(спонукати)

1. n

1) жало

2) укус; жаління кропивою

3) бот. жалкий волосок

4) ущипливість; колючість

5) муки; гострий біль

6) гострота

2. v (past і p.p. stung)

1) жалити

2) горіти, пекти, свербіти

3) завдавати гострого болю; мучити; уражати

4) відчувати гострий біль; краятися

5) збуджувати; спонукати

6) розм. обдурити, ошукати

* * *

1) жало

2) бoт. пекучий волосок

3) укус; опік кропиви

4) отруйність, колючість

5) мука, гострий біль

6) гострота

1) жалити, пекти; горіти, пекти, саднити; кусати(ся) (про комарів, клопів)

2) заподіювати гострий біль, мучити; уражати, терзати; відчувати гострий біль; терзатися

3) збуджувати, спонукувати

4) cл. обдурити, ошукати; ( for) виманити, випросити або забрати гроші

1) збуджувати, пробуджувати енергію; спонукати до дії

2) проявляти енергію

3) тex. живити енергією

4) eл. (по) ставити під напругу

1) лоскотання; лоскотливий дотик

2) приємне відчуття

1) ненадійний, примхливий

2) нестійкий, неміцний, хибкий; приводить легко в рух; важкий, лоскітливий; тонкий, чутливий

3) педантичний; вибагливий, розбірливий

4) полохливий ( про тварин)

1) лоскотати; дратувати

2) забавляти; розважати, веселити

3) робити приємність; догоджати

4) легко торкатися ( чогось)

5) ловити ( форель) руками ( особливий прийом лову)

6) (out of, into) спонукати до якоїсь дії лоскотом

1) спонукати, гнати, підганяти ( часто urge on)

2) змушувати

3) переконувати, наполягати; наполегливо просити

4) висувати; відстоювати; просувати

5) надоїдати, докучати

6) тex. форсувати

I. нуживать нудити, (редко) нуждити, (неволить) неволити, (принуждать) силувати, примушувати, приневолювати, (понуждать) понукати, (с)понукувати и спонукати, (понукать) підганяти кого. [Нудили хлопців, щоб призналися, хто вкрав гроші (Вовчанщ.). Коли схоче син женитись, то нуждить його не будем (Макар.)]. Нуженный - силуваний, з примусу (з мусу, з принуки) (з)роблений, примушений. -ться -

1) (стр. з.) силуватися, примушуватися, приневолюватися, бути силуваним, примушуваним, приневолюваним;

2) (возвр. з.) силувати себе, примушувати себе.

II. безл. нудити; см. Тошнить, -ться -

1) мне -дится - мене нудить, млосно мені;

2) (томиться) нудитися, нудити світом;

3) Нуждаться 2.

* * *

1) ( принуждать) си́лувати, -лую, -луєш, приму́шувати, -шую, -шуєш; нуди́ти, -джу́, -диш и ну́ди́ти, -джу, -диш

2) ( утомлять) сто́млювати, -люю, -люєш, вто́млювати, ну́дити; (трудитьуст.) труди́ти, -джу́, -диш

заохачивать, заохотить заохочувати, заохотити, підохочувати, підохотити, поохотити кого, додавати, додати охоти (заохоти) кому до чого; (побуждать) спонукувати, спонукати кого до чого, на що. [Турецька розкіш підохотила торгувати невольником (Куліш). Його жарти додали охоти й иншим пожартувати. Вони її спонукали на добро (Г. Барв.). Спонукував хлопців до діла (Г. Барв.)].

ком. коливання; нестійкість; зміна

зміни, в процесі яких підвищуються або знижуються ціни, ставки, суми, обсяги тощо чого-небудь; ♦ прикладом може бути коливання цін акцій на біржі або нестабільність економіки в країні

═════════■═════════

accidental fluctuations коливання випадкового характеру; acute fluctuations різкі коливання; annual fluctuations річні коливання; business fluctuations коливання ділової кон'юнктури • коливання ділової активності; chance fluctuations випадкові коливання; concomitant fluctuations коливання, які збігаються; constant fluctuations постійні коливання; credit fluctuations кредитні коливання; currency fluctuations коливання курсу валюти • валютні коливання; cyclical fluctuations циклічні коливання; demand fluctuations коливання попиту; divergent fluctuations розбіжні коливання • протилежні коливання; economic fluctuations економічні коливання; erratic fluctuations коливання випадкового характеру; excessive fluctuations надмірні коливання; exchange fluctuations коливання курсу; foreign exchange fluctuations валютні коливання; investment fluctuations коливання інвестицій; irregular fluctuations нерегулярні коливання; labour fluctuation плинність робочої сили; leaping fluctuations стрибкоподібні коливання; local fluctuations місцеві коливання; major fluctuations великі коливання; market fluctuations коливання цін на ринку • кон'юнктурні коливання • коливання ринкової кон'юнктури; minor fluctuations слабкі коливання; periodic fluctuations періодичні коливання; pervasive fluctuations широко розповсюджені коливання; price fluctuations коливання цін • коливання курсів цінних паперів; random fluctuations коливання випадкового характеру; rate fluctuations коливання обмінних курсів; sales fluctuations коливання збуту; seasonal fluctuations сезонні коливання; short-term fluctuations короткочасні коливання; slight fluctuations невеликі коливання; statistical fluctuations статистичні зміни; stock market fluctuations коливання курсів цінних паперів на біржі; sustained fluctuations стійкі коливання; temporary fluctuations тимчасові коливання; trade fluctuations коливання у сфері торгівлі; weak fluctuations слабкі коливання

═════════□═════════

fluctuations in cost коливання у коштах • коливання у видатках; fluctuation in liquidity зміна в ліквідності; fluctuation in money supply коливання грошової маси; fluctuations in the parity of currency коливання курсу валют; fluctuations in prices коливання цін; fluctuations in the rate of exchange коливання курсу; fluctuations in revenue коливання в доходах; fluctuations in turnover коливання обороту; fluctuation in value коливання у вартості; fluctuation margin межа коливань; fluctuations of the discount rate коливання облікової ставки; fluctuation of currencies to the dollar коливання курсів валют до долара; fluctuations of the market кон'юнктурні коливання • коливання цін на ринку; fluctuation of population плинність населення; fluctuation of prices коливання цін; fluctuation of rates коливання курсу; fluctuations of supply and demand коливання попиту і пропозиції; to cause a fluctuation заподіювати/заподіяти коливання • спонукувати/спонукати коливання • викликати/викликати коливання • спричиняти/спричинити коливання; to expect a fluctuation передбачати/передбачити коливання; to mitigate price fluctuations зменшувати/зменшити коливання цін; to predict a fluctuation прогнозувати коливання • передбачати/передбачити коливання

підбурювати, спонукати, спонукувати; підбурювання, спонукання

підбурювати, спонукати, спонукувати

 1. спонукати;

 2. збудити

 1. збуджувати; хвилювати;

 2. спонукати;

 3. розпаляти

 1. попхнути; підштовхнути; спонукати;

 2. послати, вислати

 1. попихати;

 2. спонукати

мирити, здружувати, спонукати до злагоди О, К.

дати пограти, погуляти, чукикати, підбадьорювати, спонукати гарцювати Б, У, К, залицятися, загравати СБ; айу да ойнамаа стэмей, ама ойнатыйляр ону і ведмідь не хоче танцювати, але його змушують СМ; он пармағы сне он тарелка ойнатып т'етрий несе десять тарілок на десяти пальцях, граючи ними Г; хаш ойнат- поводити бровами У.

(-би) причина, привід, підстава; шейтан себебийлен через диявола Г; инсан себебийнен ӧльдӱ він помер через людей М; номос Мусанын себебийнен верильди закон був даний через Мойсея М; исмин себебиңе в ім'я твоє Г; не себепнен? з якої причини Г; не себептэн эглендин? чому ти затримався? Г; себеп ол- змушувати, спонукати, спричинювати, перешкоджати, шкодити, завдавати страждань ВН, Б, У, К, СК; себеп олманыз, лешим чӧльлердэ калмасын не доводьте до того, щоб моє тіло лишилося серед степу М; себеп олан онмасын нехай не повезе тому, хто став причиною моїх мук СК; ама кимсе бильдигини истэмез иди себебим / савабым чох ола але в мене багато причин для того, щоб про це ніхто не довідався Г / К; пор. себап.

АГРЕСИВНІСТЬ - будь-яка індивідуальна чи колективна дія, яка полягає в спричиненні шкоди фізичному, психічному чи моральному буттю окремих осіб або людських груп та спільнот. Об'єктом А. може бути життя, здоров'я, психічний стан, матеріальний добробут, релігійні та моральні переконання, досягнення культури та цивілізації, а також політичні установи. Чинники, що спричиняють А., можуть мати різну природу і часто діють у поєднанні - найважливіші серед них біологічні, психічні, суспільні (культурні, моральні, релігійні та ін.). У соціальних стосунках поширеними формами А. є кримінальна злочинність, політичний тероризм, геноцид та етноцид. Знищення або репресії проти людей, що відрізняються своїми фізичними ознаками (расизм), соціальними (класова боротьба), релігійними (релігійна нетерпимість) та культурними (культурна асиміляція, етноцид) особливостями - типові приклади А. Політична А. може мати внутрішню або зовнішню спрямованість: репресії з політичних мотивів в середині держави, з одного боку, і різні види агресивних дій, спрямованих проти сусідніх держав та народів. В останньому випадку маємо низку різновидів А. - економічної, дипломатичної, культурно-інформаційної та військової. Необхідно відрізняти не тільки усвідомлену та неусвідомлену А., а й спровоковану (свідомо чи несвідомо) та неспровоковану. Існують прості, часто цілком очевидні способи спровокованої А. і дуже складні та приховані - аж до тих, коли ті, хто провокує А., не усвідомлюють, яким чином їхні дії здатні спонукати до А.

Декарт, Рене (1596, Лає, Турень - 1650) - франц. філософ, математик і природознавець, основоположник європейського класичного раціоналізму. Виступаючи, як і Бекон, з програмою переосмислення попередньої традиції філософування, Д., на відміну від нього, спирався не на досвід та емпіричні спостереження, а на розум, мислення й самосвідомість. Наголошуючи на ідеї єдності наук, Д. вважав, що автентичним засобом її осмислення є філософія, фундамент якої становить метафізика. Найочевиднішим і водночас достовірним твердженням, яке може слугувати за наріжний камінь єдиної системи наук є, за Д., теза "мислю, отже існую". Слідом за Августином Д. наполягав на тому, що можна піддати сумніву все, окрім існування того, хто сумнівається. Означений принцип поєднує платонівське переконання в онтологічній домінанті умоосяжного стосовно чуттєвого і сформоване в надрах християнської традиції загострене відчуття високої значущості особистісного начала. Істинність і дієвість принципу самосвідомості як основоположного принципу філософування забезпечується Богом, який надав людині природне світло розуму. Через основоположне, найвірогідніше судження нам, за Д., даний також первинний, достеменно безпосередній предмет пізнання, яким є мисляча субстанція. Інша ж, матеріальна, субстанція виявляється суб'єктом пізнання вже опосередковано. При цьому матеріальна субстанція, на відміну від мислячої, як непротяжної й тому неподільної, характеризується рухом і величиною, тобто протяжністю (має ширину, глибину і довжину, а, отже, - поділяється на частини й може набувати окреслень фігури). Означені якості Д. вважав такими, що справді існують, тобто первинними, тоді як запах, смак, твердість, світло, тепло - вторинними, наслідком впливу первинних якостей на людське тіло. Інструментом людського пізнання є метод, основні правила якого такі: 1) розпочинати з простого і очевидного; 2) поділяти кожний складний об'єкт (чи проблему), що підлягають вивченню, на прості частини; 3) розташовувати свої думки в певному порядку, не допускаючи жодних прогалин, щоб зберегти безперервність у ланцюгу умовиводів; 4) вважати істинними тільки такі положення, які є чіткими й виразними і ні в кого не викликають сумнівів. Зразком методу для Д. є математика, а засадничими його характеристиками—числення і порядок. Тварини в системі Д. це унітарні автомати, людина ж роздвоюється на тіло (яке також тлумачиться як автомат) і розумну душу (почуття і уява в ній є лише модусами розуму). Уможлививши подолання телеології, такий підхід поставив, однак, Д. перед проблемою зв'язку в людині духовного й тілесного начал. В духовному житті пильну увагу Д. привертали проблеми моралі, які він також розглядав з послідовно раціоналістичних позицій. Основне покликання моралі полягає, за Д., в тому, щоб забезпечити панування розуму над стихійною деспотією волі й почуттів шляхом підпорядкування останніх звичаєвим нормам та законам країни. Прояснені світлом розуму, почуття та воля перестають спонукати до гріха, який тлумачиться Д. з ухилом у гносеологізм, - як омана, що зумовлюює недобрі вчинки. Роль ідей Д. в подальшому розвитку філософської класики виявилась, зокрема, у їхньому впливові - на формування оказіоналізму, вчення Спінози, логіки Пор-Рояля та низки концепцій європейського Просвітництва. По-новому, але не менш продуктивно, ці ідеї використовуються й на сучасному, некласичному етапі поступу філософської думки, зокрема, у межах феноменологічного напряму (Гуссерль), нео- і постпозитивізму (Поппер), "натуральної" філософії Мамардашвілі тощо.

[br]

Осн. тв.: "Міркування про метод" (1637); "Геометрія" (1937); "Метафізичні роздуми" (1641); "Основи філософії" (1644); "Пристрасті душі" (1649).

ІДЕОЛОГІЇ ПОЛІТИЧНІ - сукупність взаємопов'язаних ідей, символів та переконань, призначених об'єднувати людей задля спільних політичних цілей та дій Н. а відміну від ідеологій-світоглядів (див. ідеологія), І.п. з'явилися тільки в останні століття європейської історії - у т. зв. епоху Модерну. У їхньому виникненні вирішальну роль відіграли концепції політичної філософії. Уточнення поняття "І.п." пов'язане з дискусією щодо співвідношення між течіями політичної філософії та І.п., які на них ґрунтуються. І перші, і другі, як правило, позначають одними і тими ж термінами - "лібералізм", "консерватизм", "демократичний соціалізм" ("соціал-демократизм"), "націоналізм" тощо. Відмінність полягає в тому, що політична філософія - це теоретична діяльність: політичні філософи обдумують політичні ідеї (звідси - важлива роль критичної перевірки, раціональної аргументації тощо). На противагу цьому, в І.п. більшу роль відіграють переконання; вони націлені на те, щоб спонукати людей до дії, об'єднавши їх у відповідному політичному русі. Тож хоча джерелом І.п. є ті чи ті ідеї політичної філософії, ідеологи мусять спрощувати ідеї, застосовувати символи, метафори, а то й ритуали, аби впливати не тільки на розум, а й на почуття та уяву. В І.п. більшу роль відіграють ціннісні переконання (на противагу критичній перевірці) і тому вони схильні до догматизму. Крім того, І.п. мусять пристосовуватися до психічних особливостей тих, кого прагнуть об'єднати, - до їхніх соціальних та економічних потреб, до стереотипів їхнього мислення та поведінки. Чим вищим стає рівень політичної культури суспільства, зокрема інтелектуальної культури, тим більше І.п. мусять дбати про розширення елементів політичної філософії та політичної науки. Цей постійний взаємозв'язок і взаємодія течій політичної філософії з І.п. приводять до того, що перший крок на шляху виявлення особливостей тієї чи тієї І.п. полягає у з'ясуванні ідей тієї течії політичної філософії, на якій вона ґрунтується. Другий крок полягає у дослідженні того, як застосовують ці ідеї у практиці політичного руху. Зв'язок традиційних західних І.п. з відповідними течіями політичної філософії виявляється, зокрема, у тому, що перших та других об'єднують спільні теми обговорення, як то: поняття людини; цінність та істина; суспільство та історія; держава та політика. Відмінності між різними І.п. можуть мати за підставу - відмінності у розумінні людини, те, які цінності є найважливішими та яку ієрархію цінностей пропонує дана І.п., а також - як дана І.п. розуміє суспільство, історію, державу, політику (див. лібералізм, консерватизм, націоналізм, анархізм, комунізм). Для характеристики різних І.п. суттєвим є застосування епістемологічного виміру, що допомагає встановити ставлення даної ідеології до істини, тобто встановити міру її реалізму та раціоналізму. Одні із І.п. виявляють більшу міру реалізму, інші ж більшою мірою схильні до покладання на символи й метафори, до творення міфів, утопій і т.п В. тім, критика І.п. не може бути націлена на цілковите усунення ідеалів, міфів та утопій, адже вони є неодмінними складниками будь-якої культури. Вона може стосуватися, по-перше, того, які саме ідеали, міфи та утопії підтримують чи творять І.п., по-друге, способів їх здійснення. Так, ідеал чи утопія "царства свободи" в комунізмі сам по собі не викликає заперечень: критика його утопічності (нереалістичності) ґрунтується на доведенні того, що засоби досягнення цього ідеалу, які пропонує дана ідеологія, здатні утвердити тільки щось цілком протилежне. Сказане тут про роль цінностей та ідеалів в І.п. дозволяє глибше зрозуміти природу політико-ідеологічного дискурсу в демократичному суспільстві (у тоталітарному суспільстві цей дискурс, як правило, відсутній, якщо не брати до уваги певні суперечності всередині домінуючої І.п.). З одного боку, суперечка І.п., кожна із яких надає пріоритет якійсь одній цінності як найважливішій, покликана підтримувати деяку рівновагу цінностей. З другого боку, наголошення однієї цінності як найважливішої може ставити під загрозу утвердження інших цінностей: здійснення свободи може ставити під загрозу порядок (стабільність), перебільшений наголос на порядкові може підважувати свободу і т.д. Зусилля сучасних філософів зосереджені, по-перше, на тому, аби з'ясовувати ті, часто приховані, передумови ("пресупозиції"), які лежать в основі різних ідеологічних позицій, а, по-друге, на тому, щоб сформулювати деякі принципи етики спілкування, які б забезпечили цивілізований характер політико-ідеологічних суперечок: це приводить до застосування ідей герменевтики та комунікативної філософії.