)

1) ж. ім'я Сайкі

2) міф. Психея

* * *

1) піддавати психоаналізу

2) cл. психологічно готувати себе ( до змагання)

у складних словах має значення ( psych-) психіка, психічний

психоаналітичний

* * *

1) біографія, написана з використанням методів психоаналізу

2) написання такої біографії