(заперечує)

ГЕНДЕР - поняття, яке використовується для визначення соціокультурної форми існування статей: чоловік та жінка виступають не як природні визначення, а як соціокультурні феномени. Якщо стать визначається на основі тілесних, органічних та психофізіологічних ознак, то, на відміну від неї, Г. виводиться із соціальних, культурних та історичних особливостей людського буття. Розкриття залежності Г. від статі є однією з центральних проблем феміністичної теорії Е. волюція поняття Г. пройшла три етапи і відображає зміни в інтерпретації природи статі. Теоретичне розмежування понять Г. і статі вперше було здійснено антропологом М. Мід ("Секс і темперамент у трьох примітивних суспільствах", 1935). Г. тут виступає як сукупність соціокультурних ознак, яких набуває людська стать у певній культурі чи суспільстві. Стать розуміється як універсальна, усталена, природно визначена характеристика людини, тоді як Г. - специфічна форма існування статі у соціокультурному середовищі. Г. обіймає культурно вироблені стандарти статевої поведінки і самоідентифікації, статевих почуттів і потягів, міжстатевих відносин тощо. Другий етап розвитку поняття Г. започатковує праця Симони де Бовуар "Друга стать", що містить феміністичну критику поняття статі як природного феномена. Поняття Г. використовується для викриття соціальної дискримінації жінки та спростування її образу як істоти, що не відповідає загальнокультурному зразку (патріархальний стереотип). Соціокультурній інтерпретації піддається не лише Г., ай стать: Г. тлумачиться як ідея або конструкт (певна викрійка), відповідно до якої людське тіло вибудовується як чоловіче та жіноче, а стать розглядається як соціально витворена фікція, не оперта на природу. Такий підхід заперечує причинну залежність Г. від статі; Г. ототожнюється з актом статевого самовизначення і способом конституювання ідентичності. Ця позиція й на сьогодні залишається впливовою та поширеною у феміністичній теорії. Але від поч. 80-х рр. XX ст. окреслюється певне зрушення у тлумаченні Г. та статі. Новий підхід до рівності статей наголошує не на подібності чоловічого та жіночого, а на їх відмінностях. Переосмислення статі відбувається у напрямі визнання її природної заданості, але, на відміну від традиційного фемінізму, пряма залежність між статтю та Г. заперечується. Конкретна стать не обмежує коло різноманітних тендерних маніфестацій та самореалізацій особи. Г. у такому випадку представляє культурну редукцію унікального біологічного потенціалу жінки до її функцій, детермінованих суспільством О. собливого значення при цьому набуває поняття "вагітного тіла" (Зілла Айзенсестайн "Жіноче тіло й закон", 1988), яке заперечує законність існування єдиного гомогенного стандарту: здатність жіночого тіла бути вагітним не означає, що суть жінки зводиться до материнського тіла, вона лише вказує на відмінність В. икористовуючи поняття Г., сучасна феміністична теорія висунула тезу про багатостатевість людей та штучний характер їх гетеросексуальних відносин. Можливість теоретичної альтернативи феміністичним концепціям Г. містить позиція Фуко, для якого стать є таємницею, найбільш невловимим ноуменальним буттям, про яке нам відомо лише через Г. та потяги, котрі, в свою чергу, постійно тяжіють до статі як своєї субстанційності.

1) особа, яка протестує ( або заперечує) ( щось)

2) який протестує; який заперечує

1. n

1) гуманіст; проповідник гуманності

2) філантроп

3) рел. єретик, який заперечує божественність Христа

2. adj

1) гуманітарний

2) гуманістичний

3) гуманний

* * *

1) гуманіст

2) філантроп

3) peл. єретик

1) гуманний; гуманістичний

2) гуманітарний

3) який заперечує божественність Христа

1. n

1) негативна відповідь; незгода

2) відмова, відхилення

3) негативне ставлення; негативна сторона (риса)

4) недолік, мінус; негативний факт

5) негативний тип (герой)

6) заборона, вето

7) негативний результат голосування (референдуму тощо)

8) грам. заперечна частка, заперечення; заперечна форма; заперечне речення

9) мат. від'ємна величина

10) ел. катод, негативний полюс; фот. негатив

2. adj

1) негативний; заперечний; від'ємний

2) безрезультатний

3) нігілістичний; песимістичний; що (огульно) заперечує

3. v

1) робити марним; зводити нанівець; нейтралізувати

2) відхиляти, відкидати; спростовувати; заперечувати

3) забалотувати

4) амер. накладати вето; не затверджувати; скасовувати, відміняти

* * *

1) негативна відповідь; незгода; відмова, відхилення

2) принцип або положення, виражені в заперечній формі

3) негативна риса, сторона; недолік, мінус; негативний факт

4) icт. заборона, вето

5) гpaм. заперечення, заперечна частка; заперечне речення

6) мaт. негативна величина

7) eл. негативний полюс, катод

8) фoтo негатив

9) ні; не так; невірно (особл. у розмові по телефону)

1) негативний

2) негативний, безрезультатний

3) невиразний, безбарвний; негативний, поганий

4) негативний, нігілістичний; песимістичний, який ( огульно) заперечує

5) фoтo негативний, зворотний ( про зображення)

6) мeд. резус-негативний ( Rh-negative)

1) робити марним; зводити нанівець; нейтралізувати

2) відхиляти шляхом голосування (резолюцію, кандидатуру); забалотувати

3) aмep. накладати вето, заборону; не затверджувати; скасовувати

4) відхиляти, відкидати; спростовувати

той, що заперечує

* * *

той, що заперечує; опонент, противник

* * *

1) готовий, радий, ладний; схильний; охочий; згідний (зробити щось); що не заперечує (проти чогось)

2) добровільний; невимушений

3) старанний, ретельний; запопадливий

4) що бажає, що прагне

5) філос. вольовий

* * *

1) готовий, схильний, прихильний, згодний (зробити що-н.); той, що не заперечує (проти чого-н.)

2) старанний, ретельний; завзятий

3) добровільний, невимушений

4) фiлoc. вольовий

••

1. n

1) протестант

2) той, хто протестує (заперечує)

2. adj

1) який протестує (заперечує)

2) який умовляє

что заперечувати, відкидати, негувати що. [Заперечує, що він жонатий. Заперечує доведені факти]. -цать существование кого, чего - заперечувати, відкидати існування кого, чого, заперечувати, відкидати кого, що. Срв. Отвергать. Отрицаемый - заперечуваний.

* * *

ДЕДУКЦІЯ (лат. deductio, від deduco - відводжу, виводжу) - у традиційній логіці перехід від загального до окремого; одна з форм умовиводу, при якій на основі загального правила логічним шляхом з одних положень, як істинних, з необхідністю виводиться нове істинне положення. Логічною підставою дедуктивного висновку є аксіома: "Все, що стверджується або заперечується відносно якогось класу предметів у цілому, стверджується або заперечується відносно окремих предметів цього класу". Дедуктивні умовиводи бувають категоричними, умовними і розділювальними. Д. має також значення методу дослідження. При цьому методі окреме пізнається на основі знання загальної закономірності О. собливо широкого значення дедуктивний метод набув при побудові наукових теорій. Різновидом дедуктивного методу є аксіоматичний метод. Теорію Д. вперше створив Аристотель. Для філософів XVII - XVIII ст. характерне протиставлення Д. індукції. У сучасній логіці Д. розуміється як формальний засіб, який забезпечує виведення істинних висновків із істинних засновків.

СПЕКУЛЯТИВНЕ ( від лат. speculor - спостерігаю, споглядаю) - умоглядне поєднання мислення і споглядання О. б'єкти свідомості людини даються у спогляданні. Оскільки існують об'єкти чуттєві і надчуттєві, то і споглядання має дві відповідні форми. З одного боку, це - чуттєве споглядання, яке доводить до свідомості чуттєвий світ. З другого - сприйняття свідомістю об'єктів абстрактних, загальних, що становлять зміст понять, категорій, ідей, потребує іншої форми споглядання, яка розроблялася в історії думки у вигляді інтелектуального споглядання, інтуїції. Багато філософів Античності, Середньовіччя і Нового часу таким чином намагалися визначити специфіку філософського знання, відрізняти його від буденного чи спеціально наукового знання. Для Канта С. - це пізнання чистим розумом або мисленням без допомоги відчуттів. Вся діалектика Канта, його вчення про паралогізми, антиномії та ідеал чистого розуму є критикою такого знання. Пізнання одним розумом він вважає неможливим, але й не заперечує синтетичної функції розуму, якщо вона обмежується досвідом. Теоретичною підставою погляду Канта була думка, що мислення і споглядання абсолютно несумісні, що не може бути інтелектуального споглядання, а може бути лише чуттєве. Для Канта поняття, категорії мислення - це пусті форми, зміст, який і є предметом споглядання, - поставляють чуття. На відміну од Канта, у Фіхте і Шеллінга інтелектуальне споглядання є основним способом осягнення філософських об'єктів. Гегель по-іншому тлумачив С., ніж Кант: воно - один із видів мислення: на відміну від розсудкового (розмежовує визначеності і протилежності) і негативно-діалектичного (здійснює іманентний перехід визначеностей у свою протилежність), С., або позитивно-розумне, осягає єдність визначень у їх протилежності. На відміну від релятивізму - негативної діалектики, Гегель вважав, що діалектика приводить до певного результату, оскільки поняття мають позитивний зміст, а отже, і заперечення їх - не просте відкидання, а інше позитивне поняття. В цьому докорінна відмінність від Канта: поняття у Гегеля не пусті форми мислення, а змістовні О. тже, мислення повинно бути поєднане з абстрактним спогляданням, щоб суб'єкт сприйняв зміст поняття. Але таке інтелектуальне споглядання Гегель категорично заперечує. С. є атрибутом чистого мислення, тоді як воно - поєднання мислення з загальним спогляданням. Без споглядання об'єкт мислення не може бути даний свідомості суб'єкта і пізнаний. Саме поняття умоглядного С. двоїсте, як видно із структури слова. Іноді Гегель ототожнював чисте споглядання і чисте мислення, але при цьому перше зникало, втрачало специфіку. В післягегелевській філософії існування С. заперечувалося - у Фоєрбаха, Конто, в марксизмі. Підстав для такого заперечення кілька. По-перше, С. доволі часто абсолютизувалося, що згодом надало терміну "С." негативного значення, як і однойменній операції в торговій діяльності Д. ругою підставою була слабка емпірична і методологічна база філософського і спеціально-наукового знання. Внаслідок цього багато понять формувалися з перевагою мислення над чуттєвими даними, поставали згодом як штучні конструкції, далекі від реальної дійсності В. ідкидається С. і тому, що в традиційній філософії воно було способом осягнення таких реальностей, як Бог, світовий розум, платонівські ідеї тощо.

СУДЖЕННЯ - форма мислення, в якій стверджується або заперечується що-небудь стосовно предметів і явищ, їхніх зв'язків і відношень. С. має властивість виражати або істину, або хибність. Мовним еквівалентом С. є розповідне речення. Якщо в С. стверджується чи заперечується те, що є в дійсності, то воно істинне, у противному разі - хибне З. датність С. бути істинним або хибним називається істиннісним значенням С. До С. не належать речення, які не можна схарактеризувати як істинні або хибні (питальні, наказові тощо). Складовими частинами С. виступають суб'єкт (S), предикат (Р) і зв'язка ("є", "не є") С. уб'єкт і предикат називаються термінами С. Якщо до складу С. входять тільки два терміни, воно називається простим, якщо більше - складним. Властивість С. бути ствердним або заперечним називається якістю С., а обсяг, в якому береться суб'єкт С., - кількістю. За кількістю і якістю, взятих разом, прості С. поділяються на загальноствердні (А), загальнозаперечні (Е), частковоствердні (І) і частковозаперечні (О). Складні С. утворюються з простих за допомогою логічних зв'язок "і" (кон'юнкція), "або" (диз'юнкція), "якщо.., то..." (Імплікація), "якщо і тільки якщо.., то..." (еквіваленція, або подвійна імплікація) І. стинність або хибність складних С. залежить від значень істинності простих С., що входять до їхнього складу. У сучасних логічних теоріях замість терміна "С." вживають термін "висловлювання", але багато авторів небезпідставно вважають їх синонімами.

- contradictiousor

- defended divorce

1) позбавлений розуму

2) що заперечує існування розуму

* * *

1) антиінтелектуальний; який негативно ставиться до інтелектуалів, до інтелігенції, до наукової е творчої роботи

2) фiлoc. який заперечує здатність розуму до пізнання