с+кем-чем

1) (кем, чем в чём) клястися (клянуся и кленуся, -нешся) ким, чим на (у) чому (в чём), присягати(ся), заприсягати(ся) ким, чим у чому, (призывая в свидетели кого, что) свідчитися ким, чим, заклинатися, (зарекаться) зарікатися. [Він почав клястись, що не знає чоловіка сього (Св. П.). Присягаю й я, Якиме, лиш тебе любити (Рудан.). Пам'ятаєш, на чім (в чём) присягався (Короленко). Катря почала заприсягатись: щоб мені крізь землю провалитись, щоб мені під вінець не підійти! (Гр. Григ.). Мотря заклиналась, що бачила холеру (Сл. Гр.). Плакала, зарікалася, що це не її дитина (М. Лев.)]. -ться в вечной дружбе, в верности кому - присягати(ся) на вічну (довічну) приязнь (дружбу), на вірність кому. -нусь честью - присягаюся (заприсягаюся, клянуся) честю. -нусь небом, богом - присягаю(ся) (заприсягаюся, клянуся) небом, богом; небом, богом свідчуся. [Я иншу не люблю, богом присягаю (Чуб. V). Землею, небом і богом заприсягаюсь (Тобіл.). Не зрадник я! Я свідчусь богом (Грінч.)]. -ться всеми святыми - присягати(ся) (заприсягатися, свідчитися) всіма святими;

2) страд. з. проклинатися від кого (кем).

* * *

над кем наругатися (несов.) глумитися, поглумитися, глумувати, поглумувати, знущатися, назнущатися з кого, брати, взяти на глум кого, (гал.) поругатися (несов.) ким; срв. Глумиться и Издеваться.

* * *

1) (действие) а) покарання; скарання; (через палача) с[від]катування кого за що. [З покаранням убійців справа затихне (Франко)]; б) наказ, загадання, загад (-ду);

2) (кара) кара, (ум. каронька), покара, карання, покарання, скарання, укарання (-ння), пеня (-ні). [За всякі провини була зараз кара (Грінч.). Варті ми надгороди, а не кар (Франко). Не боже карання, своє дурування (Номис). Всякі його укарання зносила, терпіла (Гол. 1). Хоч вина твоя яка буде - за правду збавлю тобі пені (Квітка)]. -ние божье (божеское, господне) - кара божа (господня), божий на[по]пуст (-ту). Жестокое -ние - люта кара, люте покарання. -ние исправительное - кара для поправи, виправна кара. -ние розгами - кара (покарання) різками, хлоста (-ти), хлост (-ту). [Після хлости жити не можна: дівчата очі висміють (Кониськ.)]. -ние смертью - кара на горло (на смерть), скарання горлом, покарання смертю. -ние телесное - тілесна кара, кара по тілу (Кониськ.), кара на тіло (М. Грінч.). -ния уголовные - горлові кари. Мера -ния - міра (вимір) кари. Высшая мера -ния - найвища кара, розстріл (-лу). Степень -ния - міра (ступінь) кари. Положение о -ниях - карний статут (-ту), карний кодекс (-су). Под страхом -ния - під загрозою кари, під карою. [А я під карою готов по світу оповістить, що рівні нам немає (Куліш)]. В -ние кому - на кару, (вместо -ния) за кару кому. [Хай на кару вам се прийде без завади (Самійл.). Доля щербата поставила їх за чиїсь гріхи на кару коло газетної української роботи (Рада)]. По совокупности -ний - за сукупністю кар. Заслужить -ние - заслужити кари (на кару). Назначить (определить) -ние - визначити (призначити) кару. Налагать, наложить -ние - накладати, накласти кару. Нести, понести -ние - приймати, при(й)няти кару (покуту), (казниться) каратися. [Щоб міг нарешті він принять од мене кару (Самійл.). Приняв кару й покуту (Коцюб.) А я й досі караюся і каратись буду й на тім світі (Шевч.)]. Подвергать, -ся -нию - см. Подвергать, -ся. Смягчить -ние - полегчити кару. Увеличить, уменьшить -ние - збільшити, зменшити кару. Не избегнуть -ния - не втекти (від) кари, не минути кари (Кониськ.);

3) стар. - наука, навчання (чого).

* * *

ка́ра, покара́ння, кара́ння, скара́ння; (церк., перен.) поку́та; (возмездие поэз.) пока́ра; диал. укара́ння

1) (о человеке: нерадивый) недбалий, недбайливий (до кого, до чого), (сщ.) недбайло (м. р.), недбаха, недбайлиця (общ. р.). [Недбалий (недбайливий) учень (Київ). Випестили їх чужі, недбалі руки (Куліш). Ой, наші хлопці - недбайлиці: не вирубали купайлиці (Пісня)];

2) (исполняемый небрежно, необработанный) недбалий. [Недбала праця (Київ). Золота рота тая нівечила луки недбалим косінням (Корол.). Наближався до нас своєю недбалою ходою (Л. Укр.). Недбалий костюм (Крим.). Недбала зачіска (Київ)];

3) (невнимательный) недбалий, неуважний (до кого, до чого); (равнодушный) байдуж(н)ий; (пренебрежительный) зневажливий (до кого, до чого). [Недбалим поглядом читав її писульку (Крим.)]. -ное обращение с кем - недбале (неуважне, зневажливе) поводження з ким. -ный тон - недбалий (неуважний, зневажливий) тон.

* * *

1) носи́тися (ношу́ся, но́сишся); (гоняться, бегать) ганя́ти, гаса́ти; ( нянчиться с кем) па́нькатися, ця́цькатися

2) страд. носи́тися

овладеть кем, чем опановувати, опанувати кого, що, запановувати, запанувати над ким, посідати, посісти кого, що, обсідати, обсісти, налягати, налягти на кого, переймати, переняти кого, заполоняти, заполонити кого, що, заволодіти ким, чим. [Опанувала Зінька одна думка не давала йому спокою (Грінч.). Дітей посідало почуття жаху та цікавости]. -деть производством - опанувати виробництво. -вать, -деть собой - опановувати, опанувати себе, запановувати, запанувати над собою; перемагати, перемогти себе, перемогтися. -вать, -деть чьим вниманием - опановувати, опанувати чию увагу. -деть нитью разговора - опанувати розмову; запанувати в розмові. Горе, тоска овладела им - горе, туга посіла його. Овладело желание кем - обгорнуло бажання кого, взяла хіть кого, забажалося, забаглося кому. -вать, -деть крепостью, городом, позицией и т. п. - здобувати, здобути фортецю, місто, позицію і т. п. -вать, -деть землёй, имуществом чьим - посідати, посісти чиюсь землю, майно, добро, добра, заволодіти землею, майном.

* * *

несов.; сов. - овлад`еть

1) ( захватывать) оволодіва́ти, оволоді́ти, опано́вувати, опанува́ти; ( присваивать) посіда́ти, посі́сти; ( брать) здобува́ти, здобу́ти

2) (подчинять себе, придавать чему-л. нужное направление) оволодіва́ти, оволоді́ти, опано́вувати, опанува́ти

3) (охватывать - о мыслях, чувствах) посіда́ти, посі́сти, охо́плювати, охопи́ти, обхо́плювати, обхопи́ти; опано́вувати, опанува́ти, запано́вувати, запанува́ти; ( обнимать) огорта́ти, огорну́ти, обгорта́ти, обгорну́ти, обніма́ти, обня́ти, пойма́ти, пойня́ти, поніма́ти, поня́ти; (несов.: обуревать) порива́ти

4) (прочно усваивать что-л.) оволодіва́ти, оволоді́ти, опано́вувати, опанува́ти

одержать см. Удерживать. Одерживать верх - брати, взяти гору над ким, над чим. Одерживать победу над кем - перемо[а]гати, перемогти кого, здобувати, здобути перемогу, здобуватися, здобутися на перемогу над ким, над чим. Одержанный - здобутий.

* * *

несов.; сов. - одерж`ать

1) - к кому, чему - відносини, стосунок (-нку), відношення, ставлення до кого, до чого. [Саме в таких відносинах стояла колись хоч до чехів література й мова німецька (Грінч.). Як-же мислиш ти з нами бути? У яких стосунках? (Куліш)]. Доброе, благожелательное -ние к кому - ласка, прихильність, прихилля до кого. [Пани ласкою навкруги себе людей купили (Куліш). Не тільки дозволяли йому любити їх, але й сами платили прихиллям (Крим.)]. Внимательное, почтительное -ние к кому - шаноба, пошанівок (-вку) до кого. Непочтительное -ние - непошанування, зневага, неповага до кого. Несправедливое -ние - кривдження кого, кривда кому. Нерадивое -ние - занедбання кого, чого. Иметь -ние к чему - стосуватися до чого, мати до чинення з чим, до чого, мати щось до кого, мати притоку (відносини, відношення) до чого. [Треба, щоб усі думки стосувалися до теми (Єфр.). Коцюбинський мав до чинення з бурсою, семінарією та приватними лекціями (Єфр.)]. Никакого -ния к этому делу не имею - ніякого дочинення (ніякої притоки) до цього діла не маю. Взаимные -ния - взаємні відносини, стосунки, взаємовідносини, взаємини. [Оце все з кожним днем загострювало їх взаємини (Ор. Левиц.). Взаємовідносини налагодились]. -ния приятельские - приязнь, приятелювання, товаришування; (о женщинах ещё) подругування. -ния мирные, миролюбивые - (з)лагода; (враждебные) ворогування, ворожнеча; (любовные) любощі; (близкие) близькі відносини (стосунки). Иметь с кем-л. -ния - заходити собі з ким. Завязывать -ния - заходити в стосунки з ким. Вступить в дружеские -ния - заприязнитися, (о женщинах ещё) заподругувати. Вступить в приятельские, товарищеские -ния - заприятелювати, затоваришувати, потоваришувати, потоваришити; в фамильярные - запанібрататися; в любовные - зазнатися. [Одколи зазнався з нею мій Яків, - ні до чого став парубок (М. Вовч.). Із иншою зазнавався, мене відцурався]. Быть в дружеских -ниях - дружити, (о женщ. ещё) подругувати; в приятельских - приятелювати, товаришувати, товаришити, товариство водити; в фамильярных - панібрататися; во враждебных - ворогувати; в хороших, миролюбивых - у добрій (з)лагоді, у добрості жити з ким, горнутися до кого; в любовных - кохатися, любитися з ким. Стать в -ния отца и сына - побатькатися. [Вони побатькались собі Петро та Семен: Петро сказав, що буде Семенові за сина, то й послуха як батька]. Стать к кому в -ния враждебные, дружеские и т. п. - стати на ворожу, на приятельську стопу. [Одразу-ж стали, що-до неї, на ворожу стопу]. Разорвать дружеские -ния - розбрататися, розрізнитися. Не имеющий -ния к делу - сторонній, непричетний. Высказывать свое -ние к чему - висловлювати свій погляд на що, давати свій суд над чим. [Літописець просто записує, коли що діялось не оцінюючи подій, не даючи свого суду над ними (Єфр.)]. Между этими событиями нет никакого -ния - між цими подіями нема ніякої залежности. В -нии кого, чего, по -нию к кому, чему - що-до кого, що-до чого, відносно кого, чого, обіч кого, чого, проти, супроти чого. [Історія так званої древньої руської словесности обіч народу українського - те саме, що обіч народу польського - історія словесности латино-польської (Куліш)]. В -нии меня, по -нию ко мне - відносно мене, щодо мене, (в сравнении со мной) проти, супроти мене. В этом -нии - з цього погляду. Во всех -ниях - з кожного погляду, всіма сторонами, кругом. [Славне було Запоріжжя всіма сторонами. Таких Катерин на світі тисячі, і ні одна кругом на неї не похожа (Куліш). Кругом путяща людина];

2) геометр., арифм. - відношення;

3) канцел. - завідомлення, лист. [Завідомлення з дня 20-го квітня 1924 р. під числом 123];

4) хим. -ние весовое - вагове відношення.

* * *

1) (обращение, обхождение с кем-чем-л.) ста́влення

2) (касательство, связь) відно́шення, стосу́нок, -нку; (причастность, участие) приче́тність, -ності (до чого)

3)

4) канц. лист, -а, відно́шення

1) пересміюватися з ким, між ким;

2) см. Посмеиваться (с кем над кем, чем-л.).

* * *

1) пересміха́тися, пересмі́юватися, пересмі́хуватися

2) ( посмеиваться) посмі́юватися

повелеть

1) кому что - веліти, звеліти, повелівати, повеліти, загадувати, загадати, наказувати, наказати кому що. Срв. Приказывать. [Повелів нам любитися, тепер розлучаєш (Чуб.). Звели нам на ворога стати]. Обычай -вает - звичай велить. Мой долг мне это -вает - мій обов'язок мені це наказує (велить);

2) -вать кем - панувати над ким, обладувати ким, верховодити (над) ким. -вать народом, государством - обладувати народом, державою.

* * *

несов.; сов. - повел`еть

1) ( кому-чему что) велі́ти несов., сов., звелі́ти (несов.), повеліва́ти, повелі́ти; ( приказывать) нака́зувати, наказа́ти

2) (кем-чем - несов.) панува́ти (над ким-чим); ( править) керува́ти (ким-чим)

1) поглядати, позирати, позиркувати, зиркати (від часу до часу) на кого, на що и по кому, по чому, поглипувати на кого, на що. См. Посматривать. [По дворику походжає, на сонечко поглядає, чи високо сонце сходить (Пісня). Поглядає навколо по людях (Л. Укр.). Позирає у вікно. Іде та все на мене поглипує (Франко)];

2) (присматривать за кем) наглядати, назирати кого, що и чого, доглядати кого, що и за ким, за чим.

* * *

1) погляда́ти, позира́ти, подивля́тися, погляда́тися; ( бросать взгляды) зи́ркати, пози́ркувати, ки́дати о́ком (очи́ма), закида́ти о́ком; (на кого-л.) бли́мати, побли́мувати, диал. бли́кати, побли́кувати

2) ( за кем-чем - наблюдать) нагляда́ти ( за ким-чим и кого-що), назира́ти (кого-що, за ким-чим и над ким); ( присматривать) догляда́ти (кого-що, чого, за ким-чим)

подсмеяться (подсмеивать, подсмеять) над кем сміятися, насміятися з кого, на сміх (на глум) брати, взяти кого, глузувати, поглузувати з кого, з чого, кепкувати, покепкувати з кого, з чого, смішки з кого строїти (робити).

* * *

несов.; сов. - подсме`яться

(за кем) піти, рушити за ким, (после чего) наступити, виникнути, статися після чого. -дуем за ним - ходімо за вим. Я -вал за ним в сад - я пішов за ним у сад. Сын -довал примеру отца - син вступив на батькову стежку, наслідував батька, пішов батьковим слідом. После этого -вало… - по тім наступило… [Лиха то радість, що по ній смуток наступив (П. Пр.)]. Смерть -вала от чахотки - смерть сталася від сухот. После агонии -вала смерть - по агонії настала смерть. Я не хотел -вать его совету - я не хтів пристати на його раду. -вало решение - вийшов (стався) вирок.

* * *

1) (пойти за кем-, чем-л.) піти́, піти́ слі́до́м (вслід); ( поехать) пої́хати, пої́хати вслід; (двинуться, тронуться) ру́шити, ру́шити слі́до́м (вслід), попростува́ти, попрямува́ти

2) ( наступить) наста́ти; (произойти, случиться) ста́тися; (явиться следствием чего-л.) надійти́, ви́йти; (возникнуть, проистечь) вини́кнути

3) (кому-чему - поступить, подражая) наслі́дувати (кого-що)

посміхатися, посміхуватися. -ся над кем - сміятися, посміхати(ся), надсміхатися, глузувати (иноді) з кого, на сміх кого брати; срв. Смеяться.

* * *

1) посмі́юватися, підсмі́юватися; ( смеяться) смія́тися

2) ( над кем-чем - насмехаться) посмі́юватися, підсмі́юватися, підсміха́тися, диал. підсмі́шкуватися (з кого-чого, над ким-чим); ( смеяться) смія́тися (з кого-чого, над ким-чим)

1) посміятися, пореготати(ся) и пореготіти, (усилит.) попосміятися, попореготати и попореготіти. [Тії листи що-дня вичитує, - і попоплаче над ними, і попосміється (М. Вовч.)];

2) кому и над кем - посміятися, насміятися, поглузувати, поглумувати, покепкувати, покпити з кого, сміх собі зробити з кого. Срв. Смеяться.

* * *

1) посмія́тися; ( много) попосмія́тися

2) ( над кем-чем - подшутить) посмія́тися, насмія́тися, поглузува́ти, покепкува́ти (з кого-чого, над ким-чим); ( издеваясь) поглуми́тися (з кого-чого, над ким-чим)

(с кем) порахуватися, (окончательно) поквитуватися, розквитатися з ким.

* * *

1) порахува́тися; ( поквитаться) поквита́тися, поквитува́тися

2) (с кем-чем - принять во внимание, в расчет кого-что-л.) порахува́тися (з ким-чим), зва́жити, ува́жити (на кого-що)

над кем посміятися, поглузувати, покепкувати, пошкилювати з кого, з чого.

* * *

за кем

1) походити коло кого и за ким, попорати кого, пообходити кого, повпадати, (шутл.) потупкатися, потупцятися коло кого; (повозиться) попанькатися з ким и коло кого, попадькатися коло кого; (усилит.) попоходити, попотупкатися, попотупцятися и т. д. коло кого. [Попотупкаєшся коло нього на случай якої оказії та й кешеню потрясеш (Свидн.)]. -вайте за барышнями (прислуживая) - пообходьте панночок;

2) (с амурными целями) полицятися, позалицятися до кого, повпадати біля кого, (грубее) поженихатися з ким, (шутл.) потупцятися, посмалити халявки біля кого.

* * *

1) (за больным, за детьми, за цветами) походи́ти (коло кого-чого); ( присмотреть) догля́нути (кого-що)

2) ( угождая) повпада́ти (коло кого)

3) ( услуживая за столом) послужи́ти (кому); ( угостить) почастува́ти (кого); ( развлечь) розва́жити (кого)

4) ( с любовными намерениями) позалиця́тися, полиця́тися (до кого), повпада́ти (коло кого); пожениха́тися (з ким), посмали́ти халя́вки (до кого, коло кого)

1) (кем, чем: направлять, руководить) керувати ким, чим (и кого, що), кермувати ким, чим, правити ким, чим и що, правувати ким, чим. -вить лошадьми (лошадью), телегою, возжами и т. п. - керувати (и ґерувати), правити кіньми, возом, віжками, правувати, поводити кіньми, вести коня. [Віжками керувала мов-би шляхтичка, що сиділа ззаду (Свид.). Коня керують уздою, а чоловіка словом (Приказка). Правувати кіньми й людьми (Н.-Лев.). Навчить, як кіньми правити (Кониськ.). Сам пан кіньми поводить (Гр.). Сагайдачний їхав позаду на возі, бо не міг через руку вести коня (Маковей)]. -вить кораблём, лодкою - керувати, кермувати, правити кораблем, керувати, правити човном. -вить рулём - керувати (правити) стерном, стернувати, кермувати;

2) (делами, страной: повелевать) керувати, порядкувати, справувати, управувати (реже управляти), правити, заряджати чим, (начальствовать) урядувати, радити над ким, над чим, (распоряжаться по своему) орудувати, верховодити; заправляти, рядити ким, чим. -вить делами - керувати, порядкувати справами, справувати речами, урядувати. [Козацтво перебивало їм порядкувати по своїй уподобі (Куліш). Військо бажає, щоб тільки та була слава, що Хмельницький гетьманує, а нехай-би його порадці всіма речами до повного його зросту справували (Куліш)]. -вить домом - порядкувати, управляти, заправляти, заряджати домом, порядок у дому давати;

3) (службу, обязанности) справляти, відбувати, відправляти, сов. справити, відбути, відправити (службу, обов'язки). -вить церковную службу - правити, відправляти, справляти службу божу. -вить тризну, поминки и т. п. - справляти тризну, поминки і т. ин. [Справляли свої канібальські танці над поваленим ворогом (Єфр.)]. -вить поклон от кого - переказувати поклін, поклонятися, кланятися кому від кого;

4) (подати, долги) виправляти, стягати (податки, борги);

5) правити, виправляти що; срв. Исправлять, Выпрямлять. -вить корректуру - правити, виправляти коректу. -вить бритву - гострити бритву. -вить вывихнутую руку - вправляти, правити, вправити вивернуту руку;

6) (виновного) правдити, виправляти кого. [Чоловіка винили, а жінку правдили (Полт.)]. Правленный - правлений, виправлений. -ная бритва - вигострена бритва.

* * *

1) (управлять, руководить) пра́вити, керува́ти; урядува́ти; правува́ти; ( распоряжаться) управля́ти, порядкува́ти, заправля́ти

2) ( автомобилем) керува́ти, пра́вити, управля́ти, правува́ти; ( лодкой) стернува́ти, стерни́ти, кермува́ти

3) ( кем - лошадьми) пра́вити (ким), поганя́ти (кого); правува́ти, пово́дити (ким)

4) (совершать, отправлять) пра́вити; ( справлять) справля́ти

5) ( оправдывать) правди́ти

1) ( исправлять) виправля́ти; ( корректуру) пра́вити

2) ( выпрямлять) спец. випрямля́ти, випря́млювати

3) ( бритву) пра́вити; ( косу) манта́чити; ( острить) гостри́ти

4) ( вправлять) вправля́ти

предстать перед кем ставати, стати и станути перед ким, перед кого, (славян.) представати, предстати (Шевч.). [Я край довічности стою і скоро перед найвищого суддю я стану (Грінч.). Передо мною стало минуле]. -тать перед суд - стати перед судом (перед суд).

* * *

несов.; сов. - предст`ать