1969-1974

 Кто остановит дождь?

   1978 – США (125 мин)

     Произв. UA (Херб Джеффи, Гэбриэл Кацка)

     Реж. КАРЕЛ РЕЙШ

     Сцен. Джудит Роско, Роберт Стоун по роману Роберта Стоуна «Псы-солдаты» (Dog Soldiers)

     Опер. Ричард X. Клайн

     Муз. Лоренс Розентал

     В ролях Ник Нолти, Тьюзди Уэлд, Майкл Мориарти, Энтони Зерби.

   Покинув Вьетнам, 2 совершенно не похожих друг на друга спутника – авантюрист и военный корреспондент – пускаются в торговлю наркотиками.

   В 2 американских фильмах – Игроке, The Gambler, 1974 и этом – творчество Карела Рейша приобретает новое измерение и раскрывает свою подлинную природу. Карел Рейш, вечный изгнанник, за свою карьеру создал множество разных портретов: английского рабочего (Субботний вечер, воскресное утро, Saturday Night and Sunday Morning, Великобритания, 1960), выдумщика и фантазера (Морган, Morgan, Великобритания, 1969), знаменитой танцовщицы (Айседора, Isadora, Великобритания, 1969). При этом каждый раз он выбирал для себя новый стиль, который считал подходящим для сюжета: депрессивный неореализм, шутливый авангард, почти каллиграфическую скрупулезность. И все же в исследовании общества он проявлял не больше таланта, чем в чудаковатой комедии или академической биографии. В Игроке и Кто остановит дождь? он показывает героев, без сомнения, гораздо более близких ему: не нашедших себе места, душевно травмированных, застрявших в мучительной войне или уютном аду игорных залов. Без малейшего усилия (хотя прежде его творчество именно что казалось чересчур натужным) его стиль преображается, приобретая немалую романтическую и лирическую силу. Ник Нолти (от него мы все еще ждем фильмов, похожих на этот) и Майкл Мориарти, а также Джеймс Каан в Игроке дарят нам удивительные актерские работы на грани драмы и мелодрамы, чувственности и насмешки.

SUBJECT AREA: Aerospace, Ports and shipping

[br]

[br]

[br]

He was educated at Gresham's School in Holt and at Peterhouse College, Cambridge, where he graduated in engineering in 1931; he was made an Honorary Fellow in 1974. Cockerell entered the engineering firm of W.H.Allen \& Sons of Bedford as a pupil in 1931, and two years later he returned to Cambridge to engage in radio research for a further two years. In 1935 he joined Marconi Wireless Telegraph Company, working on very high frequency (VHF) transmitters and direction finders. During the Second World War he worked on airborne navigation and communication equipment, and later he worked on radar. During this period he filed thirty six patents in the fields of radio and navigational systems.

In 1950 Cockerell left Marconi to set up his own boat-hire business on the Norfolk Broads. He began to consider how to increase the speed of boats by means of air lubrication. Since the 1870s engineers had at times sought to reduce the drag on a boat by means of a thin layer of air between hull and water. After his first experiments, Cockerell concluded that a significant reduction in drag could only be achieved with a thick cushion of air. After experimenting with several ways of applying the air-cushion principle, the first true hovercraft "took off" in 1955. It was a model in balsa wood, 2 ft 6 in. (762 mm) long and weighing 4½ oz. (27.6 g); it was powered by a model-aircraft petrol engine and could travel over land or water at 13 mph (20.8 km/h). Cockerell filed his first hovercraft patent on 12 December 1955. The following year he founded Hovercraft Ltd and began the search for a manufacturer. The government was impressed with the invention's military possibilities and placed it on the secret list. The secret leaked out, however, and the project was declassified. In 1958 the National Research and Development Corporation decided to give its backing, and the following year Saunders Roe Ltd with experience of making flying boats, produced the epoch-making SR N1, a hovercraft with an air cushion produced by air jets directed downwards and inwards arranged round the periphery of the craft. It made a successful crossing of the English Channel, with the inventor on board.

Meanwhile Cockerell had modified the hovercraft so that the air cushion was enclosed within flexible skirts. In this form it was taken up by manufacturers throughout the world and found wide application as a passenger-carrying vehicle, for military transport and in scientific exploration and survey work. The hover principle found other uses, such as for air-beds to relieve severely burned patients and for hover mowers.

The development of the hovercraft has occupied Cockerell since then and he has been actively involved in the several companies set up to exploit the invention, including Hovercraft Development Ltd and British Hovercraft Corporation. In the 1970s and 1980s he took up the idea of the generation of electricity by wavepower; he was Founder of Wavepower Ltd, of which he was Chairman from 1974 to 1982.

[br]

SUBJECT AREA: Electronics and information technology

[br]

[br]

[br]

Born on a cattle ranch, Forrester obtained a BSc in electrical engineering at the University of Nebraska in 1939 and his MSc at the Massachusetts Institute of Technology (MIT) in Cambridge, Massachusetts, where he remained to teach and carry out research. Becoming interested in computing, he established the Digital Computer Laboratory at MIT in 1945 and became involved in the construction of Whirlwind I, an early general-purpose computer completed in March 1951 and used for flight-simulation by the US Army Air Force. Finding the linear memories then available for storing data a major limiting factor in the speed at which computers were able to operate, he developed a three-dimensional store based on the binary switching of the state of small magnetic cores that could be addressed and switched by a matrix of wires carrying pulses of current. The machine used parallel synchronous fixed-point computing, with fifteen binary digits and a plus sign, i.e. 16 bits in all, and contained 5,000 vacuum tubes, eleven semiconductors and a 2 MHz clock for the arithmetic logic unit. It occupied a two-storey building and consumed 150kW of electricity. From his experience with the development and use of computers, he came to realize their great potential for the simulation and modelling of real situations and hence for the solution of a variety of management problems, using data communications and the technique now known as interactive graphics. His later career was therefore in this field, first at the MIT Lincoln Laboratory in Lexington, Massachusetts (1951) and subsequently (from 1956) as Professor at the Sloan School of Management at the Massachusetts Institute of Technology.

[br]

See also: Burks, Arthur Walter; Goldstine, Herman H.; Wilkes, Maurice Vincent; Williams, Sir Frederic Calland

Дишлевий, Петро Сидорович (1927, с. Терешки Черкаської обл. - 1998) - укр. філософ. Закінчив фізико-математичний ф-т Черкаського педагогічного ін-ту (1947). Докт. філософських наук (1969), проф. (1969). Од 1954 р. - в Ін-ті філософії НАНУ; зав. від. філософських питань природознавства (1961 - 1972), заст. директора ін-ту (1968 - 1972). В 1972 - 1977 рр. - декан філософського ф-ту КНУ ім. Т. Шевченка і зав. кафедрою діалектичного матеріалізму на ф-ті В. ід 1980 р. - у Москві, зав. кафедрою філософії Ін-ту електронної промисловості. Д. - один із провідних укр. фахівців в галузі філософських проблем сучасної фізики і природознавства XX ст.

[br]

Осн. тв.: "Питання про простір і час в теорії відносності" (1959); "Матеріалістична діалектика і фізичний релятивізм" (1972); "Діалектичний матеріалізм і проблема реальності в сучасній фізиці", у співавт. (1974); "Матеріалістична діалектика і проблема наукових революцій", у співавт. (1981).

Шаян, Володимир (1908, Львів - 1974) - укр. релігійний філософ, санскритолог, поет, публіцист. Закінчив гімнізію у Львові (1927), Львівський ун-т, де вивчав філософію, санскрит, європейські мови та літератури. Захоплювався Ге гелем і Гуссерлем, ідеями шанувальника екзотеричних традицій проф. Стасюка. Заснував релігійний Орден лицарів Бога-Сонця (1943). Від 1944 р. - емігрант. Один із засновників Укр. Вільної академії наук (Авсбург, 1946 - 1947). Працював у Лондоні в бібліотеці ім. Т. Шевченка при Союзі Українців в Британії, президент Європейської президії УВАН (1969), голова орієнталістів і Спілки вільних журналістів, головний редактор ж. "Світання" (Торонто, 1968), на базі якого виник "Інститут ім. проф. Шаяна" (1972). Сприйняв "Велесову книгу" як підтвердження "первородності" українців. Обстоював ідею нової віри на засадах старої ("староарійської, старослов'янської і староукр.") Р. аціоналістичній метафізиці протиставив міфо- і ритоонтологію (пояснення буття через міф, ритуал і "психологію Божества"). "Всю повноту і глибінь" праукраїнськ. віри вбачав в "Ригведі" (праслов'яни, на думку НІ., принесли Ріг Веди, себто Ріг Знання, до Індії). Оновлення дохристиянських вірувань поєднується у Ш. з цілковитою солідарністю із потрактуванням християнства Сковородою. Уґрунтовував ідеологію укр. націоналізму на засадах праукр. дохристиянських уявлень. Українці-рідновіри (язичники) вважають Ш. основоположником відродження їхньої конфесії, а його твори - одним із викладів свого віровчення.

[br]

Осн. тв.: "Студії над Ведійською думкою" (1947); "Найвище Світло: Студія про Сварога і Хороса" (1969); "Найвища Святість: Студія про Свантевита"(1971); "Джерело сили української культури"(1972); "Григорій Сковорода: Лицар Святої Борні" (1984).

Шинкарук, Володимир Іларіонович (1928, с. Гайворон Київської обл. - 2001) - укр. філософ, засновник Київської світоглядно-антропологічної школи З. акінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1950). Докт. філософських наук (1964), чл.-кор. НАНУ (1969), академік НАНУ (1978), чл.-кор. AH СРСР (1981), згодом - іноземний член РАН. Од 1951 р. - асистент кафедри історії філософії, ст. викл., доцент, згодом - заступник декана історико-філософського ф-ту, з 1965 р. - декан філософського ф-ту, в 1967 - 1968 рр. - зав. кафедрою ун-ту. Од 1968 р. - директор Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ, член редакційної колегії ж. "Питання філософії", у 1969 - 1971, 1979 - 1989 рр. та од 1995 р. - головний редактор ж. "Філософська думка". Од 1984 р. - голова правління тов-ва "Знання" (Україна), головний редактор двох видань "Філософського словника" (Київ, 1973, 1986) та "Філософсько-енциклопедичного словника" (2002). Засл. діяч науки і техніки України, лауреат Держ. премії України в галузі науки і техніки (1982). Перегляд традиційного філософування в руслі гуманізму пов'язаний у ІП. із прагненням занурити його в світову та вітчизняну філософську й культурну традицію і тим самим повернутися до втрачених можливостей, відродити духовний багаж, забутий у роки панування схоластичної державної ідеології. У шерезі фундаментальних досліджень, присвячених Канту, Гегелю, лівому гегельянству й подальшим інтерпретаціям діалектики, він розвивав оригінальну філософію людини, що дала поштовх сучасній укр. філософській антропології. Ш. - визнаний в Україні та поза її межами дослідник співвідношення онтологічного, логіко-гносеологічного та світоглядноантропологічного змісту філософії. Розглядаючи її як форму духовно-теоретичного самовизначення людини у світі, він сприяв подоланню спрощеності та лінійності тогочасного способу мислення, відродженню мисленевої культури, передусім - через надання філософському змістові марксизму статусу новоєвропейської "філософської автентичності" А. ктивно включившись у 50-х рр. у дискусію щодо предмета діалектики, Ш. обґрунтовує взаємозалежність онтологічного, гносеологічного та логічного її змісту, заперечує відособлення вчення про буття та про пізнання (полеміка між "онтологістами" й "гносеологами"), а також про природу та суспільство. Завдячуючи виведенню філософських уявлень про буття на рівень осмислення особливостей способу буття людини, а відношення мислення до буття - з більш широкого спектра відношенням людини до світу, філософія постає як передусім феноменологія людського буття. У 1967 - 1968 рр. Ш. розробляє масштабну науково-дослідну програму, яка започаткувала антропологічний поворот у вітчизняній філософії (перший абрис її викладено у доповідях з філософії права та про філософський гуманізм і проблему смислу людського буття на Міжнародному гегелівському конгресі (1966) і філософських конгресах у Відні 1967 р. й Парижі 1968 р.). Така світоглядно-антропологічна переорієнтація знаменувала поновлення філософсько-гуманістичних тенденцій вітчизняної філософської думки (Сковорода, Юркевич та ін.), перегукувалася з антропологічними вболіваннями відомих мислеників укр. діаспори (Кульчицький та ін.). Націленість на вивчення розмаїття способів людського самовизначення у структурі буття, особливостей світоглядної передумовності змісту і функцій філософського знання, етапів історичної генези світоглядної свідомості, її категорійної структури та співвідношення з іншими формами катетеризації задавала новий ракурс осмислення категорій - не тільки як засобів відображення та пізнання, а й форм самосвідомості і цілепокладання. Філософське вивчення феномена практичної життєдіяльності у структурі людського світовідношення сполучається із з'ясуванням її пов'язаності з формуванням світоглядних універсалій. Смисловим осердям такої переорієнтації філософії стає близький до сучасної феноменології концепт практично-духовного освоєння світу людиною. Досліджуючи єдність сутнісних сил людини - розуму, почуттів і волі, Ш. реабілітує принципово важливе для розуміння творчої природи свідомості поняття символічних форм світосприймання. Він вислідковує: ідеально-реальний характер предмета духовних почуттів, якісну своєрідність світоглядної ідеї як ідеалу, пов'язаного з уявленнями про майбуття та способами прилучення до нього, світоглядні форми його сприймання (мрія, віра, надія, любов, святість). Ш. ініціював спрямування антропологічно зорієнтованої філософії на осмислення суспільно-культурних явищ, пов'язаних із науково-технічною революцією. Ще у 70-ті рр. він обстоював персоиалістичну тезу про те, що критерієм ефективності певного типу суспільства є його людиностимулюючі потенції. З'ясування суперечливості людської діяльності виводить філософа на вивчення людинотворчих функцій культури та особливостей останньої як світу національного буття у його взаємодії з вселюдськістю. У загальнометодологічному плані філософський розмисл Ш. еволюціонував від "есенційної" діалектики Гегеля - до екзистенційної діалектики К'єркегора, від ідеї "родової всезагальності" до "індивідуальної тотальності".

[br]

Осн. тв.: "Логіка, діалектика і теорія пізнання Гегеля" (1964); "Теорія пізнання, логіка і діалектика І. Канта" (1974); "Єдність діалектики, логіки і теорії пізнання" (1977); "Методологічні засади філософських учень про людину''//Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми (2000); "Діалектика і традиційні та нові підходи"//Філософсько-антропологічні студії (2001); "Розум, свобода та долі діалектики" (2001).

пол. Европейский совет (первоначально возник как серия встреч (саммитов) глав государств и правительств Европейского Сообщества, первая из которых была проведена в 1969 г.; в 1974 г. лидеры стран договорились собираться три раза в год и стали называть возникшую организацию Европейским советом; несмотря на то, что Европейский совет формально не входит в систему органов управления Европейского Союза, эта организация продолжает играть важную роль в процессе объединения Европы, выработки общей политики, гармонизации законодательства и др.)

* * *

1933 - теория гена (Т.Морган)

1945 - открытие, очистка и химическая характеристика пенициллина penicillin (А.Флеминг, Э.Чейн, Х.Флори)

1946 - открытие мутагенного действия Ренгеновских лучей на дрозофилу (Г.Меллер)

- очистка и химическая характеристика вирусов (У.Стэнли)

1952 - хроматографический метод разделения веществ ( A. Мартин, Р.Синг)

1957 - расшифровка структуры нуклеотидов nucleotide и нуклеозидов (A. Тодд)

1958 - достижения в общей генетике (Г.Бидл, Э.Татум, Дж.Ледерберг)

1959 - проведение синтеза нуклеиновых кислот in vitro (С.Очоа, А.Корнберг)

1962 - расшифровка структуры ДНК (Дж.Уотсон, Ф.Крик, М.Уилкинс)

- анализ структуры гемоглобина hemoglobin и миоглобина myoglobin (М.Перуц, Дж.Кендрю)

1965 - достижения в генетике микроорганизмов (Ф.Жакоб, Ж.Моно, А.Львофф)

1966 - исследования онкогенных вирусов (П.Раус)

1968 - открытие и интерпретация генетического кода и его роли в синтезе белков (Р.Холли, Х.Корана, М.Ниренберг)

1969 - исследования по генетике вирусов (М.Дельбрюк, С.Луриа, А.Херши)

1974 - достижения в клеточной биологии (А.Клод, К.Де Дюв, Г.Палад)

1975 - исследования по онкогенным вирусам (Р.Дальбекко, Х.Темин, Д.Балтимор)

1978 - использование рестрикционных ферментов для картирования генов (В.Арбер, Х.Смит, О.Натанс)

1980 - достижения в области иммуногенетики (Г.Снелл, Ж.Доссе, Б.Бенасерра)

- достижения в области искусственного манипулирования ДНК (П.Берг, У.Гилберт, Ф,Сэнджер)

1982 - анализ атомных структур («кристаллической решетки») ряда соединений, включая вирусные частицы, тРНК tRNA и нуклеосомы nucleosome (А.Клюг)

1983 - открытие подвижных генетических элементов transposable elements (Б.Мак-Клинток)

1985 - установление механизмов рецепции низкомолекулярных липопротеинов и генетической природы семейной гиперхолестеринемии familial hypercholesterolemia (М.Браун, Дж.Гольдштейн)

1986 - конструирование первого электронного микроскопа (Э.Рушка)

1987 - выяснение генетических механизмов многообразия антител (С.Тонегава)

1989 - исследования по онкогенам ретровирусов retroviruses (Дж.Бишоп, Х.Вармус)

- анализ ферментной активности РНК ribozymes (Т.Цех, С.Альтман).

полит. Помпиду (Президент Франции с 1969 по 1974 гг.)

politics. Pompidou (Президент Франции с 1969 по 1974 гг.)

tzôtzopâztli:

Tringle à tisser.

Couteau à tisser. J.de Durand-Forest - Olmos - Témoignages de l'ancienne parole 68 note 4.

Instrument de bois ayant la forme d'un couteau et servant à fouler la toile.

Sabre de bois servant à écarter les nappes pour le passage de la navette et à tasser les fils de trame. Marie Noëlle Chamoux 1981,210.

Instrumento de madera, en forma de cuchillo, el cual servia para restirar los hilos en el telar.

W.Jimenez Moreno 1974,59.

Allem., Webeschmert. A.Mönnich 1969.

Sert à la mise à mort symbolique des figurines représentant les montagnes. Sah2, 153. Scène que Torquemada Segunda parte 284 décrit ainsi: 'abrianlos por los pechos, con un Tzotzopaztli. que es un palo ancho con que texen las Mugeres, a manera de espada o machete, sacabanles el coraçon. que tambien les avian puesto. en el interior de la masa, y cortavanles las cabeças, como acostumbaban hacer a los Sacrificados, y gardavanlas'. Dib Anders. II 153 note5.

" ahhuel cahcocui in tzôtzopâztli ", elle ne lève pas bien la tringle pour tisser - schlecht hebt sie das Gewebe-Schlagholtz. Sah 1950,190:21 = Sah4,95.

" tzôtzopâztli cacalaca patlâhuac ", la large tringle à tisser résonne - the wide batten which swished (as it was used). Sah8,49.

" in îxquich îcihuâtlatquitl in malacatl in tzôtzopâztli in tanahtli in tzahualcaxitl in cuahtzontli in xiyôtl ", tous ses attributs de femme, le fuseau, la tringle à tisser, le panier, la coupelle pour faire tourner son fuseau, l'écheveau [et] la lisse. Rassemblé pour le 'baptême' de la fillette. Sah6,201.

" in îxquich cihuâtlatquitl tanahtôntli malacatl tzôtzopâztli ", tous les attributs de la femme, un petit panier, un fuseau, une tringle à tisser. Offert à la petite fille à l'occasion de son baptème. Sah6,205.

Pour l'expression " malacatl tzôtzopâztli ". Cf. malacatl.

" notzôtzopâz ", mon outil pour serrer la toile.

" îtzôtzopâz ", sa tringle à tisser - her batten.

Parmi les biens propres à une femme qui vont être brûlés avant qu'elle ne soit sacrifiée. Sah2,138.

Cité parmi les objets appartenant aux femmes et que l'on brûlait avec elles à leur mort.

Sah3,43 = Launey II 292 qui traduit leurs sabres à tisser.

" îtzôtzopâz ", sa tringle à tisser.

Décrit Ilamah têuctli. Sah2,155 - her weaving stick.

" notzôtzopâz ", mon outil pour serrer la toile.

* métaphor., " têpan nicteca in tzôtzopâztli in malacatl ", je donne une femme à quelqu'un pour qu'ils soient heureux.

" têmalac têtzôtzopâz ", travaux de femme.

Cf. aussi châlchiuhtzôtzopâztli.

см тж haigledygook