(з+пам'яті+тощо)

1. n

1) короткість, стислість

2) короткий зміст

3) лінгв. короткий голосний

4) короткий склад

5) знак короткості

6) розм. короткометражний фільм

7) короткий уривок; короткий твір

8) ел., розм. коротке замикання

9) мальок

10) військ. недоліт

11) спекулянт, який грає на пониження

12) кондуктор, який не віддає хазяїну усіх виручених грошей

13) розм. міцний напій

14) чарка

2. adj

1) короткий

2) низький, невисокий

3) короткочасний, нетривалий

6) військ. за першою вимогою

4) короткотерміновий, короткостроковий

5) короткий, стислий

6) кін. короткометражний

7) скорочений, неповний

8) неповний, приблизний; орієнтовний

9) некомплектний, неукомплектований

10) недостатній, убогий

11) незадовільний

12) різкий, грубий

13) міцний, нерозведений

14) розсипчастий; ламкий, крихкий

3. adv

1) різко, круто; раптом, несподівано

2) передчасно, достроково

3) коротко

4) близько, недалеко, на близькій відстані

5) не доходячи, не досягти

6) коротко, стисло; уривчасто

* * *

1) короткий зміст; суть

2) лiнгв. короткий голосний; короткий склад; знак короткості

3) короткометражний фільм; короткий уривок, короткий твір

4) малий ріст ( розмір чоловічого одягу)

5) eл. коротке замикання

6) вiйcьк. недоліт

7) = short sale [див. short II, I 7]

8) pl бірж. спекулянти, що грають на зниження

9) міцний напій, спиртне; "чарочка" ( чарка нерозбавленого віскі)

1) короткий

2) низький, невисокий

3) короткий, недовгий, який недовго триває

4) короткий, стислий; кiнo короткометражний

5) урізаний; неповний

6) убогий, бідний; недостатній; який відчуває брак ( чого-небудь); незадовільний

7) кoм. який продається без покриття

8) різкий, грубий, уривчастий; різкий, сухий ( про кашель)

9) міцний, нерозбавлений

10) розсипчастий; ламкий, крихкий

1) різко, круто; раптово, зненацька

2) передчасно

3) коротко

4) близько, недалеко, на близькій відстані; не доходячи, не досягши

5) коротко, стисло; уривчасто

1) пожертва; внесок

2) передплата

3) загальна сума передплати

4) вступний внесок

5) підтвердження, прийняття певних принципів тощо (скріплене власноручним підписом)

6) підписання (документа)

7) підпис (на документі)

8) рел. вияв згоди (з догматами)

9) примітка до закону; імператорський рескрипт (у стародавньому Римі)

10) приписка, дописка, додаток

* * *

1) пожертвування; ( передплатний) внесок; загальна сума пожертвувань по підписці

2) передплата; підписка

3) підтвердження; прийняття принципів ( скріплене особистим підписом)

4) підписання ( документа)

5) підпис ( на документі)

6) цepк. присяга про згоду ( з догматами)

7) icт. імператорський рескрипт; примітка до закону

1) переживати (сучасників тощо)

2) вижити, лишитися живим, уціліти

3) продовжувати існувати, зберігатися

* * *

1) пережити (сучасників, славу)

2) залишитися в живих, вижити, вціліти; продовжувати існувати, зберігатися

1. n

1) податок; мито; збір

2) тягар; випробування; надмірна вимога

3) амер., розм. розмір рахунка

4) амер. членські внески

5) pl (the taxes) розм. збирач податків

2. v

1) обкладати податком, оподатковувати

2) юр. таксувати; визначати розмір (штрафу тощо)

3) піддавати випробуванню; випробовувати

4) надмірно напружувати

5) висловлювати догану; дорікати (чимсь — with); обвинувачувати (в чомусь — with); осуджувати (за щось — with)

6) амер., розм. призначати (правити) ціну; брати плату

7) амер. збирати членські внески

* * *

1) податок, збір; мито

2) тягар, випробування; надмірна вимога

3) aмep. розмір рахунку

4) aмep. членські внески (у товаристві, профспілці)

1) обкладати податком; піддавати обкладанню ( податком)

2) юp. таксувати, визначати або встановлювати розмір (штрафу, витрат, збитків)

3) випробувати, випробовувати (терпіння, пам'ять)

4) робити догану ( комусь за щось); дорікати; обвинувачувати, засуджувати

5) aмep. призначати або запитувати ціну; брати плату

6) aмep. стягувати членські внески (у товаристві, профспілці)

1) по-варварському ставитися (до творів мистецтва тощо)

2) нівечити, безглуздо руйнувати

* * *

1. n

1) літаюча істота

2) pl крилаті; птахи, метелики, бджоли тощо

3) летка речовина

2. adj

1) непостійний; мінливий

2) легковажний; примхливий; невловимий

3) літаючий, крилатий

4) хім. леткий; що швидко випаровується

* * *

1) літаючий засіб; pl. крилаті; птахи, метелики

2) летюча речовина

1) непостійний, мінливий; вітряний, вередливий; volatile disposition легковажний; живий, веселий; безтурботний; недовговічний, перехідний; критичний, вибухонебезпечний; volatile problems вибухонебезпечні проблеми; легко збуджуючийся ( про підозри); невловимий

2) рід. літаючий, крилатий

3) летючий, той, що швидко випаровується; volatile oil ефірне масло; volatile liniment летюча мазь

4) не зберігаючий інформацію при вимкненні електроживлення; volatile memory енергозависаюча пам’ять

1. n

(який) час; дата

2. adv

коли

3. conj

1) коли; в той час як; тоді як; як тільки

2) хоч, хоча; тоді як; незважаючи на те, що

3) якщо, коли, раз

* * *

1) inter колиє

2) conj коли

3) коли, який

4) в словосполученнях when ever, when ever on earth коли ж

1) вводить часові підрядні речення та звороти, що висловлюють одночасну дію; коли; кожного разу, коли

2) вводить допустові або підрядні речення та звороти; хоча; в той час як, не дивлячись на те, що

3) вводить умовні підрядні речення та озвороти; якщо, раз

4) вводить окличні речення; коли

1. урочисто вводити на посаду

2. починати; ознаменувати

3. урочисто відкривати (пам'ятник, виставку тощо)

- to inaugurate a new era ознаменувати нову еру

- to inaugurate a new reform починати нову реформу

- to inaugurate the President амер. урочисто вводити президента на посаду

1) виклика́ння ( спогадів тощо)

2) відно́влення ( в пам'яті)

1) відклика́ти ( урядову особу)

2) виво́дити ( із замисленості)

3) скасо́вувати ( наказ тощо)

4) зга́дувати; виклика́ти, воскреша́ти ( в пам'яті)

5) бра́ти наза́д ( свої слова)

6) військ. призива́ти із запа́су

1) за́клик поверну́тися

2) спо́гад, па́м'ять

3) відкли́кання ( урядової особи)

4) військ. сигна́л до пове́рнення

5) театр. ви́клик викона́вця на біс

1) штампува́ти; штемпелюва́ти; клейми́ти, таврува́ти; чека́нити

2) друкува́ти, ви́друкувати

3) залиша́ти слід; закарбо́вувати ( в пам'яті)

4) характеризува́ти

5) ту́пати ного́ю; би́ти копи́тами

6) накле́ювати ма́рку

7) дроби́ти ( руду тощо)

•

- stamp down

1) штамп, печа́тка, ште́мпель; печа́ть

2) пошто́ва ма́рка (тж. postage stamp)

3) клеймо́, тавро́

4) ярли́к

5) відби́ток, слід

6) рід, сорт

7) ту́пання, ту́піт

8) заст. еста́мп

"ФІЗІОЛОГ" - назва збірника статей, де вміщено відомості про тварин і камені, пам'ятка культури. Створений у II або III ст., можливо, в Александрії. Відомості, що у ньому подано, взято із творів і спостережень античних авторів; помітний вплив східних вірувань, а також зусиль християнських апологетів, які у доборі даних керувалися метою наблизити їх до Святого Письма і християнської традиції. Складається із невеликих розділів (близько 50), в яких описано різноманітні тварини, птахи, комахи й мінерали, перелічені їхні особливості й властивості з відповідним символічним тлумаченням. Властивості тварин часто-густо порівнюються із християнськими чеснотами. Зміст "Ф." переносить читача у казковий світ, населений феніксами, сиренами, кентаврами, горгонами, єдинорогами тощо. В Україну прийшов із Болгарії, збереглися в списках слов'янські переклади. Був популярним ще у XVII ст.; подані у ньому легенди поширювались у різних збірниках, народно-поетичній творчості, іконографії. Згодом символічна сторона "Ф." послаблюється, і він набуває форми природничонаукової праці ("Бестіарій").

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПОВОРОТ в укр. філософії 60-х р р. - зміна парадигми філософування, переорієнтація знелюдненої на той час ідеологічними спрощеннями філософської думки до проблем людини, способів її самоствердження у світі. Відбуваючись у межах загальнообов'язкової філософії марксизму-ленінізму, дана переорієнтація пов'язана з філософською розробкою низки концептів, котрі виводили за ці межі або надавали традиційній філософії гуманістичного спрямування. Вагомою підставою для звинувачень в "ревізіонізмі" стало звернення прибічників нової тенденції до принципу практичної діяльності як наріжного в осмисленні особливостей взаємозв'язку людини й світу, що засвідчувало певну спорідненість цієї тенденції з поглядами західних неомарксистів. А.п. в укр. філософії виявився також багато у чому співзвучним тенденціям, що утвердилися на ту пору у світовій філософії (феноменологія, "фундаментальна онтологія" Гайдеггера, філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, "раціовіталізм" Ортеги-і-Гассета та ін.). Він став також поновленням філософсько-гуманістичних, кордоцентричних тенденцій вітчизняної думки: Сковороди, Юркевича, Хвильового. Осереддям гуманістичної переорієнтації філософських досліджень став створений 1968 р. відділ - тоді діалектичного матеріалізму, тепер філософської антропології - Ін-ту філософії НАНУ, який очолював Шинкарук. Вагомі передумови А. п. пов'язані з діяльністю у Києві відомого укр. і рос. філософа Копніна. Хоча діапазон досліджень на той час дуже звужувався рецидивами соціологічного редукціонізму, притаманного марксизмові, розпочалися плідні світоглядно-методологічні пошуки, пов'язані зі з'ясуванням культурно-історичної визначеності сутнісних ознак людини, структури цілепокладаючої діяльності, взаємодії наріжних регулятивів діяльності, а в ширшій перспективі - регулятивів людського світовідношення. Постала необхідність вивчення історичних типів світогляду, категорійної структури останнього, взаємодії світогляду та філософії як його теоретичної форми, ширше - співвідношення теоретичного, практичного та практично-духовного освоєння світу; духовного універсуму особистості, особливостей духовних почуттів (віра, надія, любов та ін.), світоглядно-культурного змісту філософських категорій. В результаті була введена у науковий обіг вилучена з ортодоксального марксизму тематика: "подвоєння" світу у свідомості (наявне та належне буття), феномен досвіду, етичні виміри практики, співвідношення предметного змісту та форми практики тощо. "Київська світоглядно-антропологічна школа" набуває популярності за межами України. 1982 р. групі її представників (Булатов, Іванов, Табачковський, Шинкарук, Яценко) присуджено Держ. премію України. Критичне осмислення даного теоретичного набутку здійснюється на щорічних "Філософськоантропологічних читаннях" (од 1995 р.), на читаннях пам'яті Копніна та ін.

ЕТНОС, етнічність - спільнота, в якій люди об'єднані вірою у спільне походження та наявністю культурної єдності - мови, звичаїв, міфів, епосу і т.п. (див. етнокультура). Підставою віри у спільне походження можуть бути як деякі реальні, так і уявні обставини: найчастіше ця віра ґрунтується на уявних обставинах, тобто на міфі про спільне походження. Так, вірі у кровну спорідненість рідко коли відповідають реальні обставини, як правило, ці обставини є уявними. Поняття "Е." поєднує в собі об'єктивний складник - культурну спільність із суб'єктивним - етнічною самосвідомістю. Етнічна самосвідомість - це усвідомлення індивідом своєї належності до даної спільноти як чогось відмінного від інших спільнот. Вона, отже, містить у собі, по-перше, елемент протиставлення іншим спільнотам (ми - вони, свої - чужі) і, по-друге, хоча б деяке уявлення про основу своєї єдності. Ознаки, які спільнота використовує для того, щоб відрізнити себе від інших, можуть бути різної природи - антропологічні (фізичні), ознаки побуту чи поведінки, мова, вірування, звичаї тощо. Слово "Е." грецьк. походження - у найдавніших своїх застосуваннях (напр., у Гомера) цим словом позначали не тільки окремі групи людей, а й деякі скупчення тварин (напр., рої комах або пташині зграї). З певного часу словом "Е." греки стали називати негрецькі племена. Цю традицію запозичили римляни, які також вживали це слово на означення культурно віддалених племен, зокрема варварів. Із прийняттям християнства словом "Е." стали називати нехристиян, язичників. Під час та після виникнення європейських націй в Європі стали застосовувати слова, похідні від лат. populus (народ), або ж слово "нація" (див. нація). Хоча у формуванні європейських націй етнічний чинник відігравав важливу роль, це упродовж тривалого часу залишалося поза увагою (бо націю розуміли передусім як політичне утворення). Оскільки слово "Е." несло в собі занижені чи негативні смислові відтінки, то на Заході (особливо в англомовних країнах) його стали вживати тільки щодо етнічних груп. Сучасний англ. дослідник Сміт виокремлює такі найважливіші ознаки етнічної ідентичності: 1) групова власна назва; 2) міф про спільних предків; 3) спільна історична пам'ять; 4) один або більше диференційованих елементів спільної культури; 5) зв'язок із конкретним "рідним краєм"; 6) почуття солідарності у значної частини населення. Чим більшою мірою даному населенню властиві ці атрибути (і чим більше цих атрибутів властиві населенню), тим більше воно відповідає ідеальному типу етнічної спільноти. Етнічні нації - особливе етнічне утворення: в його виникненні етнічний чинник відіграє дуже важливу роль, але доконче у сполученні з іншими чинниками, як-от: професійна культура, ідеологія, політика та право. Термін "етнічність" в сучасній філософії та етнології застосовують на означення абстрактного поняття, з допомогою якого мислять дещо найсуттєвіше і необхідно наявне в будь-якому Е.

МОВА - суспільний продукт, що виробляється колективом для забезпечення потреб у комунікації і зберігається в пам'яті членів колективу, а також у текстах, побудованих засобами даної М. У великій різноманітності знакових систем, що називаються М., можна умовно виділити кілька груп, які значною мірою вирізняються поміж собою за багатством знакових одиниць, за способом і складністю структурної організації, за субстанціальним матеріалом, на використання якого для побудови текстів орієнтована дана М. 1) Природні (етнічні) М., найбагатші і найскладніші вербальні знакові системи, що історично склалися і пристосувались для утворення усних звукових текстів - мовлення. Графічна фіксація мовлення у вигляді письмових текстів має передумовою застосування другої знакової системи - тієї чи іншої системи писемності. 2) М., які є невербальними знаковими системами, що лежать в основі текстів різних видів мистецтва - музичних творів, танцю, творів живопису, фотографії, кіно, архітектури тощо. 3) Штучні М. науки і техніки. Знаки цих М., які часто називають символами, так само умовні, як і всі інші знаки, але вони умовні не "за традицією" (як у природних М. і М. мистецтва), а "за домовленістю". 4) Знакові системи, які застосовуються для утворення простих текстів, що регулюють побутову поведінку і трудову діяльність людей (різні системи жестів, сигналів, кольорів, спорадичне використання окремих предметів як текстових знаків для передачі інформації). У граничному випадку знакова система, а отже, і створюваний за її допомогою текст, може складатися лише з одного знаку. 5) М. тварин, яка поки що мало вивчена. Дуже часто М. неправомірно плутають або навіть ототожнюють з текстом, приписуючи їй властивості і функції, які насправді належать тексту А. ле на відміну від мовлення і тексту, М. не дається нам у безпосередньому спостереженні. З цього випливає, що М. не може бути формою вираження думок і почуттів і формою зберігання знань про дійсність. Ці функції належать тексту, який виражає не тільки думки, а й саму М. Щоб стати членом певного колективу, індивід мусить реконструювати М., спираючись на почуті або побачені тексти, запам'ятати її елементарні знакові одиниці і способи утворення складних знакових комплексів (тобто граматичну систему), а потім навчитися використовувати її для досягнення своїх комунікативних цілей. М. є найважливішою складовою частиною комунікативної діяльності, знаряддям впорядкування і організації тієї чи іншої матеріальної субстанції (звук, колір, предметне середовище і т.п.), перетворення її в осмислений текст. Зокрема, природна М. використовує звуки для побудови текстів, але самій М. належать не звуки, а фонеми - абстрактні сутності, які не сприймаються органами чуття і в яких фіксуються лише деякі властивості звуків, суттєві для даної М. Функція знаків природної М. (морфем та слів) полягає в тому, що вони стають еталонами, зразками для утворення матеріальних знаків тексту (озвучених морфем і слів) в процесі його побудови і для їх розпізнавання в процесі сприймання і розуміння. Будь-яка М. є скінченною знаковою системою, але вона може породжувати необмежену кількість текстів необмеженого обсягу, оскільки кожний мовний знак, втілюючись у матеріальну субстанцію, здатний до безмежного тиражування, утворюючи безліч своїх текстових варіантів.

ПІЗНАВАЛЬНІ ЗДАТНОСТІ - в теорії пізнання поняття, що позначає специфічні якості суб'єкта, які роблять його спроможним пізнавати навколишній світ, відображати властивості, відношення, сутність, закономірності фукціювання та розвитку об'єкта і створювати у своїй свідомості образ останнього. До них належать чуттєві П.з. - відчуття, сприймання, уявлення; раціональні - мислення, розум і проміжні - уява, пам'ять, що мають чуттєві й раціональні ознаки. За допомогою П. з. суб'єкт отримує необхідні відомості про об'єкт, переробляє і закріплює їх у своїй свідомості Б. удучи притаманними людині від народження, П.з. удосконалюються і розвиваються в процесі індивідуального розвитку людини, її виховання і соціалізації В. они розширюються і поглиблюються завдяки досягненням суспільно-історичного та науково-технічного прогресу, посилюються і "подовжуються" через застосування різного роду технічного оснащення: мікроскопів, телескопів, радарів, синхрофазотронів, телевізорів, комп'ютерів, технічних систем, що моделюють людський інтелект, книгодрукування тощо. Маючи біологічну основу, П. з. обумовлені соціально і в сукупності з інтелектуальними та технічними надбаннями утворюють пізнавальний потенціал суспільства. Межі збагачення і розвитку П.з. людини не існує.

ТЕКСТ ( від лат. textum - сплетіння, побудова, зв'язок) - знаково-мовна реалізація певної системи інформації. З погляду семіотики, Т. - лінійна послідовність знаків, задана певними культурними кодами. Залежно від характеру кодів, Т. можуть бути письмові (алфавітні, піктографічні, формульно-математичні тощо), усні, технотронні (задаються за допомогою засобів радіо, звукозапису, машинної пам'яті). Т. передбачає певну мову та виступає її практичним втіленням. Мова задає репертуар знаків Т., способи утворення з них виразів, правила оцінки, вибору, читання, а також правила перетворення. Останні визначають зв'язки мовних одиниць. За ступенем зв'язку мовних одиниць та наближеністю породжуваних ними конструкцій Т. діляться на контексти. Перетворення контекстів виявляє, як їхній інваріант, інформаційно-смисловий аспект Т. Відповідно Т. характеризується планом змісту та планом вираження. З філософського погляду, Т. виступає як матеріальна оболонка ідеальних результатів людської діяльності.

ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ - галузь філософського знання, одна з центральних філософських дисциплін, наука, що вивчає закони, форми і засоби виробництва об'єктивно істинного знання про реальний світ. Безпосереднім предметом вивчення Т. п. виступає реальна практика наукового й донаукового пізнання світу, досвід проведення наукових досліджень, історичний процес розвитку науки, відношення людського знання до об'єктивної дійсності та його зв'язок з практичною діяльністю людини і суспільства. Основним методом Т. п. є ідеальне розумове відтворення предмета вивчення у відповідних категоріальних структурах Н. а цій основі Т. п. здійснює раціональну реконструкцію процесу пізнання, накреслює оптимальні шляхи досягнення об'єктивної істини, розробляє продуктивні способи систематизації знання і його обґрунтування, формулює критерії істини, визначає найефективніші способи його практичного використання. Основними категоріями Т. п. є: суб'єкт у сукупності з його пізнавальними здатностями (відчуття, сприймання, уявлення, уява, пам'ять, мислення, розум) та об'єкт як данність суб'єктивної і об'єктивної реальності; пізнавальна діяльність як взаємодія суб'єкта і об'єкта, застосування пізнавальних здатностей для осягнення об'єкта; метод як сукупність пізнавального інструментарію; знання в його теоретичних і практичних формах; істина як безпосередня мета будь-якої пізнавальної дії; досвід як нагромаджена індивідуальна та суспільноісторична практика. Довкола центральних гносеологічних категорій зосереджуються основні філософські проблеми, які є наскрізними для майже всієї історії розвитку Т. п. Відповідно до характеру і змісту вихідних базових постулатів у висуненні та розв'язанні гносеологічних проблем Т. п. в історико-філософському процесі набуває своєрідних модифікацій, форм і відтінків, що визначають основні напрями її розвитку. Залежно від особливостей трактування природи суб'єкта, об'єкта та їхньої взаємодії Т. п. набуває матеріалістичного чи ідеалістичного, споглядального чи діяльнісного характеру. Якщо Т. п. надає перевагу чуттєвим пізнавальним здатностям і вважає відчуття єдиним джерелом знань, то вона відповідає рисам сенсуалізму. Т. п., для якої чуттєвий досвід відіграє визначальну роль у творенні знання, а форми мислення є лише засобами впорядкування даних цього досвіду, прибирає форми емпіризму. Відводячи провідну роль мисленню і трактуючи розум як джерело і критерій істинності знань, Т. п. розгортається за ознаками раціоналізму В. илучаючи частково або повністю досвід з процесу творення знань, Т. п. набирає форми апріоризму (апріорі). Як розділ філософії, Т. п. започаткована ще в Античні часи, зокрема в філософії Сократа, Платона, Аристотеля. Подальшого розвитку вона набула в філософських працях Бекона, Декарта, Локка, Ляйбніца, Канта, Гегеля, Маркса, Маха та ін. Сучасна Т. п. являє собою достатньо розгалужену систему філософських знань, складається з багатьох гносеологічних концепцій, що спираються на відмінні, інколи альтернативні ідеї, використовують багатий концептуальний апарат багатьох галузей науки. Умовно можна виділити основні групи споріднених Т. п.: реалістичні, що виходять з ідеї незалежності об'єкта пізнання і можливості його відображення в мисленні (діалектико-матеріалістичнаТ. п., причинний реалізм Рассела, критичний реалізм Сантаяни та Селлара, неореалізм Мура і Вайтгеда та ін.); аналітичні, які широко використовують логічні, фізикалістські та мовно-лінгвістичні ідеї (Шлик, Карнап, Гемпель, Поппер, Куайн, Брейтсуейт, Тулмін.); феноменологічні, що вважають явища єдиною реальністю, а її пізнання - концептуальним упорядкуванням даних безпосереднього досвіду (Гуссерль, Кассирер, Шелер, Гудмен); психологічні, що використовують категорії психічного для розуміння пізнавального процесу і пізнавальних здатностей суб'єкта (Піаже, Інельдер, Брунер); прагматичні, що акцентують увагу на виправдованості та обґрунтованості тверджень, які формулюють знання і використовують ідеї утилітаризму, інструменталізму, операціоналізму (Джеймс, Дьюї, Бриджмен, Льюїс) тощо. Гносеологічні концепції, які повністю або частково заперечують можливість пізнання світу, називають агностицизмом (Г'юм). Проте між окремими версіями Т. п. не вдається провести чітких розмежувальних ліній, оскільки кожна конкретна модифікація виявляє риси різних філософських напрямів і може бути віднесена до двох і більше класифікаційних груп Ц. е зумовлено складністю та якісною багатостанністю процесу пізнання і неможливістю адекватно відтворити його на обмеженій множині вихідних принципів С. порідненими до Т. п. за предметом вивчення є логіка, методологія науки, філософія науки, феноменологія, аналітична філософія.