(розколу)

1) прихильник відокремлення (розколу)

2) амер., іст. противник союзу штатів, прихильник відокремлення південних штатів

* * *

1) прихильник відділення, розколу

2) aмep.; icт. супротивник союзу штатів, прихильник відділення південних штатів

1) спірність

2) наявність приводів для чвар (розколу)

* * *

1) переносний маскувальний щит, що використовується при полюванні на дичину

2) підставна особа; ширма

3) личина, машкара

4) привід

5) амер. фіктивна кандидатура; кандидатура, що висувається з метою розколу голосів прихильників іншої партії

* * *

1) миcл. заслінковий кінь

2) переносний маскувальний щит, який використовується при полюванні на дичину

3) підставна особа; маска, личина; привід

4) cл. фіктивна кандидатура; кандидатура, висунута з метою розколу голосів прихильників іншої партії

несов.; сов. - расковыр`ять

розколу́пувати, -пую, -пуєш и розколу́плювати, -люю, -люєш, розколупа́ти; розкопи́рсувати, -сую, -суєш, розкопирса́ти, роздлу́бувати, -бую, -буєш, роздлу́бати; сов. обл. розворса́ти

несов.; сов. - растереб`ить

1) розкуйо́вджувати, -джую, -джуєш, розкуйо́вдити, -джу, -диш и розкудо́вчити; ( разлохмачивать) розпа́тлувати, -лую, -луєш, розпа́тлати

2) ( разрывать) розша́рпувати, -пую, -пуєш, розша́рпати; ( раздёргивать) розсми́кувати, -кую, -куєш, розсми́кати

3) ( расковыривать) розколу́пувати, -пую, -пуєш и розколу́плювати, -люю, -люєш, розколупа́ти; розкопи́рсувти, -сую, -суєш, розкопирса́ти; ( расцарапывать) роздря́пувати, -пую, -пуєш, роздря́пати и мног. пороздря́пувати

4) (перен.: расшевеливать) розвору́шувати, -шую, -шуєш, розворуши́ти, -рушу́, -ру́шиш, розру́хувати, -ру́хую, -ру́хуєш, розру́хати

I n розрив, розкол

- labour movement split розкол у профспілковому русі

- split in the party розкол у партії

- to avoid a split уникати розриву/ розколу

- to magnify splits in the alliance перебільшувати протиріччя в союзі

- to prevent a split запобігти розколу

II v

1. розходитися у поглядах

2. розділити, розбити на частини

- to split one's vote голосувати одночасно за кандидатів різних партій

- the House split over a problem у палаті виникли суперечки з питання

1) прихильник відділення, розколу

2) aмep.; icт. супротивник союзу штатів, прихильник відділення південних штатів

1) миcл. заслінковий кінь

2) переносний маскувальний щит, який використовується при полюванні на дичину

3) підставна особа; маска, личина; привід

4) cл. фіктивна кандидатура; кандидатура, висунута з метою розколу голосів прихильників іншої партії

1) розкуйо́вджений, розкудо́вчений; розпа́тланий

2) розша́рпаний; розсми́каний

3) розколу́паний; розкопи́рсаний; роздря́паний

4) розвору́шений, розру́ханий

несов.; сов. - растереб`иться

1) розкуйо́вджуватися, -джується, розкуйо́вдитися, -диться и розкудо́вчитися; ( разлохмачиваться) розпа́тлуватися, -лується, розпа́тлатися

2) страд. несов. розкуйо́вджуватися; розпа́тлуватися; розша́рпуватися, -пується; розсми́куватися, -кується; розколу́пуватися, -пується; розкопи́рсуватися, -сується; роздря́пуватися, -пується; розвору́шуватися, -шується

1. підрив, зрив; руйнування

2. відрив, відокремлення; розкол

- disruption of the ecological balance порушення екологічної рівноваги

- disruption of an empire крах імперії

- tactics of disruption тактика розколу

1. прибічник відокремлення, розколу

2. амер. іст. противник союзу штатів, прибічник відокремлення південних штатів

1. (вжив. у sing і pl) військ. тактика

2. (вжив. у pl) перен. тактика, дії

- bargaining tactics тактика переговорів

- foot-dragging tactics тактика зволікань

- nibbling tactics обережна/ нерішуча тактика

- scorched-earth tactics тактика випаленої землі

- steamroller tactics тактика протягування рішень через відповідні органи; тиск

- tactics of disruption тактика розколу

БІЛЬШОВИЗМ - рос. різновид комуністичної політичної філософії та політичної практики, що був втілений у діяльності Рос. соціал-демократичної партії (більшовиків) (див. комунізм). Провідну роль у формуванні та реалізації Б. відіграв Ленін. Особливості рос. комунізму значною мірою були визначені саме Б., хоча термінологічно він визначає лише перший період в його еволюції. Наступними були сталінізм, період Хрущова - Брежнєва та період Горбачова. Кожний із цих періодів, попри спільне між ними, має свої ідеологічні особливості та особливості політичної практики. Термін "Б." не є синонімом терміна "марксизм-ленінізм". Останній почав застосовуватись і набув свого специфічного значення тільки в часи сталінізму і, на думку багатьох дослідників, позначає певну ідеологічну доктрину. Ленін сформулював основні засади своєї політичної концепції в останнє десятиліття XIX ст. Вона включала певне пристосування політичної філософії Маркса до умов Росії, а саме: особливе тлумачення імперіалізму як вищої стадії в розвитку капіталізму, тезу про нерівномірність розвитку та про можливість перемоги комуністичної революції в економічно відсталій країні (Росії), вчення про партію як авангард робітничого класу та концепцію побудови партії на засадах централізму. Питання про принципи побудови партії стало предметом суперечки між рос. соціал-демократами, що призвело до розколу між ними на другому з'їзді РСДРП у 1903 р. (де за ленінську концепцію проголосувала більшість, звідки і походить назва "більшовики"). Принцип "демократичного централізму", який було взято за основу побудови партії, Ленін витлумачив у суто централістському дусі, що призвело до впровадження гегемонії партійної верхівки і навіть культу однієї особи. У поєднанні з тезою про "диктатуру пролетаріату" та тезою про партію як авангард цього пролетаріату ленінська політична філософія є варіантом обґрунтування диктаторської форми правління. Розкол 1903 р. призвів до виокремлення більшовиків в окрему партію (1912). Втім, у політичній концепції Леніна багато питань залишалося без відповідей. Деякі принципи та гасла він свідомо залишав невизначеними з метою маніпулювання ними залежно від ситуації (напр., про право націй на самовизначення). Після збройного захоплення влади більшовики постали перед фактом відсутності чіткої економічної політики, що невдовзі виявилось у введенні політики "воєнного комунізму" з наступною його заміною на т. зв. "нову економічну політику" ("неп"). Після збройного захоплення влади і в період громадянської війни дедалі зміцнювалась тенденція застосовувати силу влади і безпосередні репресії у дискусіях з політичними опонентами. Терор став вирішальним засобом розв'язання всіх політичних конфліктів Ш. лях до встановлення терористичної диктатури було остаточно визначено З. окрема, право надій на самовизначення одержало в ленінській інтерпретації тлумачення, з допомогою якого можна було виправдати (в ім'я "класової солідарності" чи "інтернаціоналізму") рос. агресію проти щойно сформованих незалежних національних держав. У Польщі більшовики зазнали поразки і змушені були відступити, чого не сталося в Україні, бо українці через брак національної свідомості, єдності та організованості не змогли протистояти агресії. Б. як політична ідеологія і практика зводиться до мінімального набору спрощено сформульованих принципів та прагматичної технології утримання влади. Що саме потрібно відносити до "серцевини" Б., а що є другорядним чи не принциповим, породжувало численні суперечки (часто в принципі нерозв'язні!). Адже відповідь на це питання значною мірою залежала від того, що вважали (чи не вважали) принциповим у Б. самі більшовики. З'ясування питання про те, хто є "справжнім більшовиком", завершувалось, зазвичай, "оргвисновками" і репресіями стосовно тих, кого оголошували "несправжніми більшовиками". Невизначеність, обман, груба сила - чільні риси Б.

ОРТОДОКСІЯ ( від грецьк. όρνοδοζέω - правильно думаю) - 1) У релігії: "правовір'я", узгодженість переконань з офіційною церковною традицією. Протилежною до О., за церковним вченням, є єресь. В християнстві причетними до О. вважають себе церкви, що визнають рішення перших семи Вселенських Соборів, дотримуються догматики, проголошеної у Нікео-Константинопольському символі віри, вчення про церковні таїнства тощо. "Ортодоксальне" християнство формувалося у І тис. н. е. шляхом впорядкування догматики та послідовного вилучення кількох "єретичних" течій: аріанства (після І Вселенського Собору), несторіанства (після III Вселенського Собору), монофізитства (після IV Вселенського Собору). Однак і воно зазнало розколу (з XI ст.) - на східну та західну течії. Перша засвоїла назву "ортодоксальної" (у нашій інтерпретації - "православної") церкви; друга перебрала назву "католицька" ("соборна"). Поряд з традицією обопільних звинувачень у відступленні від О. в обох течіях існує усвідомлення витокової єдності "соборної", "апостольської", "ортодоксальної" церкви, прагнення до діалогу з метою відновлення цієї єдності. 2) В широкому значенні: догматизована версія будьякої доктрини (у тому числі філософської), яка вимагає від своїх адептів послідовного та суворого дотримання.